Місто закоханих мрій

Виріс ти фортечним острівцем Поруч із степами предковічними. І стоїш робочим і бійцем Світлими осяяний зірницями. Як я люблю своє місто – місто закоханих мрій. Парки твої тінисті, Хлюпіт Інгульських хвиль. Сквери твої і школи Зграйками дітвори, Верби і осокори, Храми і куполи.

Хай роки у сиву даль летять, Новими квітують поколіннями: Та для нас ти завжди місто-сад, Вбраний історичними перлинами. Думський проїзд, Банна площа, В іскринках вогнів Плац-парад. Османський базар, кінна пошта, Пассаж, Гранд-Отель, Літній сад. Пряма, як стріла, Двірцева, Зимовий і літній театр, Зупинка трамваю кінцева, Ельворті і Сад-Марат.

Зупинка четверта «Театр».

4-й екскурсовод.

Кіровоград – степів ясна окраса,

Налитий сонцем вщерть, як виноград,

Якщо його не бачив ти ні разу,

То завітай у наше місто-сад.

Г. Щербина

Саме так, сьогодні, у пишному вересні, наше місто схоже на розкішний сад. І саме у місті Єлисаветграді, в одному з його наймальовничіших куточків, зароджувалася мистецька слава України. Театр корифеїв… Унікальне в світовій культурі явище. Тут, у степовій столиці України, у 1882 році виникла перша професійна українська сцена. Лише один «женьшеньовий кущ» нашої нації, – як визначив Олесь Гончар, – брати Тобілевичі – Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський та сестра Марія Садовська-Барілотті, – виплеканий цим театром, може поставити його в ряд справжніх див. А це ж – Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький.

Враховуючи значущість та визнання діяльності театру Корифеїв для української культури, його великий внесок у розбудову театральних традицій України, у жовтні 2012 року урочисто відзначено 130-річчя Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л. Кропивницького. Того ж року завершено ремонтно-реставраційні роботи у ньому.

Сьогодні репертуар театру складають вистави, серед яких – постановки за творами українських та зарубіжних класиків, а також сучасних драматургів.

Саме Кіровоградщина щороку приймає на своїй землі свято «Вересневі самоцвіти», під час якого Україна вклоняється колисці театрального мистецтва.

Зупинка п’ята «Про тих, хто залишив у місті серце».

5-й екскурсовод. Завдяки високому рівню культури, освіти та духовності у місті зросло багато яскравих, талановитих особистостей.

У Єлисаветграді пройшли дитячі роки видатних музикантів світового рівня: піаніста Генріха Нейгауза, артистки Ксенії Ерделі, композиторів Кароля Шимановського, Юлія Мейтуса. У церкві Покрови Пресвятої Богородиці молився перед своїми останніми концертами (1847 рік) видатний угорський музикант і композитор Ференц Ліст.

Ніби в коштовнім намисті

Вічний і молодий.

Ти приїзди в наше місто,

Чари його осягни,

Ніжні мелодії Ліста

В серці своїм збережи.

Анатолій Гай

Під свій покров прийняв Єлисаветград з 1845 по 1854 роки ад’ютанта командира полку, великого російського поета Афанасія Фета. Саме в Єлисаветграді були написані його найсильніші ліричні твори, і в нашому краї він зустрів та трагічно втратив своє найвеличніше кохання.

З нашого міста беруть витоки коріння родини Тарковських: поета Арсенія та кінорежисера Андрія. Родичі Тарковських сьогодні є частими гостями музею Тарковських, створеного на базі Кіровоградського колегіуму.

Хай роки у сиву даль летять,

Новими квітують поколіннями:

Та для нас ти назавжди місто-сад,

Вбраний історичними перлинами.

