Розділ з відбиття матеріального й духовного життя народу у фразеологізмах

Матеріальне і духовне життя народу становить невичерпне джерело ФО і разом з тим створює той екстралінгвістичний фон, на якому об'єм­ніше проступають і мовні вартості. У статті "Про народну фразеологію" Б.О.Ларін зазначає, що фразеологізми завжди якоюсь мірою відбивають світогляд народу, суспільний лад, ідеологію своєї епохи [7, 31]. На думку Г. П. Їжакевич, "фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національ­ного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги" [5, 14]. Лаконічно й образно передаючи "великі мислені маси" (Потебня), ФО доносять голос старожитніх пам'яток, колишній світ воїна і мирного орача, їхні звичаї, обряди, забобони, побут. Подані за певни­ми ідеографічними розрядами, ФО віддзеркалюють різні сторони народ­ного буття.

1. Давній побут, трудові процеси селянського життя: узяти на решето й пересіяти (21), обірвати нитку життя (22), розшнуровувати варги (28), виместись з хати (29), квасити кислиці (46), наплести кошелів (65), змі­сити на тісто для галушок (70).

2. Історичні події, факти життя: дістати порцію свинцю (26), копати яму для живих (248), в животі контрреволюція прокидається (428).

3. Рослинний і тваринний світ: людина без кротячих потайників у мізку (22), ведмідь на вухо наступив (33), старого вовка за хвіст не впійма­єш (41), бути на коні і під конем (70), підшитий хитрим лисом (96), скрутити в баранячий ріг (100), розумітись, мов кріт на зорях (150).

4. Соціальні відносини: мати десь руку (89), пан чи пропав (95), ха­пати за чуба (106), ходи кумом королю (113), скидати шапку (369), мати торбу за плечима (151).

5. Одиниці виміру (міри довжини, ваги...): рукою подати (424), ні на крихту (435).

6. Духовна культура: залишити під заставу душу (10), пишатися, мов свячене порося (147), хрест поставити (358), за чимось справити помин­ки (367).

7. Фольклор: й у вус не дути (73), на хуху, ні духу (73), козак не без долі, а дівка не без щастя (121), одна брова - варта вола (160).

Багато що може повідомити розгалуженість тієї чи іншої групи і пря­мий план ФО. Про важливе місце ткацького й прядильного ремесла свід­чать звороти типу обірвати нитку життя (22), підшиті хитрим лисом (96), обітнути душу (355), зв'язав чорт бісовим мотузочком (361). Про гончарне ремесло нагадує виспів сунути голову в чужий глек (156); промлинарсь­ку справу - в голові, як у млині (119), усе перемелеться (238).

Треба зазначити, що в аналізованому романі активно функціонують прислів'я і приказки, які порівняно з іншими фразеологізмами найбільш влучно, стисло й образно передають найтонші нюанси людських почуттів і стосунків, найточніше втілюють думку в слові.

Прислів'я та приказки М. Стельмах вживає для відображення поведін­ки персонажів, індивідуальних характерів, інтелектуального рівня тощо.

Про балакучу людину, людину, яка говорить не завжди те, що треба, письменник зазначає: вези візок, а ми послухаєм (33), як задзвонить язи­ком на різдво, то до великодня не спиниться (69) - приказки; коли язик гуляє, то нижчеспиння відповідає (171), як нема в язиці розуму, то його в нижчеспинні шукають (171) — прислів'я. На відзначення вроди використо­вує наступні приказки: вона на вроду, як ясна зоря у погоду (205), одна брова - варта вола (160), гарне личко - серцю неспокій (255). Для того, щоб підкреслити брак розуму, вживає: уже й виріс, та розуму не виніс (32), краще мати бідну кишеню, аніж бідну голову (116). Зло викриває Стельмах прислів'ями і приказками типу катюзі по заслузі (349), уста, мов пуп'янок маєш, а з уст каміння жбурляєш (40), хто дияволу слу­жить, той з чортом дружить (211) та інші. Для зображення досвідченої, обізнаної, навіть дещо хитруватої людини письменник використовує два подібні між собою фразеологізми: старого вовка за хвіст не впіймаєш (14), старого лиса не виведеш з ліса (357). Фразеологічними антонімами до них є фразеологізми, аналогічні один одному за своїм лексичним оформленням, із загальним значенням "недосвідчений, меншовартісний": де вже клешні рака змагатися з кінським копитом (171), куди кінь з ко­питом, туди й рак з клешнею (435).

