NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 55

8.Проте ст. 54 КК не передбачає права суду позбавляти засудженого державних нагород, до яких належать звання Герой України, ордени, медалі, почесні звання України, Державні премії України, президентські відзнаки. За вироком суду особа також не може бути позбавлена наукового ступеня (кандидат, доктор наук) або вченого (доцент, професор) чи академічного звання (член-кореспондент, академік), спортивних розрядів, почесних грамот, тобто таких відзнак, які присвоюються особі за особливі заслуги та досягнення в галузі науки, техніки, культури, спорту, захисту батьківщини, громадської діяльності тощо. Тому, якщо при розгляді кримінальної справи суд знаходить підстави для позбавлення особи зазначених відзнак, він має лише право своєю ухвалою поставити це питання (клопотати) перед відповідним органом (службовою особою), які цю відзнаку присвоїли.

9.Уразіпризначенняпокарання, передбаченого ст. 54 КК, засукупністюзлочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно ні поглиненню іншими видами додаткових покарань, ні складанню з ними не підлягає і згідно з ч. 4 ст. 72 КК у всіх випадках

застосовується і виконується самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).

10.Порядок виконання покарання, передбаченого ст. 54 КК, встановлений ст. 29 КВК, згідно з якою після набрання вироком законної сили його копія направляється органу чи службовій особі, які присвоїли засудженому відповідний статус. Після одержання копії вироку цей орган (службова особа) зобов’язані: а) внести до відповідних документів запис про позбавлення засудженого звання, рангу, чину або класу; б) вжити заходів до позбавлення засудженого всіх прав і пільг, пов’язаних із цими відзнаками; в) протягом місяця повідомити суд про виконання вироку.

11.Як заміна покарання, передбаченого ст. 54 КК, так і застосування його в порядку заміни інших видів покарання законом не передбачені. Однак засуджена до нього особа може бути звільнена від його відбування на підставі закону про амністію чи акта про помилування (статті 85–87 КК), причому лише у тому разі, якщо ці акти набули чинності до моменту виконання зазначеного покарання.

12.Як на строк погашення (ст. 89 КК) чи зняття (ст. 91 КК) судимості, так і на момент, з якого він обчислюється (ст. 90 КК), покарання, передбачене ст. 54 КК, не впливає (див. коментар до статей 89–91 КК). Не встановлено і відповідальність за ухилення від цього виду покарання, оскільки його виконання покладається на відповідні державні органи чи службових осіб і не залежить від поведінки засудженого.

13.Відповідно до ч. 2 ст. 98 КК покарання, передбачене ст. 54 КК, не застосовується до неповнолітніх (див. коментар до ст. 98 КК).

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністюможе бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

221

Розділ X. Покарання та його види

2.Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою абоузв’язкуіззаняттямпевноюдіяльністю, особизасудженоготаіншихобставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3.При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, триманнявдисциплінарномубатальйонівійськовослужбовцівабопозбавленняволі на певний строк – воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Прицьомустрокдодатковогопокаранняобчислюєтьсязмоментувідбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу – з моменту набрання законної сили вироком.

(Стаття 55 у редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1.Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі– позбавленняправа) єпокаранням: а) «змішаним», боможебутипризначеносудом

іяк основне, і як додаткове (ч. 3 ст. 52, ч. 1 ст. 55 КК); б) строковим, бо як основне покарання призначається на строк від двох до п’яти років (СПВСУ 2010. – С. 58–59), а як додаткове – від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК); в) спеціальним, бо може бути застосоване лише до осіб, які на час вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов’язаний вчинений ними злочин (ч. 2 ст. 55 КК).

2.Покарання, передбачене у ст. 55 КК, полягає в позбавленні засудженого його суб’єктивногоправа напосаду, яку вінобіймав, абонаслужбову, професійну чиіншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його правоздатності – можливості обіймати певні посади або займатися певноюдіяльністю протягомстроку, встановленоговирокомсуду. Згіднозі ст. 34 КВК засуджений до цього покарання: а) зобов’язаний виконувати вимоги вироку суду, тобто утримуватися протягом строку, встановленого вироком, від заняття посади або діяльністю, на зайняття якими накладено заборону; б) повинен надавати за вимогою кримінально-виконавчої інспекції документи, які пов’язані з виконанням даного покарання; в) має повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну; г) зобов’язаний з’являтися за викликом до інспекції; ґ) не має права без її дозволу виїжджати за межі України.

