3. МЕХАНІЗМ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ТА ФОРМАЦІЙНОГО ПІДХОДІВ

Проводячи зіставлення формаційного та цивілізаційного підходів для з'ясування закономірностей історичного розвитку людства, з перших же кроків

зустрічаєшся з певними некоректностями цивілізаційного підходу. Що мається на увазі?

По-перше, немає чітко окресленої сфери застосування терміну "цивілізація". Так, у дослідженні Г.Пфлаумана, спеціально присвяченого генезису слова "цивілізація", показано, що поняття "цивілізований" спочатку використовувалося для позитивної оцінки тих чи інших суспільних явищ. Mipa6of37i, якому приписується пальма першості у використанні цього терміну, пов'язував його з доброчесністю. "Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому доброчесності". Деякі вітчизняні політики, особливо депутати різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, використовують слово "цивілізація" як остаточний переконливий доказ своєї правоти: "Так робиться в усьому цивілізованому світі".

Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства. Наприклад, виділяють цивілізації локальні, особливі, всесвітні, доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні; цивілізацію західнохристиянську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий американський історик Л.Г.Морган (1818-1884 pp.) цивілізацією називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація).

Отже, діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід виключно широкий, і кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов'язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д. Але за таким розпливчастим, невизна-ченим критерієм досить важко періодизувати історію розвитку суспільства. Така періодизація будується переважно на суб'єктивних оцінках, на випадкових факторах.

По-друге, людське суспільство існує вже понад 200 тис. років, а наші сучасні поняття про загальнолюдські цінності, так само, як і про зміст й основні характеристики цивілізаційного процесу, відносяться в кращому випадку до останніх 3-5тис., а то й 3-5 сотень

:*''. Мірабо - відомий діяч Великої Французької революції 1789-1791рр.

років, тобто, охоплюють не більше 1,5-2%, або 0,15-0,20% часу існування людства. А це означає, що підходити до пояснення законів розвитку людства в цілому із сьогоднішньою міркою не зовсім коректно.

Які ж тоді є підстави проголошувати цивілізаційний підхід як ідеальну концептуальну схему для пояснення всієї історії людства?

Прибічники цього підходу стверджують, що на відміну від формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом і передбачає рівноправність впливу різних факторів (економічних, політичних, релігійних, культурних, національних і т.д.) на хід розвитку історії. Тобто, на різних етапах конкретні повороти історії можуть залежати не лише від економічних, а від цілого комплексу -факторів (політичних, національних, культурних тощо).

На перший погляд, такий підхід дійсно ширший, ніж формаційний. Питання лише в тому, що розуміти під поворотом історії. Візьмемо конкретний приклад. Бородінська битва 7 вересня 1812 p., без сумніву, була поворотною подією в російсько-французькій війні й суттєво, хоча й не вирішальне, вплинула на подальшу долю Росії (в тому числі України), Франції та інших країн Європи.

Які ж фактори визначили долю цієї битви? З легенд відомо, що Наполеон був дуже застуджений, і це зашкодило йому проявити свій талант полководця. Історики ж стверджують, що річ тут зовсім не в самопочутті Наполеона чи Кутузова, а в соціально-культурних особливостях Росії, в готовності російських воїнів до самопожертви. Як би там не було, але достовірно можна сказати, що даний історичний поворот був визначений факторами морально-психологічного та природнокліматичного характеру й лише незначною мірою - економічними.

Але якщо звернутися до історично переломних подій, таких, як повстання селян і городян Франції весною та літом 1789р., які завершилися Великою Французькою революцією; до революційних потрясінь лютого-жовтня 1917р. у Петрограді; до подій, пов'язаних з розпадом Радянського Союзу та утворенням на його теренах цілої низки самостійних держав, які стали на шлях реставрації капіталізму, то неодмінно виявляється першочергова роль саме економічних факторів і лише потім, у другу або й третю чергу - національних, релігійних, соціально-психологічних та інших. Хоча в останньому випадку представники Руху, а також ті, хто себе зараз називають демократами, намагаються довести, що трапилося це (в тому числі й здобуття Україною самостійності) в результаті прагнення народів до національного самовідродження. В дійсності ж цей фактор був лише

загальним фоном, на якому діяли більш глибокі причини економічного характеру.

