АНАТОМІЯ

1. Охарактеризувати будову нирок людини та розкрити механізм утворення сечі.

До сечових органів відносяться:

1. Нирки - функція сечоутворення і сечовиділення.

2. Сечоводи - функція сечовиведення.

3. Сечовий міхур – сечонакопичення.

4. Сечівник (жіночий, чоловічий) - сечовідведення сечі назовні.

НИРКИ, ЇХ БУДОВА, ФУНКЦІЇ

1. Головна функція нирки - видільна (екскреторна). Бони виді­ляють з організму продукти розпаду, залишки води, солей, шкідливі речовини і деякі лікарські препарати.

2. Беруть участь у підтриманні і збереженні на відносно постій­ному рівні внутрішнього середовища (гомеостаза).

А) регулюють величину осмотичного тиску в організмі;

Б) регулюють постійність реакції крові, іонного складу крові.

3. Синтезуюча функція, беруть участь в синтезі деяких речовин, наприклад є спеціальний фермент ренін, який приймає участь в регуляції рівня артеріального тиску.

4. Секреторна функція, вони володіють здатністю до секреції ор­ганічних кислот і основ іонів К+ і Na+.

5. Обмінна функція. Беруть участь в водносольовому (мінеральному) обміні, а також встановлено, що нирки беруть участь і в ліпід­ному, білковому і вуглеводному обміні.

ЗОВНІШНЯ БУДОВА НИРКИ

Нирка (ren лат. назва; nephros грецька назва) парний орган; є права і ліва нирка, бобоподібної форми, темно-червоного кольору, поверхня гладенька, розміри біля 11х5см, маса в середньому дорівнює 120-200-250г.

ТОПОГРАФІЯ НИРКИ

Знаходиться в позаочеревинному просторі, по обидві сторони хребетного стовпа.

Права нирка розміщується на рівні ХІІ грудного – ІІІ поперекового хребців.

Ліва нирка розміщується на рівні XI грудного – ІІ поперекового хребців.

Межують нирки з такими органами:

ззаду - з поперековою частиною діафрагми, поперековим м'язом.

спереду правої нирки - знаходяться такі органи: права доля пе­чінки, правий згин товстої кишки, 12-ти пала кишка.

спереду лівої нирки - знаходяться такі органи: шлунок, хвіст підшлункової залози, селезінка, лівий згин обвідної кишки.

Вище нирок знаходяться наднирники – парний орган ендокринної системи.

На нирці розрізняють: 1. Поверхні: 1) передню, 2) задню, ІІ. два краї: 1) опуклий називають латеральний; 2) ввігнутий називають медіальний ІІІ Два кінця (або полюси)

1) верхній

2) нижній.

Всі елементи; ниркова артерія, ниркова вена, нерви, лімфатичні судини, сечовід утворюють ниркову ніжку.

На медіальному краю нирки, приблизно посередині є заглибина, яку називають воротами нирки hilus renalis) через які проходять ниркова артерія, нерви лімфатичні судини, ниркова вена, сечовід. Ворота нирки продовжуються в ниркову пазуху, яка зайнята

1. малими (8-12) нирковими чашками

2. великими (2-3)

3. нирковою мискою, яка звужується і переходить в сечовід.

Малі ниркові чашки мають форму трубочок, які одним кінцем охоплюють нирковий сосочок, а другим кінцем продовжуються в великі ниркові чашки.

ОБОЛОНКИ НИРКИ:

1. Ниркова фасція - зовнішня

2. Жирова капсула - середня оболонка

3. Фіброзні капсула - внутрішня, (сполучнотканинна, яка безпосередньо прилягає до речовини нирки і легко відокремлюється від неї.

Оболонки нирки разом з судинами нирки являють собою фіксуючий апарат нирки.

Стінка ниркових чашок і ниркової миски складається з слизової оболонки, шару гладких м'язових клітин і сполучнотканинного шару.

Макроскопічна будова нирки

Внутрішня

Нирки - це паренхіматозний орган, що складається з речовини або паренхіми, яка в свою чергу складається з двох шарів:

1. Коркова речовинна - світлого кольору, розміщується суцільним шаром і дає відростки а мозкову речовину - ниркової стовпи.

2. Мозкова речовина - темного кольору знаходиться всередині, представлена 12-15 нирковими пірамідами, верхівки яких направлені в ниркову пазуху, основа напрямлена до поверхні нирки

Верхівки 2-3 пірамід з'єднуються і утворюють – нирковий сосочок, який виступає в малу ниркову чашку. Є 12 ниркових сосочків, які мають дрібні отвори, ч/з які сеча виділяється в малі чашки.

Мікроскопічна будова нирок

Нирка являє собою складну трубчасту залозу, трубочки якої називають нирковими (сечовими) канальцями. Вони являються складовою частиною структурно-функціональної одиниці нирки – нефрона.

У людини загальна кількість нефронів в нирці досягає в середньому 1млн. - (коркові і юкстамедулярні).

Нефрон представляє собою каналець, початковий відділ якого у вигляді двохстінної чаші, що оточує артеріальний капілярний клубочок, а кінцевий - впадає в збирну трубку.

