Урок для учнів 6-го класу  «Конституція України в моєму житті»    Ось уже 9 років ми живемо з вами в незалежній державі, яка знаходиться в Європі, кожної весни цвіте калиновим цвітом і молодіє вербовими гілками, улітку співає солов’їним голосом і шелестить достиглим пшеничним колоссям. Кожного дня вона все впевненіше стає на ноги, усе гучніше звучить її голос. Що вам відомо про Конституцію України, коли її було прийнято? (Відповіді учнів. 28 червня 1996 року. Термін «конституція» походить від латинського слова й означає «устрій», «установлення»; в юридичній літературі поняття «конституція» трактується як Основний Закон держави.) Давайте тепер поміркуємо, для чого і з якою метою необхідно було прийняти Конституцію? (Роздуми дітей.) Вихователь. Усе у Всесвіті, у природі, в окремій державі підкоряється певним законам та існує за своїми правилами. Є закони Божі, закони природи і закони держави. Важко жити, працювати, творити в хаосі, безладді, за правилом «що хочу — те й роблю». І тому люди з давніх-давен почали впорядковувати своє життя. Давайте згадаємо історію. Учень. XI століття. Київська Русь. Період князювання великого, могутнього Ярослава Мудрого. Ним було складено одну з найперших юридичних пам’яток Київської Русі — «Руську правду». Сьогодні відомо 106 списків, які відображають права власності, види договорів, покарань, що існували на той час у Київській Русі. Учень. У 1588 році на землях України починає діяти Литовський статут, який на той час захищав інтереси польсько-литовської шляхти, що панувала на території України. Учень. Значне місце в правовій культурі України займають збірки Магдебурзького права, яке встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, спадкоємництва, визначало покарання за різні види злочинів. Застосування Магдебурзького права було припинено на території України в 1786 році, окрім Києва, де воно зберігалося аж до 1835 року. Учень. У 1710 році відомий український гетьман Пилип Орлик склав першу демократичну Конституцію «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького», де встановлювався державний суверенітет і означалися кордони Української держави. Учень. Ідея суверенітету втілюється в 1917 році після падіння самодержавства в Росії, коли новостворена Українська Центральна Рада видає 3 універсали. А 22 січня 1918 року в IV універсалі було проголошено створення Української Народної Республіки. 29 квітня 1918 року на сесії Центральної Ради було затверджено Конституцію, яку розробив Михайло Грушевський. У період існування Радянського Союзу було прийнято чотири Конституції, які поширювалися і на Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Учень. Після проголошення Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року на території нашої держави діяла Конституція УРСР, прийнята в 1977 році, в яку було внесено понад 200 поправок. З 20 вересня 1994 року було створено Конституційну комісію, яка розробляла нову конституцію створеної держави. 28 червня 1996 року Верховна Рада нарешті прийняла Конституцію України. Учень. І ви вже маєте певні права, які гарантує Конституція. Проте не забувайте і про обов’язки. Обов’язки доньки чи сина, обов’язки учня, обов’язки людини... Учень. Коли ми гортаємо сторінки Конституції, читаємо її рядки, найбільше нашу увагу привертає 2-й розділ «Права, свободи й обов’язки людини і громадянина», в якому є статті, що безпосередньо стосуються нас і наших батьків. Учень. У ст. 51 Конституції говориться про те, що батьки повинні виховувати дитину до повноліття, дбати про її здоров’я, матеріальне забезпечення і навчання, готувати до самостійного житті. Батько і мати мають однакові обов’язки та права щодо дітей. Учень. «Шануй батька свого і матір свою». Кожен із нас повинен пам’ятати цю Божу заповідь. Швидко плине час, і прийде та хвилина, коли наші батьки стануть старими, немічними. Обов’язок уже повнолітніх дітей піклуватися про своїх батьків (ст. 51). Учень. Щоб не мучила совість потому, Приїжджайте скоріше додому. Ні грошей не привозьте, ні слави, Будьте з рідними ніжні й ласкаві. Бо не вічні ні батько, ні мати, Завтра може їх не стати. Щоб не мучила совість потому, Приїжджайте скоріше додому. Учень. Скільки не судилося страждати, Все одно благословляю завжди День, коли мене родила мати День, що мене першим приголубив Ласкою проміння із імли. Як мені даровано багато, Для життя, для щастя, для біди. День, коли мої маленькі губи Вперше губи мамині знайшли, Скільки в мене щастя, чорт візьми! – На землі сміятись і страждати. Жити і любить поміж людьми! Учень. Конституція надає дітям рівні права незалежно від походження, не допускає ніякого насильства над дитиною та її експлуатації. Держава бере на себе утримання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо них. Про все це записано у ст. 52 Конституції. Учень. У сирітських дітей багато чого є: затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. У їдальні – борщ і каша. Велика бібліотека і спортивний зал, світлі класи. Діти як діти: безтурботно бавляться. А вночі спросоння ніжно цілують маму... Ой чули б ви, мамо, Як кликав я «Мамо»! І нині я кличу: «Знайдіться, матусю»! За те, що вродила, Тобі поклонюся! Учень. І нехай не тільки Конституція, але в першу чергу совість зобов’язує всіх нас, майбутніх батьків, створити і зберегти свою сім’ю, залишити по собі добрий слід на землі українській. Учень. Основою духовного, соціального, економічного й культурного розвитку суспільства і держави є освіта. