Розділ 1

Семантико-граматичні розряди фо

Та їх основні структурні моделі

У романі "чотири броди"

Складності у визначенні семантико-граматичних розрядів ФО зумов­лені самою їх природою, своєрідним фразеологічним значенням, що утво­рилося в результаті метафоризації вільного словосполучення. Ця особли­ва властивість характеризує і фразеологічне значення, яке може здебіль­шого лише співвідноситись із лексичним значенням слова, а не бути йому адекватним. Фразеологізм лише за змістом, семантикою співвідноситься зі словом. ФО — це одиниця мови, що становить собою єдність фразео­логічного змісту і форми, може розглядатись як окрема самостійна оди­ниця мови, здатна виражати свою семантику, вступати з іншими одиниця­ми мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить і належати до певних семантико-граматичних розрядів, виконувати в реченні відповідну синтак­сичну роль. Граматичні розряди ФО часто співпадають із приналежністю їх стрижневих компонентів до тієї чи іншої частини мови. У таких випадках граматичні ознаки та синтаксична роль фразеологізмів збігаю­ться з граматичними характеристиками стрижневих компонентів. Взявши за основу принцип співвіднесення семантики фразеологізмів із значен­ням того чи іншого слова, можна встановити такі семантико-граматичні розряди ФО:

а) іменні: бісова кров (25), кум королю (113), капустяна голова (119), недорід в голові (171) тощо;

б) дієслівні: язиком орудувати (11), копита відкинути (13), ура крича­ ти ОХ), піти на дно (26), розшнуровувати варги (28);

в) прислівникові: лице в лице (93), як в бога за пазухою (106), з перцем (141), хоч греблю гати (123).

Досить різноманітними є і структурні моделі ФО, серед яких можна виділити ФО, модель яких співвідноситься зі словосполученням, і фразе­ологізми, організовані за моделями речення.

ФО, співвідносні за своїми моделями зі словосполученнями, можна класифікувати в основному так:

1. ФО, структурою яких є "прикметник" та "іменник", де граматично панівним виступає іменник, а залежним прикметник, перебуваючи, як правило, в препозиції: жива копійка (328), зле (лихе) око (456), гостре слово (166).

Для компонентів цієї групи ФО властиві форми роду, відмінка, числа, хоч за числами вони не завжди змінюються. У реченнях ці мовні одиниці виконують здебільшого функції підмета, додатка або виступають імен­ною частиною присудка: "То я подумала: може, це добрий чоловік шукає

собі пристановища від лихого ока, а й не знає, що сьогодні приїдуть з громадського господарства молотити стоги" (456).

До ФО моделі "прикметник + іменник" відносимо і фразеологізми, будові яких притаманне сполучення іменника із займенником та сполу­чення іменника з числівником: наш брат (357).

2. ФО, структурою яких є "іменник + Р.в. іменника". ФО цієї структури є субстантивними, оскільки за своїм значенням і за синтаксичними фун­кціями вони співвідносні з іменниками: суєта суєт (ЗО), точка зору (158), корінь зла (247). Наприклад: "От тягнеться він до непевного карбованця, до потаємних підземних скарбів, а не тямить, що все це суєта суєґ (ЗО).

3. ФО, структурою яких є "іменник + прийменник + іменник". Будова цих фразеологізмів близька до попередніх, але вони містять у собі імен­ник і прийменниково-відмінкову форму іншого іменника. За значенням і синтаксичним функціонуванням ці ФО також належать до іменних фразеологізмів: око в око, чуб у чуб (349), смерть за плечима (356), недорід в голові (171), два гриби в одному борщі (ускладнена модель уклинюванням числівників, с 151), журавель в небі (156) та інші.

4. ФО, структурою яких є "прийменник + прикметник + іменник". Лексико-граматичне значення фразеологізмів цієї моделі за своїм функ­ціонуванням співвідноситься із прислівниками, а тому вони можуть бути охарактеризовані як адвербальні, що мають постійний порядок розташу­вання компонентів, наприклад: до останнього подиху (495), на зламану голову (44), до переможного кінця (438).

5. ФО, структурою яких є "дієслово + іменник з прийменником або без нього". Такі ФО є найчисленнішою групою в романі і, за своїми гра­матичними ознаками, в основному співвідносні з дієсловами, а в реченні виконують роль присудка: перейти на мовчаники (11), орудувати язиком (11), пасеться око (15), піти на дно (26), виместись з хати (29), підрубати душу (ЗО), квасити кислиці446).

Поширена також ускладнена група фразеологізмів цього типу, коли при стрижневому дієслові залежними бувають два, а зрідка навіть три компоненти: тримати язик за зубами (213), жити на широку ногу (73), піднятись на найвищий гребінь (87), підшиті хитрим лисом (217).

ФО предикативної структури

Серед ФО цієї групи помітне місце займають фразеологізми, що за структурою відповідають двоскладному реченню: думки розпира­ли голову (171), очі пішли в засідку (445), в голові починає кружляти ярмарок (366), переляк загадючився по спині (361), ґедзь укусив (354), в голові зів'яла розсада (151), в голові на радощах метелики кружляють (181).

Подібні ФО самі можуть становити самостійне речення або виступати складовими частинами складних синтаксичних структур, виконуючи від­повідні синтаксичні функції. Наприклад: "І який ґедзь укусив молодицю, коли саме так потрібні її заспокійливі слова і принада" (354).

Другу групу ФО становлять такі фразеологізми, будова яких співвід­носиться з односкладним реченням: на дідька скривився (145), не мороч голову (97), в роботі — вогонь (114), в роті тане (118).

Отже, ФО, що належать до ядра фразеологічного запасу мови, мо­жуть виступати в ролі головних і другорядних членів речення або в ролі цілого речення, співвідноситися з тими чи іншими частинами мови. Як показують спостереження, найпоширенішими є дієслівні, іменні, прислів­никові фразеологізми. Аналіз структури різних типів ФО, використаних у романі, свідчить не лише про їх неоднорідність та строкатість щодо бу­дови, але й про специфічність, своєрідність і неповторність фразеологіч­ного матеріалу української мови.