В нефроні виділяють такі відділи: 1 ниркове (мальпігієве) тільце складається з судинного клубочка і капсули ниркового клубочка (Шумлянського-Боумена), що оточує його (її називають ще сліпим кінцем).

2) Проксимальний сегмент включає прокручений каналець І порядку, і пряму частину (нисхідний відділ петлі нефрона), петля включає такі частини:

1. Нисхідна частина

2. Власне петля або коліно петлі

3. Висхідна частина

4. Дистальний сегмент, що складаються з висхідної частини петлі і покрученої частини (покручений каналець ІІ порядку).

Дистальні покручені канальці відкриваються в збирні трубочки, які зливаються утворюють загальні вивідні протоки (сосочковий канал) проходять через мозковий шар до верхівок сосочків і від­криваються на верхівках сосочків пірамід, а вони виступають в порожнину пазухи. Ниркові пазухи відкриваються в сечоводи.

КРОВОПОСТАЧАННЯ НИРОК

1. Нирки одержують кров з ниркової артерії яка відходить від aorta abdominalis яка має в порівнянні з величиною нирки великий діаметр, бо по ній доставляється кров в нирку не тільки для кровопостачання нирки, як органа, але й для утворення сечі через нирку за добу протікає 2000 л крові.

2. Артерія в нирці розпадається два рази на приносні судини (артеріоли приносні, які в свою чергу розпадаються на капіляри (перша сітка капілярів). Капіляри судинного клубочка зливаючись, утворюють виносну артеріолу діаметр якої в два рази менший, ніж діаметр приносної.

Виносні артеріоли знову розпадаються на сітку капілярів, які обплітають канальці (друга сітка капілярів).

Таким чином, для нирок характерно наявність 2-х сіток капілярів („чудесна сітка”).

1. капіляри судинного клубочка, які входять в склад ниркових тілець, в них тече артеріальна кров.

2. капіляри обплітають ниркові канальні, де проходять обмін речовин, і кров з артеріальної стає венозною. Через те артеріальні капіляри переходять у венозні.

Тиск крові у капілярах судинного клубочка вище, ніж у всіх капілярах тіла. Він дорівнює 70-90 мл. рі. ст. Через нирки вся кров (5-6) літрів переходять за п’ять хвилин, на протязі доби через нирки протікає приблизно 1000 – 1500 л крові.

Механізм утворення сечі

Сеча утворюється з плазми крові, яка протікає через нирки, і є складним продуктом діяльності нефронів.

Це складний процес, складається з таких етапів (фаз):

1. Фільтрація (ультрафільтирації) клубочкової.

2. Реабсорбції (зворотнє всмоктування).

3. Секреція (канальцева).

1. В капілярах клубочків ниркового тільця проходить фільтрація. З плазми крові відфільтровується вода з всіма розчиненими в ній неорганічними і органічними речовинами, які мають низьку молекулярну масу – це первинна сеча.

По хімічному складу подібна з плазмою крові, в ній майже не міститься білків, форментних елементів крові. Утворений клубочковий фільтр одержав назву первинної сечі. Процесу фільтрації сприяє високий тиск крові (гідростатичний) в капілярах клубочків: 70-90 мл.рі.ст. (через те, що діаметр приносної артеріоли більший у два три рази ніж виносної).

Фільтрація сечі припиняється, якщо артеріальний тиск нижче 30 мл.рт.ст.

2. Канальцева реабсорбція проходить в ниркових канальцях, де з первинної сечі в кров повертається вода, глюкоза, частина солей і невелика кількість сечовини, амінокислоти.

Утворюється кінцева або вторинна сеча. В ній нема глюкози, амінокислот деяких солей і різко підвищена концентрація сечовини. За добу утворюється 150-180 л. первинної сечі, а вторинної 1-1,5 л.

Зворотнє всмоктування води проходить активно або пасивно. Активна реабсорбція здійснюється завдяки діяльності епітелію ниркових канальців, при участі спеціальних ферментних систем з затратою енергії.

Пасивна реабсорбція проходить без затрат енергії за рахунок дифузії і осмосу. Велика роль в цьому процесі належить різниці онкотичного та гідростатичного тиску в капілярах канальців.

Активно всмоктується глюкоза, амінокислоти, фосфати, солі натрію. Пасивно всмоктується вода, хлориди, сечовина. Особливе значення в механізмі реабсорбції води і іонів натрію займає петля нефрона за рахунок так званої поворотно-противотічної системи.

Дистальні відділи покручених канальців регулюють і підтримають постійність солей Натрію і Калію в організмі.

3. Канальцева секреція. При участі спеціальних ферментних систем проходить активний транспорт деяких речовин з крові в просвіт канальців, а також за рахунок екскреторної функції ниркового епітелію сечових канальців.

Функція збирних трубок – проходить всмоктування води.

Регуляція діяльності нирок:

1. Нервова регуляція

вегетативна нервова система регулює процесами механізму сечоутворення.

2. Гуморальна регуляція – здійснюється за рахунок гормонів – вазопресину і альдостерону.

Кількість, склад, властивості сечі

За добу людина виділяє в середньому приблизно 1,5 сечі, але ця кількість непостійна. Діурез зростає після надмірного пиття, вживання білка; продукти розпаду, якого стимулюють сечоутворення.

