- •1.Чисельний склад і структура Верховної Ради України.
- •2. Поняття, природа та риси конституційних прав, свобод, законних інтересів та обов'язків людини і громадянина.
- •3. Поняття та соціальна функція референдуму. Види референдумів.
- •1.Процедура розгляду справ ксу
- •2.Припинення повноважень кму
- •3.Сесія вру: порядок скликання і проведення
- •1.Конституційна юрисдикція. Місце Конституційного Суду України в механізмі державної влади
- •3. Основні гарантії діяльності народних депутатів
- •2.Конституційно-правові відносини України ,їх специфіка і види
- •1.Сесії рад, як представницьких органів самоврядування
- •2.Система органів державної влади в Україні, порядок їх формування
- •3.Статус суддів в Україні. Порядок призначення та обрання на посаду, звільнення з посади проф. Судді
- •2.Народний суверенітет і його співвідношення з національним і держ. Суверенітетот
- •3.Поняття виборів та їх соціальна функція. Види виборів
- •2.Повноваження голiв мiсцевих державних адмiнiстрацiй припиняються Президентом України у разi:
- •3.Оскарження рішень з питань громадянства України
- •1.Склад і структура місцевих державних адміністрацій
- •2.Строки повноважень вру. Дострокове припинення повноважень вру.
- •3.Сфера компетенції місцевого самоврядування (мс). Акти місцевого самоврядування
- •2.Правовий статус біженців. Роль овс у вирішенні питань пов’язаних зі статусом біженців
- •3.Порядок обрання Президента України
2.Правовий статус біженців. Роль овс у вирішенні питань пов’язаних зі статусом біженців
Питання, пов'язані з біженцями, регулюються КУ, ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту " від 08.07.2011 № 3671-VI, іншими НПА, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ
Якщо м/н договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про біженців", застосовуються правила міжнародного договору.
Низкою м/н правових документів установлюються й визначаються засади правового статусу біженців. До найважливіших із них належать Конвенція ООН про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протокол щодо статусу біженців, від 31 січня 1967 року, які стали частиною нац. законодавства України після того, як ЗУ від 10 січня 2002 року відбулося приєднання до цих м/н актів.
Згідно зі ст.1 ЗУ «біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань» «посвідчення біженця - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його біженцем в Україні і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України».
Ст.. 5 визначає порядок звернення - "протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику органу міграційної служби». Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Підстави відмови (ст..6)
Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до КК України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Як свідчить європейський досвід, для сприяння практичного застосування поняття "третя безпечна країна" більшість держав Європейського Союзу уклали дво- чи багатосторонні договори про реадмісії з деякими східноєвропейськими та африканськими державами, оскільки через них пролягають шляхи біженців до ЄС і вважається, що в цих державах шукач притулку може про нього клопотатися. Таким чином, угоди створюють перешкоду біженцям досягти території держави — учасниці ЄС, хоча пояснюється це тим, що сторони домовилися не допустити одночасного звернення із заявою про надання статусу біженця до кількох держав чи після відмови в одній або кількох країнах (вибір притулку).