КУРСОВА РОНА ТЕМУ
.docНовомиргородська райдержадміністрація Відділ освіти Златопільська гімназія КУРСОВА РОБОТА З ПРАВОЗНАВСТВА НА ТЕМУ:
« ОРЕНДА ЗЕМЛІ - ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА» Підготував:учень 10 класу Златопільської гімназії м.Новомиргорода Цирульник Сергій
Науковий керівник: Бирзул О.В. Новомиргород, 2015 р. ПЛАН ВСТУП Розділ 1: ОРЕНДА ЗЕМЛІ 1.1 Поняття оренда землі 1.2 Правове регулювання оренди земель сільськогосподарського та іншого призначення 1.3 Договір оренди земельної ділянки 1.4 Поняття та класифікація обмежень прав на землю 1.5 Обмеження прав на землю, які випливають із права добросусідства 1.6 Земельні сервітути як форма обмеження прав на землю ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП Оренда землі (від польськ.(польський) arenda), форма землекористування, при якій власник землі передає свою земельну ділянку на певний термін іншій особі (орендареві) для господарювання за певну винагороду (орендну плату). А. з. виникла з появою приватної земельної власності, існувала при рабовласницьких буд, при феодалізмі, значний розвиток отримала при капіталізмі. Капіталістичні форми А. з. істотно відрізняються від попередніх їм форм. Перехідні від феодалізму до капіталізму форми А. з. — іздольщина і іспольщина . До докапіталістичного А. з. відноситься також суборенда, при якій селяни орендують землю у посередника-орендаря. Ця форма А. з. характерна для країн Азії. Серед орендарів, як і серед селянства, відбувається процес диференціація, ведучий до витіснення дрібних орендарів великими. Велика частина орендарів — дрібні (селяни, з.-х.(сільськогосподарський) робітники), прибігаючі к А. з. із-за нужди, але у виробництві товарної продукції їх питома вага незначна, т.к. основная частина землі, що орендується, концентрується в руках крупних капіталістичних орендарів. В умовах розвиненого капіталізму існують 2 основних форми А. з.: капіталістична і селянська. При капіталістичною А. з. орендар вкладає в господарство власний капітал, веде його за допомогою найманої праці з метою витягання прибули. Орендна плата включає, окрім земельної ренти, відсотки на вкладений в землю капітал і незрідка частину заробітної плати з.-х.(сільськогосподарський) робітників. Капіталістична А. з. поширена головним чином в розвинених капіталістичних країнах, особливо в Великобританії, Бельгії, Голландії. У Великобританії вона органічно пов'язана з крупною капіталістичною земельною власністю — лендлордізмом. Поступово розвивалася вона також в країнах Латів. Америки, Азії і Африки, у міру того як капіталізм проникав в сільське господарство цих країн. У розвинених капіталістичних країнах існує також (у формі іздольщини і іспольщини) селянська А. з., при якою земля орендується для задоволення споживчих потреб дрібного і середнього селянина і його сім'ї на значно гірших, ніж при капіталістичній А. з., умовах. Найбільшого поширення іздольщина набула в Італії, Іспанії, Португалії, на Ю.-З.(південний захід) Франції. Має місце і інше явище: селянин — власник землі, здає свою землю в оренду капіталістичному орендареві, а сам частково або повністю пориває з господарством, стаючи найманим робітникам. Селянська А. з. верб умовах капіталізму по своєму економічному вмісту носить переважно докапіталістичний кабальний характер. На півдні США широко розвинене кропперство (див. Кроппери ), що прирікає дрібних орендарів-негрів на напівголодне існування. Розвиток орендних стосунків в кожній капіталістичній країні нерозривно пов'язаний із структурними зрушеннями у сфері матеріального виробництва і аграрних стосунків, із зростаючою концентрацією виробництва, масовим розоренням селян трудящих і фермерів, із збільшеною конкурентною боротьбою на ринках збуту з.-х.(сільськогосподарський) продукції. Вирішальний вплив на А. з. надає науково-технічний переворот в сільському господарстві і державне регулювання сільського господарства.
У Великобританії, наприклад, за період з 1950 по 1961 кількість дрібних орендаторських господарств з землею, що орендується, до 5 акрів скоротилося на 46,2%. Капіталістичні підприємницькі господарства розширюють своє виробництво головним чином за рахунок А. з. Зростання А. з. у капіталістичних країнах йде паралельно із зміцненням крупної земельної власності, що продовжується.