Вдень сечі утворюється більше ніж вночі. Зменшення сечоутворення вночі зв’язано з зниженням д-сті організму під час сну, з деяким падінням величини артеріального тиску. Нічна сеча темна і більш концентрована.

Колір. Сеча прозора рідина світло-жовтого кольору, При відстоювання в сечі випадає осадок, який складається з солей і слизі, з легким запахом аміаку.

Реакція. Сеча здорової людини переважно слабко кисла. рН її коливається від 5,0 до 7,0. Вона може змінюватися в залежності від харчових продуктів.

Відносна густина. Дорівнює 1,015-1,020. Залежить від кількості прийнятої рідини або від наявності в сечі твердих речовин. В ній міститься 95% води і п’ять процентів твердих речовин.

Склад. Нирки є основним органом виділення з організму азотистих продуктів розпаду білка, сечовини, сечової кислоти, аміаку, пуринових основ, креатиніну, індикану. В нормальній сечі білок відсутній або визначаються тільки його сліди (не більше 0,03%). Поява білка в сечі (протеїнурія) свідчить про захворювання нирок. Серед органічних з’єднань небілкового походження в сечі зустрічаються: солі щавлевої кислоти. Які поступають в організм з їжею, молочна кислота, яка може виділятися після м’язової роботи, кетонові тіла, які утворюються при перетворенні в організмі жирів в цукор.

Глюкоза появляється в сечі тільки в тих випадках коли її вміст в крові різко збільшується (гіперглікемія). Виведення цукру з сечою називається глюкозурією. Поява еритроцитів в сечі (гематурія) спостерігається при захворюваннях нирок і сечовивідних органів.

В сечі здорової людини містить пігменти (уробілін, урохром, які визначають її жовтий колір). Ці пігменти утворюються з білірубіна жовчі в кишечнику, нирках і виділяються ними.

З сечею виводяться білки, певна кількість неорганічних солей, (біля 15-25 г за добу), з організму ексретується хлорид натрію, хлорид калію, сульфати, фосфати.

Зміна фізико-хімічних властивостей сечі свідчить про якість порушення в організмі.

Напр., виділення темно-жовтої або зеленуватої сечі говорить про порушення функції печінки.

Сеча „м’ясних помиїв” – про серйозні захворювання сечових органів. Поява білка в сечі свідчить про запальні захворювання нирок. поява цукру в сечі свідчить про цукровий діабет.

Різкі зсуви в кислотно-лужній рівновазі можуть сприяти утворенню каменів (сечо-камяна хвороба).

Під впливом деяких ліків і харчових продуктів може змінюватися колір сечі. Вона стає червона від буряка і амідопіріна, яскраво-жовтою від акрі хіна, біоміцину.

Тому дослідження (аналіз) сечі має велике значення в розпізнанні багатьох захворювань, а саме встановити порушення функції нирок, деякі зміни в обміні речовин, які пов’язані з порушенням функцій різних органів.

Аналіз включає таке вивчення і дослідження мікроскопічного осаду (наявність формених елементів крові – лейкоцитів, еритроцитів і інших клітин).

Профілактика захворювань сечовидільної системи

Захворювання – нефрит – запалення різних елементів нирки:

- цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура;

- уретрит – запалення сечівника;

- ниркокам’яна хвороба;

- енурез – нічне нетримання сечі;

- уремія – отруєння організму аміаком і сечовиною (при припиненні роботи нирок).

Причини захворювань: низхідна інфекція, висхідна інфекція, загальне переохолодження організму, застуди, отруйні речовини, лікарські препарати.

Щоб запобігти захворюванням органів сечовиділення, слід дотримуватись певних вимог:

- раціональне і збалансоване харчування;

- загартування, але без переохолодження;

- своєчасне лікування зубів і ангін, тонзилітів;

- обережне звертання з ліками, отрутами;

- дотримання особистої гігієни, статевої гігієни;

- не вживати спиртні напої;

- не перевтомлюватися;

- правильний режим праці, відпочинку, сну

2. Охарактеризувати особливості будови нервової системи людини.

