- •1) Предмет та завдання курсу “Історія української культури”.
- •2) Сутність культури, її структура, функції та характерні ознаки.
- •3) Антропогенез на території України.
- •4) Культура первісного суспільства, її пам‘ятки на теренах України.
- •5) Культура первісного суспільства, її пам‘ятки на теренах України.
- •6) Культура скіфсько-сарматського часу.
- •7) Культура античних міст-держав Північного Причорномор’я.
- •8) Культура східних слов’ян дохристиянської доби: ремесла, побут, звичаї, релігійні вірування.
- •9) Культура Київської Русі: писемність, освіта, наукові знання.
- •Писемність
- •10) Архітектура і образотворче мистецтво України-Русі.
- •11) Фольклор, літописання і література Київської Русі.
- •12) Утвердження християнства та його вплив на розвиток культури України-Русі.
- •13) Культура Галицько-Волинської держави.
- •14) Вплив ідей Відродження і Реформації на українську культуру.
- •15) Розвиток освіти в Україні в другій половині XIV - першій половині XVII ст.: православні, католицькі, протестантські школи.
- •16) Розвиток освіти і наукових знань (друга половина XIV - перша половина XVII ст.): Острозька слов‘яно-греко-латинська академія, братські школи, Києво- Могилянська колегія.
- •17) Острозька слов‘яно-греко-латинська академія.
- •18) Братства та братські школи.
- •Рівень освіти
- •19) Києво-Могилянська колегія.
- •20) Києво-Могилянська академія та Львівський університет.
- •21) Берестейська церковна унія (1596 р.) та її наслідки для розвитку культури.
- •Освіта та наука
- •28) Розвиток освіти та науки за часів Гетьманщини (друга половина XVII - XVIII ст.). Друкарство.
- •29) Українське козацьке бароко.
- •30) Українське козацьке барокко у літературі: поезія, проза, драматургія, козацькі літописи.
- •31) Українське козацьке барокко в архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •32) Іван Мазепа як меценат та культурний діяч.
- •33) Діяльність філософа і письменника г.С.Сковороди.
- •34) Історичні твори. Літопис Самовидця, літописи Григорія Грабянки і Самійла Величка.
- •35) Музична культура та театр за часів Гетьманщини (друга половина XVII -
- •37) Розвиток освіти і науки в Україні в хіх ст. Освіта
- •38) Становлення історії як науки: д. Бантиш-Каменський, м. Максимович, м. Костомаров, п. Куліш, в. Антонович, м. Грушевський.
- •40) Кирило-Мефодіївське братство.
- •41) "Руська трійця".
- •42) Громадівський рух.
- •43. Українська література хіх ст. Т.Г. Шевченко.
- •44) Розвиток образотворчого мистецтва в Україні в хіх ст. Живопис.
- •45)Розвиток українського театру в хіх - на початку хх ст. Видатні діячі сцени.
- •46. Архітектура України хіх ст.
- •47)Національно-культурне відродження в Західній Україні в хіх ст.
- •48)Скульптура, живопис, графіка в Україні в хіх ст.
- •49) Музична культура в хіх- на початку хх ст.
- •50) Репресивні заходи царського уряду проти української культури в хіх ст.
- •51)Роль «Просвіт» та нтш в духовному відродженні українського народу в кінці
- •52)Українське меценацтво в хіх - на початку хх ст.
- •53)Український авангард та його особливості.
- •54)Національно-культурна політика і духовне життя в Україні у 1917-1920 рр.
- •55)Національно-культурна політика у Радянській Україні. Українізація
- •56)"Український ренесанс" та Розстріляне відродження.
- •Історичні передумови
- •57)Досягнення і втрати в розвитку освіти і науки України в 1920-30-х рр.
- •58)Розвиток української літератури в 1920-х роках.
- •59)Драматургія і театр в Україні в 1920-30-х рр. (м.Куліш, і.Кочерга, л.Курбас, п.Саксаганський, а.Бучма та ін.).
- •60)Становлення кіномистецтва в Україні. О.Довженко - кінорежисер, драматург, письменник.
- •61)Архітектура і монументальний живопис України в 1920-30-х рр. Школа м.Бойчука.
- •62)Розвиток культури на західноукраїнських землях в в 1920-30-х рр.
- •63)Освіта на західноукраїнських землях в 1920-30-х рр.
- •64)Українська культура і наука в роки іі світової війни (1939-1945 рр.).
- •65)Внесок діячів науки та культури України в перемогу над нацистською Німеччиною.
- •66)Культурне життя в Україні у другій половині 1940-х на початку 1950-х рр.
- •67) Розвиток науки в повоєнне десятиріччя в Україні.
- •68)Духовне життя в Україні в 1960-80-х рр. «Шістдесятники».
- •69)Розвиток української культури в 1960-80-х рр. Політика русифікації в Україні.
- •Зародження дисидентського руху
38) Становлення історії як науки: д. Бантиш-Каменський, м. Максимович, м. Костомаров, п. Куліш, в. Антонович, м. Грушевський.
