NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 19

злочинів. Так, уч. 2 ст. 387 ККяккваліфікуючуознакурозголошенняданихоперативнорозшуковоїдіяльності, досудовогорозслідуванняпередбаченовчиненняцьогозлочину суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу.

Таким чином, ознаки спеціального суб’єкта певною мірою є обмежувальними, оскільки вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка, а тільки та особа, яка має такі ознаки. Тому інші особи, що не мають цих ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, в якому передбачений спеціальний суб’єкт. Так, якщовдітовбивстві разомізматір’юновонародженої дитини брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

7. Сьомого квітня 2011 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» ст. 18 КК було доповнено частинами 3 та 4, в яких наводиться поняття службової особи як спеціального суб’єкта цілого ряду злочинів.

У частинах 3 та 4 ст. 18 КК дається загальне визначення такого спеціального суб’єкта злочину, як службова особа. Виходячи із змісту розд. XVII Особливої частини КК, можна зробити висновок про наявність двох видів службових осіб як спеціальних суб’єктів злочину: а) службова особа юридичної особи публічного права; б) службова особа юридичної особи приватного права (про зміст цих понять і його значення для кваліфікації злочинів, вчинених службовими особами, докладно див. коментар до ст. 364 КК).

Стаття 19. Осудність

1.Осудноювизнаєтьсяособа, якапідчасвчиненнязлочинумоглаусвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2.Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати нимивнаслідокхронічногопсихічногозахворювання, тимчасовогорозладупсихічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

3.Не підлягає покараннюособа, якавчинилазлочин устані осудності, аледо постановленнявирокузахворіланапсихічнухворобу, щопозбавляєїїможливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру,

апісля одужання така особа може підлягати покаранню.

1.Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта. Із частини 1 ст. 19 КК випливає, що осудною є особа, яка «під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними», а тому і може нести кримі-

нальну відповідальність.

61

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означаєправильнерозумінняфактичнихоб’єктивнихознакзлочину(об’єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільнонебезпечних наслідків тощо). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов’язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля є взаємозалежними і лише в сукупності виступають передумовою для визнання особи винною.

2.Осудність характеризує норму, типовий стан психіки людини, притаманний її певному віку, тому він, як правило, презюмується. На практиці питання про необхідність доведення осудності виникає, тільки якщо є сумніви у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Слід зазначити, що осудною визнається й та особа, яка має психічний розлад, однак під час вчинення злочину цей розлад не здійснив на свідомість і волю особи такого впливу, щоб ставити питання про наявність ознак обмеженої осудності (ст. 20 КК) або неосудності (ч. 2 ст. 19 КК).

3.Частина2 ст. 19 ККдаєпоняттянеосудності, тобтотакогостану, якийвиключає осудність, виключає суб’єкта та кримінальну відповідальність. Відповідно до закону неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного ді-

яння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Як видно з цього визначення, поняття неосудності включає як медичні (біологічні), так і юридичні (психологічні) ознаки (критерії), які знаходяться між собою в певному співвідношенні. Передбачене у ч. 2 ст. 19 КК співвідношення медичного і юридичного критеріїв у науці і практиці називається змішаною формулою неосудності: обов’язковимпривирішенніпитанняпронеосудністьконкретноїособиєвстановлен-

ня сукупності одного з медичних та одного з юридичних критеріїв.

Із тексту ст. 19 КК випливає, що неосудність (як, до речі, і осудність) визначається тільки щодо часу (моменту) вчинення особою суспільно небезпечного діяння

ітільки у зв’язку з ним.

4.Медичний критерій неосудності визначає всі можливі психічні розлади, що істотно впливають на свідомість і волю людини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ психічні розлади – це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травміпричинсмерті. Такоюкласифікацією єМіжнародна статистична класифікація хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду, яка застосовується в Україні з 1 січня 1999 р. згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про перехід органів і закладів охорони здоров’я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду» від 8 жовтня 1998 р. № 297.

У частині 2 ст. 19 КК залежно від характеру та тяжкості виділяються чотири види психічних розладів: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної

діяльності; в) слабоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

62

Стаття 19

Хронічнапсихічнахвороба– доситьрозповсюдженийвидпорушенняпсихіки. До цихзахворюваньвідносять: шизофренію, епілепсію, параною, прогресивнийпараліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби мають прогресуючий, важковиліковний чи взагалі невиліковний характер. Хоч і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, короткочасне психічне захворювання, що проходить у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (найчастіше внаслідок тяжких душевних травм) і при сприятливих обставинах раптово припиняється. До таких захворювань відносять різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, білу гарячку та ін.

