7. Критерії Виокремлення та класифікації частин мови в фран та укр.

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ознака

показує

лексичне значення що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)

синтаксична

роль які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)

розряди за значенням на які групи слів підрозділяється

морфологічні

ознаки за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови

що означає

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник означає предмети і явища

прикметник виражає ознаку предметів

числівник позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі

займенник вказує на особу, предмет

дієслово виражає дію або стан предметів

прислівник позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні

сполучник зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення

частка виражає модальні відтінки у реченні

ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини

Les parties du discours - Généralités

Les mots qui composent le discours sont regroupés par catégories selon les caractéristiques qu'ils ont en commun. Ces différentes catégories s'appellent les parties du discours.

On distingue traditionnellement:

les noms chien, table, beauté, espoir, Sabine…

les déterminants le, mon, chaque…

les adjectifs beau, vert, traditionnel, municipal…

les pronoms je, il, chacun, qui…

les verbes être, chanter, espérer, grandir, vouloir…

les adverbes bien, grandement, pas…

les prépositions à, de, dans, par, pour, sur…

les conjonctions de subordination que, comme, quand…

les conjonctions de coordination et, ou, mais…

les interjections ouf !, hélas !…

Par ailleurs, il existe des expressions figées qui présentent les mêmes caractéristiques que les mots d'une partie du discours. On appelle ces expressions des locutions.

N'importe qui est une locution pronominale.

Parce que est une locution conjonctive.

Rendre visite est une locution verbale.

Les critères servant au classement des parties du discours sont :

des critères de variabilité : les mots d'une classe varient-ils ? comment varient-ils ? en fonction de quoi varient-ils ?

des critères syntaxiques : quelle fonction les mots d'une classe peuvent-ils avoir dans la phrase ?

des critères de sens : quel type d'information apportent les mots d'une classe ?

Les frontières entre les différentes parties du discours ne sont pas toujours nettement délimitées :

certains mots peuvent appartenir à deux catégories différentes : tout peut être déterminant ou pronom ;

certains mots peuvent occuper une fonction qui est réservée à une autre catégorie (loin, adverbe s'emploie comme attribut : elle est loin) ;

certains mots ont changé de catégorie : manoir était autrefois un verbe, etc.