NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 58

частини строку виправних робіт штрафом може бути застосована судом за поданням кримінально-виконавчої інспекції і як захід заохочення до засудженого за його зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці.

10.Засуджений до виправних робіт може бути звільнений від цього покарання чи невідбутої його частини на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ст. 75, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. 81, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85–87 КК (див. коментар до цих статей). Крім того, згідно із ч. 6 ст. 42 КВК за поданням кримінально-виконавчої інспекції суд може звільнити відвідбуваннявиправнихробітчиневідбутоїїхчастиниіосіб, якіпісляпостановлення вироку досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними. З підстав, передбачених у пп. 1–3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до виправних робіт може бути також відстрочено.

11.Донеповнолітніхвиправніроботиможутьбутипризначені(ч. 1 ст. 98 КК) лише

увіцівід16 до18 роківіздотриманням вимогчастин2 та3 ст. 100 КК(див. коментар до ст. 100 КК).

12.Порядок та умови виконання (відбування) виправних робіт встановлені статтями 41–46 КВК.

13.Відповідно до п. 5 ст. 89 КК особи, засуджені до виправних робіт, вважаються такими, що мають судимість, протягом року з дня їх відбуття, а якщо до них було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, яке перевищує строк виправних робіт, – протягом року з дня відбуття останнього. Питання про погашення судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку і були засуджені заньогодовиправнихробіт, вирішуєтьсянапідставіп. 1 ч. 2 ст. 108 КК(див. коментар до ст. 108 КК).

14.Ухилення від відбування виправних робіт, ознаки (види) якого наведені у ч. 6 ст. 46 КВК, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1.Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

2.Ізсумигрошовогозабезпеченнязасудженогодослужбовогообмеженняпровадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду,

вмежах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

231

Розділ X. Покарання та його види

1.Службові обмеження для військовослужбовців (далі – службові обмеження)

єосновним(ч. 1 ст. 52 КК) істроковимвидомпокарання, якевстановлюєтьсяумежах від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 58 КК) і відповідно до якого протягом строку, визначеного вироком суду, засуджений: а) не може бути підвищений за посадою; б) непідлягаєпідвищеннюувійськовомузванні; в) строкпокараннянезараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; г) із суми грошового забезпечення в примусовому порядку провадяться відрахування в доход держави (ч. 2 ст. 58 КК).

2.Службові обмеження є своєрідним різновидом виправних робіт, але на відміну від останніх, належать до спеціальних видів покарань, бо застосовуються лише до військовослужбовців (окрімтихізних, хтопроходитьстроковуслужбу) івідбувають-

ся засудженим за місцем його військової служби.

3.Обов’язковимелементомцьогопокаранняєутримання(відрахування) згрошового забезпечення військовослужбовця, які провадяться в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від 10 до 20 % (п. 13 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Відрахування провадяться щомісячно з усієї суми грошового забезпечення військовослужбовця незалежновіднаявностіпретензійдозасудженогозавиконавчими документами.

4.Покарання, передбаченест. 58 КК, можебутипризначенеувипадках, якщовоно:

– безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою за-

суджується винний. При цьому слід ураховувати, що, виходячи із його спеціального характеру, закон передбачає це основне покарання лише в санкціях статей розд. XIX Особливої частини КК за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (частини 1 статей 402–404, 411, 412, 414, 423, 425, 426, ч. 2 ст. 407 КК);

–не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але призначається на підставі ч. 1 ст. 58 КК, коли суд, ураховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатимезаможливезамістьобмеженняабопозбавленняволінастрокнебільше двохроківпризначитислужбовіобмеженнянатойсамийстрок. Отже, уцихвипадках службові обмеження длявійськовослужбовців застосовуються зарозсудом суду удва етапи: а) на першому з них суд призначає покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) чи позбавлення волі (ст. 63 КК) на строк не більше двох років, виходячи із санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, або на підставі ч. 1 ст. 69 КК; б) надругому– мотивуючисвоєрішенняувирокуіпосилаючисьнач. 1 ст. 58 КК, суд замість призначеного ним обмеження чи позбавлення волі застосовує службові обмеження на той самий строк. Таким чином, у даному випадку під час постановлення вироку в стадії призначення покарання здійснюється заміна одного виду покарання – більш суворого (обмеження чи позбавлення волі), іншим − більш м’яким (службовими обмеженнями). Причому у такий спосіб службові обмеження хоча і можуть бути призначені тільки військовослужбовцю, але вже за вчинення ним не тільки військового, а й будь-якого іншого злочину;

–не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але призначається судом довійськовослужбовця напідставіч. 1 ст. 69 КК(див. коментардост. 69 КК). При-

чому і в цьому випадку покарання, передбачене ст. 58 КК, може бути призначене за вчинення не тільки військового, а й будь-якого іншого злочину.

