65)Внесок діячів науки та культури України в перемогу над нацистською Німеччиною.

Українська культура в роки Німецько-радянської війни, збройного конфлікту1941–1945років у рамкахДругої світової війни.

Нацистська влада визначила головним органом, який керував суспільною діяльністю українців Генеральної губернії,Український центральний комітетіз центром уКракові. Комітет очолювавВолодимир Кубійович. На окупованих територіях німецька влада заборонила публічні зібрання, створення товариств. На початку1942року вГаличинібуло заборонено всі українські національні організації, узяті під ретельний контроль радіо і преса, започатковано нагляд за діячами літератури і мистецтва. У школах працювали лише початкові класи. Відбувалися масові розстріли інтелігенції: у Києві поетесаОлена Теліга, поетІван Ірлявський, редактор газети«Українське слово»Іван Рогач^[1].

Вже влітку 1941року починається евакуація науково-дослідних центрів України. У складіАкадемії наук УРСРбуло евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників до столиціБашкиріїУфи. У червні1943року Академію наук та інші науково установи України було переведено доМоскви^[2]. 130 докторів і кандидатів наук, 170 співробітників академії воювало на фронтах війни у лавахРадянської армії.

Під час німецької окупації у Києві у 1941році зусиллями ректораКиївського університетута члена Київської міської управиК. Т. Штеппибуло створено паралельну Українську академію наук, яку очоливВ. О. Плотніков. Втім, вже у 1942 діяльність академії було практично паралізовано.

Над невідкладними завданнями оборони країни в сфері авіоніки,радіолокаціїтапеленгуванняпрацювали 8 лабораторійФізико-технічного інституту АН УРСРвАлма-Аті.Інститут чорної металургії АН УРСР(Свердловськ) працював над вдосконаленнямартилерійських установок.Інститут будівельної механіки АН УРСРпрацював на потребувійськово-повітряних силСРСР.Інститут електрозварювання АН УРСР(Нижній Тагіл)Євгена Патоназастосував метод автоматичного дугового зварювання під флюсом для поліпшення якості і міцності корпусів легендарнихтанківТ-34, впроваджено швидкіснеелектрозварюванняна танкових і авіабомбових заводах^[2]. У березні1944року Академія наук повертається до Києва. Через рік було створено ряд нових лабораторій: швидкісних машин і механізмів (пізніше лабораторія гідравлічних машин), металофізики, машинознавства і проблем сільськогосподарської механіки.

Освіта

У роки війни понад 45 українських вузів працювали в евакуації.КиївськийіХарківський університетибули об’єднані в один, який поновив свою роботу в лютому 1942 року вКизил-Орді(Казахстан),Одеський університетперебував на той час уБайрам-Алі(Туркменія),Київський індустріальний— уТашкенті,Харківський хіміко-технологічний— уЧугчику(Узбекистан),Миколаївський кораблебудівний— уПржевальську. Окремі вузи влились як факультети до місцевих навчальних закладів^[1].

У тилу для евакуйованих дітей було сформовано школи й класи з українською мовою навчання, зокрема в Саратовській області— 30 українських шкіл і класів, уСвердловській— 18, уНовосибірській— 11, школи створено також уКуйбишевській,Сталінградські,Пермській,Омській областях, вСередній Азії. Там же розміщувались евакуйовані дитячі будинки, ремісничі училища та інші освітні заклади^[1][2]. Загалом 5,5 тис. евакуйованих українських педагогів працювали в 100 українських навчальних закладів. Учнів інформували про розвиток подій на фронтах, випускались бойові листки, активно велося листування з фронтовиками, вистави і концерти самодіяльності у шпиталях для поранених бійців і командирів^[2].

На території Рейхскомісаріату Українадіяли лише початкові школи, шкільна освіта переведена на українську мову, вводилось обов'язкове вивченнянімецької мови. Влада з осторогою дивилася на будь-яких представників національної інтелігенції, як на потенційних зрадників і заколотників, очильників національно-визвольного руху. Було страчено 42 професориЛьвівського університету, у Києві — більше 200 вчителів, 3 тис. харківських освітян^[2].

Під час відбудови інфраструктури на зруйнованих війною землях України швидко зростала кількість шкіл. У 1943–1944 навчальному році працювало 12 802 шкіл, навчалось 1,77 млн учнів. У 1944–1945 навчальному році працювало 24 тис. шкіл, де навчалося 4,13 млн учнів, працювало 145 тис. учителів. На Західній Україні до 1945 року було відновлено 5,7 тис. шкіл, в яких навчалось 840 тис. учнів, на поповнення навчальних кадрів прибуло 10 тис. вчителів зі Східної і Південної України^[2].