§ 1. Поняття та види сiмейних правовiдносин

Норми сiмейного права регулюють рiзнi види сiмейних

вiдносин, внаслiдок чого останнi набувають якостей правовiдно

син, тобто вiдносин, якi врегульованi нормами сiмейного права.

В сiмейноправовiй лiтературi традицiйним є широке розумiн

ня поняття «сiмейнi правовiдносини». Воно включає: а) право

вiдносини мiж членами сiм’ї (внутрiшнi сiмейнi правовiдносини);

б) правовiдносини, якi визнаються сiмейними, хоча вони вини

кають за межами сiм’ї (зовнiшнi сiмейнi правовiдносини).

Внутрiшнiми сiмейними правовiдносинами вважаються тi,

що виникають мiж членами однiєї сiм’ї, наприклад, вiдносини

мiж подружжям, батьками та дiтьми, якi проживають однiєю сi

м’єю, пов’язанi спiльним побутом та взаємними правами та обо

в’язками. Зовнiшнiми можна вважати правовiдносини мiж осо

бами, якi складали сiм’ю ранiше, або взагалi не були членами

однiєї сiм’ї, однак пов’язанi такими права та обов’язками, якi за

своєю суттю є сiмейними. Це алiментнi правовiдносини колиш

нього подружжя, правовiдносини мiж дитиною та батьком (ма

тiр’ю), iз яким дитина разом нiколи не проживала, правовiдноси

ни мiж внуками та бабою, дiдом, якi не проживають разом тощо.

З цього видно, що сiмейними в повному розумiннi можна назва

ти лише першу групу правовiдносин — правовiдносини членiв

сiм’ї. Вiдносини, якi виникають за межами сiм’ї можна вважати

сiмейними певною мiрою умовно.

Така класифiкацiя сiмейних правовiдносин викликає необ

хiднiсть визначення поняття «сiм’я». Слiд одразу сказати, що це

питання належить до числа вкрай дискусiйних. Слово «сiм’я»

походить вiд слова «съемъ», що означає «робiтник, слуга, до

мочадец». Таким чином в первiсному розумiннi сiм’я, це коло

осiб, якi визначаються як робiтники, слуги та домочадцi

1

, тобто

особи, якi пов’язанi певними економiчними зв’язками. Сучасне

розумiння поняття сiм’ї є бiльш складним i неоднозначним. Це

1

Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка. — К., 1989. —

С. 374.пояснюється тим, що сiм’я як соцiальне явище, має рiзноманiтнi

прояви свого iснування. У зв’язку з цим категорiя сiм’ї викорис

товується рiзними науками — соцiологiєю, демографiєю, психо

логiєю тощо. У правi iснують свої пiдходи щодо розумiння сiм’ї

та сiмейних вiдносин. Це пояснюється тим, що сiмейнi вiдноси

ни потребують певного правового опосередкування, вiдповiдної

юридичної «оболонки». Саме в цьому сенсi категорiя «сiм’я» на

буває юридичного значення i використовується в правi. У лiте

ратурi iснують рiзнi позицiї як щодо самого визначення сiм’ї,

так i стосовно питання щодо необхiдностi його законодавчого

закрiплення. Однi фахiвцi висловлюються за легальне визначен

ня сiм’ї

1

, iншi вважають за потрiбне лише наукове тлумачення

цього поняття

2

.

Вiдомо, що сiмейне законодавство нiколи не мiстило понят

тя сiм’ї. Ця обставина не була випадковою i не означала прога

лини в законодавствi. У лiтературi правильно зазначається, що

«законодавець не тiльки не прагне до того, щоб розкрити понят

тя сiм’ї, але i свiдомо намагається вiдiйти вiд надмiрної форма

лiзацiї цього поняття. Його наповнення конкретним змiстом за

лежить вiд багатьох факторiв, якi настiльки iндивiдуальнi, що

кожен формальний пiдхiд до сiм’ї неминуче вступив би у про

тирiччя з реальними життєвими ситуацiями»