В країнах Ср. Сходу підприємницька капіталістична А. з. поширена слабо, основна форма землекористування — селянська А. з. У 1960-х рр. в Ірані 60% селянських сімей — орендарі і напіворендарі. Питома вага господарств, що орендують землю в країнах Латів. Америки, складає: 76,6% в Панамі, 40,6% в Аргентині, 39,4% в Гватемалі. У більшості країн Азії орендна плата залежно від спеціалізації і напряму господарства складає в натуральному вираженні 25—30% урожаю, але доходить і до 70—80%. У таких країнах, як Іран, Ірак, Пакистан, Філіппіни, іздольщина займає провідне місце в системі орендних стосунків. У Індії наприклад, іздольная оренда до кінця 1940-х рр. була поширена не менше чим на 1 / 3 , а в деяких районах на 2 / 5 всій господарській площі країни. На еволюцію форм А. з. у країнах, що розвиваються, роблять вплив зростаюча концентрація земельної власності, аграрні реформи (там, де вони проводилися або проводяться), боротьба селянства за землю. Закономірною тенденцією розвитку А. з. у цих країнах стала поява всіляких перехідних форм — від оренди феодальною до оренди капіталістичної. Експлуатація орендарів є одній з причин загострення соціальних протиріч і селянського руху в цих країнах.
В області орендних стосунків відбувається гостра класова боротьба між орендарями і землевласниками. Орендарі борються за скорочення орендної плати, подовження термінів оренда. При короткостроковій оренді орендар не зацікавлений в доповнить. вкладеннях капіталу на поліпшення землі, що перешкоджає раціональному землеробству.
Після 2-ої світової війни в капіталістичних країнах посилилося втручання держави в сферу орендних стосунків. Прийнятий ряд законодавчих актів на користь розвитку капіталістичного фермерства (у Франції, наприклад, статутом 1946 встановлений мінімальний 9-річний термін оренди, в Італії законом 1964 заборонена іздольщина).
А. з. у дореволюційній Росії була широко поширена. Переважала докапіталістична, селянська, продовольча оренда, що було пов'язане із збереженням в сільському господарстві глибоких пережитків кріпацтва. Селянство платило поміщикам щорік близько 500 млн. крб. золотом орендної плати. Орендована земля розподілялася між селянами нерівномірно. От 63,3 до 98% що здається в оренду надільної землі належало бідному селянству. Продовольча оренда в Росії була складовою частиною відробіткової системи, тобто прямим пережитком кріпацтва.
В СРСР в умовах націоналізації всієї землі згідно із законом про трудове землекористування (від 22 травня 1922) трудові господарства, які тимчасово були ослаблені в результаті стихійних лих, недоліку робочої сили, могли віддавати землю в оренду за умови, що господарства-орендарі всю наявну в їх користуванні землю (включаючи орендовану) оброблятимуть власною працею. Трудова оренда селянських земель в районах суцільної колективізації була скасована законом від 1 лютого 1930 «Про заходи щодо зміцнення соціалістичного перевлаштування сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством». 4 червня 1937 було опубліковано пост.(постанов) ЦВК(Центральний виконавський комітет) і СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР «Про забороні здачі в оренду земель сільськогосподарського значення», яким повністю заборонялася А. з.
В зарубіжних соціалістичних країнах, де збереглася дрібна трудова приватна власність на землю, А. з. існує в різних формах, окрім Албанії і МНР(Монгольська Народна Республіка), де вона була заборонена особливими законодавчими актами. У Югославії і Польщі практикується ще А. з. окремими приватними господарствами. Народні маєтки в Польщі орендують і купують землі селян для розширення свого господарства. Задруги в Югославії (кооперативи загального типа) також купують і орендують землі у селян для розширення тих, що існують і створення нових з.-х.(сільськогосподарський) економій. Народним маєткам і задругам на покупку і А. з. відпускаються спеціальні державні кредити. Деякі селяни віддають свою землю в оренду, інші беруть її в оренду, якщо в сім'ї є вільні руки, а земельна ділянка недостатній для задоволення власних потреб в продуктах сільського господарства. Існує А. з. з метою розширення товарності господарства. У деяких країнах (Польщі, Угорщині, Югославії, Болгарії) приватні індивідуальні господарства орендують землі державні фонду або окремі ділянки землі в державних підприємств і відомств. У Югославії існує оренда індивідуальних ділянок землі, що знаходяться в приватній власності, державними і кооперативними господарствами. Розділ 1. ОРЕНДА ЗЕМЛІ 1.1 У процесі проведення в Україні земельної та аграрної реформ важливого значення набуває така форма землевикористання, як оренда. Відродження її повноцінного змісту має в умовах переходу України до ринкової економіки винятково важливе практичне значення.
