Глава 8

ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності

подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та

чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від

того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення

домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)

самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей

індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної

власності подружжя.

Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності 1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може

бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

{ Частина перша статті 61 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від

22.12.2006 }

{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 див. в

Рішенні Конституційного Суду N 17-рп/2012 ( v017p710-12 ) від

19.09.2012 }

2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна

плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

{ Частина друга статті 61 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї,

то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були

одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної

власності подружжя.

4. Речі для професійних занять (музичні інструменти,

оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для

одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя.

{ Частину п'яту статті 61 виключено на підставі Закону

N 4766-VI ( 4766-17 ) від 17.05.2012 }

Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності

подружжя на майно, що належало дружині,

чоловікові

1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно

збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи

грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору

може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної

сумісної власності подружжя.

2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав

участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в

управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід,

дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням

суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя.

{ Статтю 62 доповнено частиною другою згідно із Законом N 524-V

( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної

власності

1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння,

користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві

спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю

між ними.

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою

1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх

договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою

особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом

права спільної сумісної власності подружжя.

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь

другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної

власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є

об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом

права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що

він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право

на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як

такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо

цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують

нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також

договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має

бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального

посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально

засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї,

створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за

договором, використане в інтересах сім'ї.

Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування

майном

1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок

користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної

власності.

2. Договір про порядок користування житловим будинком,

квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо

він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та

чоловіка.

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є

об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя

1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою

договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання

(догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної

власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або

визначення порядку користування майном.

2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою

частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її

визначення та виділу в натурі.

Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після

розірвання шлюбу

1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної

власності на майно, набуте за час шлюбу.

2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної

сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється

співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до

Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права

спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить

їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання

шлюбу.

2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною

згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого

нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині,

чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально

посвідчений.

Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі

майна, що є об'єктом права спільної сумісної

власності подружжя

1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної

власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними,

якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним

договором.

2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити

від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне

значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне

забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно,

витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути

збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні

повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони

одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного,

духовного розвитку та лікування.

Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом

права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу

майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги

інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають

істотне значення.

2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше

не визначено домовленістю між ними.

3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя,

хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих

речей враховується при присудженні іншого майна другому з

подружжя.

4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість

його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема

на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише

за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом

України ( 435-15 ).

5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе

за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної

грошової суми на депозитний рахунок суду.

Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ

майна, що є об'єктом права спільної сумісної

власності подружжя

1. Позовна давність не застосовується до вимог про поділ

майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,

якщо шлюб між ними не розірвано.

2. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання

шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із

співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права

власності.

Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права

спільної сумісної власності подружжя

1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути

накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної

сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною

сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір

був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було

одержане за договором, використано на її потреби.

3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з

подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час

шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане

на кошти, здобуті злочинним шляхом.

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають

однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між

собою або в будь-якому іншому шлюбі

{ Назва статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V

( 524-16 ) від 22.12.2006 }

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не

перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі,

майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на

праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено

письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності

жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в

будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього

Кодексу.

{ Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом N 524-V

( 524-16 ) від 22.12.2006 }

1. Поняття, предмет, система і джерело сімейного права України. Акти цивільного стану

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше.

Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням.

Джерелами сімейного права є закони та підзаконні нормативні акти. До законів у першу чергу слід віднести Конституцію України та Сімейний кодекс України.

У статті 51 Конституції проголошено, що "шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї. В Основному законі держави передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а, в свою чергу, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється дер-. жавою. Стаття 52 Конституції України передбачає рівність прав дітей незалежно від їх походження, від того народилися вони у шлюбі чи поза ним, а також наголошується, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

10 грудня 2002 року прийнято Сімейний кодекс України, який вступив в дію з 1 січня 2004 року. Він складається із семи розділів та 292 статей. Сімейний кодекс України регламентує порядок, умови одруження, особисті та майнові відносини, що виникають між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а також відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, припиненням шлюбу.

