NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

РОЗДІЛ VII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

1.Повторність, сукупністьірецидивзлочинів, проякійдетьсяустаттях32–35 КК, мають місце там, де особа або група осіб (співучасники) вчиняють два чи більше окремих самостійних злочинів. Повторність, сукупність і рецидив є різновидами множинності злочинів.

2.Підмножинністю злочинівзвичайно розуміютьвчинення особоюсамостійно (або у співучасті) двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких передбачене в ОсобливійчастиніККяксамостійнийскладзлочину. Усізлочини, якіутворюютьмножинність, єодиничнимизлочинами. Одиничнийзлочин– цесуспільнонебезпечне діяння, яке має взаємопов’язані об’єктивні і суб’єктивні ознаки і передбачене в Особливій частині КК як окремий склад злочину (наприклад, крадіжка, вбивство, хуліганство тощо).

Одиничні злочини поділяють на прості й ускладнені.

Простим одиничним злочином слід вважати суспільно небезпечне діяння із простим складом злочину, в якому об’єктивні і суб’єктивні елементи не обтяжені (не ускладнені) додатковими ознаками. Прості злочини характеризуються: 1) наявністю однієїдії(бездіяльності) іодногонаслідку– наприклад, ч. 1 ст. 115 КК– умисневбивство, абонаявністю2) тількидії(бездіяльності) – ст. 129 КК– погрозавбивством; або

3)наявністю однієї дії і декількох наслідків (ч. 2 ст. 274 КК – порушення правил ядерної або радіаційної безпеки; або 4) наявністю декількох альтернативних дій – ст. 113 КК – диверсія.

Будь-якийпростийодиничнийзлочинкваліфікуєтьсятількизаоднієюстаттеюабо частиною статті Особливої частини КК.

Вускладнениходиничнихзлочинахпорівнянозпростимибільшскладною єїхня об’єктивнаабосуб’єктивнасторона. Ціелементимаютьдодатковіознаки, якінадають такимзлочинамзовнішньоїсхожостіізмножинністю. Звичайнорозрізняютьтаківиди ускладнениходиничнихзлочинів, яктриваючі, продовжувані, складеніізлочинизпохідними наслідками (їх іноді називають злочинами, кваліфікованими за наслідками).

Триваючийзлочинмаємісцетам, дезлочиннедіяння(діячибездіяльність) триває безперервно протягом певного часу. Він складається із одного діяння, яке розтягнуте в часі і характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину за рахунок тривалого невиконання обов’язків, покладених на особу, або за рахунок тривалого порушення встановленої заборони.

Безперервність як об’єктивна ознака триваючого злочину означає, по-перше, що один раз здійснений склад такого злочину продовжує безперервно існувати аж до настання обставин, що його усувають. По-друге, особа, один раз вчинивши дію (чи бездіяльність), більшенічогонечинить, однакпостійноперебуваєупевномусуспільно небезпечному, так би мовити, «злочинному» стані. По-третє, безперервність має

111

Розділ VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

обумовлюватися не тільки характером вчиненого діяння, а й повинна випливати із закону, охоплюватися складом відповідного злочину.

Початком такого злочину є умисне вчинення особою певної дії чи бездіяльності. Розпочавшись однією дією, указаний злочин триває на стадії закінченого злочину до моменту його припинення за об’єктивними (наприклад, затримання злочинця, зміна законодавства) або суб’єктивними обставинами (наприклад, явка з повинною). Неправильне визначення моменту закінчення триваючого злочину призводить до помилок у судовій практиці (КС. – 2007. – № 1. – С. 17–18).

Триваючий злочин – це одиничний злочин. Він завжди кваліфікується за однією статтею Особливої частини КК. При цьому тривалість перебування особи в «злочинному стані» на кваліфікацію такого злочину не впливає, але може бути врахована судом при призначенні покарання (п. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 // ВВСУ. – 2010. – № 1. – С. 14).