3.Стаття 55 КК не обмежує коло і характер посад, а також видів (роду) діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній основі; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність – службовою, професійною, підприємницькою (господарською)

абоіншою(наприклад, заняттяаматорськимполюванням, керуванняособистимавто-

222

Стаття 55

транспортом). Призначення цього покарання не залежить і від форми власності, а також організаційно-правової форми підприємства (організації, установи), у яких особа обіймає посаду або займається певною діяльністю.

Не є перешкодою для застосування цього покарання і та обставина, що на час ухваленнявирокувиннийуженеобіймавпосадуабонезаймався діяльністю, зякими був пов’язаний вчинений злочин (пп. 17, 18 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Більше того, позбавитивинного, наприклад, правакеруватитранспортнимизасобамисудможе своїм вироком незалежно від того, що особа на підставі ч. 2 ст. 30 КУпАП була вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення (п. 18 ППВСУ від

24жовтня 2003 р.).

4.Стаття55 ККвстановлюєзаборонуобійматипевніпосадиабозайматисяпевною діяльністю. Тому рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів при його виконанні (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності (наприклад, статті 286, 287 КК), то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Якщо ж покарання усанкції зазначене взагальній формі (наведене уформулюванні, щовикористовується уст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону іточно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якими він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати і такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов’язане вчинення злочину. Ця заборона може бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, директор, завідувач) або шляхом опису характеру та обсягу тих повноважень, права здійснювати які позбавляється особа (наприклад, при засудженні за ст. 191 КК доцільно позбавляти винного права обіймати посади, пов’язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями).

5.Водночас суд не має права позбавити засудженого можливості працювати в тій чи іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров’я тощо без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або конкретного виду (роду) тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений. Наприклад, при засудженні за незаконне проведення аборту (ч. 2 ст. 134 КК) суд не може заборонити лікарю працювати в системі охорони здоров’я, але може позбавити його права займатися лікарською діяльністю тощо.

6.Відповідно до ст. 55 КК підстави призначення покарання у виді позбавлення права складають такі чинники:

– під час вчинення злочину особа повинна була обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, право на зайняття яких (якими) вона отримала в уста-

223

Розділ X. Покарання та його види

новленомузакономпорядку(КС. – 2007. – Вип. 4 (6). – С. 18, 19, 94–95; ВВСУ. – 2008. –

№3. – С. 17–18). Якщоособанемалатакогоправаабосамовільно(протиправно) його присвоїла, призначення цього покарання виключається (РВСУ. – 2004. – С. 109–110;

ПС (2001–2005). – С. 52–54; СПВССУ. – С. 67–70). Не може особа бути позбавлена права займатися і такого роду діяльністю, заборона на заняття якою встановлена за-

коном (ПС (2008–2011). – С. 96–99);

–вчинений особою злочин був безпосередньо пов’язаний із посадою, яку вона обіймала або з діяльністю, якою займалася (п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.;

ПС. – С. 38; ВВСУ. – 2004. – № 1. – С. 11–12; ПС (2008–2011). – С. 90–91, 106–107;

СПВСУ 2010. – С. 59–60). Інакше кажучи, покарання застосовується лише за умови, якщозлочинвчинюєтьсязапосадоючиузв’язкуіззайняттямпевноюдіяльністю(ПС

(2001–2005). – С. 55–56; РВСУ. – 2010. – Вип. 2(21). – С. 105–106; ПС (2009–2011). – С. 99–101);

–характер вчиненого злочину, дані про особу винного та інші обставини справи переконують суд у неможливості (недоцільності) збереження за засудженим у подальшому права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

7. Позбавленняправаможебутипризначене якосновнепокараннялишезаумови, якщо воно безпосередньо передбачене у відповідній санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за винятком його застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). Проте і за ч. 1 ст. 69 КК це покарання може призначатися лише з дотриманням підстав його застосування (див. п. 6 коментаря до ст. 55 КК).

