NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 48

Суспільна небезпечність особи знаходить своє вираження, насамперед, у вчиненні злочину, а в наступному визначається, у першу чергу, ступенем можливості вчинення нею нового тотожного або однорідного злочину (абз. 5 п. 7 ППВСУ від 23 грудня 2005 р.). Висновок про таку можливість будується на основі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, демографічної, кримінально-правової тощо), а також оточуючої її обстановки, тобто зовнішніх стосовно даної особи умов (оточення в побуті, у сім’ї, на роботі тощо). Встановлення даної обстановки має значення для оцінки її зміни і впливу на суспільну небезпечність даної особи на час кримінального провадження усправі. Напрактицідозмінобстановкинавколоособи, яка вчинила злочин, відносять призов на службу в армію особи, яка раніше була позбавлена певного контролю; влаштування на роботу особи, яка вчинила злочин з мотивів відсутності коштів для існування; звільнення особи з посади, що позбавляє її можливості вчинити новий злочин з використанням такої посади; тяжке захворювання, що позбавляє можливості вчинити певні злочини; переїзд на інше місце проживання та розрив зв’язків з кримінальним середовищем, під впливом якого особа вчинила злочин; поміщення неповнолітнього до інтернату під контроль педагогів; усунення тяжких особистих обставин, під впливом яких був вчинений злочин; припинення подружніх відносин, що стали причиною злочину тощо.

9. Для звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка перестала бути суспільно небезпечною, не має значення, що саме діяння на час кримінального провадження у справі зберігає характер суспільно небезпечного.

Закон далі не вимагає, щоб особа після вчинення злочину довела факт свого виправлення. Тому не може бути підставою застосування ст. 48 КК лише законослухняна та добропорядна поведінка особи, яка вчинила злочин, протягом тривалого часу, сумлінне виконання нею своїх професійних та громадських обов’язків без зміни обстановки. Якщо така особа не може вважатися суспільно небезпечною на час розглядусправивсуді, вонаможебутизавирокомсудузвільненавідпокарання(див. комен-

тар до ч. 4 ст. 74 КК).

Необхідною підставою застосування ст. 48 КК є встановлення того, що протягом певного часу обстановка, яка оточувала особу на момент вчинення злочину, зміниласятакимчином, щопозитивновпливаєнанеїіробитьмаловірогіднимвчиненняданою особою нового тотожного або однорідного злочину. Неможливо вимагати від суду, щоб на підставі оцінки зміни обстановки він прогнозував взагалі неможливість вчинення даною особою будь-якого злочину, навіть необережного.

Нарешті, не відповідає вимогам закону застосування ст. 48 КК без зміни обстановки лише з мотивів недоцільності притягнення до кримінальної відповідальності певної особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості. Тому не можна вважати обґрунтованим звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК. Р., яка обвинувачувалася увчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК, постановою Солом’янського районного суду м. Києва, яка була залишена без змін Апеляційним судом м. Києва і ВСУ, була звільнена від кримінальної відповідальності, оскільки «позитивно характеризується за місцем роботи... у зв’язку з тим, що внаслідок зміни обстановки вона перестала бути суспільно небезпечною особою».

191

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

Проте в чому полягала така зміна – у рішенні суду не зазначається (ВВСУ. – 2004. –

№8. – С. 17–18).

10.Із змісту ст. 48 КК випливає, що зміна обстановки повинна мати місце після дня вчинення злочину і на час кримінального провадження у справі щодо особи, яка вчинилацейзлочин. Вочевидь, щоцейпроміжокчасунеповиненперевищуватистроків давності, передбачених ст. 49, тобто 2–3 роки відносно злочину невеликої тяжкості та 5 років – злочину середньої тяжкості (див. коментар до пунктів 1 і 2 ч. 1 ст. 49

КК).

11.Стаття 48 КК передбачає безумовне і необов’язкове звільнення особи від кримінальної відповідальності. Якщо, наприклад, суд встановить, що хоча протягом певногочасуімаламісцепевназмінаобстановки, якаоточувалаособуначасвчинення нею злочину, але така зміна не вплинула позитивно на цю особу, то звільнення від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 48 КК не допускається.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

1.Особазвільняєтьсявідкримінальноївідповідальності, якщозднявчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2.Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років.

