NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття 15

2.Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 24 КК). Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може

іздійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає йогосуспільно небезпечні наслідки ібажає доведення початого неюзлочину докінцятанастаннязазначенихнаслідків. ВСУусвоїйпрактицізавждивиходивізтого, «…щозамахназлочинможебутивчиненолишезпрямимумислом(колиособаусвідомлюєсуспільнонебезпечнийхарактерсвогодіяння, передбачаєйогосуспільнонебезпечні наслідки і бажає їх настання)» (абз. 2 п. 4 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 // ЗП. – С. 178).

3.Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не якзамахназлочин, азалежновідфактичнихнаслідків, щовіднихнастали(ПУ. – 1994. – № 5–6. – С. 59; ПС. – С. 98). Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) (ЗП. – С. 391–392).

4.Поділзамахуназлочинпроведено законодавцем засуб’єктивнимкритеріємна закінчений і незакінчений, тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні злочину. Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав необхідним для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатнідлявикористання, хочавінвикориставусінеобхідні дляцього, на його думку, суміші.

Незакінчений замах на злочин називають перерваним. Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий одразу після проникнення у житло або при нападі для вбивства

зрук винного було вибито зброю.

5.Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють

«придатний» замах на злочин і «непридатний» замах на злочин. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на «непридатний об’єкт» і замах з непридатними засобами. Таким же може бути і непридатне готування до злочину.

6.Замах на «непридатний об’єкт» (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускаєтьсяфактичноїпомилки, щоіпозбавляєїїможливостідовестизлочиндокінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково

прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

51

Розділ ІІІ. Злочин, його види та стадії

7.Замах з непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, унаслідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними дляспричиненняшкоди. Абсолютнонепридатнимивважаютьсязасоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство

звогнепальної зброї, яка виявилась зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, ПВСУ у п. 23 постанови «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 роз’яснив, що якщо винна особа незаконно заволоділа непридатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК (ВВСУ. – 2002. –

№ 4. – Вкладка. – С. 2–9).

8.Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах однієї і тієї ж стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин, на закінчений інезакінчений, маєзначенняякдлякваліфікації(їхвизначеннядановрізнихчастинах ст. 15 КК), такідляпризначенняпокарання. Незакінченийзамахназлочинєпочатком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин – його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближче до закінченогозлочину, ітомувінзавждибільшнебезпечний, ніжнезакінченийзамахна злочин. Між ними існує різниця в ступені тяжкості, у ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об’єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому замаху на злочин виннийнезробивусього, щовінвважавзанеобхіднедлядоведеннязлочинудокінця. У злочинах з матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об’єктивної сторони – суспільно небезпечний наслідок, хоча суб’єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальними складами не тільки відсутній суспільнонебезпечнийнаслідок, айнезавершене, повністюневиконанесамедіяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок не настає зрізних причин. При незакінченому замаху на злочин він узагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.

52

Стаття 16

9.Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенніпитанняпродобровільнувідмовувіддоведеннязлочинудокінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому замаху на злочин – лише в окремих випадках (див. коментар до ст. 17 КК). Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху інколи можуть бути підставою для пом’якшення покарання чидляповногозвільнення відкримінальної відповідальності згідно з ч. 2 ст. 11 КК. Так, у зв’язку з відсутністю суспільної небезпеки не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням абсолютно непридатних засобів через повнунеосвіченість(неуцтво) винного. Першізнихполягаютьуздійсненнітакихдій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замахи з абсолютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як видно із самої назви цього замаху на злочин, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м’ясом гадюки тощо).

10.Замахназлочинвідрізняєтьсявідзакінченогозлочинуоб’єктивноюстороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об’єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільно небезпечний наслідок), а при закінченому злочині об’єктивна сторона повністю виконана. Томувизнаннявчиненогодіяннязамахомчизакінченимзлочиномзалежить від опису об’єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

11.Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека спричинення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, яке саме безпосередньо може привести до закінчення злочину, у тому числі і до настання наслідків у матеріальних складахзлочинів. Приготуванніждозлочинувусіхвипадкахстворюєтьсялишеопосередкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, спричинити шкоду об’єкту, привести до закінчення злочинуінастання, зокрема, суспільнонебезпечнихнаслідківузлочинахзматеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин у порівнянні з готуванням до злочину за інших рівних умов має більший рівень суспільної небезпеки, володіє більшим ступенем тяжкості.

Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

53

Розділ ІІІ. Злочин, його види та стадії

1.Поняття злочину охоплює не лише закінчений злочин, а й готування до нього

ізамах на нього як суспільно небезпечні винні діяння (див. коментар до ст. 11 КК). Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК). Закон виключає відповідальність і за дію або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (див. коментар до ч. 2 ст. 11 КК). Тим більше не є злочином готування та замах, які не становлять суспільної небезпеки (наприклад: замах на знищення чи пошкодження майна, яке не має цінності, при усвідомленні винним цього).

2.Стаття 2 КК встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Така ж підстава кримінальної відповідальності і за готування до злочину й замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину та за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. Приготуваннідозлочинутазамахуназлочинєскладнезакінченогозлочину, відповідно – склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

3.При кваліфікації незакінченого злочину (готування до злочину і замаху на злочин), згідно із ст. 16 КК, необхідно посилатися на ст. 14 КК або ст. 15 КК і на ту статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готувався чи на який зробив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ч. 1 ст. 14 і ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК, а замах на вбивство – за ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК.

4.Окрім того, при кваліфікації діяння як готування до певного злочину чи замах на нього слід ураховувати (оцінювати) не тільки фактично вчинені особою дії чи бездіяльність і ті наслідки, які реально настали, а й спрямованість умислу винного. Наприклад, якщо вчинене особою умисне знищення або пошкодження чужого майна не заподіяло шкоду у великих розмірах, але матеріалами кримінального провадження було доведено, що умисел винного був спрямований на знищення (пошкодження) майна саме у великих розмірах і не був реалізований лише з обставин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на знищення (пошкодження) майна у великих розмірах, тобто за ч. 2 чи ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 194 КК.

5.Якщодіяння, вчиненіособоюприготуваннідоодногозлочинучизамахунанього, містятьусобіодночасноознакиіншого(другого) закінченогозлочину, вчиненеслід кваліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 КК і за відповідною статтею Особливої частини КК як за інший закінчений злочин. У таких випадках закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. Наприклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 КК і як готування до вбивствазаст. 14 тач. 1 ст. 115 КК. Аякщо, наприклад, викраденнявогнепальноїзброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чизбутздійснювалисьдлявчиненняіншогозлочину, такідіїпідлягаютькваліфікаціїза

сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або

54

Стаття 17

ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину (п. 26 ППВСУ

«Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 // ЗП. – С. 154).

6. Про призначені покарання за незакінчений злочин (за готування до злочину та за замах на злочин) див. коментар до ст. 68 КК.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому злочині

1.Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2.Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

1.Ознакамидобровільноївідмовивідзлочинує: а) остаточнеприпиненняособою готуваннядозлочинуабозамахуназлочин; б) відмовавідзлочинузволісамоїособи; в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає оста-

точну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну, повну (цілковиту) і безповоротну (незмінну) відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру його продовжити. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється загроза, небезпека спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише за великих зусиль зможе відкрити сейф з грошима тим інструментом, який у нього є,

іпризупиняєпочатийзлочин, щобпринестиіншийінструмент, неможебутивизнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

2.Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання після закінченого замаху на злочин, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений докінця і, зокрема, ненасталисуспільнонебезпечні наслідки взлочинахзматеріальнимскладом. Наприклад, немаєдобровільноївідмовивіддоведеннязлочинудо кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв’язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільнавідмоваповністювиключається. Відмовавідповторення«замаху» можебути врахована лише при призначенні покарання. ВСУ вважає, що коли «…відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діянняналежитькваліфікувативідповіднодоч. 2 ст. 15 ККякзакінченийзамахназлочин,

55

Розділ ІІІ. Злочин, його види та стадії

який особа бажала вчинити» (абз. 2 п. 4 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 // ЗП. – С. 178).

3.Друга ознака добровільної відмови – це недоведення злочину до кінця з власної

(своєї) воліособи. Прозмістцієїознакисвідчитьнетількиназвасамої відмови(добра воля), а й текст ст. 15 КК, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця. Тут має місце, залежно від ступеня реалізації злочинногонаміру, абобездіяльністьтакоїособи, зокрема, утриманнявідподальшихдій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, або відвернення настання злочинних наслідків. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

4.Нарешті, останньоюознакоюдобровільноївідмовиєнаявністьуособиусвідомленняможливостідовестизлочиндокінця. Особавважає, щовідсутніпричини(обставини), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого нею злочину, і їй вдастьсявданихконкретнихумовахуспішнойогозавершити. Наприклад, виннийзметою зґвалтуванняпотерпілоїдовівїїдобезпорадногостану, застосувавшиалкогольнінапоїчи наркотики, і, усвідомлюючи, щовінможедовестизлочиндокінцятаніхтойомунеперешкодитьцезробити, пожалівжертвутавідмовився відзґвалтування.