Прикладами триваючих злочинів є ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК); ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212 КК); незаконне зберігання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК); втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК) та ін.

Інодіпридобровільномуприпиненнітриваючогозлочину(тобтозасуб’єктивними обставинами) особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (про це йдеться, зокрема, в ч. 4 ст. 212, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311 КК тощо). Підставою звільнення у цих випадках виступає посткримінальна поведінка особи, яка полягає у добровільному припиненні триваючого злочину («злочинного стану»). Обов’язковою ознакою зазначених підстав звільнення є час припинення триваючого злочину, а саме – до притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Ізнаявністютриваючогозлочинупов’язаніпевніправовінаслідки. Зокрема, строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) за такі злочини починають спливати (відраховуватися) лише після припинення триваючого злочину з тих чи інших підстав. Положення про зворотну дію більш м’якого закону (ст. 5 КК) застосовуються до триваючих злочинів лише в тому випадку, якщо вони були припинені до набрання цим законом чинності.

Продовжуванийзлочин(див. коментардоч. 2 цієїстатті) – цетакийодиничний злочин, якийскладається іздвохчибільшетотожнихдіянь, щооб’єднанієдинимзлочинним наміром. Продовжуваний злочин характеризується такими ознаками: 1) він складається із двох чи більше самостійних діянь; 2) дані діяння (дії чи бездіяльність) містять у собі ознаки одного й того самого складу злочину, тобто є юридично тотожними; 3) ці діяння віддалені одне від одного проміжком часу, як правило, незначним; 4) усі діяння спрямовані на один і той самий об’єкт; 5) спричиняють єдиний суспільнонебезпечнийнаслідок(увипадку, якщоскладпродовжуваногозлочинузаконструкцією є матеріальним) і 6) об’єднані єдиним злочинним наміром, тобто мають єдиний умисел і спільну мету, а отже, з огляду на це є частинами одного цілого.

Початком вчинення продовжуваного злочину є вчинення першого із декількох юридичнототожнихдіянь, азакінченням– моментвчиненняостанньоїіззапланованих злочинних дій (КС. – 2007. – № 4. – С. 42–43).

112

Розділ VII

Продовжувані злочиниможутьбутивчинені тількишляхомактивнихдійізавжди

єумисними. Усі продовжувані злочини є одиничними злочинами і кваліфікуються за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

Так, прикладом продовжуваного злочину може стати викрадення з велозаводу деталей для подальшого виготовлення з них велосипеду – така крадіжка вчинюється в декілька прийомів, а отже, дії винного за відсутності інших кваліфікуючих ознак охоплюються ч. 1 ст. 185 КК.

Продовжувані злочини відрізняються від триваючих злочинів за характером вчинюваних дій. Триваючий злочин – це «безперервний злочин», де особа скоює одну дію (бездіяльність). Продовжуваний злочин, навпаки, – «перерваний злочин». При його вчиненні мають місце два (або більше) тотожних діянь, відокремлених одне від одного проміжком часу. Також між цими злочинами існують відмінності і за суб’єктивними ознаками: у триваючому злочині умисел реалізується одночасно із вчиненням дії (бездіяльності), а у продовжуваному злочині вчинені діяння об’єднані єдиним злочинним наміром, який реалізується поетапно протягом певного часу.

Складенийзлочин– євидомодиничногозлочину, щоутворюєтьсяіздвохабобільше злочинних діянь, кожне з яких передбачено у кримінальному законі як окремий самостійнийскладзлочину. Наприклад, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК); розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК); перевищеннявладиабослужбовихповноважень, якщовоносупроводжувалось насильством або погрозою застосування насильства (ч. 2 ст. 365 КК) тощо.

