Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПІДРУЧНИК ФІЛОСОФІЯ.doc
Скачиваний:
606
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
2.13 Mб
Скачать

Розвиток ідей у натурфілософських школах Стародавньої Греції (мілетська, піфагорійська школа, Геракліт, елеати, античний атомізм)

Філософія почалася з намагання пояснити Космос із нього самого. Тому логічно, що вихідною ідеєю, з якої починається історія філософії, стала ідея пошуку першооснови всього сущого в самій природі.

Найдавніша з відомих нам філософських шкіл виникла в м. Мілет, розташованому в Іонії (Мала Азія). Засновником її вважається Фалес, (сер. VІ ст. до н.е.). Головна проблема, яку поставив мислитель – пізнання будови світу. «Роздумуючи над будовою світу Фалес не міг не прийти до необхідності знайти один загальний початок, первинний факт, субстанцію, відносно якої всі інші предмети є лише формами її прояву. Спостерігаючи навколо постійні зміни, - народження і смерть, зміни форми, величини, стану – він не міг прийняти ні однієї з цих мінливих форм буття за сутність. Тому є закономірним його питання: де ж та незмінна сутність (буття), що має мінливі форми, одним словом, де початок речей? Сама постановка цього питання означала відкриття ери філософського дослідження.» - підкреслював англійський філософ Д. Льюіс.

Фалес прийшов до переконання, що першоосновою світу є вода. З неї все виникає і все на неї перетворюється шляхом «згущення» або «розрідження». «Ймовірно, що він вивів ці погляди з того спостереження, що їжа всіх істот волога і що власне тепло народжується з води і живе за її рахунок, а те, з чого (все) виникає – це (за визначенням) і є основою всіх речей»- писав про концепцію Фалеса Арістотель.

Учень Фалеса Анаксімандр (VI ст. до н.е.) піднявся до думки про абстрактний характер першооснови. За принцип всіх принципів, початок усіх початків він прийняв "апейрон", тобто безмежне, але тілесне. Філософ підкреслив відсутність у першооснови визначеної якості. Безпочатковий, без’якісний, безмежний апейрон уявляється як початок усього іншого. Узагальнюючи матеріальне, Анаксімандр підійшов до філософської ідеї безконечності, що складається з ідей безмежності (відсутності просторових меж) і вічності (відсутності часових меж). Світ базується на динамічній рівновазі протилежностей – гарячого і холодного, темного і світлого. Протилежності змінюють одна одну згідно «космічній справедливості». Філософ заперечував ідею Фалеса, що Земля є диском, що покоїться на воді. Анаксімандр доводив, що Земля має циліндричну форму і непорушно перебуває в центрі Космосу. Він перший у світі висловив здогадку про зародження життя у воді, про розвиток людини з тваринного світу: «… спочатку людина народилась він тварин іншого виду».

Анаксімен, учень Анаксімандра, (585-525 рр. до н.е.) бачив основу світу в повітрі. Він підкреслює, що воно є безформна, безкінечна, необмежена першооснова, що знаходиться у постійному русі. Тому повітря постійно змінюється, з нього все виникає і до нього все повертається. Все утворюється з повітря шляхом згущення і розрідження. Ущільнюючись, повітря перетворюється в воду, землю, камінь, розріджуючись – у вогонь. А вже з цих елементів виникають всі речі світу. Земля, Місяць, Сонце, зірки ширяють у повітрі. Повітрям, подмухом повітря є душа людини.

Крім Мілету, значним філософським центром Іонії був Ефес. Засновником філософської школи був Геракліт (544-470 до н.е.). Він походив з царського роду, але відійшов від політичного життя і повністю присвятив себе філософії. Провідними у його вчення залишаються проблеми першооснови, всезагального закону, якому підлягає порядок речей у світі. Філософ зосереджує увагу на такому аспекті першооснови, як мінливість.

Першоосновою Геракліт вважає вогонь. Вогонь виступає як символ безперервної змінності, динамічності світу. «Вічно живий вогонь, що рівномірно спалахує, рівномірно згасає»- з нього все виникає, до нього все повертається. З вогню виникають і матеріальні речі, і душі речей і людей. Виникнення, розвиток, зникнення відбуваються не хаотично, а впорядковано, згідно «Логосу» - всезагальному закону, що визначає вічний порядок речей. Геракліт у ідеї Логосу виразив уявлення про закономірність, що панує у світі.

У вченні Геракліта найяскравіше проявляються притаманні ранній грецькій філософії діалектичні тенденції. Треба відмітити, що ідеї про мінливість світу з’являються вже у філософів мілетської школи. Але тільки Геракліт надав ім. цілісну, абстрактно-узагальнену форму. «Все тече, все змінюється» ( панта реи) – головний принцип його вчення. Ідею про динамічну мінливість світу Геракліт вперше поєднав з вченням про єдність і боротьбу протилежностей. Протилежності є всезагальні, виступають як основа існування і гармонії Космосу. Філософ пояснював буття як безперервний процес руху і зміни, породжений єдністю і боротьбою протилежностей.

Пізніше, наприкінці УІ- початку У ст.до н.е., одним з впливових центрів філософії стає м. Елея. Філософи елейської школи - Парменід, Зенон, Ксенофан на противагу діалектичним поглядам Геракліта і мілетської школи висунули вчення про незмінну сутність буття, ілюзорність змін, відносність руху. Парменід уперше, замість поняття першоречовини, запропонував поняття буття як єдність, цілісність сущого. Цим він поклав початок онтології – вченню про буття. У поемі « Про природу» філософ ставить питання про буття як таке:

Буття існує. Ознак цього багато:

Не виникає воно і не гине ніколи.

