59 Питання . Поняття мети виховання в історії педагогіки.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження,важливою складовою всебічного розвитку вважалося мислення. Поняття "національне виховання" охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності.Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина передбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов'язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'янина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

60 питання. =

ідеал вчителя в історії педагогіки.=== Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Вимоги до вчителя:

Квінтіліан: повинен бути в міру суворим і гуманним; любити дітей і викликати зворотнє відчуття; бути прикладом у всьому для учнів; вміти користуватися своїм голосом і руками; знати міру у покаранні та заохочуванні.

Коменський: повинен знати життя народу; бути чесним, правдивим, активним; добре освідченим; любити свою професію і дітей; своїми властивостями та здібностями вих. учнів; працювати над собою; пояснювати на конкретних прикладах; використовувати наочність.

Дістервег: людяність; професіоналізм; вимога постійно вдосконалювати пед. майстерність; спеціальні знання та знання інших наук; любов до дітей; самостійне мислення вчителя.

Ушинський: вміння поєднувати навч. і вих.; любов до своєї професії; прихильне ставлення до дітей; відповідальне ставлення до своїх обов’язків; освіченість, ґрунтовне знання пед-ки та псих.; володіння пед. майстерністю та пед. тактом.

Учитель має володіти цілим комплексом позитивних особистісних якостей, серед яких, на думку Л.М.Толстого, провідна роль належить любові до учнів і до справи: "Якщовчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчи­тель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він - до­сконалий учитель"¹.

Характеризуючи якості, необхідні вчителям для ефективного виконанні своєї діяльності, англійський психолог Р.Берне виділяє в першу чергу такі:

• прагнення до максимальної гнучкості;

• здатність до емпатії, розуміння почуттів учнів, співпереживання їм;

• уміння надати особистісного забарвлення викладанню;

• володіння стилем неформального, теплого спілкування з учнями;

• емоційна врівноваженість, впевненість у собі, життєрадісність.

32