2.3. Специфіка виконання курсових робіт залежно від об'єкта дослідження

Тематика курсових робіт із української мови дуже різноманітна. Вона охоплює усі розділи: лексикологію, фразеологію, фонетику, орфоепію, гра­фіку, орфографію, словотвір, морфологію, синтаксис, стилістику. При цьо­му досліджуються явища різних підсистем мови, а тому виконання робіт із лексики і фразеології, фонетики й орфоепії, словотвору, морфології тощо відзначається певними особливостями. Ознайомлення з ними допоможе при написанні вказаних курсових.

Роботи із лексики можуть мати як реферативний, так і дослідницький характер.

У курсових роботах реферативного типу можуть розглядатися теоре­тичні питання, що стосуються співвідношення слова і поняття, природи лексичного значення, його типів та структури і под.

Найбільш поширений тип курсових робіт із лексики — це роботи дослі­дницького характеру, переважно аналітичні, у яких вивчається лексика од­ного чи кількох творів, окремої соціальної групи, окремого регіону тощо.

Що ж специфічного у таких роботах? По-перше, при складанні карто­теки треба виписувати не тільки окремі слова, а й цілі речення (міні­мальний контекст), які допоможуть найбільш точно встановити значення слів, що підлягають аналізу.

По-друге, при оформленні карток речення, зазвичай, записують у ниж­ній частині картки як ілюстративний матеріал, у правому ж верхньому куті виписується слово, що досліджується, таким чином середина картки залишається вільною. Тут подаються потрібні словникові дані. Адже при роботі над лексичним матеріалом обов'язковою умовою об'єктивності дослідження є опора на словники чи інші довідники. Наприклад, при вивченні іншомовної лексики у художніх творах різних авторів, слів-термінів у художньому мовленні і под. — кожне слово треба супроводжувати словниковою довідкою (у нашому випадку це може бути Словник україн­ської мови в 11-ти томах (СУМ) або ж словник іншомовних слів чи відпо­відний термінологічний словник).

Наведемо приклад такої картки до курсової роботи на тему "Іншомов­на лексика у поезіях Ліни Костенко".

КІМОНО (япон., букв. - одяг) -

японський чоловічий і жіночий

одяг типу халата з широкими

рукавами і поясом. (СІС, 268)

Стояли сосни в білих кімоно

С. 106

Зрозуміло, що у вступі вказується не тільки джерело ілюстрування (у нашому випадку — це: Костенко Л. Вибране. — К.: Дніпро, — 1989. — 559 с), але й зазначається, звідки взято словникові довідки. У наведеній картці тлумачення слова подається за таким словником: Словник іншомов­них слів / Уклад.: С М. Морозов, Л. М. Шкарапута. — К.: Наук, думка, 2000. — 680 с Прийняте автором курсової роботи скорочення назви цього видан­ня (СІС) треба подати у списку скорочень.

Наголосимо ще раз: словникові довідки включаються у лексичну робо­ту обов'язково, незалежно від того, чи тема пов'язана із походженням слів, чи із якимось типом термінологічної лексики, чи із явищами полісемії, синонімії тощо. У таких випадках звернення до словників дає можливість, наприклад, відмежувати загальномовні явища, зафіксовані у словниках, від індивідуально-авторських.

Курсові роботи із фразеології нічим суттєво не відрізняються від лек­сичних робіт, бо і методика карткування, й опрацювання фразеологізмів такі ж, як у згаданих роботах із лексики. Класифікувати сталі сполучення можна за походженням, за стилістичними особливостями, за сферою вжи­вання тощо. Характерною рисою опрацювання фразеологічного матеріа­лу, як зазначають мовознавці [1,40], є необхідність розмежування різних структурних типів фразеологічних зворотів.

Зауважимо, що роботи із лексики та фразеології відзначаються різно­манітністю, тому що до аналізу певного фактичного матеріалу можуть бути застосовані різні підходи. Покажемо це на прикладі курсової роботи "Мисливська лексика у гуморесках Остапа Вишні". Аналіз фактичного матеріалу може бути проведений залежно від того, що позначають ці лек­семи, тобто за лексико-семантичними групами: 1) назви знарядь полюван­ня; 2) назв мисливського спорядження; 3) назви предметів мисливського побуту; 4) назви об'єктів полювання; 5) слова, що позначають ті чи інші дії, пов'язані з мисливством тощо.

Цей же матеріал можна досліджувати з погляду походження і виник­нення: 1) власне українська лексика; 2) запозичені слова; 3) неологізми; 4) перехід лексичних одиниць із пасивного словника в активний; 5) шляхи виникнення нових найменувань: а) складні слова, б) складноскорочені сло­ва, в) абревіатури тощо.

Нарешті, мисливська лексика, яка трапляється у гуморесках Остапа Вишні, може бути вивчена з врахуванням сфери її вживання: 1) загаль­новживані слова; 2) загальновживана лексика, яка набула специфічного значення; 3) мисливські терміни; 4) їх переносне вживання; 5) термінолексика інших галузей, що перейшла до розряду мисливської.