Все законодавство, що становить сучасну правову базу оренди земель, можна умовно поділити на групи: загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонування і розвиток усіх правових інститутів; галузеве (зокрема, земельне, аграрне, екологічне, цивільне та ін.) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини та має на меті їх врегулювання і поряд з цим визначає основні засади земельних орендних відносин; спеціалізоване земельне законодавство про оренду земель.
Центральне місце у системі законодавства про оренду земель поряд із ст. 93 “Право оренди земельної ділянки ” ЗК України і має в основному бланкетний характер, посідає спеціальне законодавство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України “Про оренду землі ”. Це спеціалізований нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови оренди земель в Україні.
На розвиток цього Закону розроблено низку нормативно-правових актів, які мають на меті створити реальний механізм його реалізації. До таких актів належать, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок державної реєстрації договорів оренди землі ” від 25 грудня 1998 р., Типовий договір оренди земельної частки (паю), затверджений наказом Держкомзему від 17 січня 2000 р. зі змінами, та ін.
Стаття 3 Закону України “Про оренду землі ” визначає оренду землі як “засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності ”.
З цієї дефініції можна виділити такі юридичні ознаки поняття оренди земель: це виключно договірна форма використання земель. Договірний характер відносин передбачає виключну добровільність укладення договору; оренда земель оформляється договором оренди земельної ділянки; договір оренди земельної ділянки укладається між орендодавцем і орендарем; зміст оренди земель становлять правомочності володіння і користування орендаря. Однак слід зазначити, що у деяких випадках, передбачених законом, орендар може здійснювати у певних межах і розпорядження наданою йому індивідуально визначеною земельною ділянкою або її частиною. Але це розпорядження є дуже обмеженим і стосується, скажімо, суборенди; це користування та володіння є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у розмірах, визначених договором; оренда передбачає передачу земельної ділянки обов'язково у строкове (тимчасове) користування. Строки дії оренди визначають сторони у договорі оренди земельної ділянки; об'єктом оренди за договором виступає певна земельна ділянка, яка може використовуватися орендарем для здійснення перш за все підприємницької діяльності, тобто такої, що здійснюється за власною ініціативою, систематично і на власний ризик з метою одержання прибутку, а також і для іншої діяльності (наприклад, для ведення особистого селянського господарства); повна господарська самостійність орендаря.
Крім основних ознак поняття оренди земель існують і додаткові ознаки цього правового інституту. По-перше, оренда — це окрема форма землекорстування. По-друге, орендодавцями земельних ділянок є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи України. У той же час згідно зі ст. 81 ЗК України власниками земель можуть бути й іноземні громадяни та особи без громадянства. Отже, вони теж можуть виступати орендодавцями земельних ділянок. Відповідно до ст. 93 ЗК України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. По-третє, орендар земель набуває право власності на одержану з орендованих земель продукцію і доходи. По-четверте, оренда не повинна змінювати цільове призначення земельної ділянки.
Підсумовуючи основні й додаткові юридичні ознаки поняття оренди земель, можна його визначити так; оренда земель — це окрема організаційно-правова договірна форма використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, територіальною громадою, громадянином чи юридичною особою) у тимчасове строкове володіння та користування іншій особі-орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької або іншої діяльності з привласненням останнім одержаної продукції і доходів. 1.2 Особливості земель сільськогосподарського призначення позначаються на оренді цих земель як правовій формі їх використання.
Щоб визначити поняття оренди земель сільськогосподарського призначення, необхідно встановити її специфічні ознаки, які відрізняють її від оренди земель інших категорій. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають з природних особливостей сільського господарства. Йдеться, зокрема, про використання земель як основного засобу виробничої діяльності, залежність результатів праці від природно-кліматичних умов, сезонний характер виробництва, підвищений виробничий ризик, тривалий проміжок часу між вкладенням праці та її наслідками.