Об’єктивніознакискладеногозлочинуєтакими: 1) багатооб’єктність, тобтоодночасне спричинення шкоди декільком правоохоронюваним суспільним відносинам; 2) об’єднанняуйогоскладідвохчибільшесуспільнонебезпечнихдіянь, кожнезяких

єокремим одиничним злочином; 3) наявність тісного внутрішнього зв’язку і взаємодії між цими діяннями: одне з них завжди виступає як спосіб або умова вчинення іншого. Суб’єктивноюознакоюєумиснаформавиниякскладеногозлочинууцілому, так і кожного окремого діяння у його складі.

Складені злочини – це спеціальні випадки врахованої законодавцем сукупності злочинів. Через органічну єдність певних діянь законодавець об’єднує їх у межах єдиного складу і визнає як одиничний злочин, що кваліфікується за однією статтею (частиною статті ) Особливої частини КК. Отже, віднесення діяння до одиничного складеного злочину або, навпаки, до сукупності злочинів, залежить від конструкції складівзлочинівуКК. Утімскладенийзлочинсампособіможеутворюватисукупність із іншими видами одиничних злочинів, і тоді кваліфікація таких діянь також буде здійснюватисязадекількомастаттямиКК. Наприклад, особаспочаткувчиниларозбій, поєднаний із заподіянням потерпілому тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК), а потім умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК).

До ускладнених одиничних злочинів належать також злочини з похідними наслідками (інакше, злочини, що кваліфікуються за наслідками). Особливістю їх об’єктивнихознакєте, щотакізлочинимаютьдвавидинаслідків: основний(прямий) і додатковий (похідний), які настають послідовно, один за одним у результаті вчиненого особою діяння. Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), незаконне проведення аборту, якщо воно спри-

113

Розділ VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

чинило смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК), та ін. У зазначених злочинах дія (чи бездіяльність) особи безпосередньо викликає прямий наслідок, однак він є настільки «руйнівним», що у свою чергу тягне за собою наслідок похідний.

Усізлочинизпохідниминаслідкамимаютьматеріальнийсклад, атомувстановленняпричинногозв’язкувнихєобов’язковим(РВСУ. – 2007. – Вип. 1 (14). – С. 103–105).

До суб’єктивних ознак злочинів із похідними наслідками належить подвійна (або змішана) форма вини: до прямого наслідку – умисел, а до похідного – необережність

(ВВСУ. – 2006. – № 4. – С. 21–22).

Яківсіодиничнізлочини, злочинізпохідниминаслідками завждикваліфікується за однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.

Стаття 32. Повторність злочинів

1.Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

2.Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.

3.Вчинення двохабобільше злочинів, передбачених різнимистаттямицього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

4.Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

1.У частині 1 ст. 32 КК передбачено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

У частині 3 цієї ж статті повторністю визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, якщо це прямо встановлено

вОсобливій частині КК.

2.Виходячи з ч. 1 ст. 32 КК, можна виділити такі ознаки повторності злочинів: 1) особа (група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів. Це

означає, що повторність не можуть утворювати правопорушення, а також суспільно небезпечні діяння, які не мають ознак злочину, що визначені в ч. 1 ст. 11 КК України. Наприклад, особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, а після видужання скоїла злочин, передбачений тією самою статтею, що і перше діяння.

Уцьому випадку повторність виключається (СП (вбивства). – С. 443–447);

2)злочиниприповторностімаютьпередбачатисьоднієюітієюсамоюстаттеюабо частиною статті Особливої частини КК, тобто бути юридично тотожними, однаковими за своїм складом.

114

Стаття 32

Тотожними злочинами є такі злочини, які повністю збігаються за своїми об’єктивнимитасуб’єктивнимиознакамиіпередбаченіоднієюітієюжстаттеюОсобливої частини КК. Наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два шахрайства. Цей вид повторності називається повторністю тотожних злочинів;

3)у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК, повторністю може визнаватись вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, тобто однорідних злочинів. Однорідними злочинами визнаються такі злочини, які посягають на однакові або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини. Так, наприклад, щодо деяких злочинів проти власності (п. 1 примітки до ст. 185 КК) повторністю визнається вчинення однорідних злочинів: крадіжки після грабежу або шахрайства після привласнення майна тощо. Цей вид повторності називається повторністю однорідних злочинів;