Який же можна зробити висновок? Найбільш глибокі історичні зрушення в остаточному підсумку мають у своїй основі насамперед

економічні причини, що, звичайно, не виключає впливу й інших факторів, які надають таким макро-історичним подіям конкретного політичного, ідеологічного, національного або соціального забарвлення. Тобто, мова йде про те, що формаційний підхід зовсім не виключає, як це йому приписують, істотного впливу на хід історичного розвитку інших, окрім економічних, факторів. Більше того, він передбачає, що економічний фактор, хоча зрештою й визначає хід історичного процесу, не є єдиним у цьому визначенні й не діє ізольовано від інших факторів.

Ось як, наприклад, це пояснив Ф.Енгельс у листі Е.Й.Блоху*381 у вересні 1890р. "...Згідно з матеріалістичним розумінням історії в історичному процесі визначальним моментом в остаточному підсумку^391 є виробництво та відтворення реального життя. Ні я, ні Маркс більшого ніколи не стверджували. Якщо хтось перекручує це твердження в тому розумінні, що економічний момент є начебто єдино вирішальним , то він перетворює це твердження в ніщо не говорячу, абстрактну беззмістовну фразу. Економічне становище -це базис, але на хід історичної боротьби також впливають і в багатьох випадках визначають переважну форму її різні моменти надбудови: політичні форми класової боротьби, ... державний устрій, правові форми й навіть відображення всіх цих дійсних битв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їх подальший розвиток у систему догм"'401.

Енгельс пояснював одну з причин такої вульгаризації підходу до історичного розвитку так: "Маркс і я частково самі винні

в тому, що молодь інколи надає більшого, ніж це варто, значення економічному факторові. ...На жаль, дуже часто вважають, що нову теорію цілком зрозуміли й можуть її застосувати зразу ж, як тільки засвоєні основні положення, причому не завжди вірно"'41'. Отже, справжній, а не перекручений формаційний підхід не заперечує багатофакторності історичного процесу, він лише

І381. Блох Йосип - редактор журналу "Sozialistische Monatshefte".

(за}. Розбивка наша.

І401. Маркс К., Знгельс Ф. Письмо Знгельса к Й.Блоху // Соч. Т. 37. С.394-395.

141'. Там же. С. 396.

приводить цю багатофакторність у певну систему та виявляє домінанту цієї системи - економічну підсистему. Тобто, певною мірою визначається стохастичний (випадковий) характер історичного процесу. Але за морем випадковостей цей підхід виявляє певні закономірності й доводить, що вони лежать переважно в економічній сфері, а не в сфері ідей, релігій, національних традицій та інших продуктів духовного буття.

Інша причина, через яку противники формаційного підходу хочуть замінити його цивілізаційним, - це широко розповсюджене помилкове уявлення (а в деяких випадках свідомо ініційоване) про те, що начебто історичний матеріалізм єдиною рушійною силою формаційного розвитку суспільства визнає лише класову боротьбу. Насправді ж у матеріалістичному поясненні суспільного розвитку класова боротьба виступає як специфічний спосіб прояву об'єктивних суперечностей лише в період так званої вторинної експлуататорської формації, час існування якої нараховує 20-25 тис. років (див. схему 44). Зі схеми видно, що в первинній або архаїчній формації, на яку припадає 9/10 всієї минулої історії людства, не було класів, а отже, й класової боротьби. Безкласовою цивілізацією марксизм прогнозує й посткапіталістичну (комуністичну) формацію, "де соціальні революції перестануть бути політичними революціями". Вона охопить також тисячоліття, якщо людство не загине від ядерної або екологічної катастрофи, привиди яких маячать на обрії саме вторинної формації.

Отже, з позицій справжнього марксизму, а не з подачі теперішніх його критиків, класова боротьба - лише скороминуча фаза в історії суспільства й тому не може бути "основною рушійною силою" всього його розвитку. Такою силою є неухильне зростання потреб людського суспільства (спочатку чисто фізіологічних, потім духовних і історичних) і розвиток на основі цього суперечностей, в першу чергу суперечностей між зростаючими потребами людей та можливостями виробництва на кожному даному етапі задовольнити ці потреби. Цей двигун, про що мова йшла в попередніх темах, стимулює як розвиток продуктивних сил, так і економічних, правових, політичних та інших відносин між людьми.