Усі функції людського організму — рухова діяльність, робота внутрішніх органів, тканинні процеси регулюються нервовою системою. Результатом фізіологічної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини, її розумова робота.    Нервова система (як і серцево-судинна, м’язова, дихальна і т. ін.) є фізіологічною системою. Фізіологічна система — це сукупність об’єднаних організацією та управлінням живих структур і елементів, які характеризуються певними властивостями та функціями, що відрізняють їх від інших структур і елементів. Діяльність системи характеризується проявами її основних функціональних властивостей, тобто специфічними реакціями.    Нервова система людини складається з двох великих відділів: ● центральної нервової системи (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок; ● периферійної нервової системи, яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку. Збираючись у пучки різної товщини, нервові волокна утворюють нерви, які зв’язують головний і спинний мозок зі всіма органами та системами організму.    За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів, а вегетативна нервова система регулює процеси обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).    Нервова система людини являє собою складне утворення і виконує різноманітні функції.    Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. В ньому розрізняють сіру речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і білу речовину, утворену відгалуженнями нейронів довжиною 1 м і більше. Зі спинного мозку виходить 31 пара змішаних нервів, які своїми тонкими гілочками обплітають всі частини тіла.    Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній, або великий мозок, поділений на дві півкулі.    Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речовина всередині утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У сірій речовині мозкового стовбура містяться дихальний, серцевий, судинно-руховий центри, а також центри, які регулюють скорочення м’язів, обмін речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів, регулює м’язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. В центральній частині стовбура мозку міститься ретикулярна формація у вигляді сітчастого утворення, так звана неспецифічна. Призначення її — за допомогою імпульсів регулювати збудливість центральної нервової системи (підвищувати або пригнічувати).    Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена всередині. Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2—3 мм, у ній налічується 15—18 млрд нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів і понад 1000 млрд зв’язків між нейронами.    Глії — це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових клітин.    Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв’язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла.    Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.    Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сенсорні зони — це мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового і т. ін.). Моторні зони кори управляють рухами.    Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори. Основна її частина являє собою асоціативні зони, які здійснюють зв’язок між всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих психічних функцій — пам’яті, логічного мислення, уяви, навчання.    Головною структурною і функціональною одиницею нервової системи є спеціалізована нервова клітина — нейрон (неврон). Вона складається з тіла і відгалужень: одного довгого — аксона і багатьох коротких — дендритів.    Аксон простягається від центральної нервової системи до того чи іншого органа. З аксонів складаються нерви і нервові волокна. Функція аксона полягає у проведенні нервових імпульсів до інших нейронів або виконавчих органів — м’язів, залоз, кровоносних судин тощо.    Дендрити здійснюють зв’язок між окремими нервовими клітинами і, як правило, не виходять за межі центральної нервової системи.    Тіло клітини виконує функцію живлення відгалужень.    Основними властивостями нервової тканини, а також м’язової є збудливість і провідність. Збудливість — це здатність розвивати збудження у відповідь на подразнення; провідність — це здатність передавати збудження від одних клітин до інших. Передача збудження з одного нейрона на інший, на м’яз чи інші периферійні органи здійснюється за допомогою спеціального механізму — синапса. Аксони утворюють синапси на тілі іншої нервової клітини або на її відгалуженні. На кожному нейроні може бути 15—20 тис. синапсів.    Функціями нейронів є сприймання подразнень, їх перероблення, передавання інформації (імпульсів) і формування відповідної реакції.    За функціями розрізняють три групи нейронів: ● аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають інформацію до центральної нервової системи; ● проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами; ● еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих органів, забезпечуючи ефект діяльності.     Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються на два види: ● аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних тканин і органів до центральної нервової системи; ● еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної нервової системи до робочих органів.    Швидкість передачі інформації залежить від товщини аксона і коливається від 1 до 120 м/с.    Доцентрові нерви мають особливі сприймальні апарати в усіх органах і тканинах організму — рецептори.    Рецептор — нервово-фізіологічний апарат, який сприймає подразнення із зовнішнього або внутрішнього середовища і перетворює його на нервовий імпульс. У рецепторах різні види енергії перетворюються на нервовий процес — збудження.    Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, називаються екстерорецепторами. Сигнали від органів і тканин самого організму сприймають інтерорецептори. Подразниками клітин, які мають особливо важливе значення в життєдіяльності організму, є нервові імпульси. Вони виникають в рецепторах тканин і розглядаються як природні подразники. Особливу підгрупу серед останніх утворюють рецептори, розміщені в м’язах і сухожиллях, — пропріорецептори. Вони сигналізують про рівень напруження м’язів чи позу, дозволяють людині орієнтуватися у просторі.

Основна функція ЦНС у тому й полягає, щоб розкладати на складові елементи різноманітні комплексні, варіативні впливи середовища, але водночас підкорятися об'єктивним законам, а потім об'єднувати, синтезувати ці впливи в складні і також змінні комплекси відповідних рухових актів завдяки центральним нервовим механізмам. Синтезування всіх зовнішніх та внутрішніх сигналів у цілісні пристосувальні акти поведінки, що відповідають вимогам середовища і можуть мати місце лише на підставі правильного відображення мозком тих об'єктивних закономірностей, які підпорядковуються нескінченним, випадковим варіаціям зовнішніх умов.

Беручи до уваги описані вище складні функції ЦНС, І.П.Павлов запропонував замість старого терміна „органи чуття" новий термін „аналізатори", до яких належать рецепторні системи, висхідні нерви та відповідні аферентні частини вищих відділів мозку.

Таким чином, принцип рефлексу свідчить про пряму причинну залежність реакцій від подразників. Цей принцип залишається в науці непохитним. Але зрозуміло, що певною мірою в поведінці завжди має місце й зворотна причинна залежність подразників від реакцій. Стосовно людини це означає, що її відчуття, а через це і почуття, і думки залежать від діяльності. І тільки врахування цих двох закономірностей - прямої та оберненої - може забезпечити правильне уявлення про механізми роботи людського мозку.

3. Поясніть основні шляхи екскреції продуктів обміну речовин у людини.

