НЕ 1.5.

Психологічні ідеї епохи Просвітниц¬тва (XVIII ст.)

План:

1. Загальна характеристика психології у XVIII ст.

2. Розвиток французької психології:

2.1. Е.Кон¬дільяк – пропа¬ган¬дист досвідного похо¬дження знань;

2.2. Образ «людини-машини» у поггядах Ж.Ла¬метрі;

2.3. Лідери руху за новий сві¬то¬гляд: К.Гельве¬цій, П.Гольбах, Д.Дід¬ро;

2.4. Ж.-Ж.Ру¬ссо і те¬орія при¬родної людини;

2.5. Погляди Ш.Бонне та мате¬рі¬алізм П.Ж.Кабаніса

3. Розвиток психо¬логії у ХVІІІ ст. в Анг¬лії:

3.1. Матеріаліс¬тичні погляди Д.Толанда;

3.2.Асо¬ціанізм Д.Га¬ртлі та Дж.Пріс¬тлі;

3.3.Асоціативна психологія Д.Берклі та Д.Юма

Ключові слова: просвітництво, матеріалізм, вульгарний матеріалізм, редукція, асоціація та ін.

Література:

Основна література:

1. Ждан А.Н. История психологи: От Античности до наших дней; учебник для вузов. – М.: Академический проект, 2007. – С. 145-157.

2. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2004. – С.67-73.

3. Лучинин А.С. История психологии: учебное пособие. – М.: Издательство «Экзамен», 2006. – С.147-157.

4. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М.: Издат. центр «Академия», 2001. – С.141-150.

Додаткова література:

1. Кондильяк Э. Сочинения в 3 т. – М., 1982. – Т.2. – С.31-222.

2. Ламетри Ж. Сочинения. – М., 1976. – С.207-260.

3. Кабанис П. Отношения между физической и нравственной природой человека. – Т.1. – СПб., 1865. – С.11.

4. Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. – К., 1993. – 342с.

5. Історія психології: Підручник/ За заг. ред. О.В.Киричука. – К., 1995. – 632с.

Види діяльності та поточного контролю на занятті:

- конспект лекції (0,5б.)

ІНДЗ: Проблема здібностей у роботах французьких психологів (реферат) (10б.)

1. Загальна харак¬те¬ристика пси¬хо¬ло¬гії у XVIII ст.

Розвиток психології у ХVIII ст., на відміну від попереднього періоду, більше пов’язаний з сенсуалізмом, який набув великого значення не тільки для пояснення процесів пізнання, але й для загальної характеристики поведінки, здібностей та особистих якостей людини, а не з раціоналізмом.

Завдяки працям Ф.Бекона, Р.Декарта та інших вчених до ХVIII ст. була доведена необхідність побудови об’єктивної науки, незалежної від віри та побудованої на розумі.

У той же час, розвиток промисловості, революції в Англії та Нідерландах вимагали вивчення психологічних механізмів перебудови психіки, аналізу способів впливу на свідомість та самосвідомість людини, її можливості пристосування до нових умов життя. Вивчення цих питань і призвело до ідеї про прижиттєвий характер змісту свідомості, його зв’язок з зовнішньою ситуацією, а не з внутрішнім світом, який, так само як і вроджені ідеї, достатньо стабільний.

Важливе місце займали також дослідження способів та меж впливу на зміст свідомості та поведінку людини, в тому числі з допомогою навчання та просвітництва.

Особливо гостро ці питання постали перед французькою наукою.

Інтенсивний розвиток науки в цей період призвів до виникнення в суспі¬ль¬ній свідомості ідеї прогресу, думки про те, що все в світі розвивається від прос¬то¬го до складного, від менш розвиненого до все більш розвинутому та досконалому. При цьому навіть схожі процеси не тотожні один одному, але повторюються кожний раз на більш високому рівні, оскільки розвиток йде по спіралі.

Вчені вважали, що знання мають прижиттєвий характер, який забезпечує індивідуальний та соціальний прогрес.

Важливою для психології була поява першої власне психологічної школи – асоціанізму, що сприяло виділенню психології в самостійну, а потім в експериментальну науку. У той же час великого поширення набув сам термін «психологія», запропонований ще у 1590р. Н.Гокленіусом, але він став загальновідомим у Європі після виходу книг німецького психолога Х.Вольфа «Емпірична психологія», 1732р. та «Раціональна психологія», 1734р.

Хоча домінуючою тенденцією у психології того періоду був механіцизм, важливим моментом у розвитку психології ХVIII ст. стала поява перших концепцій, які пов’язували психіку з культурним чи географічним середовищем.

Італійський вчений Джамбаттиста Віко у своїй праці «Основи нової науки про загальну природу речей», 1725р. писав про те, що кожне суспільство проходить послідовно через три епохи – богів, героїв та людей. Відповідно змінюються психологічні риси людей, зокрема виникає логічне мислення, що він пов’язував з розвитком торгівлі. Віко вперше висловив ідею про існування над індивідуальної психічної структури – народного духу, який і обумовлює психологічні особливості конкретної нації.