4)одиничнізлочини, щоутворюютьповторність, можутьбутипростимиіускладненими, наприклад, повторністьбудематимісце, колиособавчиняє«простий» грабіж

іпродовжувану крадіжку, складений розбій і «просте» шахрайство тощо;

5)для поняття повторності немає значення, чи були злочини, з яких вона складається, закінченими, чи один із них був лише готуванням на злочин або замахом на злочин;

6)повторність виникає і в тих випадках, коли один або декілька злочинів, з яких вона складається, вчинені у співучасті, наприклад, у першому злочині мала місце співучасть із розподілом ролей, і особа була пособником, а у другому та сама особа виступила виконавцем злочину. Вказані положення щодо повторності знаходять своє підтвердження в судовій практиці. Так, у п. 17 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 зазначається, що «відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи булавиннаособаранішезасудженазапершийзлочин, вчинилавоназакінченевбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучас-

ником злочину» (ПС (2001–2005). – С. 172);

7)ознакою повторності є те, що всі злочини, з яких вона складається, вчиняються в різний час. У межах повторності злочинів їх неодночасне вчинення означає, що не збігаютьсязачасовимипоказникамипочатковімоментивчиненнякожногозізлочинів. У зв’язку з цим повторність можуть утворювати злочини, один з яких був вчинений у період, коли інший злочин уже розпочався, але ще не закінчився (наприклад, після початку вчинення шахрайства, але до його закінчення особа вчиняє крадіжку). У такому разі вчиненим повторно вважається злочин, розпочатий пізніше (п. 4 ППВСУ

«Пропрактикузастосуваннясудамикримінальногозаконодавствапроповторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. // ВВСУ. – 2010. – № 7);

8)повторністьмаємісце незалежно відтого, булачиніособазасуджена зараніше вчинений нею злочин. У статтях Особливої частини КК, де передбачена повторність, наприклад, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 205; ч. 2 ст. 306; ч. 3 ст. 368 вказується на вчинення злочину повторно, без будь-яких обмежень. Це дає підстави виділити два види повторності, а саме: а) повторність злочинів, що не пов’язана із засудженням особи за

115

Розділ VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

ранішевчиненийзлочин; б) повторністьзлочинів, щопов’язанаіззасудженнямособи за раніше вчинений злочин. У всіх випадках, коли КК застосовує в диспозиції статті термін «повторність», ним охоплюються обидва вказані вище її види;

9) збереженнякримінально-правовогозначенняхочабдвомазлочинами, щоутворюють повторність. Отже, згідно із ч. 4 ст. 32 КК повторність виключається, якщо: а) хоча б за один із двох злочинів набрав чинності новий закон, що усуває його злочинність і караність; б) за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримі- нальноївідповідальностінапідставістатей45–49 КК; в) колизацейзлочинунеїбуло погашено або знято судимість (ВВСУ. – 2011. – № 7. – С. 35–36). Про підстави і порядок погашення та зняття судимості див. коментар до статей 89–91 КК.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що складається із двох або більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які об’єднанієдинимзлочиннимнаміром. Об’єднаннятотожнихдіяньєдинимзлочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може. При повторності тотожних злочинів кожен із них має власну суб’єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов’язаних із кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити із кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо. При повторності злочинів відповідні кількісні показники обчислюються за кожен злочин окремо; розмір цих показників визначається в порядку, встановленому на час вчинення кожного злочину, і загальна їх сума на кваліфікацію злочину не впливає (п. 6 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

Продовжуваний злочин виключає повторність, і діяння особи кваліфікується як одиничний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК – як продовжувана крадіжка. У судовій практиці поняття продовжуваного злочину використовується якнайчастіше щодо корисливих посягань на власність, хабарництво тощо. Так, продовжуване вилучення майна згідно з роз’ясненнями ПВСУ, повинно складатися з низки тотожних дій, які мають загальну мету та від самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном (п. 20 ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. // ВВСУ. – 2009. – № 12).

