2.3. Особливості розрахунку та обліку виробничих витрат - суттєвої складової операційних витрат досліджуваного підприємства

Як уже зазначалося, найбільшу питому вагу у складі операційних витрат досліджуваного Товариства займають виробничі витрати, які складають собівартість продукції. Для організації та управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат потрібна інформація про собівартість продукції.

Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції в цілому та в розрізі окремих статей витрат.

Калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вимірнику результату будь-якого господарського процесу – заготівлі матеріальних ресурсів, виробництва продукції в основному та в допоміжних цехах, реалізації продукції або матеріальних цінностей, визначення втрат від браку тощо.

Під калькулюванням розуміють систему економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). В процесі калькулювання вимірюються витрати на виробництво та кількість випущеної продукції, та собівартість одиниці виробу, визначається економічна вигідність виробництва.

В процесі калькулювання розв’язуються два основних завдання обліку:

• на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначити адекватну, справедливу і конкурентноздатну продажну ціну;

• дані про собівартість продукції використовуються для прогнозування і управління виробництвом та витратами.

Своєчасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятого підприємством або його підрозділом плану. Воно необхідне для аналізу причин відхилень від планових завдань за собівартістю. Дані фактичних калькуляцій використовуються для наступного планування собівартості, для обґрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, вибору сучасних технологічних процесів, проведення заходів по підвищенню якості продукції, перевірки проектів будівництва і реконструкції підприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення про виготовлення напівфабрикатів самостійно або з використанням послуг сторонніх організацій.

Таким чином, виробничий облік і калькулювання є основними елементами системи управління не тільки собівартості продукції, але і виробництвом в цілому.

На практиці можуть застосовуватись різні калькуляції в залежності від мети їх складання та використання.

Калькуляції поділяються:

• за часом складання – на директивні (нормативні, кошторисні, планові);

• за рівнем охоплення витрат або місцем їх здійснення – на галузеві, повні, виробничі, внутрішньогосподарські, змінних витрат, технологічні;

• за характером виконання калькуляції – на масові (періодичні), індивідуальні та проміжні;

• за властивостями калькуляційного об’єкту – на загальні, параметричні, за центрами витрат.

В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:

• один продукт (комплекс продуктів) в цілому по виробництву;

• один продукт (комплекс продуктів) по окремих процесах, стадіях, переділах, фазах виробництва;

• виріб (група виробів) по підприємству;

• виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;

• вид робіт, послуг по структурних підрозділах підприємства;

• напівфабрикат;

• деталь, вузол.

З об’єктом калькулювання тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які є вимірниками об’єкту калькулювання.

Метод обліку собівартості (вид калькулювання) є сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об’єктами і прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць. Він залежить від типу організації і технології виробництва та включає в себе принципи збору інформації з центрів витрат про витрачені ресурси, узагальнення і розподіл непрямих витрат.

В залежності від повноти охоплення обліком виробничих витрат розрізняють облік повної собівартості, яка включає постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати, та облік неповної собівартості (тобто калькулювання на основі лише тільки змінних витрат).

В залежності від оперативності контролю собівартості ведуть облік фактичних витрат (для складання звітної калькуляції) або облік нормативної собівартості (якому передує складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції) (рис.2.3)

В калькуляційному обліку об’єкти вказують ознаку групування витрат (замовлення, переділ тощо) і одночасно характеризують вид калькулювання (позамовний, попередній тощо), який залежить від прийнятого аналітичного обліку витрат.

На досліджуваному Товаристві застосовується позамовний метод обліку витрат. Сфера його застосування - цехи і підприємства одиночного та дрібносерійного виробництва, які виготовляють продукцію за замовленням окремих споживачів. Саме тому цей метод обліку витрат використовується на підприємстві.

Рис. 2.3. Класифікація методів обліку собівартості

При цьому методі калькулювання величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від собівартості виробленої продукції.

При виробництві дрібносерійних виробів в бухгалтерії досліджуваного Товариства на кожне замовлення відкривають картку обліку витрат і випуску. Підставою для відкриття замовлення є договір, укладений підприємством виробником продукції з її замовником.