232

Стаття 59

5.Згідно із ч. 2 ст. 72 КК у разі призначення службових обмежень за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки покарання, а розміри відрахувань із грошового забезпечення військовослужбовця не складаються, аобчислюютьсязакожнийзлочин(закожнимвироком) самостійно(див.

коментар до ст. 72 КК).

6.Службові обмеження можуть також застосовуватися до військовослужбовців

упорядку заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким на підставі ч. 3 ст. 74, ч. 4 ст. 83 КК. Як випливає із п. 10 ст. 537 та п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК, положенняч. 1 ст. 58 ККпрозамінупризначенихсудомнастрокдодвохроківобмеженняволі чипозбавленняволіпокараннямувидіслужбовихобмеженьможутьзастосовуватися не тільки під час призначення покарання, а й на стадії виконання вироку. У свою чергу, призначені засудженому службові обмеження або невідбута їх частина можуть бути замінені більш м’яким покаранням на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

7.Засуджений до службових обмежень може бути звільнений від їх відбування на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ст. 75, п. 1 ч. 1 ст. 80, статей 81, 85–87 КК (див. коментар до цих статей). Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 84 КК (ч. 5 ст. 47 КВК) засуджені до цього покарання військовослужбовці, які визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби за станом здоров’я, також звільняються судом від цього покарання.

8.Службові обмеження не застосовуються до неповнолітніх (див. коментар до ч. 1 ст. 98 КК).

9.Порядок і умови виконання (відбування) службових обмежень встановлені

уст. 47 КВК, а відповідальність за ухилення від його відбування КК не передбачена.

10.Відповідно до п. 4 ст. 89 КК особи, засуджені до службових обмежень, визнаються такими, що не мають судимості, з моменту відбуття цього покарання або дострокового звільнення від нього.

Стаття 59. Конфіскація майна

1.Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яка є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2.Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених

вОсобливій частині цього Кодексу.

3.Перелікмайна, щонепідлягаєконфіскації, визначаєтьсязакономУкраїни.

1. Конституція України (ст. 41) проголошує, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, згідно з якою конфіс-

233

Розділ X. Покарання та його види

кація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК), яке полягає в примусовому і безоплатному вилученні за вироком суду у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого.

2.Конфіскації підлягаємайно, щоєвласністюзасудженого, утомучислійогочастка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління(ч. 1 ст. 49 КВК). Перелікмайна, щонепідлягаєконфіскаціїзавирокомсуду, визначається законом (ч. 3 ст. 59 КК) і передбачений у Додатку до КК.

3.Згідно із ч. 1 ст. 59 КК конфіскація майна може бути повною або частковою, тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки частина майна засудженого (абз. 1 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). В останньому випадку у вироку зазначається, яка саме частина майна конфіскується, або перелічуються предмети, що конфіскуються, як правило, із вказівкою на їх індивідуально визначені ознаки(найменування, марка, серія, номер, ріквиготовленнятощо). Заміна конфіскації майна оплатою його вартості законом не передбачена.

4.Конфіскаціямайнаналежитьдозагальних(універсальних) ібезстрокових(одноактних) покарань, яке може бути застосоване по суті до будь-якої особи і вважається виконаним з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави.

5.Підстави та порядок застосування конфіскації майна встановлені у ч. 2 ст. 59 КК, відповіднодоякоїцедодатковепокаранняможепризначатисялишезаумов, якщо:

– вчинений особою злочин є тяжким (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжким (ч. 5

ст. 12 КК);

– цейзлочинєкорисливим, тобтотаким, якийвчиняється збажаннявинногоодержативнаслідок вчиненнязлочинуматеріальні благадлясебечиіншихосіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди (СПВСУ. Кн. 1. – С. 56–57);

– конфіскація майна безпосередньо передбачена в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК.