ЕКСКРЕЦІЯ (лат. excretio — виділення) — діяльність організму, спрямована на виведення невикористаних продуктів обміну речовин, а також чужорідних і шкідливих для організму сполук. Речовини, які підлягають Е., можуть виділятися як у незмінному вигляді, так і після значних перетворень. Процес перетворення має на меті переведення отруйних речовин, що не можуть бути негайно виділені, у порівняно нешкідливі. Органами виділення є легені, шкіра, нирки, шлунок, кишечник, потові, молочні та інші залози. У процесі розщеплення білків, жирів і вуглеводів поряд із СО₂ й азотистими сполуками утворюється вода (у людини близько 300 мл на добу).

У цій воді та у воді їжі розчиняється багато продуктів обміну, чужорідні речовини і солі, які підлягають видаленню з організму. Е. і виведення води здійснюється тими ж органами. У процесах Е., крім нирок, значну роль відіграют­ь інші органи виділення. Так, потові залози людини екскретують сечовину, сечову кислоту, аміак, фенол, молочну кислоту тощо. Загальний азот поту може досягати 10%, тобто найбільшу кількість виділюваного азоту. Молочними залозами виділяє­ться велика кількість різних речовин, у т.ч. й лікарських (атропін, морфін, саліцилова кислота, ртуть, йод тощо). Важливе місце у процесах Е. належить печінці. Внаслідок її антитоксичної діяльності багато отруйних речовин (індол, фенол тощо) утворюють із сірчаною і глюкуроновою кислотами парні сполуки, відносно нешкідливі для організму. Крім того, деякі речовини екскретуються з жовчю в кишечник. Крім жовчі, у кишечник надходить від 6 до 8 л інших травних соків, з якими виділяються різні шкідливі речовини. Частина соків надходить у кров, разом з ними потрапляють і ті речовини, що можуть бути знешкоджені в печінці. Таким чином замикається шлях: печінка → кишечник → кров → печінка. При цьому частина речовин виділяється із сечею, а частина — з калом. Через товстий кишечник виділяється багато неорганічних речовин: вісмут, залізо, кальцій, магній і частково фосфорна кислота. Е. підсилюється після прийому їжі, введення у кров різних екстрактів і витяжок. На думку І.П. Павлова, секреція травних залоз, зумовлена чужорідними речовинами, спрямована на очищення крові. Е. може здійснюватися й у вигляді злущення епідермісу, випадання волосся і молочних зубів, стирання кісток, загибелі епітеліальних клітин на слизових оболонках і залозах тощо. Виділення і виведення з організму продуктів обміну і чужорідних речовин регулюється за допомогою нервових і гуморальних механізмів. Прикладом нервової регуляції цих процесів може служити збільшення вентиляції легень при накопиченні СО₂ у крові, збільшення сечоутворення при умовно-рефлекторному збудженні, гуморальної регуляції Е. — зміна сечоутворення під впливом гормонів задньої і передньої часток гіпофізу. Під впливом антидіуретичного гормону задньої частки гіпофізу — вазопресину — сечоутворення зменшується, а під впливом гормонів передньої частки — збільшується.

4. Поясніть особливості функціонування гуморальної системи регуляції в людини.

Гуморальна регуляція - це координація фізіологічних функцій організму людини через кров, лімфу, тканинну рідину. Гуморальна регуляція здійснюється біологічно активними речовинами - гормонами, які регулюють функції організму на субклітинному, клітинному, тканинному, органному і системному рівнях та медіаторами, які передають нервові імпульси. Гормони утворюються залозами внутрішньої секреції (ендокринні), а також залозами зовнішньої секреції (тканинні - стінками шлунку, кишечнику та інші) (рис. 3.5, табл. 3.2).

Гормони впливають на обмін речовин та діяльність різних органів, надходячи до них через кров. Гормони мають такі властивості:

високу біологічну активність;

специфічність - дія на певні органи, тканини, клітини;

швидко руйнуються у тканинах;

розміри молекул малі, проникнення через стінки капілярів у тканини здійснюється легко.

Гуморальна регуляція — це координація фізіологічних функцій організму людини через рідинні середовища (кров, лімфу, тканинну рідину) за допомогою біологічно активних речовин (гормонів), які виділяють певні клітини. Такими є продукти обміну речовин (продукти розпаду білків, вуглекислота та інше), деякі речовини, що виробляються спеціалізованими клітинами, наприклад нервовими, шлунковими, нирковими. Найважливішими біологічними регуляторами обміну речовин та інших функцій організму людини є гормони, що виділяються залозами внутрішньої секреції.

Гуморальна регуляція виникла раніше від нервової. З удосконаленням організму удосконалювалась і система гуморальної регуляції — виникла ендокринна система.

До основних залоз внутрішньої секреції відносять гіпофіз, щитовидну залозу, прищитовидні залози, надниркові залози. Підшлункову та статеві залози відносять до залоз змішаної секреції.

Гіпофіз — нижній мозковий придаток, що міститься біля осно­ви мозку і сполучений з ним. Складається з двох частин: передньої (залозистої) та задньої (нервової). Виробляє гіпофізтропні гормони, які впливають на роботу інших залоз секреції та гормони росту (соматотропні).