Французький просвітитель Ш.Монтеск’є у книзі «Про дух законів», 1748р. теж писав про те, що існує «загальний дух народу», який залежить від багатьох факторів, насамперед від географічних умов.

Німецький вчений Іоган Готфрід Гердер у працях «Ідеї філософії в історії людства»,1789-1791. та «Про походження мови», 1770р. вважав важливим фактором не клімат, а мову.

І.Кант у своїх лекціях з фізичної географії та антропології говорив про те, що схильності людей обумовлені кліматом, в якому вони живуть, і їх забобонами, маючи на увазі під ними і особливості мислення.

Описані теорії вперше виводили закони психіки з зовнішньої, соціальної чи природної ситуації розвитку людини, пов’язуючи зміст свідомості з новими факторами. Це дозволило вивчати свідомість, опираючись не тільки на інтроспекцію, а й на нові методи дослідження і нові напрямки психології – етнопсихологію, соціальну та диференційну психологію.

2. Розвиток французької психології у XVIII ст.

Французьких вчених у XVIII ст. об’єднувала ідея важливості навчання, посвіти людей, завдяки чому цей напрям було названо просвітництвом.

Виходячи з ідей Локка про те, що в основі всіх знань лежать відчуття та досвід, ці вчені вважали, що головним фактором, який здійснює вплив на розвиток психіки, є середовище. Середовище, тобто виховання і навчання, які отримує дитина, є найважливішим утворенням її долі, яке визначає її розумовий і особистісний розвиток, соціальний статус та успіхи. Через освіту та просвіту можна змінювати людину. Для цілей просвіти було розроблено проект по виданню енциклопедії, в якій було б подано основи необхідних для освіченої людини знань. Підготовка цього видання відбувалася під керівництвом Д.Дідро. Тому його і інших вчених, які брали участь в цій діяльності, часто називають не тільки просвітителями, а й енциклопедистами.

В основі їх психологічних концепцій лежали як погляди Локка на процес пізнання і роль відчуттів в розвитку змісту свідомості, так і ідея Декарта про рефлекс як рушійну силу поведінки.

2.1. Е.Кон¬дільяк – пропа¬ган¬дист досвідного похо¬дження знань

Етьєн Бонно де Кондільяк

(30.09.1715, Гренобль – 03.08.1780, Божансі)

французький філософ-просвітитель, абат, член Французької академії (1768), вихователь внука Людовіка ХV-герцога Пермського (1758-1767)

Праця: «Трактат про відчуття» (1754), «Очерк походження людських знань» (1746) – короткий виклад книги Дж.Локка «Досвід про людський розум».

Основні ідеї Е. Кондільяка:

- розвивав сенсуалістичний підхід в теорії пізнання;

- знання мають досвідне походження;

- доводив провідну роль відчуттів у створенні картини зовнішнього світу і виникненні таких психічних процесів як пам’ять, мислення, увага та ін.;

- відкидав наявність двох джерел знання;

- відмовився від рефлексії Дж.Локка, стверджуючи, що наш досвід ґрунтується тільки на відчуттях;

- як і Локк, Кондільяк вважав, що відчуття не передають всю повноту зовнішнього світу;

- розум ґрунтується на комплексі відчуттів і саме їх переробляє, будуючи власну картину зовнішнього світу;

- мета досліджень Кондільяка – пошук «першого кореня» знання, тобто виникнення сприймання, процесу пізнання в цілому. Висновок: уся психічна діяльність – перетворення відчуття; душа має тільки одну первинну здатність – здатність відчуття, а всі інші властивості, і теоретичні (пам’ять, мислення),і практичні, розвиваються пізніше на її основі. Для доведення цього положення Кондільяк використовував модель статуї. Неодуховтворену статую він пропонував наділити єдиною здатністю – відчувати. До того ж, спочатку виникає нюх, потім інші відчуття – смак, слух, зір, дотик. Через сприйняття щільності у статуї виникає уявлення про зовнішній світ, формується свідомість, а потім і самосвідомість, вона оживає.

Зміст «Трактату про відчуття», 1754:

- відчуття, яке повторюється, стає пам’яттю;

- різні відчуття викликають порівняння;

- вловлення їх відношень перетворюється у судження;

- Кондільяк пояснював появу провідних психічних процесів так само як і ін¬ших операцій мислення. Наприклад, раптова поява нового відчуття викликає увагу;

- різні відчуття викликають почуття задоволення і незадоволення, які співвідносяться з певними діями;

- пригадування попередніх вражень, пов’язаних з задоволенням, перетворю-ється в потребу, яка починає керувати поведінкою. Згодом виникають афекти, воля, мовлення для позначення своїх потреб, формується свідомість.

Кондільяк вважав, що людина стоїть вище за тварину через більшу доско-налість її відчуттів, різноманітність потреб та ідей, а також наявність мислення.

