додаткової вартості на кожні сто одиниць авансованого капіталу, тим вища й норма прибутку.

Норма прибутку залежить також від швидкості обороту капіталу. Зростання норми прибутку за рахунок даного фактора відбувається через те, що збільшення швидкості обороту змінного капіталу веде до зростання річної маси додаткової вартості при однакових розмірах авансованого капіталу. Отже, за рівних інших умов норма прибутку прямо пропорційна числу оборотів капіталу за рік.

Приклад. Припустимо, авансований капітал складається з 800c+200v. При 100% нормі додаткової вартості і при одному обороті на рік річна маса додаткової вартості буде дорівнювати 200, а норма прибутку

Якщо капітал зробить два обороти на рік, то при незмінній нормі додаткової вартості річна маса додаткової вартості буде вже 400, а норма прибутку відповідно

Кожен з названих факторів, що впливають на норму прибутку, розгортається в цілу систему способів і методів, знання яких і вміле їх використання дає можливість підприємцям значно підвищувати ефективність капіталу, який застосовується, і забезпечувати зростання своїх прибутків. Пріоритетність і можливість їх використання диктується конкретними умовами господарювання, що виходить за межі нашого курсу.

4.АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕОРІЇ ПРИБУТКУ

Однією з характерних рис товарного виробництва, як було з'ясовано в темі "Товарна форма організації виробництва", е уречевленість виробничих відносин. Тобто, економічні (виробничі) відносини між суб'єктами ринку проявляються не прямо, як в натуральному господарстві, а посередньо, через ринок, через купівлю-продаж. За таких умов видимість явища (форма) часто видається за його зміст, що породжує хибне уявлення про реальні економічні процеси, перекручення їхнього первісного змісту. Так, на підставі того, що на ринку створюється облудна видимість, начебто підприємець і робітник обмінюються рівнями вартостями,

заробітна плата видається як плата за працю. Те ж саме можна сказати й про прибуток. Факт його реалізації на ринку створює видимість, що прибуток виникає саме в обігу і є результатом не змінного, а всього авансованого капіталу, оскільки рух обох частин капіталу (постійного і змінного) у сфері обігу однаковий. Така форма прояву глибинних зв'язків і залежностей приховує дійсне джерело прибутку, виступаючи сприятливим середовищем для найрізноманітніших трактувань природи прибутку й підстав для його привласнення.

вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. "Зовнішня торгівля, - писав один з представників меркантилізму Томас Мен, -приносить нам користь трьох видів: по-

перше, користь державі... По-друге, прибуток самого купця. По-третє, доходи короля"'811.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише землеробством, бо тут досить наглядно видно, як вилив сил природи веде до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживну вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класики, політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці. А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця'821. Щоправда, в іншому

1811 Мен Т. Богатство Англии во внешней торговле. "Меркантилизм". - М.:

Соцзкгиз, 1935. - С.166.

Ш2І "Вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається сама на дві частини, з яких одна іде на оплату їхньої заробітної плати, а інша - на оплату

місці А.Сміт стверджував, що прибуток - це породження капіталу. Отже, йому характерний певний дуалізм при з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д.Рікардо, який, послідовно розглядаючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: "...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата"'8 .

Прагматики Представники прагматичної політекономії

про прибуток початку 19ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так,

вони підмінили питання про джерело прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво така трактова прибутку була виражена французьким економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповідно, заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу", так само, як заробітна плата - винагородою за працю.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст.. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники - функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники - заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утримання, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор (1790-1864 рр.)- Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капітал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капітало-

прибутку їхніх підприємців". Див. Смитт А. Исследование о природс й причинах богатства иародов. Т.1. - М., 1935. С. 46.

183] рикардо д Начала политической зкономии й налогового обложения. Т.1. - С. 98.

вкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток. Отже, Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку. До того ж ця теорія знаходиться в серйозній суперечності з фактами життя, які свідчать не про утримання, а про все зростаюче паразитичне споживання підприємців.

К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політекономії (спиралася на трудову

теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. На відміну від економістів - прагматиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництво, робітники ж їх (засобів виробництва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюєте ся підприємцями безоплатно.

Сучасні західні економісти, як правило, розвивають теорії прибутку економістів 19 й початку 20 ст., пристосовуючи їх до нових

умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

-теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

-теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

-теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприємців за підприємницьку діяльність;

-теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, породженого монополіями.

Що нового в ці теорії внесли сучасні економісти Заходу?

1.Теорія "продуктивності капіталу" має досить широке розповсюдження в сучасних умовах. Проте якихось суттєвих змін проти 19 ст. в неї не внесено. Вона лише доповнилася новими "факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і державою. Так американський економіст Ф.Найт вважає, що прибуток -

це тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і непередбаченим технічним нововведенням. Професор колумбійського університету Д.Дьюі в книзі "Сучасна теорія капіталу" (1965р.) пише, що прибуток перестав бути економічною проблемою й залежить тільки від технології виробництва, розширення знань і технологічного прогресу. Аналогічні погляди на прибуток ми знаходимо і в американського економіста П.Самуельсона. Так, у своїй книзі "Економіка" серед декількох визначень прибутку він оголошує його як "безумовний" доход від факторів виробництва, а також як винагороду за підприємницьку діяльність і введення технічних

удосконалень1841.

