-поспішність у здійсненні програми роздержавлення та приватизації власності;

-відсутність достатньої законодавчої бази, яка б чітко регламентувала взаємовідносини між особами найманої праці й роботодавцями.

Все це врешті решт приводить до того, що наші підприємці, переймаючи західний досвід у вирішенні проблеми зайнятості й організації праці та прагнучи забезпечити собі максимальний прибуток в найкоротший строк, застосовують не кращі методи. А це веде (і привело) до втрати трудящими частини соціальних гарантій, які вони мали, до погіршення умов праці, зниження заробітної плати,

ав кінцевому підсумку - до загострення соціальної напруги.

2. БЕЗРОБІТТЯ: СУТНІСТЬ І ПРИЧИНА

Як вже було показано, існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Що ж є причиною безробіття? Чи воно об'єктивно притаманне сучасному іг.-густріальному виробництву? Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на сутність та причини безробіття. Розглянемо найбільш поширені з них.

До "великої депресії"44 багато знаних економістів 19 і початку 20 століття ("класики" - А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу) вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці (в т.ч. і трудових), бо вона має властивість автоматично саморегулюватись, тобто, на їх думку, повна зайнятість є нормою ринкової економіки. Мотивувався цей висновок такими аргументами.

Аргумент 1. Практично неможливою є ситуація, при якій рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції,

виробленої при повній зайнятості. Таке твердження випливало з закону Сен45. Суть його зводиться до того, що сам процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично створює доходи, необхідні для закупівлі цієї продукції на ринку. В принципі Сей нічого нового не сказав, бо в дійсності ідеально функціонуюча модель економіки саме це й повинна передбачати.

Аргумент 2. Якщо ж рівень сукупних видатків виявиться недостатнім для закупівлі продукції, виробленої при повній зайнятості, одразу включаються такі важелі регулювання, як ціна й зарплата (в т.ч. ставка процента), і зниження загальних видатків не потягне за собою скорочення реального обсягу виробництва, зайнятості й реальних доходів. За допомогою цих важелів зниження рівня загальних (сукупних) видатків буде компенсуватись пропорційним зниженням цін. Іншими словами: за меншу суму видатків можна буде купити ту ж саму кількість продукції.

Але ж як бути з прибутками підприємців? Адже зниження цін поведе до зниження їх прибутків. На думку економістів-класиків, цього не станеться тому, що відповідно будуть знижуватись і ставки зарплати. Загальне зменшення сукупного попиту на продукцію проявиться в зниженні попиту на робочу силу й інші ресурси, рівень зарплати почне падати, й робітники змушені будуть погоджуватися на роботу за новими, нижчими ставками. Чи погодяться на це робітники? Відповідь: їм просто нікуди буде подітись, бо конкуренція з боку безробітних змусить їх до цього.

Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок зарплати до того рівня, доки ці ставки не стануть такими низькими, що підприємцям буде вигідно наймати всіх наявних робітників. Це відбудеться при новій, нижчій, рівноважній ставці зарплати. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що

вимушене безробіття в ринковій економиці неможливе. Кожен, хто бажає працювати за ставкою зарплати, що визначається ринком, може легко знайти роботу.

Логіка класичної теорії зайнятості приводить також до висновку, що держава повинна проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої сили.

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше й більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття стало

Ж.Б Сей - французький економіст 19 ст автор великої економічної праці "Трактат політичної економії". (1803 р.)

набувати все більших розмірів і врешті решт стало хронічним супутником капіталістичної економічної системи. У зв'язку з цим більшість економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936р. англійський економіст Д.М.Кейнс дав нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економиці, зміст якого базується на таких висновках:

1.При капіталізмі не існує внутрішнього механізму, гарантуючого повну зайнятість.

2.Повна зайнятість - швидше випадковість, а не закономірність.

3.Капіталізм не є саморегульованою системою, здатною до безконечного процвітання.

4.Економічні негаразди (наприклад, безробіття) не можна

зв'язувати лише з зовнішніми факторами (такими, як війни, посухи, повені, інші аномалії), як це роблять "класики". Навпаки, причини безробіття, інфляції й криз криються в самій економічній системі, зокрема, у відсутності повної синхронності в прийнятті основних економічних рішень, у першу чергу рішень про заоща дження та інвестиції. ,

5. Ціни на продукцію й зарплата є відносно стійкими до зниження, їхньому зниженню, на думку кейнсіанців, передують внутрішні фактори, згадані вище, які разом із зовнішніми факторами дестабілізують економіку.

Отже, кейнсіанці заперечують сам механізм класичної теорії зайнятості - автоматичне регулювання ставки процента і співвід-

ношення цін і зарплати. Згідно з їх теорією, безробіття для "чистого капіталізму"45 є закономірним явищем. Щоб його уникнути, необхідна активна політика держави. В чому вона повинна полягати?