Важливою ознакою, яка притаманна оренді земель сільськогосподарського призначення, насамперед, визначення кола суб'єктів, які можуть бути сторонами договору оренди цих земельних ділянок.
Орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отримали земельні ділянки для певних спеціальних цілей.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:
1) установчими документами юридичної особи має бути передбачено здійснення такого виду діяльності як ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві. Підтвердження права громадян на оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється за рішенням районної (міської) конкурсної комісії, створеної районною державною адміністрацією (виконавчим органом місцевого самоврядування) і затвердженої районною (міською) радою для проведення конкурсного відбору бажаючих створити селянське (фермерське) господарство.
Безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.
У зв'язку з цим доречно говорити про необхідність володіння суб'єктом права землекористування спеціальною аграрною правосуб'єктністю, тобто здатністю особи бути учасником лише правовідносин у галузі виробництва продукції сільського господарства, тобто земельних аграрних правовідносин.
Таким чином, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекористування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передачу її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення переважно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального використання.
Як відомо, закон пов'язує формування орендних земельних відносин із здійсненням перш за все підприємницької та іншої діяльності. Залежно від видів діяльності орендаря можна розрізняти підприємницьке та непідприємницьке орендне землекористування. Причому як перше, так і друге можливе не тільки на землях сільськогосподарського призначення, а й на інших землях. Підприємницьке орендне землекористування здійснюється суб'єктами, наприклад, на землях житлової та громадської забудови при будівництві об'єктів ринкової інфраструктури, у межах земель водного фонду, скажімо, для рибогосподарських потреб та ін. Непідприємницьке орендне землекористування можливе, зокрема, при веденні громадянами особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування жилих будинків та індивідуальних гаражів, користуванні городами, земельними ділянками для сінокосіння і випасання худоби тощо.
Юридичні особи здійснюють непідприємницьке землекористування, наприклад, при проведенні розвідувальних робіт, прокладанні комунікацій, для благоустрою територій та ін.
Самостійною формою підприємницької діяльності, яка пов'язана з використанням природних ресурсів, і, зокрема, землі, — є концесія.
Правові засади регулювання відносин концепції щодо майна та землі, а також умови і порядок її здійснення визначаються Законами У країни “Про концесії ” від 16 липня 1989 р., “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг ” від 14 грудня 1989 р., Земельним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 с т. 94. ЗК для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надаються в оренду земельні ділянки у порядку, встановленому земельним законом.
Надання в оренду земельних ділянок зокрема, несільськогосподарського призначення може бути обумовлене укладенням концесійного договору, якому притаманні риси, відмінні від договору оренди.
Договірні відносини щодо використання землі на підставі концесії врегульовані Законом України “Про концесії ”, ч. З ст. 10 якого передбачено наступне. Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, договір оренди останньої або акт про надання її у користування додаються до концесійного договору. Разом з тим не виключається можливість використання концесіонером земельної ділянки, яка перебуває у власності громадянина або юридичної особи, безпосередньо на підставі договору оренди. Згідно з ч. 2 ст. 94 ЗК види господарської діяльності, для яких можуть надаватися земельні ділянки у концесію, визначаються законом. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг ” об'єктом концесії можуть бути землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства (позаміські автомобільні дороги загального користування та ін.).
Перелік об'єктів права державної власності, які можуть бути спеціально будовані відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб затверджений постановою Кабінету Міністрів від 11 грудня 1999 р. (у редакції від 23 квітня 2002 р.). До цього переліку, зокрема, включені: південна транс’європейська автомагістраль Західний кордон України — м. Київ протяжністю 735 км; комплекс дорожнього сервісу на автомобільній дорозі Київ—Ковель протяжністю 228 км та ін. 1.3 Основним документом, який регулює відносини між орендодавцем земельної ділянки і орендарем, є договір оренди земельної ділянки. З огляду на специфіку орендних відносин та особливості об'єкта цих відносин договори відіграють провідну роль у врегулюванні земельних орендних відносин.
Договір оренди земельної ділянки — це юридично оформлена у встановленому законом порядку двостороння угода, за якою орендодавець передає орендареві земельну ділянку у тимчасове оплатне використання для задоволення його потреб, які визначаються цільовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпечення відповідного виду діяльності за умови раціональності землекористування і охорони земель як з боку орендаря, так і з боку держави, та на інших погоджених умовах.
За своєю правовою природою договір оренди земельної ділянки є земельно-правовим. Його земельно-правовий характер визначається сутністю та особливостями землі як об'єкта договору.