3

. У зв’язку з конк

ретними питаннями, якi поставили практики, Конституцiйний

Суд України 3 червня 1999 р. прийняв рiшення про офiцiйне

тлумачення термiна «член сiм’ї». В ньому, зокрема було сказано,

що стосовно поняття «член сiм’ї» Конституцiйний Суд України

виходить з об’єктивної вiдмiнностi його змiсту залежно вiд га

лузi законодавства (п. 6). Таким чином, на думку Конституцiй

ного Суду, визначити єдине поняття «член сiм’ї», яке б мало за

стосовуватися в правi, неможливо, бо кожна галузь права тлу

мачить це поняття посвоєму, пiдкреслюючи тi чи iншi ознаки

54 Глава 3

1

Ромовська З. Сiмейне право — перспективи розвитку // Основнi на

прямки реформи цивiльного права в Українi. Зб. статей та матерiалiв. — К.,

1997. — С. 122; Матвеев Г. К. Советское семейное право: Учебник. — М., 1985. —

С. 48; Ворожейкин Е. М. Правовые основы брака и семьи. — М., 1969. — С.16.

2

Советское семейное право / Под ред. В. Ф. Маслова, А. А. Пушкина. —

К., 1982. — С. 47; Жилинкова И. В. Правовой режим имущества членов семьи. —

Х., 2000. — С. 11.

3

Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толсто

го. — М., 1998. — Ч. 3. — С. 222.сiм’ї, якi набувають певного значення для тих чи iнших вiдно

син. Зрозумiло, що рiзне тлумачення поняття «член сiм’ї» не дає

пiдстав для розробки єдиного поняття сiм’ї в правi.

Разом з тим в новому СК вперше зроблена спроба дати ле

гальне визначення сiм’ї (ст. 3 СК). На жаль, її важко визнати

вдалою, оскiльки в законi визначається не поняття сiм’ї, а лише

коло осiб, якi до неї входять (членiв сiм’ї). Що стосується ви

значення сiм’ї, то в законi лише сказано, що сiм’я є первинним

та основним осередком суспiльства (ч. 1 ст. 3 СК). Законодавець

уникає дати основне визначення сiм’ї i це не випадково. В лiтера

турi це питання хоч i дуже широко обговорювалося, так i не знай

шло свого остаточного вирiшення. Для визначення сiм’ї в нау

ковiй лiтературi застосовувалися рiзнi термiни — «союз», «об’єд

нання», «спiльнiсть», «мала соцiальна група» тощо. Новий СК

визначає сiм’ю як первинний та основний осередок суспiльства

(ч. 1 ст. 3 СК). Таке визначення не є правовим, воно вирiшує

лише питання щодо мiсця та значення сiм’ї в суспiльствi. Тому

в науковому планi, з урахуванням ст. 3 СК, можна вважати, що

сiм’я — це об’єднання осiб, пов’язаних мiж собою спiльнiстю

проживання, побуту та взаємними правами i обов’язками.

Щодо такої ознаки сiм’ї як спiльне проживання осiб, якi її

складають, закон мiстить деякi виключення. Подружжя вважаєть

ся сiм’єю i тодi, коли дружина та чоловiк у зв’язку з навчанням,

роботою, лiкуванням, необхiднiстю догляду за батьками, дiтьми

та з iнших поважних причин не проживають спiльно. Дитина на

лежить до сiм’ї своїх батькiв i тодi, коли спiльно з ними не про

живає. Втiм, спiльне проживання членiв сiм’ї є найбiльш типо

вою та наочною ознакою сiмейної спiльноти. Спiльний побут

членiв сiм’ї має рiзноманiтнi види свого прояву — спiльне веден

ня господарства, вiдпочинок, спiлкування та iн. Членiв сiм’ї по

в’язують також взаємнi права та обов’язки. Ця ознака є най

вагомiшою для юридичного визначення сiм’ї. Члени сiм’ї мають

комплекс взаємних особистих i майнових прав та обов’язкiв. Так,

батьки зобов’язанi виховувати своїх дiтей, захищати та представ

ляти їхнi iнтереси перед третiми особами. Крiм того, вони зобо

в’язанi утримувати дiтей та забезпечувати матерiальнi умови їх

життя. Комплекс взаємних прав та обов’язкiв пов’язує також по

дружжя, усиновлювачiв та усиновителiв, iнших членiв сiм’ї.

