5. Специальные виды печати.

Печать ценных бумаг не использует самостоятельный способ печати. Речь идет о применении при их выпуске комбинации существующих способов офсетной, глубокой, высокой печати. Под печатью ценных бумаг понимается печать банкнот, знаков почтовой оплаты и таких документов, как акции, удостоверения, пропуска, паспорта, чеки и свидетельства. От ценной бумаги ожидают, что в течение длительного времени годы и десятилетия она будет удовлетворять требованиям, предъявляемым к ней, и ее можно будет без труда опознавать именно как ценную бумагу. К тому же печать ценных бумаг в высокой степени должна быть защищена от подделки. Это обеспечивают не только применяемые способы печати и их комбинации, но также и использование особой бумаги, специальных печатных красок, защитных элементов и голограмм.

Широкоформатная печать

Существует определение широкоформатной

печати как процесса полноцветной печати на неполиграфических форматах и материалах. Однако, это определение не совсем точно, так как одним из материалов-носителей для широкоформатной печати является бумага, самый распространенный из полиграфических материалов. Проще говоря, широкоформатная печать — это печать изображений больших форматов на: баннерной армированной ткани PVC, виниловой пленке, строительной сетке, бумаге и холсте. Появление широкоформатной печати стало возможным в конце 70-х годов, когда была разработана технология компьютеризированной печати, в том числе и на рулонных материалах.

Цифровая печать.

Цифровая печать позволяет с максимальной оперативностью воплощать в жизнь любые идеи в области рекламной и деловой полиграфии. Цветное копирование методом цифровой печати идеально подходит для изготовления небольших тиражей цветной полиграфической продукции с максимальным форматом A3+ и обладает следующими преимуществами: высочайшая оперативность: полноцветные копии, буклеты и брошюры, этикетки и наклейки, плакаты и бланки можно изготовить прямо в вашем присутствии. Печать выполняется в максимально сжатый срок от 1 часа, поэтому в случае срочных заказов незаменима. высокое качество: при небольших тиражах до 300 копий с одного оригинала цифровая печать наиболее рентабельна, при этом обеспечивая качество, сравнимое с офсетной печатью.

26.Спрощені види друку.

27.Ксилографія як вид гравюри та реалізація її у малій формі графіки. Ксилография др.-греч. — дерево и — пишу, рисую — гравюра на дереве, древнейшая техника гравюры[1]. Продольная обрезная гравюра Ганс Гольбейн Младший. Иллюстрации к Ветхому Завету. 1530. Гравюра Первоначально техника гравирования в Западной Европе, как и на Востоке, была близка к технике изготовления досок для набойки. В старой продольной гравюре основным строящим форму элементом был нож, а в распоряжении гравёра имелся набор ножей разной величины и формы. На отшлифованную поверхность доски если предполагается тиражировать гравюру в типографском станке — толщиною около 2,5 см наносится рисунок, после чего линии этого рисунка обрезаются с обеих сторон острым ножом, сам же штрих остаётся нетронутым отсюда одно из названий продольной гравюры — обрезная, а фон выбирается широкими стамесками до глубины 2-5 мм. После этого доску закатывают специальной краской и выполняют оттиск на бумагу. Важнейшая особенность старой обрезной гравюры — господство чёрного штриха. Технически вполне возможен и белый штрих; его достаточно часто можно видеть в старых гравюрах, например, в иллюстрациях флорентийских изданий конца XV — начала XVI века. Были даже гравюры, нарезанные как негатив — белым по чёрному, например, работы швейцарского мастера XVI века Урса Графа чёрная