Слід зазначити, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.Однак договір не може суперечити нормам права та моральним засадам суспільства.

У статті 8 Сімейного кодексу предбачсно можливість субсиді-арного застосування норм Цивільного кодексу лише до майнових відносин між членами сім'ї та родичами. Однак при регулюванні немайнових відносин між членами сім'ї норми Цивільного права застосовуватися не можуть.

Сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають спільні права і обов'язки. Подружжя вважається також сім'єю і тоді, коли дружина чи чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням чи необхідністю догляду за дітьми, батьками та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має також одинока особа.

Слід зауважити, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Сімейний кодекс України містить спеціальну статтю 10. яка передбачає можливість застосування аналогії закону й аналогії права щодо врегулювання сімейних відносин.

Так, якщо певні сімейні відносини не врегульовані Сімейним кодексом або домовленість (договором) сторін, до них застосовуються норми даного кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Таким чином, прогалина у сімейному законі може бути заповнена у конкретних правовідносинах договірним регулюванням, а якщо учасники сімейних правовідносин цього не зроблять, то буде застосована відповідна норма СК до регулювання інших подібних відносин.

Якщо ж до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права), тобто тих засад, які сформульовані у ст. 7 С К України.

Принципами (загальними засадами) регулювання сімейних відносин є:

1. Рівність прав та обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.

2. Побудова сімейних відносин на добровільному союзі жінки та чоловіка.

3. Права на таємницю особистого життя учасників сім'ї, їхнє право на особисту свободу.

4. Максимально можливе урахування інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.

5. Охорона дитинства та материнства.

6. Справедливість, добросовіснісгь та розумність у сімейних відносинах відповідно до моральних засад суспільства.

7. Право на судовий захист кожного учасника сімейних відносин.

При вирішенні сімейного спору суд за заявою зацікавленої сторони може врахувати місцевий звичай чи звичай національної меншини, якщо вони не суперечать вимогам сімейного законодавства та моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 1 Закону України " Про органи реєстрації актів громадянського стану" від 24 грудня 1993 року акти цивільного стану - не засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків.

Акти цивільного стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану (РАІДС).

Систему органів реєстрації актів цивільного стану становлять:

1. Відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції.

2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення)рад.

3. Консульські установи та дипломатичні представництва України, які проводять реєстрацію актів цивільного стану громадян України, котрі проживають за кордоном.

У своїй діяльності органи реєстрації актів цивільного стану керуються чинним законодавством України. Інформація, яка міститься в акті цивільного стану, є конфіденційною, має обмежений доступ і розголошенню не підлягає.

Відділи РАЦСу районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження, емерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять реєстрацію народження, смерті, одруження та встановлення батьківства.

Реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представництва України. Зазначені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів громадянського стану.

Реєстрація народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені та по батькові провадиться органами реєстрації актів громадянського стану в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів. Зокрема, прийнято постанову Кабінетом Міністрів України від 12 вересня 2002 року № 1367 " Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану". Цим Законом і Правилами, що затверджуються Міністерством юстиції України, встановлюється порядок реєстрації актів громадянського стану.

І Іорядок реєстрації актів громадянського стану дипломатичними представниці вами і консульськими установами визначається Консульським статутом та Інструкцією про реєстрацію актів громадянського стану, яка затверджується Міністерством юстиції України за погодженням з Міністерством закордонних справ України.

Про кожний факт реєстрації акта громадянського стану органами реєстрації видаються відповідні свідоцтва про народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміну прізвища, імені та по батькові на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками. Забезпечення бланками свідоцтв про реєстрацію актів громадянського сгану здійснюється Міністерством юстиції України.

Порядок обліку, зберігання та звітності про використання бланків свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану встановлюється Міністерством юстиції України.

2. Порядок і умови укладення шлюбу

Поняття шлюбу дано у статті 21 Сімейного кодексу як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Ознаками шлюбу є наступне:

1. Союз чоловіка та жінки, що перебуває під захистом держави.