Щитовидна залоза найбільша з ендокринних залоз (30-60 грам). Міститься спереду від дихального горла, прикріплюється до трахеї і гортані. Утворює йодовмісні гормони (тироксин та інші), які регулюють обмін речовин в організмі. При недостатності цих гормонів порушується обмін речовин, виникає миксидема, у дитячому віці може виникнути кретинізм. При надлишку — розвивається базедова хвороба.

Прищитовидна залоза складається з чотирьох часток, занурених у щитовидну залозу. Продукує лише один гормон — парагормон, який регулює вміст кальцію і фосфору в організмі. Надниркові залози містяться на верхівках нирок і складаються з двох шарів: мозкового шару, що продукує адреналін і норадреналін, та коркового шару, що утворює кортикостероїди, які регулюють водносольовий обмін, і глюкокортикоїди, які впливають на обмін органічних речовин.

Підшлункова залоза, як залоза внутрішньої секреції продукує інсулін і глюкагон, що регулюють обмін вуглеводів.

Статеві залози (яєчка і яєчники), крім статевих клітин, вироб­ляють чоловічі (андрогени) та жіночі (естрогени) статеві гормони.

Ендокринна регуляція, на відміну від нервової, спрямована на довготривалі повільні процеси в організмі — ріст, розмноження, обмін речовин тощо. Гуморальна регуляція підпорядковується нервовій регуляції й становить з нею єдину систему нейрогуморальної регуляції.

5. Охарактеризувати загальну будову і функції травної системи людини.

Травлення являє собою фізіологічний процес, завдяки якому, їжа піддається фізичним і хімічним перетворенням, після чого поживні речовини всмоктуються з травного тракту і надходять у кров і лімфу.

Травний тракт здійснює такі функції: секреторну, моторну, всмоктувальної, екскреторну.

Секреторна функція полягає в утворенні залозистими клітинами травних соків містять ферменти, які розщеплюють білки, жири,вуглеводи.

Моторна функція здійснюється мускулатурою травного тракту і забезпечує жування, ковтання, пересування їжі по травному тракту і всмоктування неперетравлених залишків.

Всмоктування здійснюється слизовою оболонкою шлунка, тонкого і товстого кишечника. Цей процес забезпечує надходження переварених органічних речовин, солей, вітамінів і води у внутрішнє середовище організму.

Екскреторна функція проявляється виділенням речовин з внутрішнього середовища в просвіт шлунково-кишкового тракту, який приймає участь у підтримці кислотно-лужного та водно-сольового рівноваги.

У більшості тварин травна система влаштована за однаковим принципом. Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічномувідношенні травний тракт поділяють на три відділи:

• передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;

• середній — включає в себе шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;

• задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Травний канал

Травний канал — це порожниста трубка довжиною 8-10 м (у дорослого чоловіка), що проходить через усе тіло і поділяється на такі відділи:

• Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.

• Глотка.

• Стравохід.

• Шлунок.

• Тонка кишка, включаючи підвідділи:

  • дванадцятипала кишка

  • порожня кишка

  • клубова кишка;

• Товста кишка, включаючи підвідділи:

  • сліпа кишка з червоподібним відростком

  • ободова кишка зі своїми підвідділами:

    • висхідна ободова кишка

    • поперечна ободова кишка

    • Низхідна ободова кишка

    • сигмоподібна кишка

  • пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом із анальним отвором.

Допоміжні органи

Перетравлення їжі відбувається під дією ряду речовин — ферментів, що містяться у виділеннях в травний канал соку декількох великих залоз. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, виділена ними слина змочує ротову порожнину і їжу, сприяє її перемішування та формування харчової грудки. Також за участю ферментів слини амілази і мальтози у ротовій порожнині починається перетравлення вуглеводів.

У тонкий кишечник, а саме в дванадцятипалу кишку, виділяються сік підшлункової залози і золотисто-жовтий секрет печінки — жовч. Сік підшлункової залози міститьбікарбонати і ряд ферментів, наприклад, трипсин, хімотрипсин, ліпазу, панкреатичну амілазу, а також нуклеази. Жовч, перш ніж потрапити в кишечник, накопичується вжовчному міхурі. Ферменти жовчі поділяють жири на дрібні краплі, що прискорює розщеплення їх ліпазою.

Гістологія

Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками:

• слизова оболонка — включає:

• • епітеліальну пластинку — утворює бар'єр із вибірковою проникністю на межі зовнішнього і внутрішнього середовищ. Вона має ряд особливостей у різних відділах травної трубки. У передньому вона представлена багатошаровим плоским незроговілим, або частково зроговілим епітелієм, як і в задньому відділі. У середньому відділі стає одношаровим призматичним епітелієм. На поверхню епітелію виділяються секрети залоз, кінцеві секреторні відділи яких розташовуються в стінці травної трубки;

• • власна пластинка — розміщується під епітелієм, відмежована від нього базальною мембраною та представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні і лімфатичні судини;

• • м'язова пластинка — лежить на межі із підслизовою оболонкою та утворена 1-3 шарами гладеньких м'язових клітин. Її скорочення сприяє зміні рельєфу слизової оболонки. У деяких відділах травної трубки, а саме в ротовій порожнині, м'язова пластинка слизової оболонки відсутня.