Пiдставами виникнення сiм’ї є шлюб, кровне спорiднення

осiб, усиновлення, а також iншi пiдстави, якi не забороненi за

Сiмейнi правовiдносини 55коном i такi, що не суперечать моральним засадам суспiльства

(ч. 4 ст. 3 СК). На вiдмiну вiд Кодексу про шлюб та сiм’ю Украї

ни, новий СК не мiстить вичерпного перелiку пiдстав виник

нення сiм’ї. Тому сiм’ю складають не тiльки особи, якi, напри

клад, зареєстрували шлюб, але i тi, якi проживають однiєю сi

м’єю без реєстрацiї шлюбу (фактичне подружжя). Таким чином

до членiв сiм’ї в першу чергу належать подружжя, батьки i дiти,

якi за загальним правилом становлять ядро сiмейного союзу.

Подальше коло членiв сiм’ї може варiюватися залежно вiд кон

кретних обставин, починаючи вiд найближчих кровних родичiв

(висхiдних, нисхiдних i бiчних лiнiй спорiдненостi) та закiнчу

ючи особами, якi спiльно проживають в одному будинку («пiд

одним дахом») як члени сiм’ї.

Сiмейнi правовiдносини мають спецiальнi та загальнi озна

ки. Спецiальними ознаками є тi, що характернi для сiмейних пра

вовiдносин, i певною мiрою видiляють їх серед iнших цивiльних

правовiдносин. Загальнi ознаки, навпаки, характеризують спiль

нi риси, якi притаманнi усiм цивiльним правовiдносинам. Озна

ками, якi притаманнi сiмейним правовiдносинам (спецiальнi

ознаки) є:

— спецiальний суб’єктний склад (суб’єктами сiмейних пра

вовiдносин можуть бути тiльки фiзичнi особи);

— своєрiднiсть юридичних фактiв, якi породжують сiмейнi

правовiдносини (шлюб, рiдство, материнство, батькiвство тощо);

— тривалiсть iснування (сiмейнi вiдносини, як правило, є

тривалими за часом);

— iндивiдуалiзацiя учасникiв i неможливiсть передачi прав

та обов’язкiв iншим особам;

— особистодовiрчий характер вiдносин.

До загальних ознак, тобто тих, що притаманнi усiм цивiль

ним, в тому числi i сiмейним правовiдносинам, належать: рiв

нiсть учасникiв правовiдносин; автономiя їх волi; майнова само

стiйнiсть.

Сiмейнi правовiдносини, як i будьякi iншi цивiльнi право

вiдносини, виникають мiж особами, якi є рiвними мiж собою.

Вони не є вiдносинами влади i пiдкори, що притаманнi, напри

клад, правовiдносинам адмiнiстративним. Навiть якщо йдеться

щодо вiдносин мiж батьками та дiтьми, то вертикаль стосункiв

не виникає. Батьки не мають владних повноважень стосовно ди

тини. В своєму ставленнi до дитини вони зобов’язанi виходити

56 Глава 3з того, що перед ними особа, яка має свої власнi права та iнте

реси. Бiльш того, дитина має право на пiдвищений захист своїх

прав навiть i проти своїх батькiв, якщо тi виконують свої бать

кiвськi обов’язки неналежним чином. В юридичному сенсi пра

вовiдносини батькiв i дiтей — правовiдносини горизонтальнi, вiд

носини рiвних сторiн.

В цивiлiстицi поставало питання: чи є рiвнiсть сторiн озна

кою вiдносин, що регулюються, чи вона є ознакою методу пра

вового регулювання, тобто засобу, за допомогою якого право

впливає на суспiльнi вiдносини? З цього приводу висловлюють

ся рiзнi думки. Наприклад, Н. Д. Єгоров вважає, що рiвноправ

нiсть це ознака методу правового регулювання. Вiн, зокрема, за

значає: якщо визнати, що сторона суспiльних вiдносин, якi вхо

дять до предмета цивiльного права, знаходиться в рiвному ста

новищi та без правового регулювання, то стає безглуздим саме

правове регулювання цих вiдносин методом рiвноправ’я

1

. Таке

пояснення не виглядає переконливим. Рiвнiсть сторiн — це в пер

шу чергу природна риса самих вiдносин, якi регулюються. Якщо

певнi вiдносини за своєю природою є вiдносинами рiвних осiб,

то право може лише закрiпити таке становище, перевести його

на мову юридичних термiнiв, створити вiдповiднi механiзми юри

дичного захисту i не бiльше. Змiст законодавчих норм визнача

ється сутнiстю вiдносин, якi регулюються, а не навпаки. Якщо

норми закону моделюються без урахування природи вiдносин,

якi регулюються, то їх ефективнiсть буде невеликою. Тому рiв

нiсть сторiн в першу чергу може розглядатися як ознака саме

вiдносин, що регулюються сiмейним правом. Знаходячи свiй вiд

биток у правових нормах, рiвнiсть сторiн набуває юридичного

закрiплення i визначає сутнiсть правового регулювання сiмей

них вiдносин, тих юридичних засобiв, якi залучаються до їх ре

гулювання.