Слабоумство (олігофренія) – найбільш тяжкий психічний розлад (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові можливості людини. Можливі три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найбільш легка форма). Отже, між собою ці захворювання відрізняються різним ступенем тяжкості розладу психіки.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що не охоплюються вищезазначеними трьома видами психічних захворювань. Сюди відносять важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання у чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями можуть бути прирівняні до них.

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчиненнясуспільнонебезпечногодіянняособастраждалахочабнаоднеіззазначених захворювань.

Іншіможливіпсихічні стани, щонегативно впливаютьнаповедінку особи, алене є психічними розладами, наприклад, фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом’якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві – ст. 116 КК).

Результати судово-психіатричних експертиз в Україні свідчать, що клінічними видамипсихічнихрозладів, занаявностіякихосібвизнавалинеосудними, переважно були: шизофренія, органічнірозладипсихіки, розумовавідсталість, психозитаслабоумство органічного походження, шизотопові розлади, афективні розлади, розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю тощо.

Встановлення медичного критерію ще не дає підстави для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Воно є лише підставою для вирішення питання про критерій юридичний, який остаточно визначає стан неосудності.

5. Юридичний критерій неосудності полягає у нездатності особи під час вчиненнясуспільнонебезпечногодіянняусвідомлюватисвоїдії(бездіяльність) абокерувати ними саме внаслідок наявності психічного розладу.

Участині2 ст. 19 ККюридичнийкритерійнеосудностівираженийдвомаознаками:

1)інтелектуальною – особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою – особа не могла керувати своїми діями (бездіяльністю). Під «своїми діями» тут

63

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

розуміється не будь-яка поведінка психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певними статтями Особливої частини КК.

Інтелектуальна ознака юридичного критерію означає, по-перше, що особа не усвідомлює фактичну сторону, тобто не розуміє справжній зміст своєї поведінки (не розуміє, що позбавляє життя іншу людину, підпалює будинок та ін.).

Так, психічно хвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй

втіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким способом вона вилікує її від тяжкої недуги. Це призвело до смерті дитини, а в її тілі було виявлено понад сорок голок.

По-друге, інтелектуальна ознака означає, що особа не здатна усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх діянь. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки.

Так, хворий, який страждає на слабоумство, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він розумів фактичну сторонусвоїхдій, протевнаслідокпсихічногозахворюваннянеусвідомлювавїхсуспільної небезпечності.

Вольова ознака юридичного критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, при якому вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю). Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов’язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність), вона не може і керувати ними. Однак можливі ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, усвідомлює його суспільну небезпечність, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін.

6.Відзначені особливості інтелектуальної і вольової ознак і обумовили те, що

вч. 2 ст. 19 ККвонирозділеніміжсобоюсполучником«або». Тимсамимзаконодавець підкреслив, що для визнання особи неосудною достатньо однієї з цих ознак.

Юридичний критерій визначає тяжкість захворювання, глибину розладу психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер і наслідки вчинюваного діяння, керувати своїми вчинками. У цьому виявляється нерозривний зв’язок медичного і юридичного критеріїв: особа може бути визнана неосуд-

ноютількитоді, коливстановленаодназознаккритеріююридичногонапідставіхоча б однієї з ознак критерію медичного.

Якщопідчаскримінальногопровадженнябудутьвстановленіобставини, якідають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була

внеосудному стані, слідчий, прокурор зобов’язані залучити експерта (експертів) для проведення психіатричної експертизи (див. ст. 509 КПК).

Остаточне рішення про неосудність особи приймає тільки суд, виходячи з оцінки не тільки висновку експертів, а й усіх конкретних матеріалів справи (п. 3 ППВСУ «Пропрактикузастосуваннясудамипримусовихзаходівмедичногохарактерутапримусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7) (ВВСУ. – 2005. – № 6. – С. 5–10).