2. Вільний моногамний союз.

3. Рівноправний союз чоловіка та жінки.

4. Союз, що укладається за встановленою державою формою.

5. Довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народ-

. ження та виховання дітей.

Отже, шлюб - це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у чоловіка та жінки прав та обов'язків подружжя, за винятком, коли релігійний обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Визначення на мою думку не можна визнати вичерпним.

Законодавством України передбачено умови й порядок одруження. Умовами одруження є вільна згода осіб, які укладають шлюб та досягнення певного шлюбного віку. Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. Щодо другої умови, то у статті 22 Сімейного кодексу шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків та 17 років для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Звертаємо увагу, що особи які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Чинним законодавством не встановлено максимального віку для вступу до шлюбу. Також не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.

Законодавство також закріплює обставини, за яких укладання шлюбу неможливе. Так, у шлюбі не можуть перебувати особи:

які є родичами прямої лінії споріднення;

рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра; двоюрідні брат та сестра, тітка, дядько та племінник, племінниця;

- усиновлювач та усиновлена ним дитина. Однак у разі скасування усиновлення, цей шлюб може бути зареєстрований;між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним.

Лише за рішенням суду може бути надане право на

шлюб між вказаними особами. Реєстрацію шлюбу здійснюють органи реєстрації актів цивільного стану. У своїй діяльності вони керуються чинним законодавством України, зокрема: Сімейним кодексом України. Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністра юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 03.09.2002 року № 80/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.09.2002 року за № 728/7016).

Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.

Особи, які вступають у шлюб, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я. Приховування важкої хвороби чи хвороби, небезпечної для другого з подружжя та їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Відповідно до частини першої статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію одруження, зобов'язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб з умовами та порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я та сімейним станом, а також роз'яснити їм права і обов'язки, як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

Новелою законодавства слід вважати " узаконений інститут заручин".

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу вважаються зарученими. Однак, заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Якщо особа відмовилася від шлюбу, то вона зобов'язана іншій стороні відшкодувати затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Але такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була спричинена протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають істотне значення (наприклад, тяжка хвороба, наявність дитини, судимість та інше) для того хто відмовився від шлюбу.

Якщо особа, яка відмовляється від шлюбу, отримала від іншої подарунок у зв'язку з майбутнім одруженням, то вона зобов'язана повернути подаровану річ, а якщо вона не збереглася -то відшкодувати її вартість. Якщо це не відбувається добровільно, то дару-вальник вправі розірвати договір дарування за рішенням суду.

Якщо жінка і (або) чоловік через поважні причини не можуть особисго подіті заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений, можуть подати їх представники. Для цього представники повинні мати нотаріально посвідчену довіреність на подачу документів від зацікавлених осіб для реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації цивільного стану.

Шлюб укладається в органах цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають одружитися. У виняткових випадках цей строк може бути скорочений керівником відділу реєстрації актів цивільного стану на підставі спільної заяви осіб, які бажають укласти шлюб, та документів, що підтверджують наявність поважної причини для його скорочення.

Якщо до органу реєстрації актів цивільного стану надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до укладення шлюбу, то реєстрація його відкладається на термін не більше трьох місяців. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

Реєстрація шлюбу за довіреністю або через представника не дозволяється. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

3. Шлюбний договір

Можливість укладення шлюбного контракту особам, які вступають в шлюб, було передбачено ще законодавцем у Законі України " Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 23.06.1992 року, яким до вказаного кодексу було включено статтю 27-1.

Постановою Кабінету Міністрів України " Про порядок укладення шлюбного контракту" від 16.06.1993 року №457 встановлено порядок його укладення. Зокрема ним передбачено, що шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набирає чинності лише з моменту реєстрації та його не мають права укладати особи, що вже перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Прогресивними є норми нового Сімейного кодексу, де в статті 92 предбачено, що шлюбний договір може бути укладено, як особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і подружжям.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

Однак шлюбний договір не регулює особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; не може зменшувати обсягу»прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Доцільно також зазначити, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. У випадку укладення шлюбного договору подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, яка засвідчується відповідно до вимог чинного законодавства нотаріусом.

