4. Місце мПрП в системі галузей права України. Співвідношення мПрП і мпп

У сучасній доктрині стосовно місця МПрП в юридичній системі склалося три основних підходи. На думку представників першого підходу, міжнародне право у широкому сенсі складається з МПрП та МПП. Прихильники другого підходу переконані, що МПрП входить у систему внутрішнього права держави. Водночас, деякі з них виділяють МПрП як самостійну галузь права. Представники третього підходу розглядають МПрП як "полісистемний комплекс", що складається з двох видів норм МПрП: міжнародно-правових норм і внутрішньодержавних норм (О. Макаров, Р. Мюллерсон, К. Разумов, В. Храбсков).

Загалом спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, оскільки вони:

• у широкому розумінні регулюють міжнародні відносини;

• їх загальні засади стосуються основних принципів міжнародного публічного права;

• і в міжнародному публічному праві й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави;

• міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, встановлюючи у такий спосіб загальні правові умови міжнародного співробітництва в різних галузях.

У зв'язку з цим деякі науковці вважають недоцільним виділяти міжнародне приватне та публічне право як окремі галузі права.Але окрім спільних рис існують і відмінні.

Розмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави і нації, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні та юридичні особи. МПП лише делегує свою юрисдикцію окремим іншим суб'єктам;

- за предметом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві - міжнародні приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

- за джерелами: міжнародний договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві;

- за методом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це узгодження волі держав; у міжнародному приватному праві - подолання колізій;

- за видами відповідальності: у міжнародному публічному праві передбачається міжнародно-правова відповідальність, у міжнародному приватному праві — цивільно-правова;

- за сферою дії: у міжнародному публічному праві її можна визначити як глобальну (охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (у кожній державі є своє міжнародне приватне право).

5. Загальна характеристика та види джерел мПрП

Існує п’ять видів джерел МПрП:

Національне законодавство є основним джерелом міжнародного приватного права,виділяє чотири системи правових норм:

· Цивільні Кодекси держави (там, де вони є);

· Положення, які перетворюють у життя норми Цивільних Кодексів;

· Спеціальні закони про міжнародне приватне право;

· Окремі закони, де є положення приватного права;

· Положення Конституції або аналогічних документів.

Судова й арбітражна практика є джерелом приватного права лише тоді, коли ця практика існує в системі прецидентного права. Сам прецедент не є джерелом права, джерелом є лише норма, яка закріплена у цьому прецеденті. Арбітражна практика – в публічному праві, це рішення арбітражного суду (справа ведеться таємно). Арбітражна практика є джерелом права за двох умов: вона кодифікується (арбітражний регламент UNCITRAL або спочатку існує як рекомендація, а потім стає міжнародним договором); місцевий або локальний (здійснюють постійно діючі арбітражні суди).

Міжнародний звичай. - В Україні звичай не є джерелом права звичай, записаний як джерело права лише у одному випадку – звичай ділового обороту. Звичай – правила поведінки, які не передбачені актами законодавства, але є усталеним, тобто такими, що широко застосовуються у певній сфері підприємництва.

Звичай може бути джерелом права за таких умов: повинен бути кодифікованим під егідою певної міжнародної організації; ця кодифікація повинна бути офіційно надрукованою міжнародною організацією – повинна бути видана з реєстраційним номером цієї організації; офіційна кодифікація повинна вводитися в дію на території відповідної держави певним правовим актом.

Міжнародні договори: міжнародна торгівля – Конвенція ООН щодо права, яке застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів (1955); Конвенція щодо однакового закону про міжнародну купівлю-продаж товарів (1964);· промисловість – Паризька Конвенція про охорону промислової власності (20 березня 1883); Вашингтонський договір про патентну кооперацію (1970);· авторські й суміжні права – Бернська Конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886). Україна є членом; Женевська Конвенція про охорону авторських прав (1952);· сімейне право – з 32 Гаазьких Конвенцій – 10 із сімейного права. Україна жодну не ратифікувала;· спадкове право – Вашингтонська Конвенція про форму заповіту (1973), Гаазька Конвенція про цивільний процес (1954).

В Україні не існує повного переліку міжнародних договорів, які є для неї обов’язковими. В Україні ратифікація йде шляхом імплементації. Регіональні міжнародні договори повинні бути трансформовані у національне законодавство. Регіони: Європа й СНД. Конвенція про створення СНД (1993).Двосторонні міжнародні договори.· договори про взаємно-правову допомогу;· торгівельні договори;· угоди щодо товарообігу й платежів;· договори про уникнення випадків подвійного громадянства;· договори про уникнення випадків подвійного оподаткування;· договори про міжнародні перевезення;

· договори, присвячені науково-технічному співробітництву.

Акти міжнародних організацій. 16 спеціалізованих установ ООН, які видають акти, а також МАГАТЕ й СОТ.