міка промисловості, економіка праці, маркетинг, фінанси і кредит, економічна історія та ін.).

Отже, політекономія як наука теоретична - це система

наукових знань, яка дає цілісне уявлення про закони та суттєві зв'язки в реальній економічній діяльності.

2. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПОЛІТЕКОНОМІЇ

Економічне буття, економічні явища й проце-си завжди привертали до себе увагу людей,

особливо вчених. Чому: Річ у тім, що економічні питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними закладами, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто, в буденному житті: на транспорті, в магазині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтереси, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства. Отже, перша проблема, яка постає перед людьми, - це проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Від чого ця оптимальність залежить? Від знання законів розвитку економіки. Тому прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними потребами економічного життя, впливу на нього в потрібйих напрямах, прийняття ЄФЄКТИБНИХ рішень у Процесі будь-якої економічної (господарської) діяльності.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта^2!, Платонаї3!, Арістотеля^4!,

І2' Ксенофонт (430-350 рр. до н.е.) - давньогрецький письменник і історик. Він уперше застосував термін "економія", назвавши так свій твір, де у формі діалога розглядаються "розумні правила" ведення домашнього господарства і землеробства. І3! Платон (423324 рр. до н.е.) - давньогрецький філософ.

І4) Арістотель (384-32 рр. до н.е.) - давньогрецький філософ і вчений. Вперше пов'язав економіку з виробництвом, розглядаючи її як господарську діяльність, пов'язану з виробництвом необхідних для життя матеріальних благ.

а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох. Немало економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються в формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

Але хоч економічні погляди, школи зародилися давно, економічна теорія як самостійна наука виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з'явилася й назва цієї науки - : політекономія. Вона походить від поєднання трьох давньогрецьких слів "політейя" - суспільний, державний устрій і вже знайомих нам "ойкос" і "номос", що в сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Вперше назва "політекономія" була вжита французом Антуа-ном Монкретьєномі5! у "Трактаті політичної економії", який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто "економія" або "економіка", як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст - це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом

економія визначення політична.

Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву новій науці, а в тому, що в своєму "Трактаті", спеціально присвяченому економічним проблемам, він вперше виділив особливий

предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань. З одного боку, формуються теоретичні

І5І. Антуан Монкретьєн сьєр де Ваттевіль (1575-Ібву французький економіст, автор терміну "політична економія".

економічні науки, з іншого - прикладні. Тепер економічна наука • це система дисциплін про економіку, провідною з яких є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних дисциплін методологічну функцію. Див. схему 3.

Схема З

Системаекономічнихнаук

У процесі розвитку політекономії як науки можна виділити декілька етапів.

Політекономія як наука почала оформлятися лише із зародженням капіталістичного ладу, й тому об'єктом її вивчення була не економіка взагалі, а

економіка капіталістичного способу виробництва. А так як капіталістичні відносини почали складатися насамперед у торгівлі, то це знайшло відображення у теоретичних розробках перших економістів, які досліджували; цю систему. Зокрема, виходячи з чисто

поверхневої оцінки ринкових процесів, вони: 1)ототожнюючи багатство з грішми, вважали, що багатством є лише те, що може бути реалізоване в грошах, золоті; 2)виробництво розглядали лише як передумову для створення багатства; 3)безпосереднім джерелом багатства вважали обіг (торгівлю), тому що там товари перетворюються в гроші й виникає прибуток завдяки продажу товарів дорожче, ніж вони були куплені.

Однак не всякий обіг вважався джерелом багатства, а лише торгівля між країнами (міжнародна), бо саме вона збільшує кількість грошей у країні, тоді як внутрішня торгівля лише перекладає гроші-з одних рук у-інші, не приносячи країні прибутку. Звідси загальний

висновок: баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто треба менше купувати за кордоном і більше продавати.

Виходячи з цього, продуктивною вважалася праця, зайнята лише в торгівлі, насамперед у міжнародній, оскільки вона (так виглядало зовні) найбільш сприяла нагромадженню багатства країни.

Цей перший напрям політекономічної думки, який отримав у літературі назву меркантилізм (від італійського "мерканте" - торговець, купець), почав формуватися ще в останній третині 15 століття, але широкого розвитку набув з 2-ї половини 16 ст. Найбільш відомими представниками меркантилізму були: англійські економісти Уїльям Стаффорд (1554-1612 рр.) і Томас Мен (1571-1641 рр.), італієць Г.Скаруффі (1519-1584 рр.), француз Антуан Монкретьєн та росіянин Іван Посошков (1652-1726 рр.).

