Література

Основна:

ПРАКТИКУМ З ФІЛОСОФІЇ: Навч. посібн. / Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіна, В.Г. Вдовиченко та ін. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2006. – С.6-23.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С. 7-40.

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М.: Логос, 2002. – С. 2-20.

СПИРКИН А.Г. Философия: Учебник для вузов.- М., Гардарики 2003. – С. 11-22.

ФИЛОСОФСКИЙ энциклопедический словарь. – М., 1994. – /статті: «философия», «культура», «мировоззрение», «мир», «мифология», «мироощущение», «миропонимание»/.

ФІЛОСОФІЯ: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін. За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С.5-30.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – Розділ 1.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – С. 9-35.

Додаткова:

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 13-85.

ДРОТЯНКО Л.Г. Фундаментальне та прикладне знання як соціокультурна і праксеологічна проблема: Монографія. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 6-94.

КРИМСЬКИЙ С.Б. Запити філософських смислів. К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. – С.8-21.

МАМАРДАШВИЛИ М.К. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992– 14-26.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учебное пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 5-52.

Першоджерела:

МИР философии: Книга для чтения. В 2-х частях. Ч.1 – М.: Политиздат, 1991. – С. 10-13, 15, 18-21, 25, 53, 57-58.

ОРТЕГА-И-ГАССЕТ Х. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – С. 51-192.

СУМЕРКИ БОГОВ. - М.:Изд. полит. литературы , 1989.- С.223.

ХАЙДЕГГЕР М. Основные понятия метафизики. Что такое метафизика // Вопросы философии. – 1989 – № 9.

ЯСПЕРС К. Философская вера // Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – с. 420-431.

ФІЛОСОФІЯ. ХРЕСТОМАТІЯ: Навч. посіб. // За ред. Дротянко Л.Г., Матюхіної О.А., Онопрієнка В.І. – К.: Вид-во Національного авіаційного університету, 2009. – С.5-12.

Тема 2. Антична філософія

Май сміливість бути мудрим

Горацій

Мета даної теми полягає у виявленні особливостей та основних закономірностей розвитку античної філософії, визначенні загальних рис провідних філософських напрямів і шкіл цього періоду, а також з’ясування їх місця, ролі і значення в історичному й сучасному контекстах. Своєрідність античної філософії характеризують такі ключові поняття: космоцентризм, атомізм, ідеалізм, антропоморфізм, логоцентризм, фаталізм.

Умови виникнення, особливості та етапи розвитку античної філософії

"Античний" у перекладі з латинської означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називалися суспільства Стародавніх Греції і Риму з IX-VШ ст. до н.е. до ІV-VI ст. н.е. Отже, античний період охоплює час формування, розквіту й загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я.

Стародавня Греція чи, як називали її в ті часи, Еллада, була розташована у Східному Середземномор’ї. Основна частина охоплювала південь Балканського півострова, навколишні острови Егейського моря, західне узбережжя Малої Азії. Грецькі колонії містилися на узбережжях Сицилії, півдня Апенинського півострова, Чорного моря.

Розмаїття природних умов сприяло розвитку сільського господарства, ремесел, мореплавства. Положення на перетині торгівельних шляхів привело до швидкого росту міст, розвитку торгівлі. Різноманітність видів господарчої діяльності .спричинилося до накопичення знань про навколишній світ. І, що треба підкреслити, сприяло розвитку у еллінів таких рис, як допитливість, спостережливість, схильність до раціонального осмислення світу. Колонізація узбережжя Середземного і Чорного морів значно розширила торгові зв’язки з стародавніми Єгиптом, Вавилоном, іншими цивілізаціями Сходу. Все це разом сприяло стрімкому розвитку культури Стародавньої Греції.

Еллінська культура виступає як глибоко оригінальне явище, культура гуманістична, раціоналістична, антропоцентрична. В кінці УІ – ІУ століттях до нашої ери в Греції відбувся справжній культурний вибух. Цей період історики справедливо називають «грецьким чудом». Сама важлива риса - зростання інтелектуальних можливостей людини. Вся грецька культура проникнута агональним – змагальним духом. Прагнення до слави, переважання духовних, інтелектуальних, пріоритетів над матеріальними домінували у суспільній свідомості еллінів. «…одна з психологічних передумов фундаментальних відкриттів і творчих досягнень взагалі є безкорислива любов до істини, прагнення до мудрості.»- писав Ф. Кессіді. Виникли філософія, політика, геометрія, арифметика, медицина, що базувалась на наукових дослідженнях, концепції мистецтва, що є загальноприйнятими, базовими в європейській цивілізації до нашого часу. Основою і головною умовою такого бурхливого культурного розвитку стала свобода, яка утвердилась в античному світі..