Практика ВСУ в таких справах виходить з того, що для визнання відмови від зґвалтуваннядобровільноюслідвиходитизтого, щоособа, маючиреальнуможливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочиннідії. Утакихвипадкахособапідлягаєкримінальнійвідповідальностілишеутому разі, якщофактичновчиненінеюдіїмістятьскладіншогозлочину(п. 14 ППВСУ«Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5 // ЗП. – С. 392).

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення (завершення), – це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався зламати сейф із коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається суб’єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді(реально, дійсно) можливістьдовестизлочиндокінця. Наприклад, якщосуб’єкт

зметоюкрадіжки грошейпроникнувуприміщеннякаси, але, злякавшисьвідповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що у дійсності він не зміг би зламати сейф або в ньому взагалі не було грошей, то йдеться про добровільну відмову, хоча реальна можливість довести крадіжку до кінця в даній ситуації була відсутня.

5.Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різними: усвідомленняаморальностідіяння, каяття, бажаннявиправитися, страхперед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Вони (мотиви) не

56

Стаття 17

мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні є рівнозначними.

6.Добровільнавідмовавідзлочинуможливатількивнезакінченомузлочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створенунеюнебезпеку спричинення шкодиоб’єкту, якийохороняється кримінальним законом. Тому добровільна відмова виключається на стадії закінченогозлочину, боєвсіелементи таознакискладузлочинуівідмовитись відзавершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину

євзаємовиключними. Так, добровільна відмова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

7.На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках, причому в формі простої (чистої) бездіяльності.

Утримання від подальших дій зі створення умов для вчинення злочину припиняє небезпеку для об’єкта, який охороняється кримінальним законом, і виключає можливість спричинення йому шкоди, вчинення злочину. При цьому можуть бути вчинені і якісь дії з ліквідації створених умов для скоєння злочину. Проте вони не обов’язкові йнемаютьзначеннядлявстановленнядобровільноївідмови(наприклад, особазнищує придбану зброю або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

8.Настадіїнезакінченогозамахуназлочиндобровільнавідмова, якіприготуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

9.На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише

втих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільно небезпечних наслідків є певний проміжок часу, протягом якого особа, контролюючи розвиток причинного зв’язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб’єкт залишив ввімкнену електроплитку з метою знищити майно шляхом підпалу, а коли пожежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише за-

вдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинногозв’язкувжезакінчився, добровільна відмова настадії закінченого замаху назлочиннеможлива; тутможематимісцелишевідмовавідпоновлення(повторення) спроби вчинити злочин.

10.Відповідно до ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняєстворенунеюнебезпеку, недаєїйреалізуватися докінця, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об’єкту або перешкоджає спричиненню тих наслідків, які могли б настати при закінченому злочині.

11.Із частини 2 ст. 17 КК випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, звільняється судом від кримінальної відповідальності за

57

Розділ ІІІ. Злочин, його види та стадії

вчинені нею готування до злочину або замах на злочин у порядку, встановленому статтями 285–288 КПК. При цьому слід мати на увазі, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з добровільною її відмовою від доведення злочину до кінця має обов’язковий і безумовний характер. Це означає, що прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності є в таких випадках обов’язковимдлясуду, асамозвільненняєостаточним, безповоротнимінепов’язується

знаступною поведінкою звільненої особи (див. коментар до ст. 44 КК).

12.Якщо ж у діянні (діях чи бездіяльності), яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування до злочину або замах на злочин ця особа відповідальності не несе. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила вогнепальну зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, звільняється від відповідальності за готування до цього злочину, але підлягає відповідальності за ст. 2631 КК за незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесні ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування, але буде нести відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень (ЗП. – С. 391–392).

13.Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчи-

неннізлочину. Піддійовимкаяттямслідрозумітитакідіїособи, якісвідчатьпрощирий осуд нею вчиненого злочину і про прагнення згладити його наслідки.

Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою – щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії

імають таку назву).

Дійовекаяттяможевиявитисяврізнихвидах, асаме: а) запобіганняшкідливимнаслідкам вчиненого злочину; б) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди; в) сприяння розкриттю злочину; г) з’явлення із зізнанням; д) інші подібні дії, що пом’якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього.

14.Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може виявлятись й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова від злочину можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так

ів необережних злочинах.