3.Перебігдавностіпереривається, якщодозакінченнязазначенихучастинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4.Питанняпрозастосуваннядавностідоособи, щовчинилаособливотяжкий злочин, заякийзгідноіззакономможебутипризначенодовічнепозбавленняволі, вирішуєтьсясудом. Якщосудневизнаєзаможливезастосуватидавність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

192

Стаття 49

5. Давністьнезастосовуєтьсяуразівчиненнязлочинівпротимирутабезпеки людства, передбачених у статтях 437–439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

1.Стаття 49 КК обмежує строками давності повноваження держави щодо кримінальногопереслідуванняосіб, яківчинилизлочини. Строкдавності– цепередбачений

ККпевний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

2.Передумовою такого звільнення відповідно до пп. 1–5 ч. 1 ст. 49 є вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину(див. коментардост. 12 КК). Віднесеннязлочинудопевноїгрупизаступенем тяжкості у свою чергу визначається відповідною санкцією статті (частиною статті) ОсобливоїчастиниКК, заякоюкваліфіковановчиненийданоюособоюзлочин. Таким чином, ч. 1 ст. 49 КК передбачає вчинення наступних п’яти видів злочинів, будь-який з них є передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності:

1)вчиненнязлочинуневеликоїтяжкості, якийкваліфікованозастаттею(частиною статті) Особливої частини КК, що передбачає покарання інше, більш м’яке покарання, за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі н. м. д. г.

При вирішенні питання, яке покарання є менш або більш суворим, ніж обмеження волі, необхідно керуватися «сходинками» покарань, які передбачені у ст. 51 КК, у якій ці покарання розташовані в порядку від менш суворого до більш суворого (див. коментар до ст. 51 КК). Відповідно до цього менш суворими, ніж обмеження волі, є основні покарання, передбачені у пп. 1, 3–6, 8 ст. 51 КК, а саме: штраф у розмірі до трьох тисяч (включно) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; позбавленняправаобійматипевніпосадиабозайматисяпевноюдіяльністю; громадські роботи; виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців; арешт. КК налічує понад 50 злочинів невеликої тяжкості, санкції яких передбачають покарання менш суворі, ніж обмеження волі;

2)вчиненнязлочинуневеликоїтяжкості, якийкваліфікованозастаттею(частиноюстатті) ОсобливоїчастиниКК, щопередбачаєпокаранняувидіобмеженняволі від одного до п’яти років або позбавлення волі на строк не більше двох років.

Разом з тим у п. 2 ч. 1 ст. 49 КК не передбачене таке більш суворе, ніж обмеження волі, покарання, як тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, яке, у свою чергу, є менш суворим, ніж позбавлення волі на певний строк. При вирішенні питання, до якої групи злочинів невеликої тяжкості належать злочини, санкція яких передбачає тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців і не передбачає обмеження та позбавлення волі (див., наприклад, ч. 1 ст. 412 та ч. 1 ст. 413 КК), слід керуватися п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, оскільки тримання у дисциплінарномубатальйонівійськовослужбовцівєбільшсуворимпокаранням, ніжобмеженняволі;

3)вчинення злочину середньої тяжкості, тобто злочину, який кваліфіковано за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, санкція якої передбачає основне покарання у виді штрафу у розмірі понад три тисячі і не більше десяти тисяч н. м. д. г.,

193

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

атакожпокаранняувидіпозбавленняволінастрокнебільшеп’ятироків(див. комен-

тар до ч. 3 ст. 12 КК);

4)вчинення тяжкого злочину, тобто злочину, який кваліфіковано за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, санкція якої передбачає основне покарання

увиді штрафу у розмірі понад десять і не більше двадцяти п’яти тисяч н. м. д. г., або покарання увидіпозбавлення волінастрокнебільшедесяти років(див. коментардо ч. 4 ст. 12 КК). КК налічує біля 150 таких злочинів;

5)вчиненняособливотяжкогозлочину, тобтозлочину, якийкваліфіковано застаттею (частиною статті) Особливої частини КК, санкція якої передбачає основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч н. м. д. г. або покарання

увиді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Згідно з ч. 6 ст. 12 КК ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене

одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

3.Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК визнається благополучний сплив певних строків давності з дня вчинення злочину до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа засуджена за вчинений нею злочин певної тяжкості. Строки давності встановлені законом стосовно кожної із зазначених вище п’яти груп злочинів і їх тривалість залежить від ступеня тяжкостівчиненогозлочину: чимбільштяжкимєзлочин, тимбільштривалимєстрок давності. У пп. 1–5 ч. 1 ст. 49 КК встановлено п’ять диференційованих строків давності:

1) два роки – з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менше суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п’ять років – з дня вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років – з дня вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – з дня вчинення особливо тяжкого злочину. Благополучнимвизнаєтьсятакийспливзазначенихстроківдавності, заякогоосо-

ба, що вчинила злочин, протягом цих строків виконала дві умови: а) не ухилялася від слідства або суду та б) не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

4.Дляправильногообчислення строківдавності необхідновизначитипочатковий

ікінцевий момент їхнього спливу.