6.Слід, однак, матинаувазі, щоконфіскаціямайнанеможебутипризначенасудом

утих випадках, коли в санкції статті Особливої частини КК це додаткове покарання хоча і передбачене як обов’язкове, але вчинений особою злочин не є корисливим, бо інакшецесуперечилобпідставампризначенняцьоговидупокарання, сформульованим

уч. 2 ст. 59 КК, на обов’язковість урахування яких прямо вказує п. 2 ч. 1 ст. 65 КК (СПВСУ. Кн. 1. – С. 36–37, 53–59). Така ситуація може виникнути, наприклад, при застосуванні санкцій ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК та ін. (див. про це докладно коментар до ст. 65 КК).

7.У той же час слід ураховувати, що відсутність (невиявлення) на момент постановлення вироку майна, що підлягає конфіскації, не може слугувати підставою для відмови суду від призначення цього додаткового покарання, передбаченого

увідповідній санкції статті Особливої частини КК, і не є перешкодою для його застосування, оскільки таке майно може бути виявлене у процесі виконання вироку

(ВВСУ. – 2000. – № 3. – С. 13–22).

234

Стаття 59

8.Конфіскаціямайнапередбачаєтьсявсанкціяхабоякобов’язкове(ч. 3 ст. 368 КК), або як факультативне (ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання, що впливає на порядок її призначення. Якщо у першому випадку суд, як правило, зобов’язаний її призначити (ПС (2009–2011). – С. 96–98), то у другому – вирішує це питання на свій розсуд (див. коментар до статей 52 і 69 КК).

9.Протенавітьякщовсанкціїстаттіконфіскаціямайнапередбаченаякобов’язкове додаткове покарання, суд не може її призначити у разі: а) звільнення особи від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК (абз. 3 п. 19

ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2009–2011). – С. 191–192); б) засудження неповнолітнього (абз. 2 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; РВСУ. – 2004. − С. 113–114);

в) якщо санкція статті Особливої частини КК не відповідає приписам ч. 2 ст. 59 та п. 2 ч. 1 ст. 65 КК, бо передбачає конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покараннязазлочин, якийможебутивчиненийнетількизкорисливих, аізіншихмотивів

(див. п. 6 коментаря до ст. 59 КК).

10.Закон не передбачає застосування конфіскації майна в порядку заміни іншого виду додаткового покарання чи невідбутої його частини. Але не виключається можливість заміни конфіскації майна іншим видом додаткового покарання (штрафом) на підставі ч. 2 ст. 74 КК у тій її частині, яка ще не була виконана на момент заміни (див.

коментар до цих статей).

11.Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 79, пп. 3–5 ч. 1 ст. 80, ч. 1 ст. 84, статей 85–87 КК, якщо на день звільнення від покарання вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний (див. коментар до цих статей).

12.Від конфіскації майна, передбаченої ст. 59 КК як окремий вид додаткового покарання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є видом кримінального покарання і тому не передбачена в їх переліку, встановленому у ст. 51 КК.

13.Спеціальна конфіскація якособливийзахід примусовогохарактеру розповсюджується на предмети, що визнані речовими доказами за справою (ст. 98 КПК) і застосовується на підставі ч. 9 ст. 100 КПК. Проте спеціальна конфіскація може бути застосована судом не тільки за ст. 100 КПК, бо вона передбачена більше ніж у 60-ти санкціях статей Особливої частини КК (наприклад, статті 199, 201, 204, 209, 300, 301 КК). Слід ураховувати, що як у тих випадках, коли питання про спеціальну конфіскацію вирішується у порядку ст. 100 КПК, так і в тих, коли цей захід примусового характеру передбачений в санкції статті Особливої частини КК, його застосування

єобов’язковим для суду і не залежить від того, який вид основного чи додаткового покарання призначається засудженому вироком (абз. 4 п. 19 ППВСУ від 24 жовтня

2003 р.; ПС (2008–2011). – С. 100–101).

14.Порядок та умови виконання конфіскації майна встановлені у статтях 48, 49

КВК.

15.Відповідно до ч. 2 ст. 98 КК покарання у виді конфіскації майна не застосову-

ється до неповнолітніх (ВВСУ. – 2004. – № 1. – С. 13; ПС (2008–2011). – С. 196–197),

причому й до тих із них, які досягли 18-річного віку на час постановлення вироку

(ВВСУ. – 2008. – № 12. – С. 36–37).

235

Розділ X. Покарання та його види

16. Вчинення незаконних дій, перелічених у ч. 1 ст. 388 КК, щодо майна, яке підлягає конфіскації за рішенням суду, що набрало законної сили, тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 388 КК.

Стаття 60. Арешт

1.Покаранняувидіарештуполягаєвтриманнізасудженоговумовахізоляції

івстановлюється на строк від одного до шести місяців.