Основою суспільного життя в Елладі був поліс, тобто місто-держава, що об’єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об’єднанням вільних громадян. З VІ ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління. Демократичний лад охороняв права кожного громадянина, робив його активним і свідомим учасником політичного життя. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім’я спільного існування, безпеки та свободи. У полісі панує авторитет закону, перед яким усі громадяни рівні. Закони сприймалися як втілення вищого космічного ладу, реалізованого в праві, яке панує над усіма громадянами як об’єктивна необхідність. Демократичний устрій полісів забезпечував свобідне обрання способу життя, публічне висловлення власних поглядів. « В нашому суспільному житті керуємося принципом свободи… у нас кожна особа може з найвищою свободою пристосуватись до різноманітних форм життя і, таким чином, стати самостійною людиною» - казав у своїй промові афінський політик Перикл. Ці обставини сприяли вихованню у громадян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості. В центрі грецької цивілізації –людина-громадянин, вільна, гармонійна, яка прагне до внутрішньої і зовнішньої досконалості. Саме інтенсивне громадське життя, демократичні політико-правові інститути , недоторканність приватного життя, свобода особи заклали основу незвичайного злету грецької культури.

Відкритість суспільно - політичного життя в полісі, панування закону орієнтували мудреців на пошук законів, які керують природою. «Поліс і відношення громадян в полісі – ось та модель, за аналогією з якою більшою чи меншою мірою мислився грецькими мудрецями світ і світовий лад речей. Таким є світовий поліс-космос, який до того ж є божественним і досконалим, прекрасно влаштованим і впорядкованим.» - писав І. Вернант. Пізнання законів світової гармонії сприймалось як основа для складання справедливих законів життя полісу. Утвердження демократичних прав громадян створило умови для виникнення й розвитку логіки, риторики, політичної теорії. Елліни були орієнтовані на інтелектуальне, узагальнене осмислення сутності світу природи і суспільства. Це сприяло формуванню філософії як форми теоретичного освоєння світу.

Головним джерелом античної філософії була давньогрецька міфологія. Протягом усього свого існування вона зберігала виразно космоцентричний характер, тобто в центрі уваги був упорядкований світ, тобто Космос. Боги, люди, природа у Космосі перебувають у єдності, становлять універсум, який пояснюється і осмислюється через міфи, сказання про богів, героїв. Лад, який панує в Космосі, був встановлений верховним богом Зевсом в боротьбі з силами хаосу, безладдя. Разом з тим над Космосом, навіть над богами і самим Зевсом, панує невідворотна, фатальна сила – безособова Ананке (необхідність, сила долі), яка вирішує все. Уже на міфологічному рівні у стародавніх греків, (вони називали себе еллінами), розвивається уявлення про об'єктивну необхідність, незалежну від волі богів..

Головними принципами будови Космосу греки вважали гармонію й міру. Гармонійність була головним критерієм краси – краси світу і краси людини. Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису грецької культури, як антропоморфізм – перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше римляни уявляли у вигляді безсмертних, прекрасних й вічно молодих людей. Уявлення про красу у греків пов’язувалось і з позитивними моральними якостями. Поєднання зовнішньої і внутрішньої досконалості, «калокагатія», наближало людину до богів. Геракл, пройшовши важкий шлях випробувань, здійснивши 12 подвигів, стає богом. Отже, ще в міфології виникає віра в безмежні можливості самовдосконалення людини.

Одним з джерел філософії було мистецтво. В образах богів, героїв скульптори намагались втілити ідеал досконалої людини, в якій гармонійно поєднується внутрішня і зовнішня краса, увага до світу і душевний спокій. Якщо зовнішню красу людини греки втілили в скульптурі, то духовне життя людини втілила грецька література особливо поезія і драматургія. В поемах Гомера, Гесіода присутні мистецтво мотивації, прагнення представити реальність як цілісність. Гесіод у поемі «Теогонія» у міфо-поетичній формі розгортає величну картину виникнення Космосу з Хаосу. Ліричні поети розглядають справедливість як основу буття людей і суспільства.

З свят на честь бога виноградарства Діоніса розвинувся грецький театр. Великі драматурги Есхіл, Еврипід, Софокл ставили в своїх трагедіях вічні питання людського життя. Мужні, шляхетні герої трагедій гинули у боротьбі з безжальною долею, але духовно перемагали, залишаючись вірними високим ідеалам. Основною темою грецької культури була людина, її духовна і тілесна краса.

Таким чином, такі форми давньогрецького життя, як міфологія, мистецтво, демократичний полісний лад підготували народження філософії. Її провідними проблемами стануть проблеми першооснови, сенсу людського буття, пошуки принципів гармонії, міри в бутті світу, людини, суспільства.

Дослідники виділяють такі основні етапи розвитку античної філософії: І - натурфілософія (VІ – І пол. V ст. до н.е.), ІІ - класична філософія (ІІ пол. V - ІV ст. до н.е.), ІІІ- пізня антична філософія (кін. ІV ст.. до н.е. - УІ ст. н.е.).