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та як найвищої цінності суспільства, розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей. Учень. З давніх часів в Україні важливого значення надавали освіті. Великий князь Київської Русі Володимир Мономах радив: «А коли добре щось умієте – то не забувайте, а чого не вмієте – того учітеся...» У великого Кобзаря є слова: «Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь!» Учень. Новий етап, у який вступає Україна, вимагає особливої уваги до освіти. У ст. 53 записано, що для кожного учня є обов’язковою загальна середня освіта. Конституційно забезпечено доступність і безкоштовність освіти в державних навчальних закладах, вільність вибору типу і форм навчання. Учень. Крім прав і обов’язків, які передбачає і забезпечує Основний Закон нашої держави, учні мають права та обов’язки, що визначаються Законом України «Про освіту», які майже збігаються з конституційними. (Зачитує ст. 51, 52 Закону «Про освіту».) У цьому ж Законі, у ст. 59, іде мова про права та обов’язки батьків. Учень. 20 листопада 1989 року Генеральною асамблеєю ООН було ухвалено Конвенцію про права дитини; 27 вересня 1991 року її було ратифіковано Верховною Радою України. (Зачитує Основні положення Конвенції.) З 29 травня 1993 року в м. Києві створено Всеукраїнський комітет захисту дітей. Учень. Сьогодні кожен з вас більш широко і детально ознайомився з основними документами, в яких іде мова про права та обов’язки дітей, школярів і їхніх батьків. Дитина (у віці до 18 років), незалежно від її раси, національності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, етнічного чи соціального походження, майнового стану, стану здоров’я, незалежно від її батьків і законних опікунів, має право: Учень.  на життя;  на ім’я та набуття громадянства;  знати своїх батьків;  на збереження своєї індивідуальності;  підтримувати взаємостосунки з обома батьками, якщо ті розлучилися;  висловлювати свої погляди і думки з усіх питань. Учень.  одержувати і передавати інформацію (за винятком певних обмежень);  на свободу думки, совісті й релігії;  на свободу об’єднань і товариств у мирних цілях;  на особисте і сімейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції. Учень.  на захист від посягань на особисте життя, честь і гідність;  на повноцінне і достойне життя, на піклування з метою догляду за нею;  на користування благами соціального забезпечення. Учень.  на освіту, відпочинок і дозвілля;  на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Учень.  на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, що може завдати шкоду її здоров’ю чи розумовому, фізичному, духовному, моральному, соціальному розвитку. Учень.  на захисти від незаконного зловживання наркотиків, психотропних речовин, від усіляких форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень; Учень.  на гуманне поводження, на захист від незаконного чи свавільного позбавлення волі, свободи. Учень.  на негайний доступ до правової допомоги й на таке поводження, яке сприяє розвитку в дитини почуття гідності й значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини та її свобод, сприяє виконанню нею корисної ролі в суспільстві. Учитель. Ось таким довгим, складним і тернистим був шлях створення Основного Закону держави. Але ще складнішим і нелегким є подальший шлях його утворення і дії. І, можливо, хтось із вас запише рядок, статтю, розділ у Конституцію своєї країни. Я хочу, щоб ви не були байдужими до того, що відбувається навколо, не були просто пасивними споглядачами в нашій державі. Бо ви вже повноправні громадяни цієї держави, яку вам у недалекому майбутньому будувати, в якій вам жити і творити. Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не захочемо бути. В. Липинський Вихователь. Уявіть собі, що ви знаходитесь на острові, де немає жодних законів, панує хаос і безладдя. Для того, щоб остров’яни жили в мирі, дружбі, злагоді, необхідно прийняти закони, які було б записано в Конституцію острова. І ось зараз я пропоную вам її написати. (Діти пропонують свої варіанти законів Конституції для жителів острова.) Конституція острова «ЗЕЛЕНЕ ЧУДО» очима учнів 1. На острові «Зелене чудо» повинні панувати закони, прийняті органом, обраним народом, – Великим Віче. 2. Кожний остров’янин за скоєння злочину несе покарання. 3. Забороняється полювання на рідкісних тварин, знищення рослин і дерев. 4. Рослинний і тваринний світ охороняється законом. 5. Кожний має право вільно висловлювати свої думки. 6. Кожний остров’янин повинен боротися за екологічно чисте оточуюче середовище. 7. Освіта на острові є обов’язковою. 8. Усі суперечки між жителями острова вирішуються у Верховній Палаті. 9. Дітям і підліткам до 21-го року забороняється вживати в їжу листя дерева катабуку і пити сік з його плодів. 10. Курити трубку з травою манукана дозволяється остров’янам, старшим за 30 років. 11. Вступати в шлюб і народжувати дітей дозволяється з 20-ти років. 12. Ходити на Гору Богів дозволяється лише старійшинам. 13. Усі остров’яни повинні жити в мирі, дружбі, взаєморозумінні.

3. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ (ЛАД) УКРАЇНИ

Державний устрій (лад) України включає такі складові:

а) форму держави та її конституційне закріплення;

б) характеристику України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави;

г) конституційне закріплення України як правової держави; ґ) характеристику України як соціальної держави.

У попередніх параграфах було з'ясовано сутність загальних засад конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного закріплення державного устрою держави, так і основних принципів організації в Україні громадянського суспільства.

Щоб з'ясувати питання про державний устрій України, необхідно визначити, які конституційно-правові норми закріплюють форму Української держави, а також регулюють систему політико-правових, економічних і соціальних відносин.

Як відомо, форма держави визначається шляхом з'ясування питання про її державний устрій, форму правління та державний режим.

Державний устрій України — це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи — унітарні (прості) і федеративні Окладні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна е унітарною державою.

-103-

її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141

Конституції).

До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади — парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції), її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

Відомі два види республіки — президентська і парла-ї

ментська.

Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повж важення глави держави і глави уряду, обираючи президент шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд п< запарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної ди покладено принцип верховенства парламенту, який рює уряд і контролює його діяльність.

-104-

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.

Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).

Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.

По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.

По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).

За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).

Демократизм Української держави знаходить своє вираження у забезпеченні народного волевиявлення; принципу розподілу влад; політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності; місцевого самоврядування.

У ст. 1 Конституції Україна характеризується як демократична держава, тобто держава народу, його влади, У ч. 1 ст. 5 Конституції зазначається, що єдиним джерелом державної влади є народ.

Проте, державна влада не єдина форма влади народу. Другою її формою є місцеве самоврядування, органи якого не входять до системи органів державної влади. Тому народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 5 Конституції).

Залежно від форм волевиявлення народу розрізняють представницьку і безпосередню демократію.

-105-

Перша полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69 і 70 Конституції). Друга є формою безпосереднього волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення згідно зі статтями 69—74 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Основоположним принципом демократичної організації держави, найважливішою передумовою здійснення іншого принципу — верховенства права, є принцип розподілу влади. Згідно зі ст. 6 Конституції України єдина державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип передбачає не лише демонополізацію влади, а й взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади, за яких жодна з них не у змозі підкорити собі іншу. Це можливо на підставі впровадження в життя системи стримувань і противаг, спрямованої на виключення можливості превалювання однієї влади над іншою.

Здійснення демократії неможливе, якщо вона не базується на принципі політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції). Цей принцип виключає можливість Існування в країні державної або іншої обов'язкової для всіх ідеології; створює можливості впливати на політичний процес громадським об'єднанням, діяльність яких пов'язана з політикою, але в рамках Конституції України.

"Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України", — зазначається у ст. 15 Конституції.

Політичний плюралізм — це свобода політичних думок і політичних дій, які здійснюються завдяки діяльності політичних партій, громадських організацій, масових рухів, що беруть участь у політичному процесі. Тому визначення правового статусу цих об'єднань — важлива умова реалізації

цього принципу.

