Hotska_mova_Teksty_komentar_slovnyk

двох форм: актив/медіопасив. У готській мові існує досить розвинена парадигма медіопасиву презенса, що свідчить про деякі архаїчні риси готської дієвідміни. Парадигматичне значення медіопасиву полягає в поєднанні значень середнього і пасивного стану. Готський медіопасив (середньо-пасивний стан) показує спрямування дії на суб’єкт, а також виражає дію суб’єкта, що зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт. Форми медіопасиву протистоять формам активного стану в парадигматичному значенні “доцентрованість (спрямованість) дії на самого діяча/ відцентрованість (неспрямованість) дії на діяча”. Медіопасив також може показувати стан інактивного суб’єкта, тобто стан суб’єкта, який сам не є виконавцем дії, або неперехідність, обмеженість дії сферою суб’єкта. В деяких випадках протиставлення має значення перехідності / неперехідності або активності суб’єкта / інактивності суб’єкта. Порівняйте, наприклад, Afletanda frawaurhteis izos managons (L., VII, 47) Численні гріхи її прощені; Sai, galewjada sunus mans in handuns frawaurhtaize (Mrk., XIV, 41) Ось, Син людський видається в руки грішників; Jah ni stojid, ei ni stojaindau (L., VI, 37)

Не судіть, і вас не будуть судити/ Не судіть, щоб не суджено й вас; ei hauhjaidau sunus gudis þairh þata (J., XI, 4) Щоб Син Божий прославився через неї. Конкретна реалізація смислової структури медіопасиву залежить від контексту, лексичного значення дієслова, конкретних умов синтаксичного функціонування. Крім флективних форм медіопасиву, у готській мові можуть застосовуватися інші форми для позначення середньо-пасивного стану, наприклад, слабкі дієслова четвертого класу: fullnan наповнюватися, сповнюватися, usgutnan виливатися. Крім того, досить часто для позначення інактивності суб’єкта вживаються сполучення дієслів wisan бути та wairþan ставати з дієприкметником минулого часу.

В цілому характерною ознакою готської дієвідміни є транспозиція (перенесення) форм у тих випадках, коли парадигматичне значення форми не збігається з її синтагматичним значенням (функціонуванням) і коли інтерпретація дієслівної форми залежить тільки від контексту. Це може свідчити про нерозвинутий характер дієслівного формотворення.

171

Таблиця 3. Відмінювання готських дієслів

а) сильне дієслово ІV класу niman; слабкі дієслова І класу nasjan; sokjan

презенс (теперішній час) актив

презенс (теперішній час) медіопасив

172

претерит (минулий час) актив

б) слабкі дієслова: salbon (2 клас); haban (3 клас); fullnan (4 клас)

презенс (теперішній час) актив

презенс (теперішній час) медіопасив

173

претерит (минулий час) актив

дієприкметник теперішнього часу (І) nimands, nasjands, sokjands, salbonds, habands, fullnands.

Примітка: Деякі сильні дієслова, основа яких закінчується на дентальний приголосний, мають у формі 2-ої особи однини претерита закінчення -st: banst (bindan); anabaust (anabiudan); bigast (bigitan); haihaist (haitan); qast (qiþan).

Таблиця 4. Претерито-презентні дієслова

однина презенса

174

Таблиця 5. Відмінювання дієслова wisan

Таблиця 6. Відмінювання дієслова wiljan

ІМЕННИК

Характерною ознакою відмінювання іменників у готській мові є його залежність від типу основи й багатозначність флексії, яка виражає граматичні категорії роду, відмінка та числа.

Спочатку структура давньогерманського іменника складалася з трьох морфем - кореня, основотворчого суфікса та флексії. Поділ іменників на відміни здійснювався за характером основотворчого суфікса: відмінювання з основою на голосний, коли основотворчий суфікс становив голосний; відмінювання з основою на приголосний, коли основотворчий суфікс становив приголосний;

175

кореневе відмінювання, коли флексія приєднувалася до кореня без основотворчого суфікса.

Основотворчий суфікс у готській мові найбільш послідовно спостерігається тільки у давальному відмінку множини у голосному відмінюванні. Внаслідок руйнування колишньої давньогерманської будови слова основотворчий суфікс у готській мові разом із коренем становлять основу. Oтже, у готській мові з діахронної точки зору традиційно відрізняються такі типи відмінювання іменників: голосні основи (-a, -o, -i, -u), приголосні основи (-n, -r, -nd) та кореневі основи. Голосні основи на -a, а також основи на -о мають підтипи відмінювання залежно від варіанту основи: -ja/-wa-; -jo/-wo-.

Незалежно від наявності різних засобів диференціації відмінкових форм, відмінкова парадигма в готській мові характеризується значною кількістю омонімічних форм, що становить типологічну рису відмінювання іменників у давньогерманських мовах. Другою важливою типологічною рисою є зміщування різних типів відмінювання та проникнення відмінкових форм одного типу відмінювання в інші. Основні граматичні категорії іменників у готській мові становлять категорії роду, числа та відмінка (Див. таблицю 7).

Специфікою категорії роду є її класифікуючий характер. Майже всі іменники поділяються за граматичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середнього роду. Граматичне значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно - характером основ і системою флексій. Це переплетіння родової класифікації іменників з давнішим поділом на основи є відмінною рисою морфології імені в давньогерманських мовах. У переважній більшості віднесеність іменників до певного роду у готській мові не визначається морфологічною структурою слова і родова приналежність не грунтується на семантичній мотивації. Тільки незначна кількість іменників на означення живих істот має вмотивовану віднесеність до певного роду.

Категорія числа виражається протиставленням співвідносних форм однини і множини. Граматичне значення числа може також виступати як невизначена однинність чи множинність.

