Тема 5. Дивідендна політика та політика розвитку підприємства

План

1. Сутність і завдання управління розподілом прибутку.

2. Значення та види дивідендної політики.

3. Дивіденди: види, порядок нарахування та виплати.

1. Сутність і завдання управління розподілом прибутку.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання одержаного прибутку. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні всебічно зважити напрямки першочергових вкладень, фінансових ресурсів, виходячи з фінансового стану підприємства, рівня його матеріально-технічної бази, соціального розвитку колективу, можливостей прибуткового розміщення коштів на ринку цінних паперів, у грошово-кредитній сфері тощо.

Прибуток, що залишається після сплати перелічених податків, надходить у повне розпорядження підприємства (у господарській практиці ця частина прибутку називається чистим прибутком). Основні напрямки використання чистого прибутку: виробничо-технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріальне заохочення (включаючи виплату дивідендів в акціонерних товариствах), інші витрати.

Підприємство в нових умовах оподаткування прибутку зацікавлене в тому, щоб його прибуток, визначений з метою оподаткування, був якомога меншим. Тому в процесі аналізу виявляються причини, які призвели до штучного завищення валових доходів і заниження валових витрат і, отже, зростання оподатковуваного прибутку та податку на прибуток. Серед причин, які призводять до цього, слід насамперед врахувати такі обставини:

якщо підприємство за звітний період допускає приріст балансових залишків покупних матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, у залишках готової продукції, витрати коштів на суму цього приросту не вважаються валовими витратами, і це спричиняє до збільшення прибутку як об’єкта оподаткування;

якщо підприємство, відвантаживши продукцію покупцеві і не отримавши платежу за неї, не виконує встановлені законом процедури з приводу передачі до судово-господарських органів позовних заяв щодо стягнення боргу або визнання боржника банкрутом, сума відвантаженого товару (наданих послуг) вважається валовим доходом і оподатковується податком на прибуток;

якщо підприємство витрачає кошти на потреби, не пов’язані з веденням його господарської діяльності (їх перелік жорстко регламентується чинним законодавством), ці витрати до складу валових витрат не включаються, що призводить до зростання податку на прибуток;

при реалізації (продажу) товарів пов’язаним особам за цінами, нижчими від звичайних цін на такі товари, валовий доход обчислюється, виходячи із звичайних цін, тобто податок на прибуток зростає. Аналогічно, якщо підприємство має витрати на закупівлю товарів (робіт, послуг) у пов’язаних осіб за цінами, вищими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), до валових витрат включаються такі витрати за звичайними цінами, що також збільшує податок на прибуток.

2. Значення та види дивідендної політики.

 Управління використанням прибутку також включає формування дивідендної політики.

Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують. Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:

- різноманітні кредитні та фінансові обмеження;

- диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;

- сприятливі форми інвестування у певні періоди;

- бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки).

У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику, що максимізує ціну акцій підприємства.

 Розрізняють три типи дивідендної політики:

  консервативна – згідно з якою пріоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток,  а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість;

  поміркована (компромісна) – згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства;

  агресивна – яка передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності.

  Ефективність дивідендної політики оцінюють за динамікою ринкової вартості акцій, а також за такими показниками:

1) коефіцієнт дивідендних виплат (К_ДВ):

К_ДВ = Ф_ДВ : П_Ч або К_ДВ = Д_А : П_А, (5.1)

де  Ф_ДВ – фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до зворотного

  типу дивідендної політики;

  П_Ч – сума чистого прибутку підприємства;

  Д_А – сума дивідендів, виплачуваних на одну акцію;

  П_А – сума чистого прибутку в розрахунку на одну акцію.

 

2) коефіцієнт співвідношення ціни та доходу від акції (К_Ц/Д):

К_Ц/Д = Ц_АР : Д_А, (5.2)

де   Ц_АР – ринкова ціна однієї акції.

  Хоча підприємство самостійно приймає рішення про проведення дивідендної політики, існують обмеження та таку діяльність (юридичні - обмеження, що регламентуються нормативними документами, фінансові - не регламентуються законодавчо, а визначаються логікою розвитку фінансової діяльності підприємства, договірні - які містяться в договорах між емітентами й інвесторами). Оскільки, по-перше, необхідно, перш за все забезпечити ліквідність підприємства та забезпечити грошовими потоками кредиторів