OP

1. При Організації Об'єднаних Націй спеціалізованою установою, що займається питаннями умов праці та життя працівників, участі у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій), розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем, є:

Міжнародна організація праці (МОП)

2. Охорона праці - це: система правових, соціально-економічних, організа-

ційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та

засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у

процесі трудової діяльності (праці).

3. Основною метою охорони праці є:

1) запобігання травматизму та професійних захворювань;

2) створення безпечних і нешкідливих умов праці;

3) збереження здоров’я та працездатності;

4) підвищення продуктивності праці;

5) попередження аварійних ситуацій.

4. Несприятливі виробничі чинники (фактори) поділяються на:

1. шкідливий виробничий фактор — небажане явище, що супроводжує виробничий процес, вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання (виробничо зумовленого чи професійного) і навіть смерті, як результату захворювання;

2. небезпечний виробничий фактор – небажане явище, що супроводжує виробничий процес, дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.

5. За природою дії небезпечні та шкідливі виробничі чинники поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні та соціальні.

6. Небезпечною виробничою зоною називають: простір, де постійно діють або періодично виникають небезпечні й шкідливі виробничі фактори, які можуть впливати на людину.

7. Небезпечні виробничі зони можуть бути: постійними або тимчасовими. Вони характеризуються геометричними розмірами, а змінні зони— ще й імовірністю виникнення. Небезпечні виробничі зони можуть бути локальними (розміри яких співвідносні з розмірами людини) і розгорнутими (розміри яких суттєво перевищують розміри людини).

8. Під хронічним професійним захворюванням розуміють: захворювання, що

виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника та зумов-

люється виключно або переважно впливом шкідливих факторів виробничого

середовища і трудового процесу, пов'язаних з роботою. До нього належить

також захворювання, що виникло після багатократного та/або тривалого впливу

шкідливих виробничих факторів. Хронічне професійне захворювання не завжди

супроводжується втратою працездатності. Випадки професійних інфекційних

захворювань та хронічних професійних інтоксикацій розслідуються як хронічні

професійні захворювання.

9. За видом агента, що призвів до травмування виробничі травми поділяють на:

механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.;

10. До нещасних випадків пов'язаних з виробництвом (виробничого характеру) належать такі, що сталися під час: виконання ним трудових обов'язків,

11. До нещасних випадків невиробничого характеру, які підлягають розслідуванню, належать такі, що сталися під час:

1) прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або

іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або

організації і не використовувався в інтересах цієї організації;

2) переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, авто-

мобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній до-

розі, фунікулері та на інших видах транспортних засобів;

3) виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, пра-

вопорядку тощо, якщо це не входить до службових обов'язків);

4) виконання донорських функцій;

5) участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агітаційно-пропаган-

дистській діяльності тощо);

6) участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

7) проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з

навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

8) використання газу у побуті;

9) вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

10) користування або контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

11) виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

12) стихійного лиха;

13) перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та побутового обс-

луговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та

спортивно-розважального призначення, в інших організаціях, а також у

рекреаційних зонах;

14) контакту з тваринами (у тому числі птахами, плазунами, комахами тощо) та

рослинами (у тому числі грибами, водоростями тощо), що призвело до

ушкодження здоров'я або смерті потерпілих;

15) споживання (використання) нехарчової продукції.

12. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці не належить:

13. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належить:

1. Конституція України;

2. Закон України «Про охорону праці»;

3. Кодекс законів про працю України (КЗпП);

4. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;

5. Закон України «Про пожежну безпеку»;

6. Закон України «Про дорожній рух»;

7. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

8. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч-

чя населення»;

9. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які

спричинили втрату працездатності»;

10. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у

зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

похованням»;

11. Закон України «Про колективні договори і угоди»;

12. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері

господарської діяльності».

14. Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є:

1) Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП);

2) Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ);

3) Міждержавні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ССБП);

4) Державні санітарні норми (ДСН)

5) Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН);

6) Державні будівельні норми (ДБН);

7) Нормативні акти з пожежної безпеки (НАПБ) та інші нормативні документи.

15. Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) — це: правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії НПАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

16. Згідно Закону України «Про охорону праці», протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково, не пізніше як за: 2 місяці

17. Згідно КЗпП України, вагітні жінки і ті, що мають дітей віком до 3-х років можуть: не залучаються до робіт у нічний час і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються увідрядження (ст. 175 і 176 КЗпП).