Початковим моментом спливу давності є день, коли злочин був вчинений. Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте закон, наука і практика виробили щодо цього певні положення. Так, сплив строку давності для злочинів із матеріальниміформальнимскладом починається зднязавершеннясуспільнонебезпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом (див. коментар до ст. 4 КК). Строк давності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або мимо волі особи (наприклад, з дня

194

Стаття 49

з’явленняїїіззізнанням, затриманнятощо), астосовнопродовжуванихзлочинів– здня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об’єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин (див. коментар до ст. 32 КК). Початком обчисленнядавніснихстроківприпопереднійзлочиннійдіяльностіслідвважатидень, коли були припинені або не вдалися підготовчі дії чи злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі винного. При співучасті початковим вважається день, у якому була завершена та роль, яку виконував конкретний співучасник, а не день вчинення злочину виконавцем.

Початковий момент строку давності обчислюється з першої секунди доби, яка настає після доби, протягом якої був завершений злочин. Так, якщо, наприклад, крадіжка, що передбачена ч. 1 ст. 185 КК, була вчинена 2 вересня 2002 р. о 15 годині, то сплив строку давності починається з першої секунди 3 вересня 2002 р.

5.Кінцевим моментом спливу диференційованих строків давності, що встановлені

упп. 1–5 ч. 1 ст. 49 КК і обчислюються повними роками, визнається остання секунда 24 годиниостанньоїдобивідповідногороку. Якщо, наприклад, початкомспливустроку давностізавчиненукрадіжку(ч. 1 ст. 185 КК) визначене3 вересня2002 р., токінцевим моментом спливу трьохрічного давнісного строку є 24 година 2 вересня 2005 р.

Разом з тим підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК є лише такий сплив відповідного строку давності, який закінчився до дня набраннязаконноїсилиобвинувальнимвирокомсудущодоособи, якавчинилазлочин певної тяжкості. Таким чином, строк давності продовжує спливати і в період досудового розслідування, і протягом судового розгляду кримінальної справи, і навіть після оголошення обвинувального вироку суду. Будь-які процесуальні дії протягом цих строків не припиняють їх спливу. Отже, якщо строк давності благополучно сплив до днянабраннязаконноїсилиобвинувальнимвирокомсуду, тоособапідлягаєзвільненню від кримінальної відповідальності незалежно від того, у якій стадії кримінального процесу знаходиться кримінальна справа щодо цієї особи.

Відповідно до ст. 532 КПК вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчогосуддінабираєзаконноїсилипіслязакінченнястрокуподанняапеляційноїскарги, встановленого КПК, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргисудоверішення, якщойогонескасовано, набираєзаконноїсилипісляухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набираютьзаконноїсилизмоментуїхпроголошення. Ухвалислідчого суддітасуду, якіне можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.

Якщо обвинувальний вирок суду набрав законної сили до закінчення або в день закінчення спливу відповідного строку давності, то особа вважається такою, що піддана законному засудженню за вчинений нею раніше злочин.

6.Першою обставиною, що виключає благополучний сплив строків давності,

єухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється і відновлюється лише з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання.

195

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

Особою, щоухиляєтьсявідслідства абосуду, визнаєтьсявідомациморганамособа(щопідтверджуєтьсяматеріаламикримінальноїсправи) яктака, щовчинилапевний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду (наприклад, не з’являється без поважних причин до слідчого або в суд, вчинилавтечупіслязатримання, порушуєумовизапобіжногозаходу, зміниламісцеперебування або документи, щопосвідчують особистість, перейшла на нелегальне становищетощо). Якправило, цеособа, якаєпідозрюваноюабообвинувачуваноютащодо якої оголошено розшук або обрання (зміну) запобіжного заходу. Таким чином, не можуть розглядатися як такі, що ухиляються від слідства або суду, особи, що хоч

іпереховуються після вчинення злочину, але правоохоронним органам або взагалі невідомо про вчинений злочин, або недоведена причетність конкретної особи до даного злочину. День, з якого особа вважається такою, що ухиляється від слідства або суду, визначається початковим днем відповідної фактичної поведінки такої особи (наприклад, день втечі з-під варти або день неявки без поважних причин до слідчого або в суд) або днем винесення слідчим (судом) постанови (ухвали) про розшук цієї особи чи обрання (зміни) щодо неї запобіжного заходу.