Оригінальною є використана у тексті приказка, остання частина якої (хліб усьому голова) - загальновживана, відображає шанобливе ставлен­ня українців до хліба, який був і залишається для них святим. Маючи гір­кий досвід, а саме роки голодомору, народ усвідомив, закарбував глибо­ко в серці цінність і святість хліба, що є "усьому головою". В страшний голодний рік люди за останнє прагнули придбати хоч шматочок хліба. В уста безсоромного Магазаника автор вкладає приказку: "Знаєш, як люди кажуть: грушка - минушка, сливка - слинка, риба - вода, хліб - усьому голова" (66).

Відбиття процесу пізнання часових форм існування дійсності відбувається у висловах: поки в баби спечуться книші, в діда не стане душі (174), згадала баба дівера, що замолоду діяла (204), года як вода: пройшли -й нема (330), час і каміння ломить (360), кожний час має свої ваги (211), пізня година нечисту силу виводить (427).

М. Стельмах вводить в текст прислів'я, а частіше приказки, які за суттю приналежні до народних і створюють відповідний колорит. Ці ФО є орга­нічним складником мови персонажів, активно вживаються й у мові автоpa, відображаючи його особисте ставлення до дії, вчинків персонажів, до різних процесів та явищ. Залежність людини, зверхність сильнішого, того, хто має владу, і покірність слабшого, з малою силою волі та боязливістю перед тим сильнішим М. Стельмах відображає у приказці не хоче півень на чуже весілля, та несуть (361). Ницість людської душі яскраво виражають приказки високого роду, та песького ходу (367), сюди - гав, а туди дзяв (367).

Зустрічаємо й інші приказки, що звучать ніби моральні настанови, ви­ступаючи кодексом добропорядної людини, застерігаючи її від лінивства, нерозсудливості, рабської покори, "колінкування" душі: у чужі криниці легше заглядати, аніж свою викопати (72), хто міняє, той сорочки не має (118), не питаючи броду, шубовсть у воду (120), я вам махнув рукою, а ви не повели й ногою (171).

Аналіз мови роману "Чотири броди" свідчить про те, що в тексті до­сить широко представлені фразеологізми з категоріальним значенням ста­ну. Взагалі вперше на фразеологізми, що виражають граматичне значен­ня стану, звернув увагу В. В. Виноградов, який показав закономірний ха­рактер граматичного оформлення ФО за допомогою категорії стану. Однак у працях з фразеології питання про ФО, співвідносні з цією категорією, вирішене неоднозначно: одні автори відзначають наявність цих одиниць в мові і виділяють їх в окремий семантико-граматичний клас (Дудни­ков А. В.), інші не роблять цього. Проте, враховуючи широке використан­ня ФО з граматичним значенням стану в аналізованому романі, зупини­мось на них детальніше. Адже у сфері фразеології стан проявляється і виражається більш інтенсивно і різноманітніше, ніж у сфері лексики.

В структурно-граматичному відношенні ФО з семантикою стану не­однорідні. Вони можуть бути організовані за такими моделями: поєднан­ня службового слова з повнозначним (не мед (49), ні звуку (118), не по собі (119)), сурядне поєднання слів {ні пуху, ні духу (73)), підрядні сло­восполучення (сушити голову (109), квасити кислиці (46), речення (вед­мідь на вухо наступив (33)).

Багато з таких фразеологізмів за своєю формальною структурою од­нотипні з ФО інших семантико-граматичних розрядів: субстантивними (капустяна голова (119), лисий розум (342), ад'єктивними (шкіра й кості (293) тощо.

При всій структурно-семантичній різноманітності фразеологізмів в їх змісті є дещо спільне, яке дозволяє об'єднати їх в один семантико-гра­матичний розряд. Залежно від того, який стан передають ФО, розрізня­ють дві основні семантичні групи:

1. ФО, які означають якісний стан. Це найбільша і найпродуктивніша група, в середині якої можна виділити дві підгрупи. ФО першої підгрупи виражають стан природи, навколишнього середовища, обстановки: ніхуху, ні пуху (730), ще чорти навкулачки не бились (дуже рано (145), ніде ні лялечки (137).

ФО другої підгрупи означають стан людини (фізичний, емоційний, психічний). Цих ФО у романі дуже багато: відкинути копита (13), в очах побільшало піщаника (здивувався (15), квасити кислиці (46), кров шуго­нула в голову (95), гризти пальці (96), сушити голову (106), набрати на вид кваснини (144), мати торбу за плечима (151), мати сирицю в тілі (156), в очах стрибають білки (441), душитись сльозами (434), зчавити серце лещатами (429) та інші.