Політика меркантилізму (накопичення грошей), протекціонізму^! і державної регламентації господарства в епоху становлення капіталізму (15-18 ст.) була пануючою в країнах Європи - від Португалії до Московії. Зокрема, починаючи з другої половини 17 ст., вона широко застосовувалася Францією. Теорію меркантилізму успішно розробляли італійські спеціалісти. В Німеччині меркантилізм у формі так званої камералістики^7! був офіційною економічною доктриною до початку 19 ст. Проте провідну роль у розробці ідей меркантилізму та реалізації політики меркантилізму відіграли англійські економісти. Це пояснюється тим, що Англія раніше інших країн Європи стала на шлях капіталістичного розвитку і її

161 Протекціонізм - економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Реалізується шляхом фінансового заохочення вітчизняної промисловості, сільського господарства, стимулювання експорту, обмеження імпорту. І.~1. Камералістика• політикадержави, спрямовананапоповненнядержавноїказни.

15

буржуазія мала більше досвіду в утвердженні нового суспільноекономічного ладу.

———————————І робництва(Іфундаментальнетамзакріплюється), основні положення меркантилізму починають втрачати актуальність: на порядок денний виходять нові вимоги - свободи торгівлі та підприємництва. В політичній економії це знайшло відображення в тому, що концепція меркантилізму поступається місцем теоретичним поглядам фізіократів у Франції і класичної школи, в Англії.

Починається другий етап у розвитку політекономії.

Фізіократи^ - представники одного з напрямків класичної політекономії, який виник у Франції в середині 19 ст. як реакція на меркантилізм. Вони, на відміну від меркантилістів, джерело багатства вбачали не в сфері обігу (торгівлі), а у виробництві. В цьому їх заслуга. В той же час фізіократи обмежували виробництво лише землеробством. Промисловість вони вважали непродуктивною галуззю господарства, й тому всі зайняті в цій сфері належали до "безплідного класу"!9!. Визначними представниками Фізіократизму у Франції були: Франсуа Кене (1694-1774 рр.), Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781 рр.), Віктор Мірабо (1715-1789 рр.). Теорії фізіократів розроблялися також в Італії, Великобританії, Німеччині, Швеції, Польщі та інших країнах.

Вершини свого розвитку на цьому етапі політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті (1623-1687 рр.), Адам Сміт (1723-1790 рр.) і Давид Рікардо (1772-1823 рр.). Головні наукові досягнення класиків - це прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів; започаткування трудової теорії вартості; виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців^10^. Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

І8' . Термін "фізіократи" походить від двох грецьких слів: "фізіс" - природа і "кратос" - влада, сила.

Iе! Фізіократи вперше розглядають буржуазне суспільство як класове, виділяючи в ньому три класи: фермери - єдино продуктивний клас; власники (в основному власники землі); третій клас - всі інші, тобто всі, хто зайнятий у інших, окрім землеробства, галузях господарства.

ПО) Д.Рікардо відкрив навіть закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибуток підприємця), і довів, що прибуток зростає або зменшується у тій самій пропорції, в якій зменшується або зростає заробітна плата.

16

З досягненням капіталістичним суспільст-

Прагматизм і

марксизм у вом високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це неминуче породило

політекономії нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичну та пролетарську політекономії (19-20 століття).

Представники прагматичної політекономії, по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист, всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись навіть перед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частіше вдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічних питань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.

Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніх попередників полягає в тому, що представники класичної політекономії прагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільного ладу, в якому вони жили (капіталізму). Тому А.Сміт і Д.Рікардо виводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу із законів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичного виробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацією зовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їх суті, а самі закони виробництва виводять з економічних інтересів буржуазії, прагнення до прибутку.

Прагматизм, враховуючи Інтереси пануючого класу капіталістичного суспільствд - буржуазії, починаючи з 30-х років 19 ст., став домінуючим напрямом розвитку політекономії. Засновниками його виступили англійські економісти Томас Роберт Мальтус (1766-1834 рр.), Джеймс Мілль (1773-1836 рр.) і француз Жан Батист Сей (17661832 рр.). У 20 ст. серед його представників ми бачимо таких відомих економістів, .як Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 рр.), Фрідріх Хайек (1899-198 рр.) - Великобританія, Уеслі Клер Міт-челл (1874-1948 рр.), Пол Самуельсон (нар. 1915 р.) - США.

Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. виникає пролетарська політекономія. Основи її заклали ідеологи робітничого класу Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.)- На відміну від прагматичної політекономії, яка увіковічнює буржуазний лад, пролетарська (згодом вона стала