• підслизова — складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить у стравоході та дванадцятипалій кишці кінцеві секреторні відділи екзокринних залоз. Її присутність забезпечує рухомість слизової оболонки та формування складок;

• м'язова — утворена, як правило, двома шарами м'язових елементів — зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним, між якими в прошарках пухкої волокнистої тканини шлунка та кишки розташовуються міжм'язові нервові сплетення Ауербаха. Більша частина травної трубки, а саме її середній відділ, утворений гладенькою м'язовою тканиною. Передній і задній — утворені поперечнопосмугованою м'язовою тканиною. Скорочення цієї оболонки забезпечують перемішування та пересування вмісту травної трубки;

• зовнішня — в передньому і задньому відділах представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною — адвентиційною оболонкою, де вона нерухомо зв'язана зорганами, які її оточують. В середньому відділі вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, що вкрита одношаровим плоским епітелієм — серозна оболонка.

6. Розкрийте будову і функції серцево-судинної системи.

Серце – це порожнистий орган, що забезпечує рух крові судинами людського тіла (рис.1). Воно складається з трьох шарів і оточене навколосерцевою сумкою (перикардом). Зовнішній шар – епікард, є відносно тонким і покриває серцевий м’яз ззовні. Найбільшим шаром є міокард – власне серцевий м’яз. Саме він забезпечує скорочення серця. Ендокард – внутрішній шар серця, який вистеляє його порожнини і утворює клапани, функція яких буде розглянута нижче. 

В серці є чотири порожнини, які прийнято називати камерами. Це – два передсердя (ліве та праве) і два шлуночки (лівий та правий). Передсердя розділені міжпередсердною перегородкою, а шлуночки – міжшлуночковою.

 Серце об’єднує два кола кровообігу (велике і мале), які забезпечують кровоплин у нашому організмі (рис.2). Велике коло починається в лівому шлуночку. Після його скорочення кров, збагачена киснем, потрапляє в аорту – найбільшу судину людського тіла. Згодом вона розтікається по дрібніших судинах і попадає в кожний орган. Там кров віддає кисень та інші поживні речовини, а забирає непотрібні продукти, зокрема вуглекислий газ. Після цього кров збирається у вени і повертається до серця, а саме до правого передсердя, де й закінчується велике коло кровообігу. З правого передсердя (після його скорочення) через тристулковий клапан кров потрапляє до правого шлуночка, де й розпочинається мале коло кровообігу. Кров починає по ньому свій рух після скорочення правого шлуночка. Звідти вона тече в легеневі артерії та легені. Саме там кров знову збагачується киснем і віддає накопичений вуглекислий газ. Після цього вона по легеневих венах попадає у ліве передсердя. Там і закінчується мале коло кровообігу. Після скорочення лівого передсердя кров потрапляє у лівий шлуночок.

Важливо зрозуміти, що таке серцевий цикл. Він складається з систоли (скорочення) та діастоли (розслаблення) серця і триває в середньому 0,8 секунди. За частоти серцевих скорочень 70 за одну хвилину, діастола триває 0,4 секунди, систола передсердь - 0,1 секунди, а систола шлуночків 0,3 секунди. Під час діастоли відбувається кровообіг в товщі серцевого м’яза. Варто наголосити на тому, що при збільшенні частоти серцевих скорочень тривалість кровопостачання серцевого м’яза зменшується.

Важливими структурами в серці є клапани, які створюють перешкоду для зворотного плину крові. В серці людини є чотири клапани:

1. Мітральний клапан – розташований між лівими передсердям і шлуночком. Він не допускає повернення крові з шлуночка в передсердя під час систоли шлуночків.

2. Трикуспідальний клапан – розташований між правим передсердям та шлуночком і виконує подібну функцію.

3. Аортальний клапан – розташований між лівим шлуночком та аортою і перешкоджає поверненню крові у серце з аорти під час діастоли.

4. Клапан легеневого стовбура – розташований між правим шлуночком та легеневим стовбуром, не допускає повернення крові з легеневого стовбура в шлуночок під час діастоли. 

Для того, щоб забезпечити потребу нашого організму в кисні та поживних речовинах, серце повинно скорочуватися у спокої до 60-80 разів за 1 хвилину, щоб перекачати близько 5 літрів крові. У разі фізичного чи психічного навантаження зростає потреба організму в поживних речовинах і серцю доводиться працювати ще швидше і з більшим навантаженням.

Отже наше серце виконує дуже важку роботу і тому для нього надзвичайно важливим є безперебійне і повноцінне кровопостачання. Якраз за це відповідають вінцеві (коронарні) артерії, які забезпечують кровопостачання серцевого м’яза. Таким чином, добрий стан і нормальна прохідність цих судин - обов’язкова умова для безперебійної роботи серця. Стан судин визначає тривалість життя людини. Якщо вінцеві артерії звужені і не забезпечують достатнього кровопостачання серцевого м’яза, то виникають загрудинні болі – стенокардія. У разі їх перекриття і припинення кровообігу є загроза розвитку інфаркту міокарда, або раптової смерті.   

7. Розкрийте будову і функції лімфатичної системи.