18. Трудовий договір — це: є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21). Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше

19. До основних нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, належать:

1) Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

2) Положення про службу охорони праці підприємства;

3) Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві;

4) Положення про роботу уповноважених найманими працівниками осіб з

питань охорони праці;

5) Положення про навчання, інструктажі і перевірку знань працівників з

питань охорони праці;

6) Положення про організацію і проведення первинного та повторного

інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;

7) Наказ про атестацію робочих місць щодо їх відповідності нормативним

актам про охорону парці;

8) Положення про організацію попереднього та періодичного медичних

оглядів працівників;

9) Положення про санітарну лабораторію підприємства;

10) Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

11) Інструкції про заходи пожежної безпеки;

12) Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

13) Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані проходити

попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

14) Наказ про організацію видачі працівникам певних категорій лікувально-

профілактичного харчування;

15) Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом та засобами

індивідуального захисту.

20. Інструкції з охорони праці поділяються на:

1) інструкції, що належать до міжгалузевих НПАОП; 2)примірні інструкції; 3) інструкції, що діють на підприємстві.

21. Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на: 10 років

22. Перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою проводиться в міру потреби, але не рідше одного разу на: 3 роки

23. За порушення законів та інших НПАОП, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи

притягаються до: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної чи кримінальної відповідальності.

24. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — це: некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням; це юридична особа, що має печатку із зображенням Державного Герба України.

25. Страхові експерти з охорони праці мають право:

1) безперешкодно та в будь-який час відвідувати підприємства для перевірки

стану умов і безпеки праці та проведення профілактичної роботи з цих

питань;

2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випад-

ків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з

охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, в тому числі у

письмовій формі, про стан охорони праці та види здійснюваної діяльності;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

5) вносити роботодавцям обов'язкові для виконання подання про порушення

законодавства про охорону праці, а органам виконавчої влади з нагляду за

охороною праці — подання щодо застосування адміністративних стягнень

або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці пору-

шення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, діль-

ниць і цехів, робота на яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, перед-

бачених законом;

7) брати участь як незалежні експерти в роботі комісій з випробувань та прий-

мання в експлуатацію виробничих об'єктів, засобів виробництва та індивіду-

ального захисту, апаратури та приладів контролю.

26. Державне управління охороною праці в Україні здійснює:

1) Кабінет Міністрів України;

2) Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

(Держгірпромнагляд України) — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;

3) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

27. Держгірпромнагляд це: є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

28. До основних завдань, які покладаються на Держгірпромнагляд,

належать:

1) реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці,

здійснення державного гірничого нагляду, охорони надр, промислової без-

пеки у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призна-

чення, державного ринкового нагляду у межах сфери своєї відповідальності,

а також внесення пропозицій щодо її формування;

2) здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони

праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління

охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої

влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними

адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

3) організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням

законів та інших нормативно-правових актів з питань: а) промислової без-

пеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними

особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю; б)

геологічного вивчення надр, їх використання та охорони, а також викорис-

тання і переробки мінеральної сировини; в) безпеки робіт у сфері поводжен-

ня з вибуховими матеріалами промислового призначення; г) безпечного про-

ведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та

вибухових матеріалів військового призначення; д) трубопровідного транс-

порту, функціонування ринку природного газу та діяльності, пов'язаної з

об'єктами підвищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами.

Держгірпромнагляд України також:

1) розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої вла-

ди, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських

об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшен-

ня стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її ви-

конання;

2) здійснює нормопроектну діяльність, розробляє правила, норми, положення,

інструкції та інші НПАОП або зміни до них;

3) видає дозволи на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок

експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної

небезпеки;

4) бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання між-

народних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України, з пи-

тань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і

поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому

порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного

законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейсь-

ких норм.

Рішення, прийняті Держгірпромнаглядом України, в межах його компетен-

ції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними

органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, місцевими державними адмі-

ністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними

особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Для реалізації покладених на Держгірпромнагляд завдань створено 26

територіальних управлінь та 29 експертно-технічних центрів.

29. До основних функцій управління охороною праці належать:

1. прогнозування і планування робіт з охорони праці, їх фінансування;

2. організація та координація робіт з охорони праці;

3. облік показників, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

4. контроль за станом охорони праці та функціонуванням СУОП;

5. стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

30. Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснює:

1) Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України;

2) Державна інспекція ядерного регулювання України;

3) Державна служба України з надзвичайних ситуацій;

4) Державна санітарно-епідеміологічна служба України.

31. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю в Україні здійснюється:

Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

32. Контроль за станом охорони праці може бути:

1) відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представ-

никами та службами міністерства або іншого центрального органу викона-

вчої влади;

48

2) регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними предс-

тавниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місце-

вого самоврядування;

3) громадським, що здійснюють виборні органи та представники професійних

спілок, інших громадський організацій;

4) страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці

Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

та професійних захворювань;

5) внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організа-

ції) відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспек-

торами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.

33. Управління охороною праці підприємства або установи здійснює:

Система управління охороною праці підприємства включає службу

охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності

законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і

галузевими НПАОП й положенням про службу охорони праці.

34. До основних завдань управління охороною праці належать:

1) навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охо -

рони праці;

2) забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устатку-

вання, будівель і споруд;

3) нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

4) забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

5) забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

6) організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

7) професійний добір працівників з окремих професій;

8) удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

35. Суб’єктом управління охороною праці на підприємстві є:

Управління охороною праці підприємства або установи в цілому

здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці (СОП).

36. Внутрішній адміністративно-громадський контроль за станом охорони

праці проводиться на:

адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться

на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник вироб-

ничої дільниці (майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер)

спільно з громадським інспектором по охороні праці (обраним зборами тру-

дового колективу цеху, дільниці) щоденно протягом робочої зміни або ро-

бочого дня хоча б один раз перевіряють стан охорони праці на кожному ро-

бочому місці. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо ви-

правити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступені конт-

ролю і доповідаються вищому керівництву. На другому рівні здійснюється

контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу

начальником цього підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспек-

тором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного

підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1

та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в жур-

нал 2-ї ступені контролю і доповідаються вищому керівництву підпри-

ємства. На третьому рівні контроль здійснюється один раз на місяць в об-

сязі кожного робочого місця всього підприємства комісією підприємства під

головуванням керівника підприємства (роботодавця, головного інженера).

Крім цього, до складу комісії входять керівник служби охорони праці, голова

комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної

служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства

(технолог, механік, енергетик). До контролю залучаються громадські інс-

пектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних під-

розділів. Контролюючі знайомляться з записами журналів 1-ї і 2-ї ступенів

контролю по стану охорони праці, приймають рішення по усуненню недо-

ліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оператив-

но усунути, заносять до журналу 3-ї ступені контролю. Виявлені пору-

шення обговорюються на технічних радах підприємства, де розробляються

заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносяться до

поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства

або записуються до колективного договору.

37. Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори або контролери) мають право:

1) безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробниц-

тва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману

працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника

перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

2) одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення,

висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відпо-

відних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини пору-

шень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

3) видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та ін. посадо-

вим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства

використовують найману працю, міністерствам та ін. центральним органам

виконавчої влади, Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та

органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи

(розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці,

охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

4) забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств,

окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, при-

міщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспорт-

них та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових не-

безпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти

дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють

загрозу життю працюючих;

5) притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у пору-

шенні законодавства про охорону праці;

6) надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових

осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притяг-

нення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

38. Служба охорони праці підприємства створюється:

роботодавцем для організації

виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-

економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання

нещасних випадків, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.

39. Служба охорони праці створюється на підприємствах, у виробничих і

науково-виробничих об’єднаннях, корпоративних, колективних та інших

організаціях виробничої сфери з числом працюючих:

50 і більше чоловік. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих до 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

40. Служба охорони праці підприємства підпорядковується:

роботодавцю.

41. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше:

3 років.

42. Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони

праці мають право:

1) видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для

виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них

необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

2) вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених

законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і

не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-

правових актів з охорони праці;

3) зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та

інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю

або здоров'ю працюючих;

4) надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності поса-

дових осіб та працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

43. Голова комісії з питань охорони праці підприємства:

обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу.

44. Основними завданнями комісії з питань охорони праці підприємства є:

1) захист законних прав та інтересів працівників у галузі охорони праці;

2) підготовка на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві ре-

комендацій роботодавцю та працівникам щодо профілактики виробничого

травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів

державної політики в галузі охорони праці на підприємстві;

3) узгодження через двосторонні консультації позицій сторін у вирішенні прак-

тичних питань у галузі охорони праці для забезпечення поєднання інтересів

роботодавця та трудового колективу, кожного працівника, запобігання конф-

ліктним ситуаціям на підприємстві;

4) вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору найбільш

важливих питань з охорони праці, визначення достатніх асигнувань на Комп-

лексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів і підвищення існу-

ючого рівня охорони праці та ефективний контроль за цільовим витрачанням