Нарешті, важливою складовою демократизму України еІ визнання і гарантування місцевого самоврядуванні (ст. 7 Конституції), оскільки основою демократії як формі держави та засобу правління є ідея політичної свободи, І виявляється на підставі принципу самовизначення і само]

-106-

равління не лише людини, народу, а й окремої територіальної громади, яка вирішує питання місцевого значення як безпосередньо, так і через представницькі та виконавчі органи, форми безпосередньої демократії на місцях (місцеві референдуми, збори громадян та ін.), органи територіального громадського самоуправління.

Слід зазначити, що конституційні норми, які характеризують Україну як демократичну державу, повною мірою не реалізуються, а іноді порушуються. Зокрема, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади насправді усувається від реальної влади, внаслідок того, що сучасні вибори не відображають повною мірою волю народу.

Не реалізується повною мірою і принцип розподілу влади, оскільки пануючою і безконтрольною є лише виконавча влада і президентська влада, яка панує над іншими гілками влади.

По суті, не повною мірою діють і конституційні норми, які стосуються місцевого самоврядування.

Отже, становлення справді демократичної Української держави справа майбутнього, вирішення якої вирішальною мірою залежить від народу.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою. Суверенність (від нім. Зошге-гапіШ, франц. Зоиуегаіпеіе) — верховна влада, верховенство і незалежність влади.

Суверенітет — властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати власні завдання, функції і повноваження на своїй території та за її межами у міжнародному спілкуванні.

В Конституції України розрізняють: державний, національний і народний суверенітет.

Під державним суверенітетом розуміється верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері. Верховенство і незалежність як суверенні властивості державної влади виражають її політико-правову сутність і виявляються у відповідних формах у внутрішній і зовнішньополітичній діяльності держави. Як найважливіші властивості державної вла-Ди вони являють собою якісну приналежність держави, яка характеризує її політико-правову сутність.

Суверенітет держави виявляється у верховенстві, єдності і незалежності державної влади.

-107-

Верховенство державної влади — це такий стан влади, за якого над нею не панує ніяка інша влада. Державна влада обмежена лише правом. Верховенство державної влади робить її єдиною політичною владою, виключаючи саме існування поряд з суверенною владою будь-якої іншої політичної влади.

Верховенство також полягає у правильному встановленні в суспільстві єдиного правопорядку, правоздатності державних органів і громадських об'єднань, наділенні правами, свободами та обов'язками службових осіб і громадян. Воно передбачає самостійність державної влади всередині країни та її незалежність від влади будь-якої іншої держави.

Єдність державної влади виявляється у наявності єдиного органу або системи органів, які здійснюють державну владу. Юридичні ознаки цієї влади полягають у тому, що загальна компетенція всієї системи органів, які здійснюють державну владу, охоплює всі повноваження, необхідні для здійснення завдань і функцій держави, а різні за своїм призначенням органи, які належать до цієї системи, не можуть приписувати одним і тим самим органам за одних і тих самих обставин взаємовиключаючі правила поведінки.

Міждержавне спілкування є зносинами суверенних держав. У сфері зовнішньополітичної діяльності кожна держава не може не враховувати суверенітету інших держав, тому спілкування держав здійснюється у формі їх взаємних погоджень. Основою підкорення державами своїх дій певним галузям відносин, тим чи іншим правилам, які з моменту укладення відповідної угоди, за умови ратифікації її парламентом, стають обов'язковими для цих держав, є міжнародне право. Існує органічний зв'язок і тісна погодженість внутрішнього верховенства державної влади і зовнішної незалежності: зовнішня незалежність державної влади во вне обумовлена самим фактом її верховенства всередині держави. У той же час верховенство державної влади неможливе без її незалежності — необхідної умови верховенства.

Отже, незалежність також є властивістю державної влади, яка означає самостійність держав у взаємовідносинах з іншими державами.

Незалежність України була проголошена Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. і під-

-108-

тверджена рішенням всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 р.

Державний суверенітет реалізується у функціонуванні держави на основі статей 1 і 5 Конституції України, її законодавчих, виконавчих і судових органів (ст. 6), а також у правовій системі держави. Відносини, які становлять сутність суверенітету, визначаються політичною і економічною системами суспільства, громадянськими підвалинами держави.

Національний суверенітет полягає у повновладді нації, її політичній свідомості, реальній можливості визначити характер свого національного життя, включаючи перш за все можливість самовизначення (політичного), аж до визначення і утворення самостійної держави, що і зробив народ України 1 грудня 1991 р., проголосивши свою незалежність на всеукраїнському референдумі. Кожна нація має право визначати свою долю, вирішувати питання національно-державної організації, вийти або увійти до складу іншої держави, створити власну державу. Кожна нація має право зберігати і вільно розвивати власну мову, звичаї, традиції, відповідні національні установи.

