2.5. Погляди ш.Бонне та мате¬рі¬алізм п.Ж.Кабаніса

Шарль Бонне

(13.03.1720, Женева – 20.05.1793, Пентод, поблизу Женеви)

швейцарський натураліст і філософ

вивчав право, у 1743р. отримав докторську ступінь, пізніше зацікавився природною історією. У 1752-1768рр. був членом Великої радив Женеві. Більшу частину життя прожив у цьому місті та його околицях. У 1745р. у праці «Трактат про комах». Пізніше через поганий зір Бонне змушений був залишити заняття природною історією. Він опублікував кілька філософських парці, які несли відбиток ідей Лейбніца та християнської метафізики.

Праці: «Досвід психології» (1754), «Аналітичне дослідження здібностей душі» (1760) У них Бонне стверджував, що вся розумова діяльність визначається фізіологічними факторами, що послужило приводом для звинувачення його у фаталізмі та матеріалізмі.

«Розмірковування про організовані тіла» (1762): викладено теорію епігенезу та уявлення про наперед існуванні зародків чи «душ».

«Споглядання природи» (1764–1765) захищав принцип «неперервності пирроди», який, у відповідності з традиціями ХVIII ст. Був ним представлений як грандіозна драбина живих істот. Ці ідеї, доповнені принципом «незнищенності організмів», отримала розвиток у праці «Філософський палінгенез» (1769–1770). Бонне здійснив чималий вплив на філософську думку свого часу і фактично був попередником психофізіології.

«Досвід аналізу здібностей душі» (1760).

Ш.Бонне здійснив чималий вплив на розвиток асоціативної психології. Він, як і Кондільяк, вважав, що всі психічні процеси виникають з відчуттів.

Основна ідея праць: відчуття – реакція душі на чуттєві подразнення. В центрі його уваги було вивчення фізіологічних корелятів відчуттів. Розглянувши зв’язок між певними мозковими і психічними процесами, Ш.Бонне дійшов до висновку про те, що кожному відчуттю відповідає вібрація нервового волокна. Тому зв’язки (асоціації) відчуттів та ідей є насправді зв’язками нервових волокон.

Бонне вважав, що асоціації забезпечують розвиток і трансформацію відчут-тів. Він пропонував своє пояснення психічного розвитку, бачачи в себелюбстві мотив, а в щасті – кінцеву мету будь-якого прагнення.

Говорячи про залежність душі від тіла, він також стверджував, що існує таке, що не знищується, ефірне тіло, завдяки якому душа може мати в загробному житті спогади про життя земне і набувати після знищення (смерті) одного тіла нове існування в новому матеріальному тілі.

П’єр Жан Жордж (Джордж) Кабаніс

(05.06.1757, Конак, Коррез – 05.05.1808, Рюей)

французький філософ-матеріаліст, лікар, учень Кондільяка

Кабаніс доповнив дослідження Ламетрі та Дідро про взаємозв’язок психіки та тілесної організації. Він висунув ідею про три рівні психічної регуляції поведінки.

За завданням Конвента вивчав питання про можливості застосування гільйотини при стратах і прийшов до висновку, що після відсікання голови жодні відчуття виникнути не можуть. Рухи, які спостерігаються в цей момент, є рефлекторними. Тому в регуляції діяльності Кабаніс виділяв такі рівні: свідомий; напівсвідомий; рефлекторний.

Кожен з них має свою систему органів регуляції і всі вони взаємопов’язані. Якщо з яких-небудь причин (травма, патологія) неможливо забезпечити регуляцію на даному рівні, його функції бере на себе більш низький.

На думку Кабаніса, відчуття пов’язані з мозком, який їх синтезує, утворюючи думки, ідеї. При цьому дані органів почуттів поєднуються не тільки з корою мозку, але і з руховою активністю тіла.

Кабаніс стояв у зачатків вульгарного матеріалізму.

Він вважав, що мозок – особливий орган, який спеціально призначений для вироблення думки, так само як шлунок призначений для травлення.

Свідомість у концепції Кабаніса не поступається за мірою реальності іншим функціям організму, хоча він підкреслював нематеріальність думки, яка об’єктивується у зовнішньому плані словом і жестом.

Слабкість позиції Кабаніса була пов’язана не з матеріалізацією самої думки (як пізніше у вульгарному матеріалізмі), а з відчуженням думки від її об’єкта. Тобто його цікавив акт мислення не як процес відображення, переробки і узагальнення даних про зовнішні об’єкти, про світ, а як процес внутрішньомозкової механіки. Це привело Кабаніса до фізіологізації свідомості, заперечення власне психологічної сутності інтелекту.