2. ФО, які вміщують кількісну характеристику стану, передають невизначено-кількісне значення "багато, незліченна кількість" або "мало, недоста­тньо": є ще в Бога дні (41), хоч греблю гати (123), їсти, як у міх кидати (145), ніде ні лялечки (137), ні на крихту (435).

Окремі, ФО можуть одночасно входити в дві групи: ніде ні лялечки - в першу ("тихо" - якісна характеристика) і в другу (кількісна характеристика).

Отже/ в порівнянні зі словами категорії стану співвідносні з ними ФО наділені рядом особливостей, зумовлених специфікою фразеологічної се­мантики. Для цих ФО характерна висока оцінна семантика.

В основі внутрішньої форми фраземи лежить образне світосприймання, що ґрунтується на метафоризованому осмисленні буття, традицій, звичаїв, обрядів, вірувань із урахуванням психоповедінкових архетипів, емоційно-почуттєвої цілісності "української душі". На ґрунті метафоризованого осми­слення висловів, що містять назви численних предметів побуту, передусім селянського, розвинена велика за обсягом і значеннєвим потенціалом група сталих зворотів, що засвідчили своєрідність народної образності, побудова­ної на власне українських світоглядних принципах. Включення до багатьох національно мотивованих фразеологічних компонентів типу глек, леміш, кварта, книш, постоли, макотертя (макітра), намітка, веретено зумовлене усвідомленням їх функціонального розмаїття, семантичних можливостей. Таких ФО із національно мотивованими словами у романі М.Стельмаха досить багато: старе веретено уміє прясти пряжу (359), попала душа на бісові жо­рна (359), коли б у макотерті мати більше лою (121), не поклоняйся посто­лу, коли можна вклонитися чоботу (258).

Відштовхуючись від компонентів - назв продуктів харчування, їжі, на­поїв — створюються образні характеристики добробуту. Назви традиційних українських страв у складі ФО метафоризувалися й модифікуються пись­менником по-різному. У "Чотирьох бродах" зустрічаємо такі ФО, що по­значають покарання, необхідність провчити: змісити на тісто для галушок (70), шкварчати, як сало на пательні (329), юшку варити з когось (339).

Отже, фразеологізми, що походять із побутового середовища, дають загальну картину народних уявлень про добро й зло, моральне й амо­ральне тощо.

У довгих рядах фразем різної семантики зустрічаються фразеологіз­ми, що своїми мотиваціями сягають української демонології і включа­ють компонент на позначення нечистої сили: бісова кров (горілка (25), ще ж чорти навкулачки не бились (145), на дідька скривився (145), під три чорти (147), летіти дідькові в зуби (161), / в старій грубі чорти топ­лять (пристрасть у старому віці (207).

Як бачимо, у розглянутих ФО на позначення нечистої сили письмен­ник використовує різноманітні слова-синоніми: біс, чорт, дідько, дия­вол, рогатий. Пряме значення компонентів на позначення нечистої сили, як правило, не усвідомлюється, проте вплив на семантичну структуру по­мітний.

На образно-метафоричні трансформації, що їх зазначають стійкі зво­роти, опосередковано впливають специфічно фраземні компоненти - пе­реосмислені узагальнені антропоніми, топоніми. їх уведення вже саме створює неповторний обрис фразеологізмів, що в свідомості мовця ви­кликає стандартні асоціації, на яких і ґрунтується її образна структура. Так узагальнений антропонім може ускладнювати метафоричний зміст фразеологізму, давати поштовх новому асоціативному осмисленню. Деякі власні імена у складі фразеологізмів виступають як своєрідні замінники прямих безсторонніх назв осіб за їхніми негативними властивостями.

В аналізованому романі "Чотири броди" зустрічаються такі ФО із вла­сними назвами: купці з Бару - ні грошей, ні товару (122); буду допитува­тись, де Крим, а де попова груша (205); не вмер Данило, то болячка задавила (357); сам Гнатко Безп'ятко з пекла нічим не догодить (358).

Серед фразеологізмів окрему групу становлять авторські вислови: скіф­ський смуток (11), слово на прив'язь припнути (11), моє око попасеться на твоєму личку (15), в очах побільшало піщаника (15), людина без кротя­чих потайників у мізку (22), літа лежали на його кощавих плечах, а зима на голові(24), розсікати когось очима (100), на вид набрати кваснини (144) та багато інших.