2.Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3.Арештнезастосовуєтьсядоосібвікомдошістнадцятироків, вагітнихжінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

1.Арешт є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, який згідно із ч. 1 ст. 60 КК встановлюється у межах від одного до шести місяців (СПВСУ 2010. – С. 64–65) і відповідно до якого засуджений на строк, визначений вироком суду, направляється до спеціальної установи – арештного дому (ст. 50 КВК), де тримається

вумовах ізоляції (ч. 1 ст. 60 КК, ч. 1 ст. 51 КВК). На засуджених до арешту поширюютьсяобмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством дляосіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (частини 2–6 ст. 51 КВК).

2.Арешт належить до загальних (універсальних) видів покарань і може застосовуватися до будь-яких суб’єктів злочину, за винятком тих категорій осіб, які переліченіуч. 3 ст. 60 ККідоякихналежать: а) особивікомдо16-тироків; б) вагітніжінки; в) жінки, якімаютьдітейвікомдосемироків. Прицьомудоувагибереться вікособи, стан вагітності або наявність дитини певного віку не на момент вчинення злочину, а на час постановлення вироку суду.

3.Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК), причому

вданому випадку має місце не заміна одного виду покарання іншим, а визначається лише певне місце (гауптвахта) відбування арешту такою категорією засуджених, як військовослужбовці. Арештможебутипризначенийяквійськовослужбовцямізчисла офіцерського складу, так і особам, які проходять військову службу за призовом або контрактом. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями регламентуються ст. 55 КВК.

4.Арешт призначається у випадках, якщо це основне покарання передбачене

всанкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5.Застосуванняарештутакожможливевпорядкузамінипокаранняабоневідбутої його частини більш м’яким покаранням на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментардоцихстатей). Усвоючергупризначений вирокомсуду арешт може бути замінений на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

6.Засуджений до арешту не підлягає звільненню від відбування цього покарання з випробуванням на підставі статей 75, 79 КК (за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 104 КК); умовно-достроковому звільненню (ст. 81 КК); невідбута частина

236

Стаття 61

арешту не може бути замінена більш м’яким покаранням на підставі ст. 82 КК. Проте засуджений до арешту може бути повністю або частково звільнений від відбування цього покарання на підставі частин 2 і 3 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 80, частин 1, 2 та 3 ст. 84, статей 85–87 КК (див. коментар до цих статей). Крім того, з підстав, передбачених у пп. 1–3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вироку про засудження особи до арешту може бути також відстрочено.

7.Неповнолітньому, якийнамоментпостановленнявирокудосяг16-річноговіку, арешт може бути призначений з додержанням вимог статей 98, 101, 104 КК (див. ко-

ментар до цих статей).

8.Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді арешту встановлені у статтях 50–55 КВК.

9.Відповідно до п. 5 ст. 89 КК засуджений до арешту вважається таким, що має судимість, протягом року з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було приєднано додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, – протягом року з дня відбуття останнього. Військовослужбовець, який відбував арешт на гауптвахті, згідно із п. 4 ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості, з моменту відбуття покарання (див.

коментар до ст. 89 КК).

10.Втеча засудженого до арешту з місця його відбування тягне за собою відповідальність за ст. 393 КК.

Стаття 61. Обмеження волі

1.Покаранняувидіобмеженняволіполягаєутриманніособивкримінальновиконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

2.Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років.

3.Обмеженняволінезастосовуєтьсядонеповнолітніх, вагітнихжінокіжінок, щомаютьдітейвікомдочотирнадцятироків, доосіб, щодосяглипенсійноговіку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

1.Обмеження волі є основним (ч. 1 ст. 52 КК) і строковим видом покарання, який зач. 2 ст. 61 ККвстановлюється умежах відодногодоп’ятироків(ПС(2008–2011). – С. 94–95) і відповідно до якого засуджений протягом строку, визначеного вироком суду: а) утримується укримінально-виконавчій установі відкритого типу– виправномуцентрі(ст. 16 КВК); б) відбуваєпокараннябезізоляціївідсуспільства, алевумовах здійснення за ним нагляду; в) в обов’язковому порядку залучається до праці під час відбування покарання (ст. 61 КК, статті 16, 56 КВК).