7.Відповіднодопрямоївказівкизаконуособа, якавизнананеосудною, непідлягає кримінальній відповідальності, незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільно не-

64

Стаття 20

безпечного діяння. З іншого боку, такий висновок базується на тому, що в цих діях людини відсутній склад злочину, оскільки відсутній сам суб’єкт злочину. До такої особи напідставі ч. 3 ст. 19 КК можуть бутизастосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94 КК. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь (див. коментар до ст. 94 КК).

8. Неосудність особи характеризує її психічний стан на час (на момент) вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Проте на практиці іноді мають місце випадки, коли особа під час вчинення зло-

чину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 КК і передбачає саме таку ситуацію. У ній прямо сказано, що не підлягаєпокараннюособа, яка вчинила злочинустані осудності, аледопостановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Згідно із законом до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після видужання така особа (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (див. коментар до ч. 4 ст. 95 КК).

Стаття 20. Обмежена осудність

1.Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобтотака, якапідчасвчиненнязлочину, черезнаявнийунеїпсихічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

2.Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1.Обмежена осудність характеризується наявністю двох критеріїв: медичного

(біологічного) таюридичного(психологічного). Задопомогоюдругогокритеріювизна-

чаютьступіньтяжкостіпсихічнихпорушень, клінічнуформуякихвідображаєперший критерій. У цьому виявляється взаємозв’язок між медичним та юридичним критеріями обмеженої осудності.

2.Зі змісту ст. 20 КК вбачається, що обмежена осудність (як і осудність та неосудність) визначається тільки щодо часу (моменту) вчинення особою злочину (суспільно небезпечного діяння) і тільки у зв’язку з ним.

3.Медичний критерій обмеженої осудності визначено у ст. 20 КК як «психічний розлад». Тобто щоб констатувати наявність цього критерію обмеженої осудності, до-

65

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

статньо встановити, що на час вчинення злочину особа мала психічний розлад. Важливість психічних розладів як фактору впливу на особу злочинця в зазначеній статті підкреслено словами «через наявний у неї психічний розлад».

Поняття «психічний розлад» охоплює всі види можливої психічної патології, а не виділяє конкретні види захворювання. Результати судово-психіатричних експертиз вУкраїнісвідчать, щоклінічнимивидамипсихічнихрозладів, занаявностіякихузлочинців судово-психіатричні експерти рекомендували застосування ст. 20 КК, переважно були: органічні розлади психіки, шизофренія, шизотопові розлади, розлади особистості та поведінки в зрілому віці, розумова відсталість, розлади психологічногорозвитку, поведінкитаемоційдитячогоіпідлітковоговікутощо. Тобтойдетьсяпро майже всі групи психічних розладів, передбачених Міжнародною статистичною класифікацією хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду.

4.Інші психічні стани, які впливають на поведінку особи, але не є психічними розладами, не можуть охоплюватися медичним критерієм обмеженої осудності. Наприклад, фізіологічне сп’яніння, фізіологічний афект, стрес, фрустрація, емоційне збудження, різні акцентуації характеру, соматичні захворювання тощо. Унаслідок різної природиіступеня впливуналюдинупсихічні розладинавідміну від непатологічних станів можуть не тільки обмежити інтелектуально-вольову здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними під час вчинення злочину (за обмеженої осудності), а й позбавити її такої здатності в разі досягнення ступеня тяжкого психічного розладу (за неосудності) (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

У випадку встановлення в особи, яка вчинила злочин (суспільно небезпечне діяння), психічного розладу її можуть визнати осудною (обмежено осудною) або неосудною залежно від ступеня впливу такого розладу на свідомість цієї особи під час вчиненняпротиправногодіяння. Узв’язкузцимосновнимпривстановленніобмеженої осудності особи є юридичний критерій.

5.Юридичний критерій обмеженої осудності полягає в тому, що особа під час вчиненнязлочинунебулаздатнаповноюміроюусвідомлюватисвоїдії(бездіяльність) та (або) керувати ними через наявність психічного розладу.

За змістом ч. 1 ст. 20 КК психологічний критерій обмеженої осудності має дві ознаки: 1) інтелектуальну – особа не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольову – особа не могла повною мірою керувати своїми діями (бездіяльністю). «Своїми діями (бездіяльністю)» вважають не будь-яку поведінку особи, а тільки її злочинні дії (бездіяльність). Інтелектуальна та вольова ознаки юридичного критерію визначають ступінь тяжкості психічного розладу в особи. Встановити їх можна, лише оцінивши конкретні прояви психічного розладу на основі спеціальних знань у галузі психіатрії.