Зрозуміло, що групування мовних фактів у кожному конкретному ви­падку залежить від обраного аспекту дослідження. Помітну роль у визна­ченні підходів до аналізованих явищ відіграє науковий керівник роботи.

Неабияке значення для вивчення історії народу, становлення та розвитку мови належить роботам з ономастики, які переважно мають описовий хара­ктер. Вивчення антропонімів, гідронімів, оронімів, хоронімів, ойконімів і т. д. передбачає встановлення їх етимології, способів творення, території поши­рення тощо. Карткування такого лексичного матеріалу має свої особливості.

Висновки у розглянутих роботах звичайно містять інформацію про по­ширеність тих чи інших явищ, уживаність лексичних одиниць і фразем, їх стилістичну роль, структурні особливості і т.д.

Курсові роботи з фонетики й орфоепії бувають як реферативними, так і дослідницькими. У роботах першого типу можуть осмислюватися питання, пов'язані з історією української акцентології, засобами евфонії,

становленням орфоепічних норм сучасної української літературної мови тощо. Дослідницькі роботи частіше носять описовий характер. Різнома­нітні фонетичні чи орфоепічні явища також реєструються на картках за допомогою транскрибування. Якщо об'єктом аналізу виступає усне мов­лення носіїв певної групи, регіону, на картці, а також у вступі необхідно подати належні відомості. Характер висвітлення матеріалу звичайно буває традиційним: описуються голосні звуки і характер їх вимови у опитуваних носіїв мови, потім — приголосні, різні сполучення звуків тощо.

Курсові роботи зі словотвору частіше бувають дослідницькими і ма­ють описовий характер. У них звичайно вивчаються способи словотво­рення у сучасній українській мові або ж окремі словотворчі засоби різних частин мови. Джерелом дослідження в обох випадках можуть бути ху­дожні твори, газетні чи наукові статті, словники, усне мовлення.

На картки виписуються у відповідному контексті (речення, рідше — словосполучення) похідні лексеми, утворені певним способом, чи ті, що містять словотворчі елементи, які є предметом дослідження. У роботах зі словотвору часто аналізується велика кількість прикладів, яку включити в курсову неможливо, тому доцільно використати метод статистичної харак­теристики. У такому випадку вказується лише загальна кількість певних мовних явищ, а як приклад наводять 10—15 одиниць.

Під час дослідження елементів і способів словотворення перш за все потрібно звернути увагу на ступінь їх продуктивності у сучасній українсь­кій мові, виявити різні значення суфіксів і префіксів, стилістичні відтінки, яких вони надають слову, а також встановити сферу використання слів з різними словотворчими елементами.

Характер курсових робіт із морфології та особливості їх виконання визначаються поставленими у роботі завданнями. Залежно від цього кур­сова може бути реферативною, дослідницькою і комбінованою.

Варто зауважити, що при висвітленні питань морфології не можна за­бувати про взаємозв'язок та взаємозумовленість морфологічних і синтак­сичних явищ, треба обов'язково враховувати це під час викладу матеріалу. Адже усі зміни словоформи, що розглядаються в морфології, реалізовую­ться у складі речення і виражають різні відношення між його членами. Разом із цим морфологічні явища визначають особливості синтаксичних побудов. Інакше кажучи, морфологічна своєрідність окремих класів слів тісно пов'язана з їх синтаксичними властивостями.

Методика карткування морфологічних явищ не відрізняється від описа­ної вище, хіба що додатково вкажемо на необхідність виписувати на карт­ки не окремі форми слів, а речення, у якому представлена потрібна фор­ма слова чи граматична категорія.

Загальною вимогою до усіх робіт із морфології є аналіз зібраного фак­тичного матеріалу з метою встановлення граматичних значень, категорій, їх формального вираження та виявлення у мовленні.

Окремі зауваження:

1. Під час вивчення окремих граматичних форм слід звернути особли­ву увагу на їх загальні й конкретні значення, зумовлені вживанням досліджуваних одиниць у певному контексті.

2. Описуючи формотворення і граматичні категорії, треба враховува­ти наявність у мові простих і складних граматичних форм.

3. У всіх роботах необхідно подавати історичне висвітлення досліджу­ваних явищ, однак залежно від теми й характеру курсової воно може бути в одних випадках бажаним, а в інших — обов'язковим.

4. Службові слова не мають самостійного лексичного значення, форм словозміни, їм не притаманні граматичні категорії, властиві самостій­ним частинам мови. З огляду на це прийоми вивчення й опису таких слів специфічні. Класифікація різних груп службових лексем визнача­ється відмінностями їх синтаксичної ролі у складі простого чи склад­ного речення. У зв'язку з цим при дослідженні службових слів у кур­совій роботі ставлять такі завдання: визначити граматичні відношен­ня між словами, які вони, виражають (прийменники, сполучники) і реченнями (сполучники); з'ясувати їх синтаксичну роль у складі про­стого і складного речень; установити відтінки значень, які вони вно­сять (частки).

