3. Поняття та соціальна функція референдуму. Види референдумів.

Референдум– важлива форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, котрі згідно з законом не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення – обов’язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер.

Основна відмінність референдуму від виборів, процедура яких також передбачає голосування виборців, полягає в об’єкті та меті волевиявлення виборців. Так, якщо на виборах таким об’єктом є кандидат або список кандидатів, то об’єктом референдуму може стати конституція, закон, законопроект, будь-яке питання зовнішньої чи внутрішньої політики.

Роль референдуму в регулюванні суспільних відносин визначається при розгляді їх основних соціальних функцій.

У першу чергу варто відзначити, що референдум є одним із інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття рішень або законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що відноситься до виключної компетенції референдуму за допомогою додання вищої юридичної сили в обох випадках законам та рішенням. Певний рівень легітимізації витримується при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються і враховуються державними органами при прийнятті рішень.

Слід зазначити, що референдум є однією з форм реалізації права національного суверенітету, оскільки за умови виконання певної процедури що стосується всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону про місцеві референдуми, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення референдуму з питань, пов’язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.

Референдум також є способом формування громадської думки.

Ще одна соціальна функція референдуму полягає в тому, що в демократичному суспільстві референдум може бути використаний народом як противага рішенням державних органів і органів місцевого самоврядування, які не задовольняють інтереси громадян.

Запровадження в Україні порядку проведення референдуму за народною ініціативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.

Види референдумів

Законодавство розвинених демократичних країн виділяє референдуми:

Конституційний – голосування щодо нової Конституції або поправок до неї;

звичайний законодавчий– з будь-якого законопроекту, запропонованого до ратифікації в установленому порядку;

дозаконодательний або консультативний;

Також застережено й територіальний принцип. У сучасній державі референдум проводиться і на загальнонаціональному, і на регіональному, і на місцевому рівнях.

КУ та ЗУ «Про всеукраїнський і місцевий референдум», передбачають наступні види референдумів. За територіальною ознакою референдуми поділяються на:

всеукраїнський;

місцевий, причому останній має два підвиди.

А) референдум, який проводиться в Автономній Республіці Крим;

б) референдум, який проводиться в межах інших територіальних одиниць.

Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму.Теоретично предмет референдуму, — це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референ­думи:

обов’язкові;

факультативні.

Обов’язкові мають місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, - окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.

Факультативні референдуми — це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов’язкове. При­значення референдуму в такому разі залежить від рі­шення органів, що компетентні призначати референду­ми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством.

Білет 22

1. Предмет, система та методологія науки конституційного права. Джерела науки конституційного права.

Наука конституційного права- галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів державної влади, засад місцевого самоврядування тощо.

З прийняттям Конституції України 1996 р. увага науки конституційного права концентрується на проблемах реалізації її положень, взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства, ролі політичних партій у поглибленні демократичних процесів в українському суспільстві.

Зміст і призначення науки конституційного права обумовлені її функціями. Вирізняють такі функціїнауки конституційного права: політичну, методологічну, ідеологічну, евристично-прогностичну, комунікативну, інтегративну, практико-прикладну, роз'яснювальну та експертну'.

Предметомнауки КП єконституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами. Наука КП вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі КП, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин. Предмет науки КП визначає її функції, в яких розкривається роль цієї галузевої юридичної науки для державотворення, правотворчого і правозастосовчого процесів, формування правової свідомості і правової культури працівників органів публічної влади й населення тощо. Зокрема, наука КП реалізуєполітичну, методологічну, ідеологічну, прогностичну, комунікативну, експертну функції.

Метод науки конституційного права- це сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. Важливе місце серед них посідають методи:

формально-юридичний, що застосовується в дослідженні нормативних джерел;

порівняльно-правовий, що дозволяє аналізувати різні моделі конституційно-правового регулювання;

історичний, що дозволяє вивчати динаміку становлення конст.-правових інститутів, їхній історичний розвиток;

системний, застосування якого дозволяє аналізувати структуру всієї галузі КП, взаємозв'язок конституційно-правових інститутів;

статистичний, за допомоги якого вивчається практика реалізації конст.-правових норм, ефективність їхньої дії;

конкретно-соціологічний(вивчення громадської думки, проведення експериментів тощо).

Джереламинауки КП є:

НПА(чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука КП обґрунтовує ідеологію та концептуальні положення нормативно-правових актів - джерел галузі КП, досліджує тенденції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з організацією та здійсненням публічної влади. На основі наукових досягнень розробляються нові конституційні законопроекти, проекти законів та інших нормативно-правових актів;

праці вітчизняних і закордонних вчених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються проблем, пов'язаних із предметом науки КП;

конституційно-правова практика- процеси, що відбуваються під час реалізації конституційно-правових норм ОДВ, ОМС, окремими громадянами та їхніми об'єднаннями.

2. Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина.

являють собою основоположні засади та ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання відносин між особою та державою.

