Окремі питання з Особливої частини Кримінального права

1. Поняття та система Особливої частини кримінального права.

Особлива частина КК – це система кримінально-правових норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які види покарань можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

Специфічні риси Особливої частини КК:

• містить вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь (злочинів), за які настає кримінальна відповідальність;

• визначає межі криміналізації суспільно небезпечних діянь шляхом віднесення тих чи інших дій (бездіяльності) до злочинних (визначаючи злочин вказує й на суспільно небезпечні наслідки, пов'язуючи межі кримінальної відповідальності із настанням останніх);

• розкриває характерні риси більшості із злочинів, даючи чітке та повне їх визначення (наприклад, у ст. 113 надано визначення диверсії, у ч. 1 ст. 190 - шахрайства, у ч. 1 ст. 187 - розбою);

• проводить чітку диференціацію кримінальної відповідальності залежно від ступеня суспільної небезпечності (тяжкості) злочину (в більшості статей КК вказує на обставини, що обтяжують, а в окремих випадках особливо обтяжують кримінальну відповідальність);

• вказує на значну кількість норм, якими заохочується дійове каяття після вчинення злочину – так звані заохочувальні норми (Наприклад, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255).

• всі санкції Особливої частини побудовані за схемою: від менш суворих покарань - до більш суворих;

• зниження для більшості злочинів покарання у вигляді позбавлення волі та введення до санкцій покарань, альтернативних позбавленню волі (наприклад, суттєво знижені покарання за господарські, військові злочини та злочини, що можуть бути вчинені з необережності);

• норми Особливої частини згруповані в окремі розділи, які розміщені у певній послідовності, відповідно до особливостей родових об'єктів складів злочинів.

Структура Особливої частини кк:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несен­ня військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та між­народного правопорядку.

Взаємозв’язок Загальної та Особливої частин.

Норми Загальної й Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному зв'язку.

1) норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини ( розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до Загальної частини);

2) усі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. (наприклад, неможливо застосовувати окремі види покарання за злочини, що зазначені в Особливій частині, без врахування положень, що закріплені в Загальній частині стосовно мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань);

3) одночасне застосування норм однієї й другої частини (при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних із звільненням від кримінальної відповідальності і покарання). Наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягає норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачений злочин, на вчинення якого був спрямований замах (ст. 16 КК). Так, закінчений замах на вбивство кваліфікується за ч. 2 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.