Істотною умовою договору, яка також впливає на його юридичну природу, є умова про раціональність землекористування та охорону земель. Ця умова виступає обов'язком орендаря не лише перед орендодавцем, а й перед державою, її включення до договору оренди земельної ділянки зумовлено особливостями його об'єкта. Серед договірних умов різної юридичної значимості прийнято виділяти: істотні, звичайні та випадкові (факультативні). Це повною мірою стосується і договору оренду земельної ділянки.
Згідно із Законом “Про оренду землі ” (ст. 14) до істотних умов, необхідних для укладення договору, належать: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди (ст. 17); орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості земельної ділянки; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта чи його частини; відповідальність сторін.
Звичайні умови договору оренди земельної ділянки відрізняються від істотних тим, що їх наявність або відсутність не впливає на факт укладення договору. Вони сформульовані в законі або інших нормативних актах (наприклад, право власності орендодавця на здану в оренду земельну ділянку і на повернення її по закінченні строку договору оренди). Випадкові умови набирають юридичної сили лише при включенні їх до змісту договору. Як правило, за допомогою випадкових умов вирішуються ті питання, які не передбачені законом. Разом з тим, договір не може містити положення, які суперечать чинному законодавству.
Договір оренди земельної ділянки — це угода, у якій сторони визначають взаємні зобов'язання. Для його законності необхідне додержання всіх правових вимог і порядку укладення, передбаченого законодавством України.
Правові умови укладення договору являють собою систему визначених законодавством заходів, додержання і виконання яких є обов'язковими для породження договором юридично значимих наслідків.
Загальними умовами укладення договору оренди земельної ділянки є: укладення його сторонами на добровільних засадах; коло орендодавців земель чітко визначено законом; необхідна обов'язкова наявність проекту відведення земельної ділянки, який є невід'ємним додатком до договору, якщо це пов'язано зі зміною цільового призначення земельної ділянки чи наданням ділянки із земель запасу під забудову; земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути передана в оренду за згодою заставодержателя; у разі надходження двох або більше клопотань на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки. При цьому підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.
Процес укладення договору оренди земельної ділянки можна, умовно поділити на такі основні етапи: організаційний (підготовчий); нотаріальне посвідчення договору оренди земельної ділянки; державна реєстрація договору.
На першому етапі особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, подає власникові або уповноваженій ним особі заяву (клопотання), яка розглядається у встановлений термін, розробляється проект відведення земельної ділянки, якщо вона передається в оренду зі зміною цільового призначення або із земель запасу під забудову.
Після аналізу висновку державного органу з питань земельних ресурсів про обмеження та права третіх осіб на використання земельної ділянки та звірки плану земельної ділянки з фактичним розташуванням усіх її меж на місцевості здійснюється підготовка проекту договору.
Досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов ще не достатнє для набрання договором чинності. Статтею 13 Закону передбачена письмова форма договору оренди земельної ділянки, цей договір також потребує обов'язкового нотаріального посвідчення за місцем розташування земельної ділянки, якщо він укладений на термін більше п'яти років. Договір, укладений на строк до п'яти років, підлягає нотаріальному посвідченню за бажанням однієї зі сторін.
Договір підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі ” від 25 грудня 1998 р.
Указом Президента України “Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру ” від 17 лютого 2003 р. на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок (п. 4.11).
Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом з питань земельних ресурсів. Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації. Державна реєстрація договору провадиться у 30-денний строк.
Законодавство надає можливість оскаржити у судовому порядку не проведення державної реєстрації у встановлені строки, а також відмову у державній реєстрації.
Державна реєстрація договору оренди створює важливі юридичні наслідки: по-перше, договір набирає чинності після державної реєстрації, оскільки його державна реєстрація є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення права оренди земельної ділянки у конкретної особи; по-друге, згідно з законодавством орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди. Порушення цієї вимоги тягне за собою правові наслідки, передбачені статтями 211—212 ЗК України.
Певною специфікою характеризується укладення договору оренди земельної частки (паю). Так, п. 4 ст. 7 Закону України “Про оренду землі ” встановлено, що громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передавати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання є порядку, визначеному Земельним кодексом та законами України. Можливість укладення договорів таким шляхом виникла в результаті паювання земель колективних агроформувань у ході аграрної реформи.