І, нарешті, третя причина того, чому формаційний підхід дехто хоче викинути на смітник історії, - це те, що розвиток сучасного капіталізму начебто не вписується в його жорсткі рамки. Дійсно, сучасний капіталізм доводить до досконалості ринковий господарський механізм, створює адекватну цьому механізму демократичну політичну систему. За цих умов активізується творча енергія людей, прискорюється зростання матеріального виробництва. Кількість і

якість матеріальних і духовних благ зростає швидше, ніж зростає населення. Це відкриває можливість розподіляти національний доход між усіма членами суспільства більш рівномірно, ніж раніше. В результаті соціальна несправедливість, характерна для суспільних систем вторинної ма&роформації, істотно пом'якшується, різкі класові конфлікти поступаються місцем пошукам компромісів. Соціальні зрушення, які час від часу раніше реорганізовували систему суспільних відносин, поступово втрачають характер політичних революцій.

Все це, на думку прибічників цивілізаційного підходу, начебто не може бути пояснено лише дією економічних факторів, і тому формаційний підхід слід замінити іншим. Але ж якщо ми пригадаємо попереднє, де говорилося, що формаційний цідхід не виключає, а навпаки, передбачає історичний вплив інших, крім економічного, факторів на історичний процес, то й це заперечення можна зняти.

Висновок При більш уважному та предметному зіставленні методологи цивілізаційного та формаційного підходів

виявляється, що між ними немає непереборної принципової прірви. Розбіжність має чисто візуальний, поверховий, а іноді й надуманий характер, і виникла вона на основі однобічного, звуженого трактування формаційного підходу. Для цього, правда, були й певні підстави.

Річ у тім, що формаційний підхід свого часу був .скерований проти ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому в ньому, природно, акцентувалася увага на економічних факторах, залишаючи поза кадром, свідомо чи несвідомо, інші. І не Маркс чи Енгельс винні в тому, що їхні послідовники, а точніше вульгаризатори, сприйняли це за догму. В результаті теперішні "противники" Маркса, самі того не помічаючи, воюють не з марксизмом, а з тим примітивним, незграбним муляжем марксизму, який самі для себе й зліпили. Є такий фарисейський прийом критики, коли автору приписують те, чого він ніколи не говорив і не писав, або своє розуміння його теорії, а потім ці положення починають критикувати. Саме цей прийом здебільшого й застосовується сучасними критиками формаційного підходу.

У наш час, коли все життя, в тому числі й матеріальне виробництво, швидко інтелектуалізується, а суспільні відносини суттєво ускладнюються, мова, очевидно, повинна йти не про заперечення формаційного підходу до історичного процесу, бо поки що більш ґрунтованого підходу не існує, а про усунення однобічного економічного його розуміння, про комплексне, як було задумано Марксом і Енгельсом, використання цього підходу.

Наочно відмінність формаційного та цивілізаційного підходів показано на схемі 45.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1.Технологічний спосіб виробництва, його роль у розвитку суспільства.

2.Складові елементи ТСВ. Які відносини відображає ТСВ?

3.Що є спільного і чим відрізняються суспільний і технологічний способи виробництва?

4.Дайте характеристику інструментального ТСВ.

5.Що являє собою індустріальний ТСВ і чим він відрізняється від інструментального?

6.Постіндустріальний ТСВ, які його характерні риси?

7.Що ви розумієте під НТП і в яких формах він проявляється?

8.НТП і НТР, що між ними спільного та в чому ви бачите різницю?

9.Роль НТР у розвитку суспільства.

10.Назвіть основні суперечності НТР. В який спосіб вони можуть бути розв'язані?

11.У чому ви вбачаєте зв'язок між НТП і технологічними способами виробництва?

12.У чому суть формаційного підходу до процесу історичного розвитку суспільства?

13.Суть цивілізаційного підходу. Чим він відрізняється від формаційного?

14.У чому полягають основні недоліки цивілізаційного підходу? Чи може він замінити формаційний підхід?

15.У чому полягають основні недоліки формаційного підходу, які називають його сучасні критики, й наскільки вони правомірні?

16.Які ви знаєте соціально-економічні формації і що, згідно з формаційним підходом, лежить в основі переходу від однієї формації до іншої?

17.Що, на думку захисників цивілізаційного підходу, лежить в основі зміни цивілізацій?