2.Основні каральні елементи цього покарання полягають у тому, що засуджений: 1) утримується у виправному центрі протягом встановленого вироком строку;

2)постійно знаходиться в межах цього центру під наглядом; 3) не має права залишати його межі без спеціального дозволу адміністрації; 4) проживає у спеціально призначених гуртожитках і за особистим посвідченням, яке видається замість паспорта;

237

Розділ X. Покарання та його види

5) зобов’язаний дотримуватися встановленого розпорядку дня; 6) підлягає обов’язковому залученню до праці в умовах забезпечення за ним нагляду; 7) може бути підданий обшуку як сам, так і приміщення, у якому він проживає, а його речі, посилки, передачі ібандеролі, щонадійшли, – огляду; 8) можебутипідданий заходам стягнення за порушення трудової дисципліни та встановленого порядку відбування покарання (статті 59, 60, 68 КВК).

3.Обмеження волі належить до числа загальних (універсальних) видів покарань

іможе бути призначене, як правило, будь-якій особі. Проте, оскільки відбування цього покарання пов’язане з обов’язковим залученням засудженого до праці, ч. 3 ст. 61 КК обмежує можливість йогозастосування івстановлює заборону найогопризначення до таких категорій осіб, як: 1) неповнолітні (СПВССУ. – С. 146–148); 2) вагітні жінки (СПВСУ 2010. – С. 68–69); 3) жінки, що мають дітей віком до 14-ти років (ПС (2009– 2011). – С. 101–102, 108–109); 4) особи, що досягли пенсійного віку (СПВСУ 2010. –

С. 66–67); 5) військовослужбовці строкової служби; 6) інваліди першої та другої груп. В усіх цих випадках береться до уваги вік або стан (статус) особи на час постановленнясудомвироку. Ізцьоговиходитьісудовапрактика(КС. – 2007. – Вип. 3 (5). – С. 32–33;

Вип. 4 (6). – С. 13–16; ВВСУ. − 2006. − № 1. − С. 25–26; № 5. – С. 16–17).

4.Обмеження волі призначається у випадках, коли це покарання безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5.Застосування цього покарання також можливе у порядку заміни позбавлення волі або невідбутої його частини на підставі ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК. У свою чергу обмеження волі чи невідбута його частина можуть бути замінені більш м’яким видом покарання на підставі ч. 1 ст. 58, ч. 3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК (див. коментар до цих статей).

6.Засуджений до обмеження волі може бути звільнений від його відбування на підставі частин 2 і 3 ст. 74, ст. 75, ст. 81, ст. 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85–87 КК (див. коментардоцихстатей). Крімтого, згідноізч. 9 ст. 59 КВКзаподаннямкримінально-ви- конавчої інспекції чи адміністрації виправного центру судом можуть бути звільнені від відбування(чиподальшоговідбування) обмеженняволі: а) особи, якіпісляпостановлення вироку визнані інвалідами першої чи другої групи; б) особи, які досягли пенсійного віку; в) особи, які захворіли на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання; г) жінки, які завагітніли. З підстав, передбачених у пп. 1–3 ч. 1 ст. 536 КПК, виконання вирокупрозасудження особидообмеження воліможебутитакожвідстрочено.

7.Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх (ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 98 КК).

8.Порядоктаумовивиконання(відбування) обмеженняволівстановленістаттями

56–70 КВК.

9.Згідноізп. 6 ст. 89 ККособи, засудженідообмеженняволі, вважаютьсятакими, що мають судимість, протягом двох років з дня відбуття цього покарання, а якщо до нього було приєднане додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, яке перевищує строкосновного, – протягомдвохроківзднявідбуттядодатковогопокарання. Заумов, зазначених у ст. 91 КК, з особи, яка відбула обмеження волі, судимість може бути знята судом достроково у порядку, передбаченому статтями 538 та 539 КПК.

238

Стаття 62

10. Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань або дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до обмеження волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями 391 чи 392 КК, а ухилення від відбування цього покарання – за ст. 390 КК.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

1.Покаранняувидітриманнявдисциплінарному батальйоніпризначається військовослужбовцямстроковоїслужбинастроквідшестимісяцівдодвохроків

увипадках, передбаченихцимКодексом, атакожякщосуд, враховуючиобставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волінастрокнебільшедвохроківтриманнямудисциплінарномубатальйоніна той самий строк.

2.Триманнявдисциплінарномубатальйонівійськовослужбовцівзамістьпозбавленняволінеможезастосовуватисядоосіб, якіранішевідбувалипокарання

увиді позбавлення волі.