Кожен учасник сiмейних вiдносин розглядається як осо

ба, яка має вiдповiдну майнову самостiйнiсть, власнi майновi

права, незалежно вiд свого вiку та обсягу дiєздатностi. Завжди

можна конкретно визначити яке саме майно належить тому чи

iншому учаснику сiмейних вiдносин на правi власностi чи воло

дiння, обтяжене воно боргами чи нi, якi майновi права та обо

Сiмейнi правовiдносини 57

1

Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Серге

ева. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 11.в’язки має особа по вiдношенню до третiх осiб тощо. Учасники

сiмейних правовiдносин здiйснюють свої майновi права безпо

середньо чи за допомогою iнших осiб, що не змiнює основної

концепцiї, вiдповiдно до якої кожен учасник сiмейних вiдносин

має майнову самостiйнiсть.

Ще однiєю ознакою сiмейних вiдносин є автономiя волi їх

учасникiв. Кожна особа в сiмейному правi визначається як окре

мий суб’єкт права незалежно вiд свого вiку та здатностi здiйс

нювати свої права власними дiями. Саме тому, вiдповiдно до ч. 1

ст. 7 Конвенцiї про права дитини, яка була прийнята ООН 20 лис

топада 1989 р. дитина реєструється вiдразу пiсля народження i

з цього моменту набуває свої права. Iнша справа, яким чином

визначається воля дитини. Зрозумiло, що вольовi якостi люди

ни формуються не з моменту народження i потребують певно

го часу. Враховуючи цей природний факт, в правi iснує чимало

спецiальних механiзмiв, якi дають змогу, з одного боку, розгля

дати дитину як окрему вольову «одиницю», а з iншого, — пере

дати право формулювати та визначати цю волю iншим особам,

якi за своїми природними якостями здатнi це робити — батькам,

усиновлювачам, опiкунам, пiклувальникам тощо. Цi особи зав

жди мають дiяти так, як би дiяла сама особа, здiйснюючи свою

власну вольову поведiнку у власних iнтересах.

За своєю природою вiдносини, що складають предмет сiмей

ного права, подiляються на два види : а) особистi та б) майновi.

Вiдомо, що такий подiл є традицiйним для цивiльного права в

цiлому i є основною класифiкацiєю цивiльноправових вiдносин.

Не є виключенням i сiмейнi правовiдносини. Норми права ре

гулюють особистi вiдносини, якi виникають, наприклад, мiж по

дружжям щодо змiни прiзвища при реєстрацiї шлюбу, вирiшення

усiх питань життя сiм’ї, мiж батьками та дiтьми щодо виховання

дитини, мiж iншими родичами та дiтьми стосовно спiлкування

тощо. Майновi правовiдносини виникають вiдносно спiльного

та роздiльного майна подружжя, батькiв та дiтей, управлiння та

розпорядження майном, взаємного утримання членiв сiм’ї та iн

ших родичiв тощо.