Відповідно до ст.ст.21-24 КУ конституційними принципами правового статусу людини і громадянина є наступні:

- усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними;

- права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними;

- конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

- кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості;

- громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ст.52 Конституції України передбачено рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Крім того, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток 26.04.2001 року ВРУ було прийнято ЗУ „Про охорону дитинства”.

3. Проведення всеукраїнських та місцевих рефе­рендумів регламентується КУ і ЗУ «про всеукраїнський та місцеві референдуми». З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний процес, який складається з відносно само­стійних процедур, що здійснюються у певній послідов­ності:

призначення референдуму;

підготовка і проведення референдуму;

голосування і визначення підсумків референдуму;

опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

Всі стадії референдного процесу підпорядковані за­гальним принципам, властивим виборчому процесові.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день про­ведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав грома­дян України на участь у референдумі залежно від по­ходження, соціального і майнового стану та ін забороняється.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано су­дом недієздатними.

Громадяни беруть участь у референдумі на рівних за­садах. Кожний громадянин має один голос.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: конт­роль за волевиявленням громадян не допускається.

Підготовка і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Законом запроваджені гарантії реалізації вказаних демократичних засад.

Підготовка і проведення всеукраїнського референ­думу здійснюється за рахунок Державного бюджету, а місцевих референдумів — за рахунок відповідних місце­вих бюджетів.

Першою стадією проведення референдуму є його призначення. При цьому зазначимо, що розрізняють іні­ціативу про проведення референдуму і прийняття відпо­відного рішення про призначення референдуму. Зако­ном детально врегульована процедура реалізації права вимоги проведення референдуму. Зокрема, громадяни України реалізують своє право на ініціативу всеукраїнсь­кого референдуму шляхом збору підписів. Нагадаємо, що їх має бути не менше 3 млн. і підписи щодо призна­чення референдуму мусять бути зібрані не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч під­писів у кожній області.

Збирання підписів організовують і здійснюють іні­ціативні групи референдуму, що утворюються й діють відповідно до ст. 16,17,18 ЗУ «про всеукраїнський та місцеві референдуми». Отже, на стадії призначення ре­ферендуму відбувається утворення ініціативних груп ре­ферендумів, їх реєстрація, збирання підписів ініціатив­ними групами. Детальна регламентація цих процедур проведення референдуму має дуже важливе значення, оскільки передбачає низку правових гарантій від всіля­ких порушень. Зокрема, ці гарантії стосуються вимог щодо форми й змісту листів для підписів громадян, по­рядку заповнення і збирання підписів (ст.18). Передба­чається також можливість оскарження в районний (місь­кий) суд відмови Центральної комісії із всеукраїнського референдуму у реєстрації ініціативної групи, або відсут­ність рішення про реєстрацію (ст. 17 Закону).

Після завершення збирання підписів ініціативна гру­па у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів, дата ре­єстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

Підписні листи по акту передаються на зберігання у встановленому в законі порядку.

Після підписання цього акту в тижневий строк група всеукраїнського референдуму передає підсумковий про­токол, акт і вимогу про проведення референдуму до Центральної комісії із всеукраїнського референдуму (як відомо, її функції покладені на ЦВК по виборах народних депутатів України).

ЦВК забезпечує реєстрацію докумен­тів, підбиває загальні підсумки збору підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.

Після одержання належним чином оформленої про­позиції, ОДВ, до повноважень яких входить призначення референдуму в місячний термін приймають одне з таких рішень:

про призначення референдуму;

про відхилення пропозиції про проведення рефе­рендуму у разі наявності серйозних порушень законо­давства про референдуми;

про прийняття рішення, пропонованого у вимозі про призначення референдуму.

У рішенні про призначення референдуму визнача­ється дата проведення референдуму, зазначається назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум.

Дата проведення всеукраїнського референдуму при­значається не раніше як за три й не пізніше як за чоти­ри місяці, а місцевого референдуму — не раніше як за місяць і не пізніш як два місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

Повідомлення про призначення референдуму та зміст проекту закону, рішення іншого питання, що ви­носиться на референдум, оголошуються відповідно у республіканських та місцевих засобах масової інформації у 10-денний строк після прийняття рішення про його призначення.

Після прийняття рішення про призначення наступає друга стадія референтного процесу — підготовка прове­дення референдуму.

На відміну від виборів, проведення референдуму не вимагає створення виборчих округів. Згідно із ст. 23 За­кону про всеукраїнський і місцеві референдуми, для проведення голосування і підрахунку голосів створюють­ся тільки дільниці для голосування, що об'єднують від 20 до 3000 громадян, які мають право брати участь у ре­ферендумі.

Керівництво всеукраїнським референдумом покла­дається на Центральну виборчу комісію, а також спе­ціально утворені для цього громадські органи — комісії по проведенню референдуму: дільничні, територіальні, що створюються в селах, селищах, районах, містах і областях, комісія Автономної Республіки Крим із все­українського референдуму.

Білет 28