2. Відповідно до "психологічних" теорій прибуток начебто створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі породжує прибуток. Так, на думку П.Самуельсона, прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Він вважає, що підприємці, які поміщають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресурсів або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

Подібні теорії прибутку, які оголошують його джерелами "утримання", "очікування", "ризику", "невпевненості", "передбачення" і т.д., виправдовуючи право підприємців на отримання певного доходу (який, до речі, той же П.Самуельсон не визнає прибутком) за їхню підприємницьку діяльність, зовсім не розкривають природу прибутку. Вони є суб'єктивно-ідеалістичними, бо повністю ігнорують той факт, що прибуток - це об'єктивне економічне явище, яке веде своє походження з виробництва й не може бути пояснене суто психологічними мотивами, хоча їх опосередкований вплив на поведінку суб'єктів виробничих відносин заперечувати не можна.

3. Багато сучасних економістів трактують прибуток як трудовий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють службою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужніс-тюі85). Таку ж точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відпові-

!841 Самузльсон П. Зкономика. Т.2. - М.: НПО "Алгон" ВНИИСИ. 1992. Гл. ЗО. '8 аІ Харрод Р. К теории зкономической динамики. Новьіе вьіводьі зкономической теории й их ирименєние в зкономической политике. - М.: Изд-во иностр. лит. -1959. -С. 189.

дає його праці, тій послузі, яку він надає суспільству, керуючи підприємством.

4. Теорії прибутку як "монопольного доходу". Найбільш відомими сучасними представниками цих теорій є вже згадуваний П.Самуельсон, Е.Чемберлін (американський економіст) та ін. Зокрема, Е.Чемберлін у своїй "Теорії монополістичної конкуренції"!^] ототожнює монополію взагалі з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний прибуток ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень. На цій підставі навіть простий товаровиробник або дрібний підприємець проголошуються монополістами, -якщо вони виступають на ринку з новими для покупця товарами. Поза монополістичними умовами на думку представників цих теорій, прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як винагорода за їхню підприємницьку діяльність або як результат " продуктивності капіталу".

5. Поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні економісти Заходу висунули ряд нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найбільш активних пропагандистів цієї концепції належать американські економісти Д.Голбрєйс, А.Бєрлі, Е.Хансен, С.Кузнець. Основна ідея концепції полягає в тому, що з розвитком корпоративної власності підприємці відходять від керівництва господарством, передаючи управління найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між робітниками й підприємцями.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1.. У чому полягає суть первісного нагромадження капіталу?

2.Гроші як гроші і гроші як капітал. У чому різниця? Що таке капітал і додаткова вартість?

3.Що таке робоча сила? За яких умов робоча сила стає товаром?

4.У чому полягає вартість і споживна вартість робочої сили?

5.Як відбувається виробництво додаткової вартості?

6.Що таке постійний і змінний капітал?

І861 Чемберлин 3. Теория монополистической конкуренции. - М.: Изд-во иностр.

лит., 1959.

7.Як ви розумієте суть капіталу?

8.Що таке норма і маса додаткової вартості?

9.Як різняться між собою вартість і витрати виробництва?

10.Що таке прибуток? Що спільного і в чому відмінність між додатковою вартістю і прибутком?

11.Що виражає норма прибутку і в чому її відмінність від норми додаткової вартості?

12.Які фактори впливають на норму прибутку? Спробуйте показати це на умовних прикладах.

13.Як розуміли прибуток меркантилісти й чому саме так?

14.Розуміння прибутку представниками класичної політекономії.

Учому відмінність у розумінні природи прибутку фізіократами й англійськими економістами А.Смітом і Д.Рікардо?

15.Основні напрями трактування прибутку прагматичною політекономією 19 і початку 20 ст.

16.Прокоментуйте основні підходи до з'ясування суті прибутку меркантилістами, класиками, прагматиками й марксистами.

17.Сучасна економічна наука про прибуток. Що в ній нового?

ЗАДАЧІ

1.Маса життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили щоденно, дорівнює 5 грн., щотижня - 20, щоквартально -150, щорічно - 1850 грн. Необхідно розрахувати денну вартість робочої сили.

2.Щоб утримувати себе і свою сім'ю, робітникові потрібно на день 20 грн., а створює він своєю працею вартість у 60 грн. Дайте відповідь на питання: а)У чому різниця між працею й робочою силою? б)Яку масу додаткової вартості привласнить підприємець? в)Яка буде норма додаткової вартості?

3.При зростанні суспільне нормального рівня інтенсивності праці на 20% потреби в життєвих засобах, необхідних для відтворення робочої сили, збільшилися на 15%. Як змінилась величина вартості робочої сили, якщо первісне вона дорівнювала 100грн.?

4.Вироблено продукції на суму 120тис.грн. Вартість спожитих у процесі виробництва засобів виробництва - 67тис.грн., додаткова вартість склала 40тис.грн. Чому дорівнює нова створена вартість, постійний і змінний капітал?

5.Необхідно визначити річну масу додаткової вартості (М), якщо: норма додаткової вартості дорівнює 100%, авансований капітал - 1млн.грн., а кількість оборотів капіталу на рік дорівнює 8.

6.Якою буде норма прибутку за умови, що затрати на засоби виробництва склали 860грн., фонд оплати праці - 200грн., а маса прибутку - 250грн.?

ЧАСТИНА 2

Спеціальна

економічна

теорія