Згідно з кейнсіанською теорією, основна причина безробіття полягає в психологічному факторі. З одного боку, трудящі не всі свої доходи витрачають на придбання життєвих засобів і послуг, частину їх заощаджують (відкладають "на чорний день"). Тим самим штучно зменшується попит на предмети споживання що стримує розвиток галузей і підприємств II підрозділу суспільного виробництва. Низькі темпи розвитку II підрозділу ведуть до падіння попиту на продукцію І підрозділу. А все це разом приводить до скорочення суспільного виробництва в цілому, а отже, і попиту на робочу силу. Виникає безробіття. З одного боку, підпри-

4Й В даному випадку піл "'чистим капіталізмом" розуміється капіталізм, функціонуючий в умовах саморегульованої економіки

ЛАП

„ємці мало інвестують розвиток виробництва, боячись зазнати збитків в умовах нестабільності економіки, що також виступає як антистимул розвитку виробництва і зумовлює падіння сукупного попиту на робочу силу. Безробіття можна уникнути якщо держава буде проводити політику, спрямовану на стримування зростання зарплати або на її зниження для регулювання процесу заощаджень населення, з одного боку, а з іншого - на стимулювання інвестиційної діяльності підприємців шляхом підстраховування їх за рахунок державного бюджету від можливих збитків.

Деякі економічні школи вважають безробіття наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку, щоб його подолати, пропонується: створення більш гнучкої структури зарплати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка з допомогою бірж праці, перекваліфікації робітників тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.

Проте всі ці заходи скеровані більше на пом'якшення проблеми безробіття, на тимчасове скорочення армії безробітних, врешті решт на виправдання безробіття, а не на усунення причин, що його породжують, бо вони (причини)

економістами Заходу, як правило, не розглядаються, а в деяких теоріях підміняються наслідками, на усунення або на пом'якшення яких і скеровуються основні рекомендації. Тому, незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалось ще жодній розвинутій країні Заходу. Більш того, спостерігається стійка тривала тендеція до його зростання.

Чому склалася така ситуація, коли вчені економісти аналізують, в основному, не причину явища, а форми його прояву або наслідки? Річ у тім, що причина безробіття криється в самому капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформувати існуючий лад. Але буржуазна наука говорити про це не хоче, тому й шукає можливості виправдати безробіття, довести шкідливість для суспільства повної зайнятості і т.ін.

Що ж є дійсною причиною безробіття? Щоб відповісти на це запитання, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящих верств населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості. Як це слід розуміти? Річ у тім, що нагромадження капіталу супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу відносна потреба в робочій силі зменшу-

ється47. Хоча в цілому може відбуватися абсолютне зростання кількості найманих працівників. Механізм цього явища досить простий. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною (застосовуються нові, більш продуктивні засоби праці). З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій будові (технічній), відштовхує все більше й більше робітників, що раніше буяй ним зайняті. А так як паралельно відбувається процес розшарування товаровиробників, що постійно поповнює армію потенційних найманих робітників, це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так званну промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Проілюструвати закономірність цього процесу можна таким прикладом. Припустимо, що початковий капітал К = 100млн.грн. його органічна будова

За цих умов вартість готової продукції \^=50млн.С+40млн.У+40млн.т=140млн.грн. Починаємо нагрома дження капіталу. Для цього частина додаткової вартості, припус тимо 50%, авансується на розширення виробництва, отже, будемо мати:

у свою чергу, частина, яка авансується на нагромадження (20млн.грн.), враховуючи технічний прогрес, буде тепер використана на придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили не в пропорції 1,5:1, як склалася органічна будова капіталу48 в попередній період, а припустимо, в пропорції 3:1. Тобто, будуть закуплені нові, більш продуктивні засоби праці, які потребують меншої кількості

Тепер, у результаті нового процесу виробництва

працівників для їх обслуговування. Тоді 20млн. ФН будуть використані таким чином:

W = 75млн. С + 45млн. V + 45млн. m = 165млн.грн. Таким чином, весь капітал зріс на 20%. Був 100млн.грн., став у результаті нагромадження К •= 120млн.грн. Постійний капітал С зріс на 25%. Був 60млн.грн., став 75млн.грн. Змінний капітал V зріс на 12,5%. Був 40млн.грн., став 45млн.грн. Отже, питома вага змінного капіталу в загальній сумі капіталу впала з 40% до 37,5%. А оскільки попит на робочу силу визначається не всім функціонуючим капіталом, а лише його змінною частиною, остільки в процесі нагромадження капіталу в умовах НТП кількість робочої сили, що споживається суспільним капіталом, порівняно з його зростаючим обсягом зменшується.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу. Останнє (нагромадження) через механізм зростання органічної будови капіталу породжує промислову резервну армію праці. При цьому складається враження, що ця частина населення є абсолютно надлишковою. Зокрема, вперше наголос на цьому зробив уже згадуваний нами англійський економіст 19 ст. Т.Мальтус. Він у своєму творі "Досвід про закон народонаселення" доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому з часом певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості. Так, у першому виданні "Досвіду про закон народонаселення" було записано буквально наступне: людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, і якщо батьки не спроможні її прогодувати, а суспільство не може скористатися її працею, не має права вимагати будь-якого прохарчування, вона є зайвою на зелслі49. На великому життєвому банкеті не має для неї місця. Природа наказує їй зникнути й, не затримуючись, виконає свій вирок.

Насправді ж "надлишок" працездатного населення є відно-

сним, тобто воно є надлишковим лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Історичний досвід підтверджує цей висновок. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує "надлишку" робочої сили і зникає таке соціальне явище, як вимушене безробіття (колишня світова соціалістична система господарства).

'" Розрядка наша