У шлюбному договорі встановлюється:

загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків;

- чинність договору або окремих його умов ( прав та обов'язків) і після припинення шлюбу;

- порядок зміни умов договору.

А також визначається майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Законодавець надав право сторонам домовитися:

- про непоширення щодо майна, набутого ними за час шлюбу, спільної сумісної власності і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;

про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу;

використання належного їм обом або одному з них май-"* на для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

- включення до шлюбного договору будь-яких інших умов щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства;

про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Шлюбним договором також може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової") компенсації.

Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Шлюбний договір може бути змінено подружжям, про що укладається відповідний договір та нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього. На нашу думку, в даному випадку, слід в нотаріальному порядку укласти угоду про розірвання шлюбного договору.

Шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду.

4. Припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним

Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами. Припинення шлюбу відбувається внаслідок:

- смерті одного з пожружжя, або оголошення його померлим;

- розірвання шлюбу.

Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду.

Частиною 3 статті 104 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Однак, якщо один із подружжя помер, у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка у яких немає дітей (тобто неповнолітніх осіб) здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу реєстрації актів цивільного стану (надалі РАЦС).

У статті 107 Сімейного кодексу передбачено підстави розірвання шлюбу в так званому "спрощеному порядку" - в органах РАЦСу за заявою одного з подружжяТякщо другий із подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім;

- визнаний недієздатним;

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі

на строк не менше трьох років.

У даному випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей.

Одночасно з розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішити питання про те, з ким із батьків залишаються неповнолітні діти, а також спори щодо стягнення аліментів на утримання дітей (у випадку якщо сторони не уклали між собою договір про розмір аліментів на дитину, який повинен бути нотаріально Посвідчений) або на одного з подружжя, який є недієздатним, питання щодо спільно набутого майна та інше.

Відповідно до частини 2 статті 110 Сімейного кодексу позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків/коли один із подружжя вчинив злочин, щодо другого з подружжя або дитини, чи батьківство зачатої дитини до досягнення одного року, визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Шлюб вважається припиненим у день винисення відділом РАЦС відповідної постанови про розірвання шлюбу, судом - у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦС, за заявою колишньої дружини або чоловіка. Звертаємо увагу на те, що реєстрація розірвання шлюбу може провадитись незалежно від строку, що минув після постанови судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності, або винесення постанови про розірвання шлюбу.

Лише після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу колишнє подружжя вправі укласти новий шлюб.

Законодавством надано можливість жінці та чоловікові, шлюб між якими було розірвано, подати до суду заяву про поновлення шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.

У Сімейному законодавстві також введено нове поняття -фіктивне розірвання шлюбу, тобто це таке розірвання шлюбу органом РАЦСу, яке було здійснене подружжям не з метою припинення шлюбних відносин, а з іншою метою, наприклад, одержанням певної матеріальної вигоди обома чи одним із подружжя. Визнання розірвання шлюбу фіктивним відбувається в судовому порядку.

Від припинення шлюбу слід відрізняти визнання шлюбу недійсним. Недійсним вважається шлюб зареєстрований в органі РАЦСу у випадку порушення передбачених законом умов укладення шлюбу.

Сімейним кодексом України встановлено такі підстави визнання шлюбу недійсним:

1. Вчинення сторонами під час укладення таких істотних порушень умов вступу в шлюб, в силу якщо він вважається недійсним і не потребують рішення суду щодо цього. Рішення ж про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу відбувається за заявою заінтересованої особи приймається органом РАЦСу. Такими абсолютно недійсішми-вважаїоіься шлюби» які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб: зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідним братом і сестрою;

- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

2. До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду,

належать шлюби:

