2. Межі основних прав і свобод людини і громадянина

Обмеження прав людини необхідні для нормального існування суспільства. Вони можуть бути як правовими так і неправовими (за змістом, а не за формою вираження). Визнання прав людини природними та невід’ємними безумовно є досягненням людства, та для того щоб мати змогу їх використовувати, слід встановити певне їх “регулювання”, тобто встановити межі, які б одночасно виконували функцію гарантій. Хоча права людини і випливають з її природи, але їх реалізація, гарантії та обмеження прав людини є явищем соціальним.

Загальні чи універсальні права людини не можна вважати абсолютними, оскільки, за певних обставин, вони все ж підлягають обмеженню. І ці обмеження викликані об’єктивною необхідністю. Слід зазначити, що в самих міжнародних документах з прав людини є норми, які передбачають обмеження природних прав людини, вказується також їх мета і характер. Так, в Загальній декларації прав людини обмеження встановлюються “виключно з метою забезпечення належного визнання прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі: суспільного порядку та загального благополуччя (ст. 29). В Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (ст. 4) говориться, що держава може встановлювати обмеження лише настільки, наскільки це сумісно з їх природою. В Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини підкреслюється, що обмеження не повинні використовуватися для інших цілей, крім тих, для яких вони передбачені (ст. 18).

У статті 64 Основного Закону зазначено: “Конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод. У цьому випадку, Президент України в указі чітко повинен вказати строк дії таких обмежень. Обмеження прав і свобод стосуються усіх осіб, включаючи іноземців. У більшості випадків особи мають можливість оскаржити такі обмеження (окрім випадку, коли введений воєнний стан). При введенні режиму надзвичайного стану, ООН здійснює моніторинг за дотриманням прав і свобод людини та громадянина.  Ні за яких обставин не підлягають обмеженню такі права і свободи, передбачені статтями Конституції, як право на життя, право на повагу до гідності людини, право на житло та деякі інші.

Відповідно до Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина дозволено обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією. Такими обмеженнями може бути необхідність:

- запобігти злочинові чи його припинити;

- врятувати життя людей та майна, здійснити безпосереднє переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину;

- з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;

- забезпечити інтереси національної безпеки, територіальну цілісність, громадський порядок, економічний добробут;

- забезпечити охорону здоров'я і моральність населення, захистити репутацію або права і свободи інших людей;

- запобігти розголошенню інформації, одержаної конфіденційно;

- підтримати авторитет і неупередженість правосуддя тощо.

Отже, можна зробити висновок, що передбачені законом обмеження прав і свобод людини та громадянина мають чіткі межі і умови запровадження. Вони, насамперед, закріплюються міжнародним законодавством і забезпечуються національним.