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою України є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

У роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися, поряд з державною мовою, й інші національні мови.

Україна виявляє державну турботу про вільний розвиток і вживання усіх національних мов, якими користується населення республіки. Порядок застосування української та інших мов в Україні визначається законом.

^ Національний суверенітет слід розуміти і як демократичний принцип, відповідно до якого кожна нація має право на вільний самостійний національний розвиток. Утворення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до іншої Держави або об'єднання з нею, встановлення іншого політичного статусу, який вільно визначається народом, є заео-ами здійснення цим народом права на самовизначення.

-109-

Суверенітет народу полягає в тому, що народ має юридичні, політичні і соціально-економічні засоби, які забезпечують його участь в управлінні справами держави. Конституція України законодавчо закріплює ці засоби у формі всеукраїнського і місцевого референдумів, всенародних обговорень проектів законів, виборів, народної законодавчої ініціативи та інших формах безпосередньої демократії.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою. Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.

Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.

Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.

Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

Завдяки закону закріплюються всі норми, життєво необхідні для держави: народне волевиявлення, народний суверенітет, статус людини і громадянина, конституційної держави та інші загальні засади конституційного ладу, закріплені на вищому законодавчому рівні — конституційному. На основі конституційної держави будується і механізм законності у правовій державі, пряма дія норм конституції, а закони та інші нормативно-правові акти (підзаконні) повинні прийматися на основі та відповідати Конституції (ст. 8).

Правова держава повинна мати власну конституцію — основу національної правової системи, що має бути оформлена у вигляді нормативно-правового документа, який зобов'язує відповідні органи здійснювати державну владу на основі порядку, встановленого Конституцією.

Україна як член світового співтовариства визнає частиною її національного законодавства чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надає Верховна Рада України (ст. 9 Конституції).

-110-

Панування закону — головна ознака правової держави. Основним завданням такої держави є формування цілісної системи національного законодавства, яка охоплювала б усі сфери життя суспільства, причому норми права мають бути рівні для всіх громадян.

Тому, згідно зі ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантуються.

Для правової держави характерні такі її взаємовідносини з громадянами, за яких держава, її органи, службові особи підкоряються всьому суспільству, відповідають перед людиною. Звідси — пріоритет особи у взаємовідносинах між людиною і державою.

Виходячи з цього, коли правова держава приймає закон, вона покладає на себе обов'язки перед громадянами і повинна визначити конкретні правові види відповідальності державних органів і посадових осіб за свою діяльність. Держава, якщо вона правова, повинна нести перед народом політичну, правову і моральну відповідальність за повне виконання своїх обов'язків.

Не менш важлива для правової держави і відповідальність громадян перед державою і суспільством.

Згідно зі ст. 1 Конституції, Україна є соціальною держа* вою, тобто такою, головним завданням якої є досягнення такої стадії прогресу, яка основана на закріплених правом принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава покликана допомагати бідним, хворим, слабким, впливати на справедливий розподіл економічних благ в дусі принципу справедливості з метою забезпечення кожному гідних умов його життя.

Соціальна держава прагне забезпечити кожному громадянинові:

— необхідний прожитковий мінімум;

— соціальну рівність як альтернативу соціальній нерівності;

— соціальне забезпечення.

Засобами досягнення цього є соціальна політика держави, яка має визначатися у відповідних загальнодержавних програмах України (ч. 6 ст. 85 Конституції) і являє собою частину загальної політики держави, що регулює відносини між соціальними групами, між суспільством у ці-

-111-

лому та його членами, пов'язані зі змінами в соціальній структурі суспільства, зі зростанням добробуту громадян, покращенням їх життя, задоволенням їх матеріальних і духовних потреб, вдосконаленням способу життя.

Головне завдання соціальної політики — досягнення добробуту людини і суспільства, забезпечення рівних і справедливих можливостей розвитку особи.

Виходячи з цього завдання, основними принципами соціальної політики є:

— охорона праці і здоров'я людини (ч. 4 ст. 43 і ст. 49

Конституції);

— встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці, не нижчого від визначеного законом (ч. 4 ст. 43 Конституції);

— забезпечення державної підтримки сім'ї, материнства, дитинства, інвалідів та людей похилого віку (ч. З ст. 24 і ст. 46 Конституції);

— розвиток системи соціальних служб (ст. 46 Конституції);

— встановлення державних пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, які мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. З ст. 46 Конституції України).