зареєстровані без вільної згоди жінки та чоловіка; фіктивні, тобто укладені чоловіком та жінкою або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Однак, шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом, відпали обставини, що засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю. У статті 41 Сімейного кодексу також передбачено такі підстави визнання судом шлюбу недійсним, які є правом, а не обов'язком суду, а саме, якщо шлюб був зареєстрований :

1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною (зазначеним особам право на укладення шлюбу може надаватися лише судом);

2) між двоюрідними братом та сестрою;

3) між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;

4) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

5) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

Однак, шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, що передбачені в пунктах 1, 2, 4 частини першої статті 41 Сімейного кодексу, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Шлюб, визнаний судом недійсним, є недійсним від дня його державної реєстрації. У разі за визнанням шлюбу недійсним відновлюється становище, що існувало до його укладення. Особи, які перебували у недійсному шлюбі, не набувають тих прав та обов'язків; що виникають у подружжя. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, то воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, а розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.

Особа, якя не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право в судовому порядку на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі як спільної сумісної власності подружжя, на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом, а також на аліменти, як при дійсному шлюбі та на прізвище, котре вона обрала при реєстрації шлюбу.

Діти, народжені у недійсному шлюбі, мають такі самі права та обов'язки, що й діти, які народилися у дійсному шлюбі.

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти "неукладений" шлюб.

Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.

Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

5. Правовідносини між подружжям, між батьками і дітьми в сім'ї

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям. Насамперед, виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них.

Немайнові права та обов'язки, як і інші сімейні права та обов'язки їх володаря, не передаються і не відчужуються.

До особистих немайнових прав та обов'язків подружжя належать:

1. Право на материнство та батьківство.

2. Право на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток.

3. Право чоловіка та дружини на особисту свободу.

4. Право на розподіл обов'язків та на спільне вирішення питань житла сім'ї.

5. Обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю.

6. Право на зміну прізвища як дружини, так і чоловіка.

Між подружжям виникають також майнові відносини, які ре

гулюються чинним законодавством України, зокрема, Сімейним

кодексом та договорами, укладеними між сторонами.

Сімейний кодекс України розрізняє спільну сумісну власність подружжя, а також особисту приватну власність дружини, чоловіка.

Відповідно до статті 51 зазначеного кодексу, особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, яке набуте кожним із них:

до шлюбу;

під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; - під час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто. Також особистою приватною власністю кожного з подружжя є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності (в т.ч. коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, премії, нагороди за особливі заслуги (однак, той з подружжя, який своїми діями сприяв їх одержанню, має право на свою частку), майно, набуте кожним із подружжям за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, кошти, отримані як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди.

У випадку, коли за час шлюбу, роздільне майно кожного з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат або затрат іншого з подружжя (подарований дружині житловий будинок капітально відремонтовано у період шлюбу), то воно у разі спору може бути за рішенням суду визнане об'єктом права спільної сумісної власності. Цим майном, кожний із подружжя розпоряджається самостійно на свій розсуд, але при цьому він повинен враховувати інтереси сім'ї, насамперед дітей.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, с його спільною сумісною власністю, тобто кожна річ, крім речей індивідуального користування та речей, виключених з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження вищезазначеним майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При укладенні одним із подружжям договорів, які потребують нотаріального посвідчення (наприклад, відчуження нерухомого майна і (або) державної реєстрації), обов'язково вимагається письмова згода на його укладення другого з подружжя, яка повинна бути нотаріально засвідчена. Також вимагається письмова згода подружжя на укладення договору відчуження цінного майна.

Подружжя вправі домовитися про порядок користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності (наприклад, автомобілем, комп'ютером).

У випадку'нотаріального посвідчення подружжям договору про порядок користування житловим будинком, квартирою, будівлями та спорудами, земельною ділянкою, цей договір має обов'язкову силу як для подружжя, так і для їх правонаступників.

Чоловік та дружина мають право укладати між собою всі договори, що не заборонені чинним законодавством України, як щодо належного подружжю роздільного майна, так і щодо майна на праві спільної сумісної власності.

У частині 2 статті 64 Сімейного кодексу передбачено виняток із загальних правил, тобто для укладання договору про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності не потрібно виділяти частку за відчужувачем.

