Дослід 4. Гідроліз солей карбонових кислот

До 3–4 мл 2 % ацетату натрію добавляють дві–три краплі 1 % водно-спиртового розчину фенолфталеїну. З'являєть­ся ледве помітне рожеве забарвлення. Під час нагрівання пробір­ки гідроліз посилюється, і розчин забарвлюється в яскраво роже­вий колір.

CH₃-COONa + H₂O → CH_-3-COOH + OH ^- + Na⁺.

Для досліду можна взяти мило – стеарат натрію C₁₇Н₃₅ -COONa або пальмітат натрію – C₁₅H₃₁-COONa.

Дослід 5. РОЗКЛАД МУРАШИНОЇ КИСЛОТИ

(Проводиться у витяжній шафі)

У пробірку наливають 2–3 мл мурашиної кислоти, добавляють 1–2 мл концентрованої сульфатної кислоти, закривають пробкою з газовідвідною трубкою і нагрівають на слабкому полум'ї. Мурашина кислота розкладається з виділенням оксиду Карбону (ІІ):

У разі підпалювання оксид Карбону горить блакитним полум'ям до вуглекислого газу: 2CO + O₂ → CO₂

Дослід 6. ОКИСЛЕННЯ МУРАШИНОЇ КИСЛОТИ

КАЛІЙ ПЕРМАНГАНАТОМ

У пробірку з газовідвідною трубкою наливають 1–2 мл мура­шиної кислоти, 2 мл 10 % розчину сульфатної кислоти і 4–5 мл 5% розчину калій перманганату. Газовідвідну трубку зану­рюють у пробірку з розчином вапняної або баритової води. Реак­ційну суміш обережно нагрівають. Спочатку вона буріє, потім знебарвлюється й виділяється CO₂, що виявляється за утворен­ням каламуті у пробірці, з вапняною або баритовою водою.

Легкість окислення мурашиної кислоти пояснюється наяв­ністю в ній альдегідної групи:

Дослід 7. Відновлення амоніачного

РОЗЧИНУ ОКСИДУ АРГЕНТУМУ МУРАШИНОЮ КИСЛОТОЮ

До 2–3 мл свіжо приготовленого амоніачного розчину аргентуму добавляють близько 1 мл мурашиної кисло­ти. Дуже швидко, особливо при легкому нагріванні та в кислому середовищі, випадає чорний осад металічного Аргентуму:

Дослід 8. ДОБУВАННЯ ОЦТОВОЇ КИСЛОТИ З АЦЕТАТУ НАТРІЮ

У пробірку насипають 2–3 г кристалічного ацетату натрію і добавляють 2–3 мл концентрованої сульфатної кислоти. Суміш нагрівають на полум'ї пальника. Виділяється пара оцтової кис­лоти, що змінює колір синього лакмусового папірця:

2 CH₃-COONa + H₂SO₄ → 2 CH₃-COOH + Na₂SO₄

Дослід 9. СТІЙКІСТЬ ОЦТОВОЇ КИСЛОТИ ДО ОКИСНИКІВ

До 1 мл 5 % розчину оцтової кислоти добавляють 0,5 мл 1 % розчину калій перманганату і 1 мл 10 % розчину сульфатної кислоти. Забарвлення калій перманганату не змі­нюється, що засвідчує стійкість оцтової кислоти до окисників.

Дослід 10. ДОБУВАННЯ ВІЛЬНИХ ВИЩИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ

Близько 1 г мила розчиняють в 8–10 мл дистильованої води при нагріванні і добавляють 3–4 мл 5 %-ного розчину сульфат­ної кислоти. Випадає осад нерозчинних вищих кислот (рівнян­ня реакції наведене для солі однієї кислоти):

C₁₅H₃₁-COONa + H₂SO₄ → C₁₅H₃₁-COOH + NaHSO₄.

Дослід 11. УТВОРЕННЯ НЕРОЗЧИННИХ СОЛЕЙ ВИЩИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ

У першу пробірку до 3 мл 0,5 % розчину мила добавляють кілька крапель 10 % розчину хлориду кальцію. Випадає осад нерозчинних кальцієвих солей вищих жирних карбо­нових кислот:

2 C₁₇H₃₅-COONa + CaCl₂ → (C₁₇H₃₅-COO)₂Ca + 2NaCl.

У другу пробірку до 3 мл 0,5 %-ного розчину мила добав­ляють 0,5–1 мл 5 % розчину ацетату плюмбуму. Утворю­ється нерозчинна у воді сіль плюмбуму вищих жирних кислот:

2 C₁₇H₃₅-COONa + (CH₃-COO)₂Pb → (C₁₇H₃₅-COO)₂Pb + 2CH₃COONa.

Дослід 12. ГІДРОЛІЗ МИЛА

У першу суху пробірку наливають 1 мл спиртового розчи­ну мила і добавляють кілька крапель 1 % розчину фенол­фталеїну. Характерне малинове забарвлення не спостерігаєть­ся; оскільки мило не дисоціює в спиртовому розчині.

У другу пробірку наливають 3–5 мл дистильованої води і обе­режно добавляють по стінці пробірки спиртовий розчин мила з фенол­фталеїном. На межі двох шарів з'являється кільце малинового кольору, оскільки мило зі спиртового розчину, торкаючись вод­ного шару, дисоціює, утворюючи лужне середовище, а фенол­фталеїн у лужному середовищі дає малинове забарвлення: C₁₇H₃₅-COONa + НОН → C₁₇H₃₅ COOH + Na⁺ + OH_-