Анатолій Гай

6-й екскурсовод. Вольні шляхи краю, свіжий вітер, безкрає небо і духовна аура відкритого серед степів, народили величного Володимира Винниченка, який став першим Головою Директорії Української Народної Республіки. Тут плекався його талант письменника, політика, громадського діяча, художника. Тут зростала і мужніла його бентежна душа правдолюбця та правдошукача. Нині В. Винниченка знає увесь світ і шанує його землю.

Із нашої серцевини України, з містечка Архангорода, що в нашому краї, вийшов сильний тілом і душею степовик із відомим степовим ім’ям – Євген Маланюк. Це він, велетень скіфських степів Єлисаветградщини, зробив цю землю відомою і знаною аж за океаном.

А хто ж не читав про козацьких степовиків Половців у романі Ю. Яновського «Вершники». Хто не милувався сильними постатями неславних братів, які не змогли «милувати згоду», аби не було «переводу козацькому роду». І тільки єлисаветградці вгадають рідні й близькі до щему описи степу під Компаніївкою, що неподалік сучасного Кіровограда. Так міг сильно писати лише той, хто народився на цій землі, на ній виріс, з неї наснажився. Ним був наш Юрій Яновський.

Віктор Близнець, Іван Микитенко, Віктор Шкловський, Юрій Олеша, Дон-Амінадо, Дмитро Чижевський – це неповний перелік письменників – вихідців з нашого краю. Але це, воістину, окраса не лише вітчизняної культури.

Як славно, що наша Батьківщина має таке велике значення у загальноєвропейському контексті. Цим пишаємося ми, юні представники духу степовиків України.

Де б по світах вас доля не носила,

Вертайтеся до рідної криниці

З Америки, Канади, Ізраїлю,

З Австралії, Німеччини і Ніцци.

Прилиньте з вирію і на зорі раненько

До отчого порогу доторкніться,

Де вас сповила вперше рідна ненька,

Де вас чекає степова криниця;

В житті у кожного лише одна криниця.

Анатолій Гай

Учитель. І нагода зібратися буде. Наша область святкуватиме 75-річний ювілей. Зараз уже розроблено заходи по відзначенню ювілейного свята. Здійснено багато відкриттів, проведено немало досліджень, наприклад, мені цікаве ось таке: архітектурним відомством часів 40-50 років ХІХ ст. було визнано архітектурну забудову Єлисаветграда найкращою в Європі.

Подібні архітектурні забудови були лише в нових містах – Філадельфії, Одесі, Катеринославі, Новому Амстердамі (Нью-Йорк) та… Єлисаветграді. Як бачите, це для нашої мандрівки новий шлях, який можна назвати «Вулицями міста». Але урок закінчується і час, відведений на екскурсію, також.

Хочу зробити висновок разом із вами, повернувшись до епіграфа нашого уроку та питання мети нашої мандрівки.

- Чому для кожної людини велике значення має його Батьківщина? (Учні висловлюють свої думки).

Підсумки уроку

Учитель. Гортаючи сторінки історії Кіровоградщини, усвідомлюємо причетність своїх пращурів до подій загальнодержавного значення, пишаємося земляками, які творили регіональну історію, вчиимося бути патріотами. Адже патріотизм – це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню України.

Бути патріотом – означає духовно піднятись, усвідомити в Батьківщині безумовну цінність, яка дійсно й об’єктивно їй притаманна, приєднатись до неї розумом і почуттями. Водночас патріотизм передбачає відкриття в самому собі беззавітної відданості Батьківщині, спроможність безкорисливо радіти її успіхам, вдосконалення її, служіння їй, поєднання своєї долі з її долею.

Учень.

Із степу всі ми вийшли,

Люде,

І в степ підем, як прийде час,

Для когось оберегом будем,

А хтось і не згадає нас.

Та все дарма.

От тільки б поле

Не перестало колосить

І ще якби козацька воля

Не забувалась ні на мить.

Якщо вже Бог нам посилає

Благословення із небес,

Нехай державність нас єднає,

Нехай єднає рідний степ.

Анатолій Гай