У разі добровільної відмови особа завжди і в обов’язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Дійове ж каяття, як правило, розглядається лише як обставина, що пом’якшує покарання (пп. 1, 2 та 21 ст. 66, ст. 691 КК). І тільки у випадках, прямо зазначених у законі, дійове каяття може слугувати підставою для звільнення особи від кри-

мінальноївідповідальності(див., наприклад, ст. 45, ч. 3 ст. 263, ч. 6 ст. 369 ККтаін.).

58

РОЗДІЛ IV

ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18. Суб’єкт злочину

1.Суб’єктомзлочинуєфізичнаосуднаособа, якавчинилазлочинувіці, зякого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

2.Спеціальнимсуб’єктомзлочинуєфізичнаосуднаособа, якавчинилаувіці,

зякого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

3.Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи ад- міністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

4.Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, якіобіймаютьпосадивзаконодавчому, виконавчомуабосудовомуоргані іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативномусудовому, посадовіособиміжнароднихорганізацій(працівники міжнародноїорганізаціїчибудь-якііншіособи, уповноваженітакоюорганізацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

(Стаття 18 у редакції Закону України № 3207-VI від 7 квітня 2011 р.)

1. Із назви розд. IV випливає тотожність змісту понять «суб’єкт злочину» та «особа, яка підлягає кримінальній відповідальності».

Частина 1 ст. 18 КК визначає, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у певному передбаченому КК віці. Це визначення характеризує поняттязагальногосуб’єкта, тобтоміститьусобітакусукупністьознак, щоєобов’язковою для особи, яка вчинила будь-який злочин. Отже, кримінальній відповідальності і покаранню може підлягати особа тільки при наявності трьох ознак: а) фізична; б) осудна; в) яка досягла певного віку.

59

Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)

2.Із самого визначення суб’єкта в ч. 1 ст. 18 КК (вказівки на осудність та вік особи) випливає, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок закріплений, зокрема, у статтях 6, 7, 8 КК, які передбачають, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб’єктами злочинів юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації та ін.). Якщо, наприклад, на якому-небудь підприємстві внаслідок порушення певних вимог законодавства про охорону праці заподіяна шкода здоров’ю потерпілого або спричинена загибель людей чи інші тяжкі наслідки, то кримінальну відповідальність несе не підприємство, а конкретно винні

вцьому службові особи або громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності (див.

коментар до ст. 271 КК).

3.Змістознак«осудність» та«вік» суб’єктабудерозкритийукоментаряхдостатей

19, 20 та 22 КК.

4.Поряд із поняттям загального суб’єкта КК передбачає поняття спеціального суб’єкта. У частині 2 ст. 18 КК визначено, що спеціальним суб’єктом злочину є фі-

зична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктомякогоможебутилишепевнаособа. Отже, спеціальний суб’єкт – це особа, яка, крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, що досяглапевноговіку), маєдодатковіспеціальні(особливі) ознаки, передбачені встатті Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть стосуватися, наприклад, службового становища, фаху (лікар), характеру певної діяльності (підприємець), родинних стосунків (мати новонародженої дитини) тощо.

5.У більшості випадків ознаки спеціального суб’єкта прямо зазначені в законі. Так, у ст. 375 КК прямо встановлено, що спеціальним суб’єктом цього злочину є суддя, який постановив завідомо неправосудний вирок, рішення, ухвалу або постанову.

В інших же випадках хоча в самому законі прямо і не названо спеціального суб’єкта, але сам злочин вимагає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не зазначається, хто може бути суб’єктом завідомо незаконного затримання, приводу, арешту аботриманняпідвартою. Однакочевидно, щоцізлочиниможутьбутивчиненітільки працівниками правоохоронних органів, що наділені правом застосовувати затримання, привід, арешт або тримання під вартою.

6.Аналізуючи поняття спеціального суб’єкта, слід ураховувати, що в ч. 2 ст. 18 ККнаводитьсялишезагальнепоняттяспеціальногосуб’єктазлочину, тодіякунормах Особливої частини КК з урахуванням специфіки об’єкта та об’єктивної сторони певних складів злочинів поняття спеціального суб’єкта знаходить свою подальшу конкретизацію.

Найчастішеознакиспеціальногосуб’єктазаконодавецьвказуєприописуванніосновногоскладузлочину. Так, уч. 1 ст. 114 ККпередбачено, щосуб’єктомшпигунстваможе бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за дітовбивство несе тільки матір новонародженої дитини.

Протенерідкіснимиєвипадки, колиознакиспеціальногосуб’єктавикористовуються законодавцем і при визначенні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів

60