6.Взаємозв’язок між інтелектуальною та вольовою ознаками юридичного критерію підкреслено використанням сполучників «та» і «або». Таке альтернативне поєднання вказаних ознак в юридичному критерії дає підстави стверджувати, що при з’ясуванніпитанняпрообмеженуосудністьособинеобхідновстановлюватинаявність медичного та однієї або двох ознак юридичного критеріїв.

7.Для опису юридичного критерію обмеженої осудності у ст. 20 КК вказано на відсутність в особи здатності «повною мірою» усвідомлювати свої дії (бездіяльність)

66

Стаття 20

та (або) керувати ними. Мірою (ступенем) усвідомлення суб’єктом злочину своїх дій слід розуміти ступінь розладу психіки та його прояву. Однак дати точну кількісну оцінку ступеню обмеження здатності особи до усвідомленої вольової поведінки неможливо. Водночас при проведенні судово-психіатричної експертизи припускають можливість принципової якісної оцінки здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Таким чином, коли у справі є дані, які можуть свідчити про обмежену осудність обвинуваченого, необхідно призначати судово-психіатричну експертизу для визначення психічного стануособивконкретні проміжки часуіщодопевнихобставин. Це передбачено в ст. 509 КПК, а також у п. 7 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи (затв. наказом МОЗ від 8 жовтня 2001 р. № 397, зареєстрований МЮ

1 березня 2002 р. за № 219/6507).

8.Визнання особи обмежено осудною належить виключно до компетенції суду, щопрямозазначеновч. 1 ст. 20 ККтаст. 368 КПК. ПроценаголошуєтьсяйуППВСУ «Пропрактикузастосуваннясудамипримусовихзаходівмедичногохарактерутапримусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 (ВВСУ. – 2005. – № 6. – С. 5–10).

9.Згідно з ч. 2 ст. 20 КК «визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання». Проте яким саме чином має враховуватися обмежена осудність, у законі не зазначено.

Обмежена осудність не може обтяжувати покарання у зв’язку з тим, що відповідно до ч. 3 ст. 67 КК суд, призначаючи покарання, не має права визнати такими, що його обтяжують, обставини, які не передбачені в ч. 1 цієї статті.

Зазначене необхідно мати на увазі судам при врахуванні характеристики особи винного відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 cт. 65 КК). Річ у тім, що в багатьох психічних розладах можна виділити ознаки, які за умови їх прояву не схвалюються суспільством. Насамперед це схильність до агресії, дратівливість, емоційна нестійкість. Водночас ці розлади мають ознаки, що дають підстави для поблажливого ставлення суспільства до осіб із такими розладами, наприклад обмежена здатність до прогнозування та об’єктивної оцінки ситуації. Тому певні асоціальні характеристики, які є симптомом психічного розладу, не завжди можуть свідчити про негативну характеристику особи винного.

Таким чином, обмежену осудність необхідно враховувати при призначенні покарання тільки з метою його пом’якшення (п. 6 вищезазначеної ППВСУ). Проте за змістом ст. 20 КК немає підстав для обов’язкового пом’якшення покарання особі, визнанійобмеженоосудною. Цетому, щовонаможевчинитибудь-якийзлочин, передбачений Особливою частиною КК, і залежно від обставин справи особа та вчинене нею діяння можуть мати різні ступені суспільної небезпечності. Отже, визнання особи обмежено осудною можна вважати обставиною, яка може пом’якшити покарання. Тобто, призначаючи особі покарання, потрібно враховувати її обмежену осудність залежновідхарактерувчиненогонеюзлочину. Цеповиннобутиправом, анеобов’язком суду, який має мотивувати у вироку своє рішення.

10.Згідно з ч. 2 ст. 20 КК наслідком визнання судом особи обмежено осудною

єможливість призначення їй примусових заходів медичного характеру (ст. 94 КК).

67

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

11.Досудоверозслідуваннящодоосіб, якіпідозрюютьсяувчиненнікримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, здійснюється слідчим згідно із загальнимиправилами, передбаченими КПК(ст. 504). НацезвернувувагуПВСУ, який, враховуючи положення ст. 20 КК про те, що особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, у п. 6 вищезазначеної постанови вказав, що справустосовнотакоїособипотрібнонаправлятидосудузобвинувальнимвисновком,

вякому мають міститися дані про психічний розлад цієї особи. Суд, якщо вважатиме за потрібне, може прийняти рішення про застосування примусового заходу медичного характеру, про що зазначає саме в обвинувальному вироку.