1.Триманнявдисциплінарномубатальйонієосновним(ч. 1 ст. 52 КК) істроковим видом покарання, яке встановлюється у межах від шести місяців до двох років (ч. 1 ст. 62 КК) і відповідно до якого засуджений військовослужбовець строкової служби на строк, призначений вироком, направляється до спеціальної військової частини (ст. 17 КВК). Основними засобами впливу на засуджених до цього виду покарання є: а) встановлений для дисциплінарного батальйону порядок та режим відбування покарання; б) суспільнокориснапрацязасуджених; в) виховнароботаібойовапідготов-

ка (ст. 5 Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, затверджений Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. – далі Положення).

2.Засуджені до цього покарання військовослужбовці піддаються ряду обмежень: 1) ізолюються від інших військовослужбовців; 2) виводяться на роботу та за межі дисциплінарного батальйону під охороною конвою; 3) в обов’язковому порядку залучаються до праці на виробничих підприємствах та інших об’єктах Міністерства оборони; 4) можуть бути піддані заходам стягнення за порушення вимог режиму аж до арешту на 10 діб з утриманням на гауптвахті; 5) у випадку їх втечі може бути застосованазброя; 6) часперебуваннявдисциплінарномубатальйоніустроквійськової служби, як правило, не зараховується і після відбуття покарання засуджені направляються для подальшого проходження служби (статті 27, 48, 60, 62 Положення).

3.Покарання, передбачене ст. 62 КК, є спеціальним і застосовується лише до військовослужбовців строкової служби. Як зазначається у п. 2 ППВСУ від 28 грудня 1996 р. (зі змінами від 26 грудня 2003 р.), це покарання може бути застосоване і до курсантіввійськово-навчальнихзакладів, шкілпрапорщиків, мічманівтаіншихподібних навчальних закладів, але лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання, і за умови, що до цього ці особи не проходили строкової військової служби

(ВВСУ. – 2004. – № 2. – С. 12).

239

Розділ X. Покарання та його види

4.Тримання в дисциплінарному батальйоні може призначатися у випадках, якщо це покарання:

–безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. При цьому слід ураховувати, що цей вид покарання передбачено лише в санкціях статей розд. XIX Особливої частини КК (наприклад, за частинами 1 статей 402–407 КК) і, таким чином, може призначатися в такому порядку за вчинення тільки злочинів проти встановленого порядку несення військової служби;

–не передбачене в санкції, але суд, ураховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатимезаможливе(визнаєдоцільним) замістьпозбавленняволінастрок не більше двох років призначити тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Таким чином, в останньому випадку покарання застосовується за розсудом суду

іу два етапи: а) на першому етапі суд призначає військовослужбовцю позбавлення волі на строк не більше двох років; б) на другому – на підставі ч. 1 ст. 62 КК здійснюється заміна призначеного раніше позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйонінатойсамийстрок. Прицьомуслідураховувати, щозастосуваннятримання в дисциплінарному батальйоні у такому порядку (шляхом заміни) може здійснюватися за вчинення військовослужбовцем не тільки військового, а й будь-якого іншого злочину.

Слід мати на увазі, щоувипадку засудження військовослужбовця до позбавлення волі за сукупністю злочинів суд також має право замінити це покарання триманням у дисциплінарному батальйоні на підставі ч. 1 ст. 62 КК, але застосовується така заміна лише після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК. Причому це стосується і тих випадків, коли за один злочин, що входить до сукупності, призначено позбавлення волі, а за інший – тримання в дисциплінарному батальйоні (п. 4

ППВСУ від 28 грудня 1996 р.);

–не передбачене в санкції, але призначається до військовослужбовця строкової служби на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). Слід ураховувати,

що і в цьому випадку покарання, передбачене ст. 62 КК, може бути призначене судом у разі вчинення військовослужбовцем не тільки військового, а й будь-якого іншого злочину.

5.У частині 2 ст. 62 КК встановлено заборону на застосування заміни позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні щодо осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Під останніми розуміються такі особи: а) які раніше були засуджені вироком суду до позбавлення волі; б) реально (фактично) відбували хоча б частину строку цього покарання; в) судимість у яких не погашена (не знята) у встановленому законом порядку.

6.Покарання, передбачене ст. 62 КК, може бути застосоване у порядку заміни лише на підставі ч. 1 ст. 62 КК і може бути замінено більш м’яким видом покарання тільки на підставі ч. 3 ст. 74 КК. Як випливає із п. 10 ст. 537 та п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК положення ч. 1 ст. 62 КК про заміну призначеного судом позбавлення волі на строк до двох років покаранням у виді тримання в дисциплінарному батальйоні можуть

240