Зупиненняперебігудавностіозначає, щочас, якийминувзднявчиненнязлочину, до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в загальний строк давності, що продовжує спливати, тобто відновлюється (а не починається спочатку) із дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. Таким чином, час зупинення перебігу давності дорівнює часу ухилення особи від слідства або суду.

З’явлення із зізнанням – це добровільне особисте з’явлення особи, що переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення нею чи за її участю злочину і переховування від слідства і суду.

Затримання являє собою захід процесуального примусу, відповідно до якого особанакороткийстрокпоміщується доприміщення длятримання затриманих івтакий спосіб позбавляється свободи в порядку, передбаченому гл. 18 КПК.

7.Особа, що вчинила злочин і ухиляється від слідства або суду, не може все життя, що їй залишилося, знаходитися під постійним страхом того, що в будь-який час, скільки б його не пройшло з дня вчинення злочину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідальності. Тому, відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КК особа, яка ухиляється від слідства і суду, у будь-якому випадку звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: а) з дня вчинення злочину будь-якої тяжкості пройшло не менше п’ятнадцяти років (так званий недиференційований строк давності)

іб) ця давність не була перервана вчиненням нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Узазначенийп’ятнадцятирічнийстрокдавностізараховуєтьсячас, щоминувздня вчинення злочинуідодняухиленняособивідслідства абосуду, час такогоухилення, а також час, що пройшов з дня з’явлення її із зізнанням або затримання, включаючи час проведення поновленого досудового розслідування та судового розгляду. Важливо, щоб цей 15-річний строк минув до дня набрання законної сили обвинувальним

196

Стаття 49

вироком суду щодо особи, яка вчинила даний злочин та ухилялася від слідства або суду. Крім того, органи досудового слідства зобов’язані довести, що протягом усього 15-річного строку давності особа не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

8.Другою обставиною, що виключає благополучний сплив строків давності за ранішевчиненийзлочин(якдиференційованих – 2, 3, 5, 10, 15 років, такінедиферен- ційованого15-річногострокущодоосіб, якіухилялисявідслідстваабосуду), єзгідно

зч. 3 ст. 49 ККвчиненняданоюособоюдозакінченнязазначенихстроківхочабодного нового злочину певної тяжкості, а саме: злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливотяжкогозлочину. Вчиненнятакогозлочинудозакінченнязазначенихстроків тягне за собою перерив перебігу давності. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого злочину до дня скоєння нового злочину, втрачає своє юридичне значення. Він визнається юридично незначущим, вдається забуттю і при новому обчисленні строків давності не береться до уваги.

При перериванні перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинений злочин, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожний злочин. Іншими словами, при перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають спливати самостійно і паралельно два строки давності: один – за раніше вчинений злочин, другий – за новий злочин. Ці строки не складаються, не поглинаються, не подовжуються до найдовшого з них, а обчислюються і спливають окремо по кожному злочину.

Для констатації переривання перебігу давності матеріалами кримінальної справи повиннобутидоведено, щодозакінченнястрокудавностізаранішевчиненийзлочин дана особа – суб’єкт цього злочину – знову вчинила новий злочин, який кваліфіковано за певною статтею (частиною статті) Особливої частини КК, санкція якої передбачає основне покарання у виді штрафу у розмірі понад три і не більше десяти тисяч н. м. д. г. абопокаранняувидіпозбавленняволінастрокнебільшеп’ятироків(злочин середньої тяжкості), або основне покарання у виді штрафу в розмірі понад десять до двадцяти п’яти тисяч (включно) н. м. д. г. або у виді позбавлення волі на строк не більшедесятироків(тяжкийзлочин), або, нарешті, основнепокаранняувидіштрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч н. м. д. г. або позбавлення волі на строк понад десять років чи довічне позбавлення волі (особливо тяжкий злочин).

Здругого боку, наявність у ч. 3 ст. 49 КК положення про переривання перебігу давності зобов’язує суд кожного разу при застосуванні давності вимагати від слідчого та прокурора наявності в матеріалах кримінальної справи доказів того, що особа, стосовно якої вирішується питання щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, не вчинила протягом цих строків нового злочину певної тяжкості, передбаченого в ч. 3 ст. 49 КК.

9.Якщо до закінчення строку давності особа вчинить новий злочин невеликої тяжкості, топеребігдавностізапершимзлочиномнепереривається, апродовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає спливати строк давності за новий злочин невеликої тяжкості з дня його вчинення.

При ідеальній сукупності двох злочинів, серед яких хоча б один був злочином середньої тяжкості, тяжкийабоособливотяжкий злочин, перебіг переривається здня

197

Розділ IX. Звільнення від кримінальної відповідальності

вчинення такого злочину. Із цього дня починають спливати окремо і паралельно три строки давності: 1) за раніше вчинений злочин; 2) за злочин, вчинення якого перервало перебіг давності і 3) за злочин невеликої тяжкості, що увійшов в ідеальну сукупність вчинених злочинів.