Усе духовне бере початок у відчуттях, але у своєму розвитку у людини відчуття звільняються за допомогою мовлення від чуттєвого досвіду, узагальню-ється через мислення і стають загальними поняттями, мораллю, основою духовної досконалості й усвідомлення себе.

2.2. Образ «лю¬дини-ма¬шини» у пог¬ля¬дах Ж.Ла¬метрі

Жюльєн Офре де Ламетрі

(25.12.1709, Сен-Мало, Бретань – 11.11.1751, Берлін)

Ж.Ламетрі продовжив дослідження Р.Декарта. Отримав медичну освіту в Пражі, потім у Лейдені, куди емігрував з Франції, де жив і стажувався у відомого лікаря Бурхаава. Після розкриття псевдоніму під яким була опублікована праця Ламетрі «Людина-машина», він був змушений емігрувати і із Голландії. На запрошення Фрідріха ІІ Ламетрі переїхав до Берліну і продовжив наукову роботу в Берлінському університеті.

Праці: «Природна історія душі» (1745)

Теорія Ламетрі – поєднання сенсуалізму з вченням Декарта про машиноподібність поведінки живих тіл.

Ламетрі стверджував, що розділення Декартом двох субстанцій представ¬ляло не більше, ніж «стилістичну хитрість», придуману для обману теологів.

Ламетрі був вихованцем янсеністської школи, яка склалася у перед¬рево¬лю-ційній Франції, тому він став атеїстом, проголосивши матеріалістичні принципи організації душі. Докази цього він знаходив у ході своїх медичних спостережень за хворими людьми, а також фіксуючи свої власні відчуття під час хвороби.

Наприклад, під час лихоманки він зазначав вплив припливів крові на свій душевний стан і на протікання мислительного процесу.

Основні погляди Ламетрі:

- душа дійсно існує, але її неможливо відділити від тіла оскільки, тіло – маши¬на, то і людина в цілому з усіма її душевними здібностями є всього-на-всього чу-тливий, мислячий і такий, що прагне до насолоди, автомат;

- «машина» - матеріальна детермінована система;

- тіло може самостійно механічно рухатися;

- єдина існуюча субстанція – матерія, яка володіє властивостями протилеж¬нос¬ті, мислення, руху;

- висунув ідею про те, що рух є такою ж властивістю матерії, як її протяжність;

- почуття – кращі філософи – вчать нас, що матерія ніколи не буває без форми і без руху;

- джерелом активності людини є її потреби;

- Ламетрі вперше ввів поняття «потреби» у психології. Виділив два види потреб: біологічні та психологічні (останні є причиною психічної активності);

- Ламетрі одним із перших почав досліджувати увагу, виділивши її як окремий психічний процес; Ламетрі визначив специфіку уваги, пов’язану з тим, що не маючи власного продукту, вона спрямована на покращання діяльності інших когнітивних процесів;

- 1745 р. – «Природна історія душі» - використовуючи доведення, висновки порівняльної анатомії, доводив, що тілесна подібність між людьми і тваринами свідчить про подібність їх психічної активності;

- здатність відчувати – функція матеріального тіла;

- трактат «Людина-машина»: стверджував принцип повного підпорядкування свідомості і характеру людей природній необхідності. Трактат Ламетрі став пош-товхом до крутого повороту у розвитку французької філософсько-психологічної думки до матеріалізму, який став панівним напрямком у Франції у XVIII ст. ;

- Ламетрі поширив принцип машино подібності на всю психіку людини, звівши свідомість Декарта до тілесної субстанції, яка була ним зрозуміла по-гомерів¬ськи, а не по-декартівськи. Не дарма свої праці Ламетрі присвятив швейцарсько¬му фізіологу Альбрехту Галлеру;

- у працях «Людина-рослина», 1748, «Система Епікура», 1750 Ламетрі підкрес-лював і суттєві відмінності психіки людини від механізму, розкриваючи її склад¬ну природу;

- основним пунктом психологічного аналізу у Ламетрі стає не механічне переміщення безякісних частин, а здатність матерії відчувати, яка виявляється, на думку вченого, тільки в «організованих тілах»;

- вищі психічні функції розглядались Ламетрі як результат ускладнення притаманній тілу здатності відчувати – так долалась прірва між матерією і думкою. Усі психічні процеси (елементарні та складні) виступали як властивості організованих тіл;

- матерія здатна мислити в силу своєї організації. Поняття «організації» стало поштовхом до відходу від принципу фізичного детермінізму і орієнтованого на фізику погляду на природу;

- психіка – продукт особливим чином організованого тіла. Ламетрі прагнув ввести об’єктивний критерій, який би відділяв психічне життя від непсихічного. На його думку, таким критерієм є міра складності будови тіла. Найскладніше влаштоване тіло людини, тому саме людина – цар природи, стверджував Ламетрі. Ідею залежності психіки від організації прийняли всі французькі матеріалісти.