В сiмейнiй лiтературi радянського перiоду протягом десяти

лiть жваво обговорювалося питання щодо спiввiдношення осо

бистих та майнових правовiдносин в сiм’ї. Причому це питання

не було з числа абстрактних. Визначення мiсця особистих та май

нових правовiдносин в своєрiднiй iєрархiї сiмейних вiдносин

58 Глава 3було чи не найважливiшим аргументом у спорi щодо самостiй

ностi чи несамостiйностi сiмейного права. Протягом тривалого

часу в семейноправовiй науцi вважалося, що домiнуюче поло

ження в сiм’ї грають особистоправовi зв’язки. Майновим вiд

носинам вiдводилася другорядна роль, їх зворотний вплив на

стан особистих внутрiшньосiмейних стосункiв практично iгно

рувався. Д. М. Генкiн, наприклад, зазначав, що особистi взаємо

вiдносини членiв сiм’ї є основними, у зв’язку з цим майновi вiдно

сини у сiм’ї в бiльшостi випадкiв регулюються правом iнакше,

нiж майновi вiдносини цивiльного права. Тому, якщо за буржу

азними системами сiмейне право є частиною цивiльного права,

то в СРСР воно складає окрему галузь права

1

. Правда, iснувала

й iнша точка зору, вiдповiдно до якої недооцiнка значення май

нових вiдносин в сiм’ї є невиправданою, бо проблеми сiмейного

права не можуть бути вирiшенi у разi вiдриву особистих та май

нових сiмейних вiдносин

2

.

Останнiм часом майновi вiдносини в сiм’ї дiстали значно

го розвитку. Цьому сприяє вiдмiна багатьох заборон щодо ко

ла об’єктiв права приватної власностi, розширення договiрної

iнiцiативи учасникiв сiмейних вiдносин. Разом з тим це не може

розглядатися як змiна самої сутностi сiм’ї, зменшення значення

емоцiйних та особистих зв’язкiв її членiв. Iнша справа, що бiль

шiсть особистих сiмейних вiдносин (на вiдмiну вiд майнових)

не є предметом права. Тому розширення правового регулюван

ня майнових вiдносин в сiм’ї не означає автоматичного звуження

кола особистих вiдносин та зменшення їх значення в сiмейно

му життi. Сьогоднi, як i ранiше, цi вiдносини просто знаходять

ся за межами правового впливу. Можна зазначити, що новий СК

України мiстить низку статей, якi закрiплюють особистi немай

новi права учасникiв сiмейних вiдносин — право подружжя на

повагу до своєї iндивiдуальностi, право на фiзичний та духов

ний розвиток, право на розподiл обов’язкiв в сiм’ї тощо. Цi пра

вила не є правовими, вони мають характер моральних, а не юри

дичних норм. В СК вони знайшли своє закрiплення швидше як

певнi цiннiснi орiєнтири.

Сiмейнi правовiдносини 59

1

Генкин Д. М. К вопросу о системе советского социалистического пра

ва // Советское государство и право. — 1956. — № 9. — С. 82.

2

Ершова Н. М. Развитие советского семейного права // СССР — Авст

рия: проблемы гражданского и семейного права. — М., 1983. — С. 165—166.З точки зору визначеностi у правовiдношеннi зобов’язаної

особи сiмейнi правовiдносини подiляються на абсолютнi та

вiдноснi. Абсолютними є такi сiмейнi правовiднисини, у яких фi

гура зобов’язаної особи є невизначеною. Наприклад, подружжю

на правi власностi належить певне майно. Усi iншi особи не ма

ють права порушувати право власностi подружжя. Таким чином,

особа, яка має обов’язок утримуватися вiд порушення права

власностi подружжя заздалегiдь не визначена. Такий обов’язок

покладається на будьяку особу, яка в той чи iнший спосiб сти

кається з майном подружжя. Правовiдносини такого типу на

зиваються абсолютними. Вiдноснi правовiдносини виникають

у випадках, коли обидвi сторони сiмейних правовiдносин є чiтко

визначеними. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездат

ним i нужденним, має право на отримання алiментiв вiд iншо

го з подружжя, якщо той може таке утримання надати. З цього

видно, що зобов’язана особа — другий з подружжя, є чiтко ви

значеною особою. Правовiдносини такого типу називаються вiд

носними.

Для сiмейних правовiдносин характерним є їх складний ха

рактер, коли абсолютнi та вiдноснi правовiдносини дуже тiсно

пов’язанi мiж собою i iснують так би мовити паралельно. Напри

клад, правовiдносини мiж чоловiком та жiнкою щодо їх спiль

ного майна є вiдносними, бо обидвi сторони правовiдносин є чiт

ко визначеними, кожен iз подружжя зобов’язаний володiти, ко

ристуватися та розпоряджатися спiльним майном не порушуючи

прав iншого з подружжя. У той же час у вiдношеннi до усiх тре

тiх осiб подружжя виступає як єдиний власник, управнена осо

ба, якiй протистоїть невизначене коло зобов’язаних осiб. В цьо

му сенсi правовiдносини власностi подружжя мають абсолютний

характер.