2.2. Методичні поради стосовно написання робіт дослідницького типу

Написання будь-якої курсової, як уже зазначалося, передбачає перш за все знання історії висвітлюваного питання. Саме тому роботу над курсо­вою дослідницького типу також необхідно починати із засвоєння теорети­чного матеріалу. Методика його добору й вивчення — та сама, що й для робіт реферативного характеру.

Однак специфіка дослідницьких робіт вимагає від студента спеціальних умінь і навичок, пов'язаних із роботою над фактичним мовним матеріа­лом. З огляду на це варто також ознайомитися із принципами його зби­рання, особливостями складання картотеки, із прийомами опрацювання зібраного матеріалу, викладу його у зв'язному тексті.

Зазвичай у роботі над фактичним мовним матеріалом виділяють три етапи: 1) накопичення необхідних мовних фактів; 2) відповідне опрацюван­ня їх; 3) висвітлення в тексті.

Накопичення конкретного мовного матеріалу полягає у виборі його з певних джерел і складанні картотеки. Цю роботу доцільно починати лише після вступної консультації у наукового керівника та попереднього загаль­ного ознайомлення із науковою літературою з обраної теми. На цьому етапі визначається обсяг мовних фактів, необхідних для аналізу, та харак­тер і кількість джерел, із яких вони вибиратимуться.

Таким джерелом можуть слугувати твори різних стилів (художні, публіцистичні, наукові тощо), різноманітні словники (тлумачні, етимоло­гічні, синонімічні, фразеологічні, термінологічні та ін.), а також конкретні носії мови, якщо досліджуються особливості усного мовлення. Залежно від теми й завдань роботи це може бути:

а) один твір якогось письменника; б) декілька творів одного автора; в) де­кілька творів різних авторів; г) твори різних жанрів.

Перед карткуванням визначається також, наскільки повно будуть вико­ристовуватися взяті для аналізу джерела: чи буде виписування мовних фактів повним, вичерпним, чи — частковим, вибірковим. Вичерпне карт-кування дозволяє робити більш точні висновки. До нього вдаються у тих випадках, коли у темі курсової вказано конкретне джерело (одне або де­кілька), у якому треба проаналізувати певне мовне явище.

Так, наприклад, готуючись до написання роботи на тему "Складні прик­метники у романі Уласа Самчука "Марія", студент спочатку ознайомлюється із твором і його мовою в цілому, опрацьовує наукову літературу про прикметни­ки, зокрема складні, а потім, уважно перечитуючи текст твору, виписує всі речення зі складними прикметниками, інакше кажучи, створює картотеку.

Картотекою називається зібрання окремих карток, на яких виписано необхідний для розкриття теми матеріал. Для зручності краще купувати (виготовляти) картки із цупкого паперу, які за розміром не більші полови­ни аркуша зі шкільного зошита й не менші 10 см на 12 см.

Вимоги до карткування

1. Мовні факти (слова, словосполучення, речення) треба подавати у мінімальному контексті — реченні, іноді для правильного визначення мовного явища слід зафіксувати ширший контекст — кілька речень.

2. Необхідне слово, словосполучення чи конструкція обов'язково виді­ляється (іншим кольором, шрифтом, підкресленням).

3. На кожній картці зазначається сторінка, на якій виписане явище пода­но у творі. Назва твору, його бібліографічні дані наводяться у вступі чи в списку літератури. Якщо ж мовний матеріал виписується із різ­них джерел, на картці зазначається назва твору і сторінка (за творами одного автора) чи прізвище, назва твору і сторінка (за творами кіль­кох авторів). Прізвища авторів та назви творів можна скорочувати, але при цьому у курсовій необхідно подати список скорочень.

4. При карткуванні треба дотримуватись абсолютної точності: не мож­на переставляти, замінювати, скорочувати слова в реченні; варто зберігати наголоси, якщо вони позначені; записуючи речення, по­трібно дотримуватися авторської пунктуації; після виділених якимось чином у тексті слів чи словосполучень у дужках зазначається, що це виділення авторське і вказується на його характер (напр., виписуючи метафори у поезіях Платона Воронька, у картці фіксуємо:

Тільки у слові — мама (розрядка — авт.),

В любому слові — мила (розрядка — авт.)

Чує своє безсмертя наш балакучий світ).

5. Якщо аналізоване мовне явище знаходиться у дуже великому за обсягом реченні, то його при переписуванні на картку можна скоротити, позначивши двома крапками місце розриву, пропуску. Але таке ско­рочення припустиме лише за умови, якщо зміст скороченого речення буде достатнім для осмислення необхідного мовного факту.

Зразок картки до курсової роботи на тему "Звертання у дитячому фольклорі" за збірником: Дитячий фольклор/ Упор, і передм. Г. В. Довженюк. — К.: Дніпро, 1986. — 304 с

Зайчику, зайчику, де ти був? С.110