Кожному замовленню присвоюють черговий номер (шифр), який в подальшому обов’язково зазначають у всіх документах, оформлюючи отримання матеріалів на виконання замовлення і нарахування заробітної плати виробничим робітникам. Це дає можливість всі витрати, що відносяться до виготовлення конкретного замовлення, збирати на картках, і обчислювати фактичну собівартість кожного замовлення за прямими витратами.

Відповідно до чинного законодавства, підприємства самостійно встановлюють перелік статей калькуляцій продукції, яку вони виробляють. В таблиці 2.5 перелічені статті витрат, встановлених ЗАТ "СБМУ №15" на виготовлення основної своєї продукції – будівлі малої архітектури (БМА-8).

Об’єктом калькулювання при позамовному методі є собівартість кінцевого замовлення , за яким виготовлені вироби пройшли випробування і прийняті відділом технічного контролю або представником замовника. Витрати в межах кожного замовлення групують за статтями, що видно з прикладу, наведеного в таблиці 2.6.

Таблиця 2.5

Статті калькуляції, затверджені ЗАТ "СБМУ №15"

№	Статті витрат
1.	Сировина і основні матеріали
2.	Куповані комплектуючі вироби
3.	Допоміжні матеріали
4.	Основна і додаткова зарплата
5.	Відрахування до пенсійного фонду
6.	Відрахування до фонду соцстрахування
7.	Відрахування до Фонду зайнятості
8.	Відрахування до Фонду соцстрахування від нещасних випадків
9.	Загально виробничі витрати
10.	Інші виробничі витрати
11.	Всього виробнича собівартість
12.	Адміністративні витрати
13.	Витрати на збут
14.	Інші операційні витрати
15.	Повна собівартість
16.	Прибуток 10%
17.	Оптова ціна
18.	ПДВ, 20%
19.	Оптова ціна з ПДВ

Таблиця 2.6

Картка обліку витрат на виготовлення продукції - будівлі малої архітектури (БМА-8), грн.

Найменування продукції - Будівля малої архітектури (БМА-8)			Планова собівартість 640 грн.
Місяць (звітний період)	Матеріали , куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали	Основна і додаткова заробітна платня	Відрахування на соціальні заходи	Загально виробничі витрати	Всього виробнича собівартість
січень	137	35	14	2	188
лютий	180	48	19	4	251
березень	144	41	16	3	204
всього	461	124	49	9	643

В наведеній картці витрат на матеріали, куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали і заробітну плату прямо відносять на замовлення щомісячно на підставі даних первинних документів. Відрахування на соціальні заходи та загально виробничі витрати відносять на замовлення в розмірі визначеного відсотку від заробітної плати. В розглянутому прикладі ці витрати віднесені па замовлення в наступних розмірах відрахування на соціальні заходи-39,9%, загально виробничі-7,3%до заробітної плати виробничих робітників.

За наявності великої кількості первинних документів, що характерно для одиничного та дрібносерійного виробництва, при складанні звітних калькуляцій повинен бути встановлений суровий контроль за правильністю зроблених записів в картках обліку витрат і випуску по завершених замовленнях, що закриваються.

Для перевірки правильності або точності записів при віднесені фактичних затрат на дане замовлення використовують переліки потрібних матеріалів або напівфабрикатів, які зазначаються в специфікаціях, перелік необхідних операцій обробки, який міститься в технологічних картках, і кошторисні розрахунки даного замовлення.

Виявлені в результаті такої перевірки неправильно віднесені витрати повинні бути списані з кредиту рахунку 23 "Виробництво" в зменшення витрат по даному замовленню. Таке ж списання роблять і на суму відпущених, але не використаних для виготовлення даного замовлення матеріалів, деталей, напівфабрикатів. Невикористані матеріальні цінності здаються на склади, при цьому дебетується відповідний субрахунок 20 "Виробничі запаси".

Групування витрат на виконання замовлення за статтями представляє собою, по суті, вже готову калькуляцію його собівартості.

Для кінцевого складання калькуляції продукції сумують усі враховані за замовленням прямі і непрямі витрати та вираховують з цієї суми вартість повернутих на склад невикористаних матеріалів, деталей, напівфабрикатів та відходів. При виготовлені за замовленням одного виробу його собівартість буде загальним підсумком витрат даного замовлення. Якщо ж за замовленням виготовляється декілька виробів (або невелика серія), то фактичну собівартість одиниці визначають шляхом ділення загальної фактичної суми витрат на загальну кількість виробів.