Цілісним є, однорідним, сталим і вічним.

Парменід відокремлює філософське, раціональне і побутове, чуттєве пізнання. Філософське пізнання дає знання істинної сутності речей. Істиною, підкреслював Парменід, є поняття буття. Буття є тим, що існує. А це визначення відноситься до всього в світі – все існує і все є буттям. Воно не виникає, не знищується, є вічним, самототожнім. Думка завжди є буттям. Тому людина, наголошував Парменід, у філософському пізнанні може охопити універсальну цілісність світу. Елеати ототожнювали думку і предмет думки, підкреслювали їх єдність. Небуття немає, отже немає й пустоти, простору, відокремленого від речовини. Світ сприймався як цілісність, суцільність, де множинність має ілюзорний характер.

З цими ідеями пов’язані апорії Зенона про неможливість руху. В апорії «Ахілл і черепаха» доводиться, що швидконогий Ахілл ніколи не наздожене черепаху. Тому що коли він досягне того місця, де була черепаха, вона встигне пересунутись на деяку відстань вперед, і так до безкінечності. За допомогою апорій Зенон прагнув довести, що буття є єдиним і непорушним. Рух не можна уявити собі без протиріч, тому його неможливо охопити розумом. Це була перша спроба у філософії показати різницю чуттєвого і раціонального пізнання, логічно осмислити поняття континууму. Зенон вперше поставив питання про проблеми безперервності і безкінечності. Філософ ввів поняття актуально безкінечного, тобто припустив складеність величин з безкінечної кількості актуально даних елементів.

В УІ-У ст.. до н.е. важливими осередками філософської думки були і грецькі поліси в Південній Італії та на о.Сицилія.

Піфагор (572 – 480 до н.е.) заснував в м. Кротон (Південна Італія) релігійно-філософський піфагорейський союз. Філософ і його послідовники розглядали філософію як єдність пізнання і морально-релігійного способу життя. Необхідним для досягнення мудрості, вдосконалення душі Піфагор вважав пізнання гармонії світу. Вона виражається в музичній гармонії, чисельних відношеннях. Тому початок всього сущого, причину, що визначає його розмаїття, Піфагор вбачав у числі – "Все є число". Число виступає як першооснова, що складається з двох елементів – парних і непарних. Їх узгодження утворює порядок – Космос. Світ, вважав мислитель, побудований на основі числових пропорцій і є гармонійним. Піфагор розвинув принципи раціонального типу мислення; відкрив, що в основі світу лежить математична регулярність; запровадив сам термін „філософія” – любов до мудрості.

Емпедокл з Агрігенту (Сицилія) (484-424 до н.е.) намагався узгодити ідеї Парменіда про вічність і незмінність буття з ідеями Геракліта про динамічну мінливість світу. Він розглядав першооснову як множинну, що складається з чотирьох першоелементів: вогню, повітря, води і землі. Самі першоелементи є вічні і незмінні. Об’єднуючись і роз’єднуючись, вони утворюють все у світі. Домінування одного з них зумовлюють якісні особливості речей. Внаслідок дії таких рушійних сил, як любов і ворожнеча, все у світі перебуває в процесі поєднання і розпаду, виникнення і зникнення. Емпедокл розвинув ідею про множинний характер першооснови, поєднав ідеї про незмінність буття з мінливістю світу, що сприймається чуттями і мислиться розумом. Він перший висловив думку про величезну швидкість світу, пояснив затемнення Сонця проходженням Місяця між Землею і Сонцем.

Але пошуки першооснови серед природних стихій заводили в логічній глухий кут - першооснова не може бути частиною природи, оскільки те, що пояснюється (тобто природа), точніше її частина, не може бути принципом пояснення, яким має бути першооснова.

Демокрит з Абдер (Мала Азія) (460-370 рр. до н.е.) розвиває ідею множинності першооснови, закладену вже у Піфагора та Емпедокла, подолавши ті труднощі в її розумінні, які були в елеатів. За першооснову Демокрит прийняв "атом" (у перекладі з грецької -"неподільний"). Під атомом він розумів матеріальну першооснову і сутність речей. Вони не мають ні початку, ні кінця, завжди були, є, будуть. Тому світ, казав Демокрит, є вічним і безкінечним в просторі і часі. Всесвіт містить безмежну кількість частинок-атомів, які відрізняються розміром, формою, положенням. Атоми рухаються прямолінійно в порожнечі під впливом необхідності. Оскільки вони мають гачки, ними атоми зчіплюються між собою, утворюючи різноманітні тіла, що складаються з атомів та порожнечі. Якості тіл визначаються положенням атомів. Величезна кількість сполучень атомів утворює величезну кількість різноманітних речей, в чому й виявляється багатоманітність, множинність буття і разом з тим його сутності. Атом розуміють як єдність матеріального й ідеального.

Із викладеного вище можна зробити висновки, що стародавні грецькі філософи, розуміючи філософію перш за все як раціональне пізнання світу, зробили спробу пояснення світу з нього самого, намагалися дослідити, чим є Космос. На перший план висували проблему пошуку першооснови. Філософи мілетської школи, Геракліт вбачали її в певній природній стихії - воді, повітрі, вогні, але надавали їй не лише матеріального, але й символічного змісту, Вони намагалися передати невизначену, безмежну, абсолютну основу буття, з якої утворюється весь світ. Рання грецька натурфілософія здійснила перехід від міфологічного до раціонального осмислення буття.