8. Позбавлення права може бути призначене як додаткове покарання у випадках, якщо воно:

–безпосередньо передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджується винний, як обов’язкове (ст. 131, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 191 КК) або як факультативне (ст. 132, ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 191 КК) додаткового покарання (див. коментар до ст. 52 КК). При цьому слід мати на увазі, що якщо це додаткове покарання за санкцією статті Особливої частини КК є обов’язковим, то воно застосовується лише до тих осіб – учасників злочину, які під час вчинення злочину обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими цей злочин був пов’язаний. Що ж стосується інших осіб, які були співучасниками цього злочину, але для яких він не був пов’язаний з їх діяльністю чи займаною посадою, то додаткове покарання у виді позбавленняправадонихнезастосовуєтьсязнаведеннямувирокувідповіднихмотивів. Причому відмова суду в цих випадках від призначення до таких осіб зазначеного обов’язкового додаткового покарання не потребує застосування для цього ст. 69 КК

(абз. 4 п. 17 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

Не може бути призначено судом позбавлення права і в тих випадках, коли в санкції статті Особливої частини КК воно хоча і передбачене як обов’язкове додаткове покарання, алевчиненийособоюзлочиннепов’язанийізпосадою, якуобіймаввинний, чиздіяльністю, якоювінзаймався, боінакшецесуперечилобпідставампризначення цьоговидупокарання, сформульованимуч. 2 ст. 55 КК, наобов’язковістьурахування яких прямо вказує п. 2 ч. 1 ст. 65 КК. Така ситуація може виникнути, наприклад, при

224

Стаття 55

застосуванні санкцій ч. 4 ст. 158, ч. 2 ст. 256, ч. 1 ст. 308 та ін. (див. про це докладно коментар до ст. 65 КК);

–не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою чи у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55

ККз обов’язковим мотивуванням у вироку цього рішення і посиланням на зазначену норму КК;

–передбаченевальтернативнійсанкціїстаттіОсобливоїчастиниККлишеякодне з основних покарань (ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 144, ст. 145 КК), але не призначається судом як основне покарання. Застосовуючи в таких випадках інший вид альтернативно передбаченого в санкції основного покарання, суд вправі призначити позбавлення праваякдодатковепокарання. Уцьомувипадкудодатковепокараннятакожпризначається на підставі ч. 2 ст. 55 КК і тому рішення про його застосування має бути вмотивоване у вироку з обов’язковим посиланням на зазначену норму КК. Так, якщо за ч. 1 ст. 140 КК суд призначає основне покарання, наприклад, у виді обмеження волі, то на підставі ч. 2 ст. 55 КК він може позбавити засудженого права обіймати певні посади як додаткове покарання.

9. Якщо додаткове покарання у виді позбавлення права передбачене в санкції статті Особливої частини КК, то воно призначається судом у межах, зазначених у цій санкції, а якщо в санкції воно відсутнє – у межах, установлених ч. 1 ст. 55 КК (п. 17

ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

10. При призначенні позбавлення права як основного покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно може бути поглинуте іншими, більш суворими видами основних покарань, але складанню з ними не підлягає і застосовується та виконується самостійно. Якщо позбавлення права як додаткове покарання призначене поряд з іншими видами додаткових покарань за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), то в цих випадках воно згідно із ч. 4 ст. 72 КК зав-

жди виконується самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).

11. Відповідно до ч. 3 ст. 55 КК порядок застосування (виконання) позбавлення праваякдодатковогопокараннязалежитьвідтого, доякоговидуосновногопокарання воно приєднується:

–якщовонододається доосновнихвидівпокарань, передбачених статтями60–63 КК, то поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду для цього виду додаткового покарання (СПВСУ 2007. – С. 59–60). Причому строк додаткового покарання обчислюється (починає відраховуватися) у цій ситуації після відбуття засудженим основного покарання. Отже, уцихвипадках заборона обіймати певні посади абозайматися певноюдіяльністю діє

іпротягомстрокувідбування основногопокарання, іпісляйоговідбуття – протягом строку додаткового покарання;

–якщо воно додається до інших видів основних покарань (статті 56–58 КК) або застосовуєтьсязаст. 77 КК(призвільненнівідосновногопокараннязвипробуванням на підставі ст. 75 КК), воно обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосову-

225

Розділ X. Покарання та його види

ється не послідовно, а паралельно з основним покаранням або іспитовим строком

(див. коментар до статей 75, 77 КК).

12.Позбавлення права як основне покарання може застосовуватися у порядку заміни більш суворого виду покарання або невідбутої його частини більш м’яким на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). У всіх цих випадках така заміна може здійснюватися лише з додержанням підстав застосування позбавлення права, тобто за умови, якщо до більш суворого виду покарання особа була засуджена за злочин, вчинений за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю.