Визначення

Лімфатична система - система лімфатичних капілярів, дрібних і великих лімфатичних судин і лімфатичних вузлів, що знаходяться по їх ходу, що забезпечує разом з венами дренаж органів. Лімфатична система є складовою частиною судинної і представляє як би додаткове русло венозної системи, в тісному зв'язку з якою вона розвивається і з якою має схожі риси будови (наявність клапанів, напрям струму лімфи від тканин до серця).

Функції

-        проведення лімфи від тканин у венозне русло (транспортна, резорбційна і дренажна функції)

-        лімфоцитопоетична - утворення лімфоїдних елементів, що беруть участь в імунологічних реакціях,

-        захисна - знешкодження чужорідних часток, що потрапляють в організм, бактерій і т. п.

-        всмоктування жирів здійснюють лімфатичні судини, що відводять лімфу від кишковика.

 

Фізіологія

Лімфатична система складається:

1. Замкнутий кінець лімфатичного русла починається мережею лімфокапілярних судин, що пронизують тканини органів у вигляді лімфокапілярної мережі. Функції: 1) всмоктування, резорбція з тканин колоїдних розчинів білкових речовин, що не всмоктуються в кровоносні капіляри; 2) додатковий до вен дренаж тканин, тобто всмоктування води і розчинених в ній кристалоїдів; 3) видалення з тканин в патологічних умовах чужорідних часток і т. п.

2. Лімфокапілярні судини переходять у внутрішньоорганні сплетення дрібних лімфатичних судин.

3. Останні виходять з органів у вигляді більших відвідних лімфатичних судин, що уриваються на своєму подальшому шляху лімфатичними вузлами.

4. Великі лімфатичні судини вливаються в лімфатичні стволи і далі в головні лімфатичні протоки тіла - праву і грудну лімфатичні протоки, які впадають у великі вени шиї.

 

 

Лімфатичні капіляри

Лімфатичні капіляри є початковою ланкою лімфатичної системи. Вони утворюють велику мережу в усіх органах і тканинах, окрім головного і спинного мозку, мозкових оболонок, хрящів, плаценти, епітеліального шару слизових оболонок і шкіри, очного яблука, внутрішнього вуха, кісткового мозку і паренхіми селезінки. Діаметр лімфатичних капілярів варіює від 10 до 200 мкм. З'єднуючись один з одним, лімфатичні капіляри формують замкнуті одношарові мережі у фасціях, очеревині, плеврі, оболонках органів. У об'ємних і паренхіматозних органах (легенях, нирках, великих залозах, м'язах) внутрішньоорганна лімфатична мережа має об'ємну (тривимірну) будову. У слизовій оболонці тонкої кишки від мережі у ворсинці відходять широкі, довгі лімфатичні капіляри і лімфатичні синуси. Стінки лімфатичних капілярів утворені одним шаром ендотеліальних клітин, базальна мембрана відсутня. Біля колагенових волокон лімфатичні капіляри фіксовані пучками щонайтонших з'єднувальнотканинних волокон.  

Лімфатичні судини

Лімфатичні судини утворюються при злитті декількох лімфатичних капілярів. Їх діаметр до 1,5-2 мм, стінки товщі за рахунок м'язового шару і зовнішньої з'єднувальнотканинної оболонки. Лімфатичні судини мають клапани, що пропускають лімфу від місця її утворення у бік лімфатичних вузлів, проток, стволів. Стінки лімфатичних судин товщають поступово: у внутрішньоорганних судин м'язова і адвентиціальна оболонки тонкі, у позаорганних судин ці оболонки стовщуються у міру їх укрупнення. Клапани лімфатичних судин утворені складками внутрішньої оболонки, що виступають в просвіт, - ендотелію разом з тонкими пучками сполучної тканини. Зазвичай у кожного клапана дві стулки, розташовані на протилежних стінках судини. Клапани запобігають ретроградному струму лімфи. У місцях розташування клапанів лімфатичні судини дещо тонші, ніж в міжклапанних проміжках. Завдяки чергуванню звужень і розширень лімфатичні судини мають чіткоподібний вигляд. На шляху прямування до лімфатичних вузлів лімфатичні судини частіше розташовуються поряд з венами. Судини, що несуть лімфу від шкіри, підшкірної клітковини, лежать дозовні від поверхневої фасції і називаються поверхневими (епіфасціальними). В області суглобів вони зазвичай містяться на згинальній стороні, що оберігає їх від перерозтягання при згинальних рухах. Глибокі (субфасціальні) лімфатичні судини збирають лімфу від м'язів, суглобів і інших органів, супроводжують кровоносні судини, що глибоко лежать, і входять до складу судинно-нервових пучків. Лімфатичні судини, що відходять від лімфатичних вузлів, спрямовуються або до наступних лімфатичних вузлів цієї або іншої групи, або до протоки, що збирає лімфу з цієї частини тіла. На шляху струму лімфи від органів лежить від 1 до 10 лімфатичних вузлів. Найбільша їх кількість розташовується по ходу лімфатичних судин, що несуть лімфу від тонкої і товстої кишок, нирок, шлунку, легенів. Лімфатичні вузли, до яких тече лімфа від органу, частини тіла (певної області, регіону), називають регіонарними.