манера в гравюре на дереве. Но всё это воспринимается скорее как исключение из общего правила. В системе художественных средств старой обрезной гравюры белый штрих занимает скромное место. Современные мастера продольной ксилографии пользуются помимо ножей также инструментами, которые применяются в линогравюре. Это угловые и полукруглые стамески, подобные клюкарзам, применяемым резчиками по дереву, — прямые или слегка изогнутые, вставляемые в точёные грибовидные ручки, а иногда — в прямые например, в японском наборе инструментов. Торцовая тоновая, репродукционная гравюра Первые образцы западноевропейской гравюры, выполненные в этой технике, появились на рубеже XIV-XV веков. В 1780-х годах английский художник и гравер Томас Бьюик 1753-1828 изобрёл способ гравюры на поперечном срезе ствола твёрдых пород дерева. Он сам создал иллюстрации к Общей истории четвероногих и двухтомной Истории птиц Британии. Торцовая гравюра произвела переворот в книжной графике. Ксилография снова заняла господствующее положение в книге, будучи прежде вытесненной офортом и резцовой гравюрой на металле. Твёрдая и однородная поверхность торцовой доски позволяла несравнимо легче, чем на продольном дереве, получать тончайшие линии и передавать штриховкой любой частоты сложные тональные и цветовые отношения. В торцовой гравюре инструментами служат штихели, подобные тем, какие употребляют в глубокой гравюре на металле, но более разнообразной формы. Штихель представляет собой узкий стальной стержень различного сечения, длиной 10-11 см, с режущим концом, заточенным под углом 45° для металла штихели затачивают под более тупым углом. Другой конец вставляется в ручку грибовидной формы. Нижняя, обращённая к доске часть ручки плоско срезается. Если положить штихель с ручкой на доску, режущий конец его может быть слегка приподнят. Торцовую гравюру называют также тоновой, поскольку одной из основных отличительных особенностей её является чрезвычайно широкий линеарный диапазон, позволяющий создавать произведения, наделённые уникальными возможностями богатой пластической выразительности: от чёткого рисующего чёрного и белого штриха до пятна с разнообразной цветовой и фактурной характеристикой, тончайшие переходы тона. Эти её достоинства стали причиной использования торцовой гравюры для репродуцирования. Отсюда третье название торцовой гравюры — репродукционная.

28.Високий, глибокий та площинний друк у гравюрі. Гравюра фр. gravure от нем. graben — копать или фр. graver — вырезать, создавать рельеф — вид графического искусства, составная часть такого понятия как эстамп, подразумевающего создание разными способами оттисков с печатных форм. Високий друк

Високий друк є прадавньою формою друкарського виробництва. Друкарська

фарба наноситься на виступаючу поверхню, а відтиснення знімається з друкарської форми або пластини. Ділянки, вирізані художником або не промовці над рельєфом, не залишають сліду на відтисненні. Для виготовлення форм або пластин, вживаних у високому друці, може використовуватися величезний діапазон матеріалів. Вони включають камінь, дерево, лінолеум, пластик, метал, картон, картоплю, пісок або тканину. Найширше поширені такі види високого друку, як ксилографія гравюра на дереві і ліногравюра. Високий друк обєднується з друкарським набором шрифтів і книгодрукуванням, оскільки форми для ксилографії торця і обріза подовжньою можуть виготовлятися тієї ж висоти, що і шрифт. Глибокий друк В процесі глибокого друку лінії і тони утворюються в результаті гравірування або труїть поверхні металевої пластини. Фарбу наносять на поверхню пластини, після чого її витирають, залишаючи лише в жолобках ліній. Поверхня пластини при цьому має бути чистою. Потім на пластині розташовують лист мякого зволоженого паперу і у такому вигляді пластина проходить через вали машини для глибокого друку. Під тиском валів лист вдавлюється в поглиблення і жолобки, унаслідок чого фарба переходить на папір. Це і є завершене відтиснення. Розрізняють два основні типи глибокого друку — гравюру по металу і офорт. Гравюра по металу

Історія гравюри прослідкується з часів доісторичної людини, коли основні елементи цієї техніки використовувалися для різьблення лінійного малюнка на твердих поверхнях, таких, як камінь або скелясті породи. Пізніші попередники гравюри на мідних пластинах — збройові майстри і ювеліри, що чудово володіли технікою. Роботи в техніці срібного і золотого чорніння, італійських ремісників першої половини XV століття — також яскравий приклад і передвісник гравюри по металу. Перша датована Гравюра. На мідній пластині відноситься до 1446 року: робота була створена в Германії і називалася Батожить Христа, але одним з найбільш видатних граверів XV і початки XVI століть був італійський майстер Андреа Мантенья. Його відважні гравюри характеризуються системою діагональних штрихувальних ліній. Альбрехт Дюрер в Германії працював над створенням гравюр, які були лаконічніші по стилю і глибшими по тону. Гравюра на мідній пластині стала широко поширеним методом репродукції живописних і графічних робіт, проте лише небагато художників опанували техніку гравірування досконало.