12.Відповідно до ст. 507 КПК у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника є обов’язковою.

Примусовий захід медичного характеру може бути застосовано до особи, яка вчинилакримінальнеправопорушенняустаніобмеженоїосудності, лишезанаявностіактапсихіатричної експертизитависновкулікувальноїустанови(ч. 4 ст. 368 КПК). НацежзвернувувагуПВСУ, зазначивши, щопримусові заходимедичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судовопсихіатричнихекспертівпроте, щоособастраждаєнапсихічнухворобучимаєінший психічний розлад, що зумовлює її обмежену осудність і викликає потребу в застосуванні щодо неї таких заходів (п. 3 вищезазначеної ППВСУ).

13.Зазмістомч. 2 ст. 20 ККдоосіб, визнанихобмеженоосудними, примусовізаходи медичногохарактеруможутьзастосовуватисяразомізпризначеннямїмпокарання. УКК прямонезазначено, якісамевидипримусовихзаходівмедичногохарактеру, передбачені

вч. 2 ст. 94 КК, можутьзастосовуватисядотакихосіб. Пленумуп. 7 вищезазначеноїпостанови роз’яснив, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися тількиамбулаторнапсихіатрична допомогавпримусовомупорядку.

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Ступінь сп’яніння при здійсненні злочинів буває різним. Часто особи, що вчинилизлочиниустанісильногосп’яніння, посилаютьсянате, щозовсімнепам’ятають, як вчинили злочин і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, з’являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозоклюдини, отруєнийназванимиречовинами, завждидаєнегативніперебої у своїй діяльності.

68

Стаття 21

Узв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.

2. Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила злочин у стані сп’яніння, внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’янінні відсутній медичнийкритерій– психічнезахворювання, атомунемаєпідставидлявизнанняособи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони передбачають характер можливої суспільно небезпечної поведінки врезультаті стану сп’яніння іможливі суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втрачаєповністюздатностіусвідомлюватихарактервчинюванихдіяньікеруватиними.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння відсутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більше того, у таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судовопсихіатричну експертизу.

3. Проте у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання – біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.

Такезахворюванняможевиникнутинетількиузліснихалкоголіків, анавітьіутих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під впливом різнихнесприятливихобставин– фізичногоабопсихічноговиснаження, нервовихперевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне сп’яніння), колиособанеусвідомлюєсвоїдії(бездіяльність) абонеможекеруватиними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

4. З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють злочини в стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли вчинення злочинуніякнепов’язанезістаномсп’янінняабоколи, наприклад, неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння

ів такому стані вчинив, наприклад, хуліганство.

Увсіх випадках, коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироку навести мотиви свого рішення.

69

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1.Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2.Особи, щовчинилизлочиниувіцівідчотирнадцятидошістнадцятироків, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115–117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронногооргану, членагромадськогоформуваннязохоронигромадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисникачипредставникаособиузв’язкуздіяльністю, пов’язаною

знаданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття122, частинадругастатей345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третястатті399), пошкодженняшляхівсполученняітранспортнихзасобів(стаття277), угонабозахопленнязалізничногорухомогоскладу, повітряного, морськогочирічковогосудна(стаття278), незаконнезаволодіннятранспортнимзасобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

1.Яквиднозч. 1 ст. 18 КК, суб’єктомзлочинуможебутилишеособа, щодосягла встановленого кримінальним законом віку до вчинення злочину. Тому дуже важливо прирозслідуванніірозглядікримінальноїсправивстановититочнийвікособи(число, місяць, рік народження – п. 1 ч. 1 ст. 485 КПК).

Вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, – за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів об-

ліку новонароджених тощо (п. 6 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 //

ВВСУ. – 2004. – № 5. – С. 4).

При цьому особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження. За відсутності документа, який підтверджує вік, або є обґрунтовані сумніви щодо оригіналу документа про народження, для встановлення віку обвинуваченого необхідно призначити експертизу.

Увипадках, колирікнародженнянеповнолітньоговстановлюєтьсясудово-медич- ною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, зазначеного

70