Виходячи з цього, суди визнають, що крадіжка або привласнення майна із одного джерелаіоднимітимжеспособомнеможекваліфікуватисьякпродовжуванийзлочин завідсутності данихщодоєдиногоумислунапривласнення конкретної сумигрошей; отже, якщо особа, вчиняючи крадіжки, не мала наміру на викрадення певної кількості майна, а кожна крадіжка була самостійним епізодом, то в таких випадках у діях особи буде повторність, а не одиничний продовжуваний злочин.

116

Стаття 32

Така ж позиція судової практики має місце у справах про хабарництво. У постанові ПВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, зокрема, зазначається, що одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібнорозглядатиякодиничнийпродовжуванийзлочин(ПС(2001–2005). – С. 346).

Утой же час вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, потрібно розглядати як повторність злочинів. Наприклад, особа через деякий проміжок часу вчиняє дві самостійні продовжувані крадіжки.

Передбачене у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК вчинення злочину повторно або особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, є кваліфікуючою ознакоюпевногозлочину. Тому, якщозавчиненняпопередньогозлочину (кількох попередніх злочинів) особу не було засуджено, кожен із злочинів, які утворюють повторність, має бути предметом самостійної кримінально-правової оцінки. Прицьому, якщовчиненізлочиникрімповторностіутворюютьщейсукупність, вони відповідно до ч. 2 ст. 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, що утворюють повторність, відповідають тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані із проникненням у житло, п’ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Утаких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів (п. 7 ППВСУ від 4 червня 2010 р.).

Слід зауважити, що роз’яснення ВСУ щодо кваліфікації повторності окремих видів злочинів, які містяться у інших чинних постановах Пленуму, іноді суперечать положенням вищезазначеної постанови від 4 червня 2010 р. Зокрема, щодо хабарництва вказується, що у злочинах, передбачених статтями 368 і 369 КК, повторністю охоплюється як перший, так і наступні злочини, тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи 369 КК не потрібно (п. 15 ППВСУ «Про судову прак-

тику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. // ВВСУ. – 2002. – №. 3). Ука-

зане не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші – ні, та випадків, коли особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші – як організатор, підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27 КК (ПС (2001–2005). – С. 346).

Якщо повторність тотожних злочинів прямо не передбачена у статті Особливої частини КК (наприклад, особа послідовно вчинила два службових підроблення або, скажімо, через проміжок у часі спричинила два необережних тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкодження), то дії особи кваліфікуються за однією статтею КК, аповторністьрозглядається згіднозп. 1 ст. 67 ККякобставина, щообтяжуєпокарання. Такий підхід до кваліфікації декількох тотожних злочинів, повторність яких не передбаченаустаттіОсобливоїчастиниКК, наразіпідтримуєтьсясудовоюпрактикою

(ВВСУ. – 2011. – № 5. – С. 14–15).

117

Розділ VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

Стаття 33. Сукупність злочинів

1.Сукупністюзлочиніввизнаєтьсявчиненняособоюдвохабобільшезлочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуютьсязлочини, заякіособубулозвільненовідкримінальноївідповідальності за підставами, встановленими законом.

2.При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

1. Визначення сукупностізлочинів, якенаведене вч. 1 ст. 33 КК, дозволяєназвати такі її ознаки:

1)особа(абогрупаосіб) вчиняєдвачибільшезлочинів, кожензякихявляєсобою одиничний злочин;

2)кожний із злочинів у складі сукупності передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів: простого із простим, наприклад, крадіжка і зґвалтування; двох ускладнених, наприклад, триваючого і складеного злочинів; закінченого і незакінченого злочинів; а також злочинів, вчинених особою у співучасті і самостійно;

3)усі злочини при сукупності кваліфікуються за різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК. Така вимога закону передусім означає, що сукупність утворюють, як правило, різнорідні злочини. Такими злочинами визнаються діяння, що мають різні безпосередні об’єкти, або вчиняються з різними формами вини. Сукупність також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів (якщо інше щодо кваліфікації цих злочинів не передбачене законом). Поняття однорідних злочинів див. у коментарі до ст. 32 КК.