Однак, якщо чоловік чи дружина бажають укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя, то це можливо зробити лише після визначення та виділення в натурі або визначення порядку користування майном.

Законодавець у частині 1 статті 70 Сімейного кодексу передбачив, що частки дружини та чоловіка на майно, що належить на праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаємо увагу на те, що до вимог про поділ майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, позовна давність не застосовується, якщо шлюб між ними не розірвано. У випадку розірвання шлюбу до вимоги про поділ вищезазначеного майна застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до чинного сімейного законодавства чоловік та дружина зобов'язані матеріально підтримувати один одного.Тоб-то, як правило, діє принцип добровільної матеріальної допомоги.

Однак, у разі відмови одного з подружжя від матеріальної допомоги іншому, останній (той, що потребує), має право на утримання за наявності таких підстав:

наявність зареєстрованого шлюбу; той з подружжя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги; матеріальна можливість другого з подружжя (з якого стягуються аліменти) надавати допомогу тому, хто потребує.

Тобто той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, вправі вимагати аліменти лише тоді, коли його заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це було встановлено судом.

Право на утримання аліментів має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, незалежно від права відшкодування шкоди. Розірвання шюбу не припиняє аліментних зобов'язань. Утримання надається у натуральній або грошовій формі. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі щомісячно. Однак подружжя, вправі укласти договір про надання утримання одному з них. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчусться.

Слід нагадати, що шлюбним договором, укладеним між подружжям, може бути передбачено стягнення аліментів – допомоги щодо утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі. Право на утримання припиняється у випадку поновлення працездатності, а також реєстрації повторного шлюбу від дня настання цих обставин. Право одного з подружжя на утримання припиняється за рішенням суду за таких обставин:

перебування в шлюбних відносинах нетривалий час;

- одержувач аліментів свідомо поставив себе у станови ще такого, що потребує матеріальної допомоги, отримувач допомоги став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину та приховування ним від другого з подружжя при реєстрації шлюбу тяжкої хвороби та непрацездатності.

Статтею 89 Сімейного кодексу України надано право подружжю, а також особам, шлюб між якими було розірвано, право укласти та нотаріально посвідчити договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.

Різновидом сімейних правовідносин є правовідносини міме батьками і дітьми. Підставою виникнення правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей від даних батьків, яке повинно бути засвідчене у встановленому законом порядку, тобто органом РАЦСу (Свідоцтво про народження дитини, Свідоцтво про шлюб батьків).

Сімейним кодексом регламентовано визначення походження дитини також у таких випадках: коли батьки не перебувають між собою в шлюбі; штучного запліднення й імплантації зародка; за заявою чоловіка (жінки), котрі вважають себе батьком або матір'ю дитини; у випадку реєстрації повторного шлюбу з тією ж самою особою. Також батьківство можливо встановити в судовому порядку.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей належать:

- обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу здоров'я, зареєструвати дитину в органі РАЦСу;

право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові;

- право та обов'язок виховувати дитину;

обов'язок утримувати дітей до повноліття; право визначати місце проживання дітей.

Як правило, у сім'ї існує спільний бюджет, а батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Якщо майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, то воно належить їм на праві спільної сумісної власності. Як батьки, так і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.

До майнових прав та обов 'язків батьків та дітей належать:

1. Право та обов'язок батьків спільно управляти майном дітей відповідно до статей 177, 178 Сімейного кодексу.

2. Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх і непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, в тому числі обов'язок утримувати повнолітніх дітей (до досягнення 23-річного віку), які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.

3. Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, а також брати участь у додаткових витратах на батьків, спричинених тяжкою хворобою, інвалідністю або нікчемністю.

Батьки можуть, бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Порядок нарахування та стягнення аліментів з батьків на користь дітей регулюється главами 15, 16 Сімейного кодексу, а аліменти з повнолітніх дітей на батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги Главою 17 названого кодексу.

СIМЕЙНI ПРАВОВIДНОСИНИ