Наприклад, managei народ, натовп, велика кількість.

Морфологічною особливістю вираження граматичного значення числа є його висока індивідуалізація і диференційованість

176

з одного боку, та синтетичне вираження категорій числа, відмінка й роду одним морфологічним показником з іншого боку.

Граматична категорія відмінка - одна з визначальних категорій імені. Граматичне значення цієї категорії полягає у вираженні відношень іменника до інших слів у реченні. У готській мові відмінкова парадигма складається з чотирьох відмінків: називного (номінатив), знахідного (акузатив), родового (генітив) і давального (датив). Наявність кличного відмінка в деяких іменниках є периферійною ознакою і становить готську інновацію, оскільки за межами готської мови в інших давньогерманських мовах окремої парадигматичної форми кличного відмінка не знайдено. У кличному відмінку вживаються лише кілька іменників. Парадигматичне значення кличного відмінка має граматичний вияв через форми називного або знахідного відмінків і виявляється у мовному контексті, що становить морфологічну особливість готської мови. Здатність називного та знахідного відмінків виконувати апелятивну функцію може також розглядатися як їх багатофункціональність.

Основним значенням називного відмінка є власне називання предмета без вираження будьякого відношення, тобто називний відмінок означає активний суб’єкт або предмет. Називний відмінок виявляється у протиставленні до інших відмінків: знахідного, родового та давального.

Основне значення знахідного відмінка - це вираження прямого об’єкта, який не є суб’єктом дії. Інші значення його виявляються в знахідному місця, який часто передається за допомогою прийменників, знахідному часу або часової протяжності, знахідному простору або просторової протяжності та ін.

Основне значення родового відмінка важко виділити, оскільки його специфічною рисою є багатофункціональність. Найбільш поширене вживання родового носія ознаки, партитивності, належності або присвійності; прямого або непрямого об’єкта при дієсловах та ін. У готській мові родовий відмінок може вказувати на різні обставинні значення, наприклад, часової протяжності, локативності. Він також вживається при дієсловах із заперечною часткою.

Основним значенням давального відмінка є значення непрямого об’єкта, адресованості дії. Він виражає адресат дії, а також має широкий спектр обставинних значень: локальних, орудних, причин-

177

них, способу дії, порівняння. Складність смислової структури давального відмінка виявляється через розвинений характер функціонування.

Таблиця 7. Система відмінювання іменників. Голосні (сильні) основи

178

Приголосні і кореневі основи

ПРИКМЕТНИК

У готській мові форма прикметника може передавати значення п’яти граматичних категорій: роду, числа, відмінка, ступеня порівняння та означеності/неозначеності. Ця граматична багатозначність смислової структури флексії прикметника характеризує ще одну частину мови у готській мові - дієслово.

Категорія роду. На відміну від іменників, у яких категорія роду є класифікуючою, прикметники змінюються за граматичним родом іменника, з яким прикметник узгоджується. Наявність синтаксичного узгодження робить флексії прикметників основною граматичною ознакою належності визначуваного іменника до певного роду, тому що морфологічна структура іменника досить рідкo має будь-які родові ознаки. Прикметник має три родові форми: жіночого, чоловічого та середнього.

Категорія числа виявляється у протиставленні форм однини та множини. Граматичне значення цієї категорії також тісно пов’язане з граматичним значенням та граматичною формою іменника, з яким прикметник узгоджується.

Категорія відмінка виявляється у протиставленні форм називного, родового, давального, знахідного відмінків. Ця

179

граматична категорія прикметника також не є цілком самостійною, а залежить від відповідної форми іменника, з яким прикметник узгоджується.

Крім вищезазначених залежних або узгоджуючих категорій роду, числа та відмінка, прикметник також має свої специфічні категорії, а саме: категорію означеності/ неозначеності та категорію ступенів порівняння.

Граматична категорія ступенів порівняння виявляється в протиставленні трьох граматичних форм: звичайний (або нейтральний) ступінь, вищий ступінь порівняння (суфікс -iza) та найвищий (суфікс -ists). Наприклад, manags (-a-) великий - managiza - managists; hardus (-u-) твердий, - hardiza - hardists; а також нові форми з суфіксами -oza, -osts: swinþs (-a-), дужий, сильний - swinþoza - swinþosts, але останніх у готській мові небагато.

Категорія означеності/ неозначеності становить специфічну рису готської мови, а також є характерною ознакою парадигматики прикметника в усіх давньогерманських мовах. Ця граматична категорія має граматичний вияв через форми сильної (або займенникової) відміни та слабкої (або іменної) відміни. Особливістю цієї категорії є те, що її граматичні форми не зумовлюються формою іменника, тобто ця категорія на відміну від категорій роду, числа та відмінка не виконує узгоджуючу функцію. Означена та неозначена форми прикметника зумовлюються не формою іменника, а синтаксичною функцією прикметника, або комунікативним контекстом, або характером тексту, або наявністю/відсутністю детермінанта, яким може бути вказівний займенник.

Один і той самий прикметник, як правило, може відмінюватися за обома відмінами. Лише незначна кількість прикметників мають тільки одну парадигму. Всі граматичні значення форми прикметника, тобто родові, відмінкові, числові, парадигматично існують тільки в межах слабкої або сильної відміни. Таким чином, граматичні значення прикметника як частини мови мають граматичний вияв насамперед через протиставлення двох основних граматичних форм: сильної, або неозначеної та слабкої, або означеної.

Спочатку сильна відміна, або неозначена форма прикметника має індивідуалізуюче значення і передає тимчасову ознаку, яка характеризує предмет у даному контексті. Слабка, або означена

180