Різноріднійодноріднізлочинипередбаченіврізнихстаттяхабоврізнихчастинах однієї статті Особливої частини КК, тому за сукупності злочинів кожне з учинених діяньмаєотримуватисамостійнукваліфікацію заокремоюстаттею(частиноюстатті) Особливої частини КК. Це положення прямо закріплене в ч. 2 ст. 33 КК. Як правило,

учинномуККрізноріднійодноріднізлочинипередбачені врізнихстаттяхОсобливої частиниКК, алевдеякихвипадкахрізнічастинитієїсамоїстаттітакожможутьпередбачати відповідальність за різні злочини. До таких статей належать, наприклад, ч. 1 ст. 115 КК – умисне вбивство і ч. 2 ст. 115 КК – умисне вбивство за обтяжуючих обставин; ч. 1 ст. 371 КК, де встановлена відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід, і ч. 2 цієї ж статті, де передбачено покарання за завідомо незаконний арешт або тримання під вартою. У частині 1 ст. 357 КК мова йде про викрадення офіційних або приватних документів, штампів чи печаток, а в ч. 3 цієї ж статті – про незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим особистим документом. У цих та інших подібних випадках наведені частини статей КК містять різні склади злочинів і мають самостійні санкції. Тому, наприклад, якщоособапривласнилаофіційнідокументи, апотімнезаконнозаволоділапаспортом іншої особи, в її діях матиме місце сукупність злочинів (частини 1 і 3 ст. 357 КК).

118

Стаття 33

Указану точкузорузаконунакваліфікацію сукупності поділяє також судова практика. Так, у ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 прямо вказано, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються і у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції (п. 20 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.; ПС (2001–2005). – С. 69). Таким чином, сукупність злочинів звичайно має місце при вчиненні будь-яких різнорідних і однорідних злочинів.

В окремих випадках за правилами сукупності можуть кваліфікуватися і тотожні злочини(злочиниодноговиду), які утворюютьповторність, але перший ізнихнемає кваліфікуючих ознак. У таких випадках перший злочин кваліфікується за частиною першою відповідної статті Особливої частини КК, а один чи декілька наступних за відсутності інших кваліфікуючих ознак – за частиною другою цієї статті за ознакою вчинення його (їх) повторно (п. 10 ППВСУ від 4 червня 2010 р.);

4)для сукупності злочинів обов’язковою вимогою є те, щоб за жоден із злочинів, які її утворюють, особу не було засуджено. Це означає, що всі злочини винна особа вчиняє до винесення обвинувального вироку хоча б за один із них. При цьому не має значення, чиодночасносудрозглядаєсправипроцізлочини, чиврізнийчас; одинсуд засуджує особу чи різні суди. Можливі також випадки, коли після винесення вироку по справі буде встановлено, що засуджений є винним ще і в інших злочинах, які він вчинивдовинесення попередньоговироку. Внаведених ситуаціях всеодномаємісце сукупність злочинів, тому щовсі злочини хронологічно вчинені до винесення вироку хоча б за один із них.

Особливістюцієїознакисукупностізлочинівтакожєте, щопоняття«засудження» поширюєтьсятількинавироки, винесенісудамиУкраїни. ВідповіднодоЗаконуУкраїни «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 р. № 140/98-ВР Україна не взяла на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами іноземних держав, зокрема, при вирішенні питанняпровстановлення факту сукупності злочинів (ВВСУ. – 2005. – №2. – С. 22–23);

5)при визначенні сукупності згідно із ч. 1 ст. 33 КК не враховуються злочини, за якіособубулозвільненовідкримінальної відповідальності запідставами, встановленими в законі. Тобто, як і при інших видах множинності, необхідним є збереження юридичних властивостей хоча б двома злочинами, які входять до сукупності.