Закон виключає можливість заміни позбавлення права, призначеного як основне покарання, іншими видами покарань на підставі статей 82, 85–87 КК (див. коментар до цих статей). Заміна позбавлення права як додаткового покарання законом також не передбачена.

13.При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути звільнений від його відбування на підставі частин 2 та 3 ст. 74, ч. 1 ст. 80, ч. 1 ст. 84, статей 85–87 КК, а як додаткового – на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ч. 1 ст. 79, статей 80–82, 84–87 КК). Причому за ч. 1 ст. 79 КК таке звільнення завжди здійснюється з випробуванням; за ч. 1 ст. 81 – умовно-достроково, а за ч. 2 ст. 82 КК – достроково, але безумовно (див. коментар до цих статей).

14.Відповідно до ч. 2 ст. 98 КК неповнолітнім позбавлення права може бути призначено лише як додаткове покарання (див. коментар до ст. 98 КК).

15.Порядок та умови виконання покарання у виді позбавлення права встановлені статтями 30–35 КВК.

16.Згідно із п. 3 ст. 89 КК особа, засуджена до основного покарання у виді позбавлення права, вважається такою, що не має судимості, після виконання цього покарання. Якщожпозбавленняправаприєднуєтьсядодатководоосновногопокарання, то вид останнього (ч. 3 ст. 55 КК), а також розмір (тривалість) додаткового покарання можуть вплинути на визначення моменту обчислення строків погашення судимості

(див. коментар до ст. 89 КК).

17.Ухилення від позбавлення права, призначеного у виді основного чи додаткового покарання, тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

Стаття 56. Громадські роботи

1.Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботичинавчаннячасбезоплатнихсуспільно кориснихробіт, видякихвизначають органи місцевого самоврядування.

2.Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3.Громадськіроботинепризначаютьсяособам, визнанимінвалідамипершої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

226

Стаття 56

1.Громадські роботи є основним видом покарання (ч. 1 ст. 52 КК), яке полягає

упримусовому виконанні засудженим протягом строку, встановленого вироком суду,

увільнийвідосновноїроботичинавчаннячасбезоплатнихсуспільнокориснихробіт, вид (характер) яких визначають органи місцевого самоврядування.

2.Відповідно до частин 1 і4 ст. 37 КВК на засудженого догромадських робітнакладається низка правообмежень, згідно з якими він зобов’язаний: 1) додержуватися встановленихзаконодавствомпорядкуіумоввідбуванняпокарання; 2) сумлінноставитисядо праці; 3) працюватинавизначенихдляньогооб’єктах; 4) відпрацьовувативстановлений судом строк покарання; 5) з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; 6) повідомлятиїїпрозмінумісцяпроживання; 7) періодичноз’являтисянареєстраціюдо цієїінспекції; 8) невиїжджати безїїдозволузамежіУкраїни.

3.Громадськіроботимаютьпримусовийхарактер(ч. 1 ст. 50 КК), бопризначаються вироком суду, яким засуджений зобов’язується виконувати ті роботи, вид яких визначають органи місцевого самоврядування і ухилення від яких тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК. Характер цих робіт може бути різним: прибирання вулиць, сміття, благоустрій населених пунктів, ремонт будинків, споруд, доріг, комунікацій, вантажно-розвантажувальні, сільськогосподарські роботи тощо. При виконанні покарання може враховуватися професія (спеціальність, кваліфікація) засудженого (наприклад, слюсар-сантехнік може використовуватися для ремонту відповідного обладнання). Алеособа може залучатися довиконання інекваліфікованих,

утому числі трудомістких робіт (прибирання сміття, розчищення доріг та вулиць від снігу тощо).

4.Громадські роботи мають безоплатний характер і виконуються без оплати праці засудженого (ч. 1 ст. 56 КК). Оскільки ці роботи здійснюються не за трудовим договором, а за вироком суду, то час їх відбування не зараховується до трудового стажу засудженого, анаданняйомущорічноїчерговоївідпусткизаосновниммісцемроботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт (ч. 2 ст. 37 КВК).