Прийменники можна аналізувати з погляду їх походження, морфологіч­ного складу, вираження ними різноманітних відношень (часових, просто­рових, причинових тощо), вживаності з певними відмінками, співвіднесе­ності із дієслівними префіксами. Частки досліджуються у плані виявлення їх функцій у мовленні (словотворчі й формотворчі) і значень, які вони виражають. Встановлюється також їх походження. Сполучники вивчають­ся з погляду структури і походження, особливостей вживання ( одиничні, повторювані, парні) і ролі у реченні (сурядні й підрядні).

Завданням курсових робіт із синтаксису є аналіз типів словосполу­чень, функцій слів як елементів словосполучення і членів речення, різних типів речень, їх значення й умов вживання.

У синтаксисі є дискусійні, а також малорозроблені питання, багато те­оретичних проблем можуть бути предметом висвітлення курсових робіт реферативного характеру. Зауважимо, що синтаксичний матеріал потре­бує глибокого обґрунтування, із залученням даних суміжних наук — філо­софії, логіки, психології і, звичайно ж, загального мовознавства й історії мови.

Щодо дослідницьких робіт із синтаксису треба зазначити таке: через обсяг синтаксичного матеріалу, що є предметом дослідження, ілюстру­вання окремих положень прикладами у таких курсових більш обмежене, ніж у інших роботах. Достатньо навести від 5 до 10 прикладів, інші ж вияв­лені факти підлягають статистичному опрацюванню.

Специфіка робіт зі стилістики визначається метою і завданнями до­слідження, а також методикою опрацювання мовного матеріалу, хоча пред­метом вивчення є ті ж одиниці мови, що й у лексикології, фонетиці, мор­фології, синтаксисі. Кінцева мета стилістичного аналізу — з'ясування ви­ражальних можливостей, функціональних особливостей різних мовних оди­ниць, виявлення доцільності використання їх у певних мовленнєвих ситуа­ціях ( конкретному стилі чи окремому творі).

У курсових роботах реферативного типу вивчаються різноманітні тео­ретичні проблеми цієї порівняно молодої галузі мовознавства.

Дослідницькі роботи передбачають аналіз фактичного матеріалу у трьох планах: 1) вивчення функціональних стилів мовлення, загальної стилісти­ки; 2) стилістики художнього мовлення; 3) практичної стилістики.

Якщо тема роботи передбачає вивчення функціональних стилів мов­лення, завданням аналізу фактичного матеріалу є: а) виявлення особливос­тей функціонування різних стилів мовлення, б) дослідження стилістичних засобів української мови (певних пластів лексики у ту чи іншу епоху, ана­ліз морфологічних, синтаксичних особливостей і под.). Джерелом дослі­дження звичайно обирають кілька творів, щоб виявити, наскільки типови­ми виступають зауважені стилістичні особливості. Методика карткування така ж, як і при написанні робіт із лексики, морфології, синтаксису тощо. Під час опрацювання матеріалу доцільно застосовувати статистичні мето­ди, а також зіставлення даних у досліджуваному стилі з іншими стилями.

Завдання курсових робіт зі стилістики художнього мовлення: а) з'я­сування мовної майстерності того чи іншого письменника; б) вивчення стилістичних особливостей певного твору чи літературного напрямку.

Часто темами курсових є зображальна роль мовленнєвих засобів у різ­них творах. Аналізуватися можуть усі мовленнєві засоби, використані пи­сьменником, або ж окремі (лексичні, фонетичні, синтаксичні тощо), як-от у курсових: " Мова казок для дітей Василя Симоненка", "Поетичний син­таксис ранніх творів Павла Тичини". Окремі теми можуть передбачати висвітлення функцій мовних одиниць у художньому творі, наприклад: "Мовні засоби гумору в автобіографічній повісті О.Довженка "Зачарована Дес­на", "Мовні засоби створення контрасту у повісті Богдана Лепкого "Бату­рин" і под. Як бачимо, аналіз мовного матеріалу повинен бути органічно пов'язаний із розглядом таких категорій, як тема, ідея твору, система образів, треба враховувати індивідуальні особливості письменницької майстер­ності, авторську манеру зображення тощо. Така єдність мовного матеріа­лу і позалінгвальних категорій у процесі стилістичного аналізу досягається за допомогою особливого методу семантико-стилістичного аналізу мовних засобів, використаних письменником. Як наголошують Є. Артеменко, Р. Кавецька і Б. Кривенко, він є головним у роботах стиліс­тичного типу і передбачає виконання трьох основних взаємопов'язаних завдань: "що із мовленнєвих засобів відібрано письменником із загально­народної мови, для чого і як вони використовуються у творі" [1, 56].

У курсових роботах із практичної стилістики звичайно аналізуються дже­рела, у яких наявні стилістичні помилки. Це можуть бути письмові роботи учнів, студентські творчі роботи, статті із місцевих газет тощо. Предметом аналізу виступають приклади неправильного слововживання, газетні штам­пи, канцеляризми, помилки синтаксичного характеру: неправильна побудо­ва синтаксичних конструкцій, недоречне вживання дієприслівникових зво­ротів, неправильне використання сполучних засобів тощо. Методика дослі­дження фактичного матеріалу традиційна: необхідні мовні факти карткуються, систематизуються, а потім аналізується характер помилок, їх причини, а також даються рекомендації щодо виправлення виявлених огріхів.