Якщозановийзлочин, наприклад, середньої тяжкості, особузгодомбулозвільненовідкримінальноївідповідальності(наприклад, заамністієючинапідставах, передбачених КК), то сам факт вчинення такого злочину все одно перериває перебіг давності за раніше вчинений злочин. Але якщо кримінальне провадження у справі було закритеприневстановленні достатніхдоказівдлядоведення винуватостіособивсуді і вичерпані можливості їх отримання або у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (пп. 3, 4 ч. 1 ст. 284 КПК), то перебіг давності не може вважатися перерваним.

Якщо новий злочин, наприклад, середньої тяжкості в разі зміни КК згодом був переведений у категорію злочинів невеликої тяжкості, то згідно з ч. 1 ст. 5 КК це повинно вважатися такими обставинами, що відновлюють сплив давності за раніше вчинений злочин з дня його вчинення.

10.Дотримання умов, передбачених частинами 1–3 ст. 49 КК є безумовною

йобов’язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Але із правила про обов’язковість звільнення особи від кримінальної відповідальності узв’язкуіззакінченнямстроківдавностізаконзнаєдвавинятки: одинфакультативний, а інший – обов’язковий (частини 4 та 5 ст. 49 КК).

11.Факультативний виняток стосується вчинення особливо тяжких злочинів, санкція яких передбачає довічне позбавлення волі, і які не передбачені ч. 5 ст. 49 КК.

ККмістить 12 таких злочинів, пов’язаних з умисним позбавленням життя за обтяжуючих обставин. Вочевидь, це можуть бути не тільки закінчені, але й незакінчені злочини, а також злочини, вчинені одноособово чи у співучасті.

Якщо після вчинення будь-яких із зазначених вище особливо тяжких злочинів минув п’ятнадцятирічний строк давності (не має значення, диференційований чи недиференційований), тосудвправі, аленезобов’язанийзастосуватидавністьдоособи, яка вчинила такий злочин. Це означає, що до суду повинна надійти кримінальна справа з обвинувальним актом щодо такої особи.

У суду є два варіанти вирішення питання щодо застосування давності: а) застосувати давність і на цій підставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин, або б) не застосувати давність, враховуючитяжкістьвчиненогозлочину, особувинного, іншіобставинисправи, узв’язку з чим винести обвинувальний вирок і призначити покарання. Якщо суд переконається, щовиннийусежтакизаслуговуєпокарання, товінповноважниййогопризначити, однак не вправі застосувати довічне позбавлення волі (ч. 4 ст. 49 КК), а замінює його позбавленнямволінапевнийстроквідповіднодосанкціїстатті(частинистатті) Особливої частини КК, за якою кваліфіковано злочин і яка передбачає альтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років. При цьому суд повинен керуватися правилами, встановленими статтями 65–69 КК.

198

РОЗДІЛ X

ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1.Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2.Покараннямаєнаметінетількикару, айвиправленнязасуджених, атакож запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3.Покараннянемаєнаметізавдатифізичнихстражданьабопринизитилюдську гідність.

1.Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить покаранню значну роль у виконанні свого обов’язку щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Серед заходів державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покарання є необхідним і важливим інструментом. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

2.Однак значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматисяякпідстава длятого, щобзробитижорстокішим покарання, що, нажаль, нерідко спостерігається на практиці (РВСУ. – 1998. – С.77; ВВСУ. – 1999. – № 4. – С. 19–20; КС. – 2006. – Вип. 1–2. – С. 67–69; СПВСУ 2007. – С. 289–291). Історія боротьби зі злочинністю в нашій і багатьох інших країнах свідчить про те, що жорстокість покарання не дає бажаного результату. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Слід зазначити, що в КК 2001 р. ця позиція знайшла своє чітке вираження, що знайшло своє відображення у значній гуманізації репресивності санкцій. Виключено смертну кару, довічне позбавлення волі передбачене альтернативно з позбавленням волі на певний строк і тільки за особливо тяжкі злочини, пов’язані з умисним посяганням на життя особи. Із санкцій за злочини невеликої тяжкості практично виключено покарання у виді позбавлення волі. У багатьох інших санкціях значно знижені його межі. У системі покарань (ст. 51 КК) і санкціях за значну кількість злочинів передбачені нові, гуманні види покарань, такі як громадські роботи, арешт, обмеження волі; значно розширені

200