5.Громадські роботи є строковим покаранням, яке обчислюється в годинах (ч. 1 ст. 38 КВК) і згідно з ч. 2 ст. 56 КК призначається у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин (ПС (2008–2011). – С. 93–94; СПВСУ 2010. – С. 60–61). Закон не тільки визначаємінімальнуімаксимальнумежіцьогопокарання, айвстановлює: а) часйого відбування – вільний від основної роботи чи навчання (ч. 1 ст. 56 КК); б) максимальну кількість годин на день, протягом яких засуджений має відбувати громадські роботи – не більше чотирьох години (ч. 2 ст. 56 КК, ч. 2 ст. 38 КВК). При цьому вільним від роботи або навчання визнається час, що залишається після робочого дня чи навчального процесу, за винятком нічного часу (з 22.00 до 06.00), протягом якого особа має право на відпочинок. До вільних належать також вихідні та святкові дні. Оскільки громадські роботи виконуються після (до) роботи чи навчання, вони відбуваються за місцем проживання засудженого (ч. 1 ст. 36 КВК). Непрацюючі, але працездатні особи можуть залучатися до таких робіт у будь-який час, проте також за місцем їх проживання і не більше чотирьох годин на день.

6.Відповідно до ч. 3 ст. 56 КК громадські роботи не призначаються: а) особам, визнаним інвалідами першої або другої групи; б) вагітним жінкам; в) особам, які до-

227

Розділ X. Покарання та його види

сягли пенсійного віку; г) військовослужбовцям строкової служби. При цьому до уваги береться стан особи (інвалідність), її вік (пенсійний) або спеціальний статус (військовослужбовець) на час постановлення судом вироку. Якщо засуджений після постановлення вироку визнається інвалідом першої або другої групи, досягає пенсійного віку, а засуджена жінка стає вагітною, то за поданням кримінально-вико- навчої інспекції (ч. 3 ст. 37 КВК) суд звільняє таких осіб від громадських робіт чи невідбутої їх частини.

7.Покарання у виді громадських робіт призначаються, коли воно безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (ч. 4 ст. 52 КК), завиняткомйогопризначеннянапідставіч. 1 ст. 69 КК(див. коментар до ст. 69 КК).

8.Застосування цього покарання також можливе при заміні штрафу у разі неможливості його сплати (ч. 5 ст. 53 КК) або заміні покарання чи невідбутої його частини на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). Заміна громадських робіт іншими видами основних покарань можлива лише на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

9.Засуджені до громадських робіт можуть бути звільнені від їх відбування на підставі частин 2 і 3 ст. 74, п. 1 ст. 80, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85–87 КК (див. коментардоцихстатей). Окремі видизвільнення від цьогопокарання стосовно інвалідів, осіб пенсійного віку, а також вагітних жінок передбачені і в ч. 3 ст. 37 КВК. У той же часзасуджені доцьоговидупокарання непідлягаютьзвільненнювідйоговідбування

звипробуванням (статті 75, 79 КК), умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК), звільненнюнапідставі ст. 83 КК. Непередбачена закономізамінаневідбутої частини громадських робіт більш м’яким покаранням на підставі ст. 82 КК.

10.Неповнолітнімгромадськіроботипризначаються(ч. 1 ст. 98 КК) здодержанням вимог ч. 1 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).

11.Порядок та умови виконання (відбування) громадських робіт встановлені статтями 36–40 КВК.

12.Згідно із п. 5 ст. 89 КК особи, засуджені до громадських робіт, вважаються такими, що мають судимість протягом одного року з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, – протягом року з дня відбуття останнього. Питання про погашення судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку і були засуджені за нього до громадських робіт, вирішується на підставі п. 1 ч. 2 ст. 108 КК (див. коментар до ст. 108 КК).

13.Ухилення від відбування громадських робіт, ознаки (види) якого наведені у ч. 3 ст. 40 КВК, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход

228

Стаття 57

держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2.Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціальногозв’язкутазахистуінформаціїУкраїни, працівниківправоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3.Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

(Стаття 57 у редакції Закону України № 1180-VI від 19 березня 2009 р.)

1.Виправні роботи є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, яке встановлюється у межах від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 57 КК) і відповідно до якого засуджений протягом строку, визначеного вироком суду, обмежується у своїхтрудовихправахівоплатійогопраці. Відповідно достатей 41, 42 КВК засуджений до цього виду покарання зобов’язаний: 1) додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; 2) працювати за місцем своєї роботи; 3) не звільнятися

зроботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; 4) сумлінно ставитися до праці; 5) з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; 6) повідомляти її про зміну місця проживання; 7) періодично з’являтися до інспекції на реєстрацію; 8) не виїжджати без її дозволу за межі України.