29.Орнамент та його застосування в різновидах мистецтва. Орнамент лат. ornemantum — украшение — узор, основанный на повторе и чередовании составляющих его элементов; предназначается для украшения различных предметов утварь, орудия и оружие, текстильные изделия, мебель, книги и т. д., архитектурных сооружений как извне, так и в интерьере,

произведений пластических искусств главным образом прикладных, у первобытных народов также самого человеческого тела раскраска, татуировка. Связанный с поверхностью, которую он украшает и зрительно организует, орнамент, как правило, выявляет или акцентирует архитектонику предмета, на который он нанесён. Орнамент либо оперирует отвлечёнными формами, либо стилизует реальные мотивы. К числу формальных особенностей орнамента относится декоративная стилизация, плоскостность, органическая связь с несущей орнамент поверхностью, которую он всегда организует, нередко выявляя при этом конструктивную логику предмета. Не всякий узор можно считать орнаментом. Так, узорная ткань с бесконечно повторяющимся раппортом, не является орнаментальной. По характеру композиции, орнамент может быть ленточным, центрическим, окаймляющим, геральдическим, заполняющим поверхность или же сочетающим некоторые из этих типов в более сложных комбинациях. Это связано с обусловленной формой декорируемого предмета. По используемым в орнаменте мотивам его делят на: геометрический, состоящий из абстрактных форм точки, прямые, ломаные, зигзагообразные, сетчато пересекающиеся линии; круги, ромбы, многогранники, звёзды, кресты, спирали; более сложные специфически орнаментальные мотивы — меандр и т. п.; растительный, стилизующий листья, цветы, плоды и пр. лотос, папирус, пальметта, акант и т. д.; зооморфный, или животный, стилизующий фигуры или части фигур реальных или фантастических животных. В качестве мотивов используются также человеческие фигуры, архитектурные фрагменты, оружие, различные знаки и эмблемы гербы. Особый род орнамента представляют стилизованные надписи на архитектурных сооружениях например, на среднеазиатских средневековых мечетях или в книгах т. н. вязь. Нередки сложные комбинации различных мотивов геометрических и звериных форм — т. н. тератология, геометрических и растительных — арабески.

30.Фірмовий стиль та його значення в графічному мистецтві. ПОНЯТТЯ ФІРМОВОГО СТИЛЮ, ЙОГО ЗАВДАННЯ Й ФУНКЦІЇ Фірмовий стиль — це візуальне і смислова єдність пропонованих товарів, услуг, всієї діяльності підприємства, його зовнішнього і внутрішнього оформлення — усієї вихідної від підприємства інформації. Сукупність прийомів, що забезпечують єдиний образ усім виробам фірми її заходам, поліпшуючи сприйняття й запамятовування споживачем не лише товарів фірми, але й всієї її діяльності. Використання фірмового стилю дозволяє фірмі протиставляти свої товари й діяльність товарам і діяльності конкурентів. Серед основних функцій фірмового стилю виділяють: 1. Ідентифікація. Фірмовий стиль дозволяє споживачеві без особливих зусиль упізнати потрібний товар фірму, послугу по деяких зовнішніх ознаках. 2. Довіра.

Якщо споживач один раз переконався у якості продукції послуги, то ця довіра буде в значній мірі поширюватися на всю іншу продукцію фірми. Крім того, наявність фірмового стилю сама по собі викликає довіру. 3. Реклама. Наявність фірмового стилю значно підвищує ефективність реклами. Крім цього, всі обєкти, які містять елементи фірмового стилю фірми, самі є рекламою. Мета фірмового стилю — закріпити у свідомості покупців позитивні емоції, повязані з оцінкою якості продукції, її бездоганністю, високим рівням обслуговування й забезпечити продукцію підприємства й саме підприємство особливою пізнаваністю. Таким чином, наявність фірмового стилю гарантує високу якість товарів і послуг, тому що воно свідчить про впевненість його власника в позитивному враженні, що він робить на споживача. ІЦо таке фірмовий стиль У кожної компанії своє обличчя, свій підхід до бізнесу, а при відповідному розвиткові й своя корпоративна філософія наприклад, філософія Кесей у фірми CANON. Чим більше компанія, тим більш виразне й неповторне це обличчя, там краще пророблений її фірмовий стиль. Класична схема компонування фірмового стилю будується на двох базових елементах: логотипі графічному поданні торговельної марки і слогані девізі, що відбиває ключову ідею фірми, її спрямованість. Такий поділ дозволяє розділити вплив на два рівні: візуальний і вербальний. Значимість кожного елемента можна довільно міняти, наприклад, взагалі відмовитися від слогана, сконцентрувавшись тільки на зоровому впливі, або використати замість слогана описову назву компанії. Кожний елемент може одержати додаткові форми вираження: слоган — у вигляді допоміжних слоганов, притаманних конкретному оренду або рекламній кампанії, корпоративній філософії, баченнь й місії фірми; логотип — у вигляді фірмових кольорів, візуалів, персонажів, різних оформлювальних рішень для рекламної, сувенірної продукції, документації. У мінімальному рішенні фірмовий стиль може складатися з одного тільки логотипа. Його розміщення на всіх бланках фірми, рекламній і сувенірній продукції, вивісках, автомобілях співробітників і стінах офісу вже створить відчуття власного обличчя фірми, її неповторності.