Отже, сукупністьзлочинівбудевідсутньою, якщохочабодиніздвохзлочинівбув декриміналізований або за один із двох злочинів особу було звільнено від кримінальноївідповідальності: а) напідставістатей45–49, 106 ККчиб) узв’язкуіззастосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього (ст. 97 КК) або в) у зв’язку із застосуванням спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених в окремих статтях Особливої частини КК.

Таким чином, для наявності сукупності злочинів повинні існувати юридичні наслідкиранішевчиненогозлочину. Наприклад, особавпершевчинилаумиснийзлочин

119

Розділ VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів

невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, за який була звільненавідкримінальноївідповідальностіузв’язкуздійовимкаяттямзгіднозіст. 45 КК. Через деякий час дана особа знову вчинила злочин. Оскільки перший злочин вже не тягне за собою юридичних наслідків, то в даному випадку сукупність злочинів буде відсутньою.

2. Законодавче визначення сукупності не містить її поділу на види, але в судовій практиці і доктрині кримінального права сукупність поділяють на два види: реальну та ідеальну.

Реальнасукупністьмаємісцетам, девиннаособарізнимитавідокремленимиодна від одної діями вчиняє два чи більше злочинів, наприклад, зґвалтування і крадіжку. Приреальнійсукупностівсідіяння, зякихвонаскладається, вчиняютьсяурізнийчас, тобто між ними є певний проміжок.

Утімприреальнійсукупностіможлива, такзвана, зовнішняодночасністьвчинюванихдіянь. Такакомбінаціязлочинівприпустималишевпевнихситуаціях, зокрема, коли діяння, що вчиняє суб’єкт, не мають загальних ознак, наприклад, особа незаконно зберігає вогнепальну зброю (ч. 1 ст. 263 КК) і в той же час злісно ухиляється від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК). У даному випадку під час вчинення одного триваючого злочину суб’єкт починає вчинювати інший триваючий злочин, і обидва діяння здійснюються на стадії закінченого злочину доти, доки «злочинний стан» особи не буде припинений (присічений). Це також є реальна сукупність злочинів.

Ідеальна сукупність є у випадках, коли однією і тією самою дією винна особа вчиняєдвачибільшезлочинів, передбаченихрізнимистаттямиКК(наприклад, суб’єкт підпалює будинок, внаслідок чого позбавляє життя потерпілого). Так, Д. зайшов на садову ділянку, що належала Ш., і переконавшись, що той спить у будинку, з помсти облив двері будинку бензином і підпалив. Пожежа знищила будинок і все майно, що в ньому знаходилось, а господар отримав сильні опіки, від яких помер. У даному випадку Д. однією дією вчинив два окремих злочини: умисне знищення чужого майна шляхом підпалу (ч. 2 ст. 194 КК) і умисне вбивство з особливою жорстокістю

(п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

При ідеальній сукупності особа іноді вчиняє таку дію, яка є замахом на певний злочин, і одночасно містить у собі ознаки іншого, закінченого злочину. Указані ситуації найчастіше мають місце при так званому «відхиленні дії або удару». Так, О., бажаючи вбити А., стріляв у нього, але не поцілив і влучив у К., яка випадково опинилася на місці події. Цей випадок є ідеальною сукупністю злочинів, і його слід кваліфікувати якзамахнавбивствоА. інеобережне вбивствоК. Багатопитань, пов’язаних із кваліфікацією ідеальної сукупності вирішуються в постановах ПВСУ. Так, наприклад, у п. 7 постанови «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, Верховний Суд зазначив, що «давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйнихчисильнодіючих речовин тощо), утворюєсукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут або придбання цих предметів»

(ПС (2001–2005). – С. 343).

120