2.Виправні роботи відбуваються лише за місцем роботи засудженого на підприємствах (в установах, організаціях) незалежно від форми власності і організаційноправової форми (ч. 1 ст. 41 КВК) і не можуть бути призначені безробітним (ВВСУ. – 2003. – № 6. – С. 29; ПС (2001–2005). – С. 51–52), а також фізичним особам – підпри-

ємцям, оскільки згідно зі ст. 128 ГК, яка визначає статус громадян як суб’єктів господарювання, громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених ст. 44 ГК, а саме вільного вибору видів підприємницької діяльності та самостійного вирішення усіх питань, пов’язаних з її організацією та безпосереднім здійсненням (СПВСУ 2010. – С. 62–64). Як правило, цей вид покарання не повинен призначатися і особам, які вчинили злочини, пов’язані з виконанням службових або професійних обов’язків, бо це може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення аналогічних злочинних діянь (п. 12 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

3.Час відбування виправних робіт зараховується у загальний трудовий стаж засудженого, а період щорічної чергової відпустки згідно із ч. 2 ст. 46 КВК може бути зарахований у строк покарання лише як захід заохочення за зразкову поведінку і сумлінне ставлення засудженого до праці.

4.Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК обов’язковим елементом покарання у виді виправ-

нихробітєутримання(відрахування) ізсумизаробіткузасудженого, якіпровадяться

229

Розділ X. Покарання та його види

уприбуток держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 % (СПВСУ 2010. – С. 61–62). Відрахування провадяться з усієї суми заробітку (без виключення з неї податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами) за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. Порядок провадження цих відрахувань встановлений

уст. 45 КВК, а їх розмір повинен бути точно визначений у вироку суду (п. 13 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2006–2007). – С. 141–142).

5.Виправніроботиналежатьдозагальних(універсальних) видівпокараньіможуть бутипризначенібудь-якомусуб’єктузлочину, завиняткомтихосіб, вичерпнийперелік яких наведений у ч. 2 ст. 57 КК і до яких належать: 1) вагітні жінки; 2) жінки, які перебуваютьувідпустціподоглядузадитиною; 3) непрацездатні особи; 4) особи, що не досягли 16-річного віку; 5) особи, що досягли пенсійного віку; 6) військовослужбовці; 7) особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації; 8) працівники правоохоронних органів; 9) нотаріуси; 10) судді; 11) прокурори; 12) адвокати; 13) державні службовці; 14) посадові особи органів місцевого самоврядування (ПС (2006–2007). – С. 142–143). При цьому до увагибереться станособи(вагітність, непрацездатність), їївік(пенсійний), службове (прокурор), професійне (адвокат) становище підсудного на час постановлення судом вироку. Тому, якщо на момент ухвалення вироку підсудний вже не обіймав колишню посаду чи не виконував зазначені уч. 2 ст. 57 КК службові, професійні обов’язки (наприклад, звільнений з органів місцевого самоврядування або позбавлений свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю), призначення виправних робіт не виключається.

6.Із частини 2 ст. 57 КК випливає, що виправні роботи застосовуються лише до працездатних осіб. Тому згідно із ч. 3 ст. 57 КК особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції (ч. 5 ст. 42 КВК) може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох н. м. д. г. за один місяць виправних робіт (п. 10 ст. 537, п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК). Якщо ж після постановлення вироку засуджений досяг пенсійного віку або жінка стала вагітною, то згідно із ч. 6 ст. 42 КВК за поданням кримінально-виконавчої інспекції вони звільняються судом від виправних робіт чи невідбутої їх частини.

7.Виправніроботипризначаються, колицепокараннябезпосередньопередбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його застосування на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

8.Згідноізч. 2 ст. 72 ККприпризначеннівиправнихробітзасукупністюзлочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки цього покарання, а розміри відрахувань із заробітку не складаються і обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) самостійно (див. коментар до ст. 72 КК).

9.Виправні роботи можуть також застосовуватися у порядку заміни інших видів покарань на підставі ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей). У свою чергу, призначені засудженому виправні роботи чи невідбута їх частина можуть бути замінені іншими видами покарань на підставі ч. 3 ст. 57, ч. 3 ст. 74 КК (див. коментар до цих статей). За частиною 2 ст. 46 КВК заміна невідбутої

230