Українські історики вказали на енергійні заходи, здійснені Богданом Хмельницьким у внутрішній та зовнішній політиці для подолання кризових явищ. М.Костомаров, О.Єфименко, М.Грушевський зазначали, що гетьман відновив українське військо, зміцнив свої позиції в козацькій державі, активізував зовнішньополітичну діяльність. Результатом цієї діяльності була перемога над польською армією у битві під Батогом у травні 1652 р., яка, на думку вчених відкрила знову шлях до визволення України та активізації процесів державотворення.
Д.Бантиш-Каменський, М.Максимович, П.Куліш, М.Костомаров, В.Антонович, П.Буцинський, М.Грушевський, О.Єфименко, В.Липинський приділили увагу аналізу мотивації московської політики гетьманського уряду, яка після берестецької поразки стала головним напрямком його діяльності у міжнародних відносинах. Проте в історичній літературі неоднаково розглядалося це надто політизоване питання.
У підрозділі "Роль Переяславсько-Московського договору 1654 р. у становленні козацької держави"з історіографічних позицій розглядається вплив Переяславської угоди на процеси державотворення в Україні у середині ХVІІ ст. Ця подія до нашого часу викликає інтерес з боку громадськості, вчених, політиків в Україні та Росії. Висловлюються різні оцінки тих складних історичних процесів. Це питання потребує висвітлення в різних аспектах: історико-правовому, політологічному, історіографічному. Останній становить особливий інтерес, оскільки до цієї теми тією чи іншою мірою зверталися багато істориків, розглядаючи її з різних концептуальних позицій. Заслуговує на увагу історіографічний аналіз тих оцінок, які давали цьому договору у своїх дослідженнях Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич, М.Костомаров, М.Максимович, В.Антонович, М.Драгоманов, О.Єфименко, М.Грушевський, В.Липинський та інші. В їхніх працях були сформульовані і наукові, і емоційно- популістські засади висвітлення цих питань. Вони до нашого часу так чи інакше впливають на формування історичної свідомості українців.
В українській історіографії велика увага була приділена аналізу історичного значення Переяславської ради 1654 р. Більшість істориків пов'язувала її з питанням щодо з'єднання Війська Запорозького з Московським царством. М.Максимович твердив, що в Переяславі зібралась "народна рада для завершення справи". Дослідники стверджували, що саме в січні 1654 р. були вироблені умови об'єднання двох держав. Д.Бантиш-Каменський та М.Костомаров називали досягнуту угоду "Переяславським договором", М.Драгоманов – "Переяславською унією", "Переяславськими статтями", В.Антонович, М.Грушевський, В.Липинський – "Переяславською умовою". Це свідчить, що українські історики саме рішення Переяславської Ради, досягнуті в Переяславі домовленості висували на перший план при аналізі політико-правових актів укладення українсько-російського договору. Події, пов'язані з Переяславською радою, здебільшого висвітлювалися не тільки як факт історії українсько-російських відносин, але також як певний крок у складному процесі державотворення в Україні доби Національно-визвольної війни.
Розвиток українського народознавства: М. Максимович, І. Срезневський, М. Драгоманов, Ф. Вовк, І. Франко.
Серйозними перешкодами на шляху розвитку української етнографії були горезвісні валуєвський циркуляр 1863 р. та емський царський указ 1876 p., які забороняли друкувати українською мовою, українську пресу, публікації українських перекладів, українські театральні вистави, санкціонували широке переслідування "українського руху", закривали українські наукові осередки.
І все-таки у цих надто несприятливих умовах українське народознавство розвивалося. Матеріали і дослідження з української етнографії друкувалися в російських виданнях, губернській пресі, зокрема в українському російськомовному журналі "Киевская старина", що виходив з 1882 р. Значна кількість етнографічних публікацій наддніпрянських авторів з'явилася в українській пресі Галичини, а також в іншомовних західноєвропейських виданнях. Так, перервана в Росії (1875) українознавча дослідницька (у тому числі й фольклористично-етнографічна) діяльність Михайла Драгоманова продовжувалася в еміграції, висвітлювалася в працях, надрукованих у Галичині, Франції, Німеччині, Болгарії. Саме йому належить виступ і публікація в Парижі 1878 р. звернення до народів Європи в обороні українського слова.
М. Драгоманов належав уже до нового покоління вчених, котрі розглядали фольклор як відображення історичної пам'яті народу, його поглядів на минулі події. Дума й історична пісня були основними об'єктами в дослідженнях вченого. Він, застосовуючи порівняльний метод у фольклористиці, розглядав українську народну творчість у контексті європейського та світового народознавства.
Розпочавши ще в київський період життя величезну працю, спрямовану на збір публікації етнографічного та фольклорного матеріалу (Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. — К., 1874, Т. 1; 1875, Т. 2. Малорусские народные предания и рассказы. — К., 1876), вчений продовжив її в еміграції (Політичні пісні українського народу XVIII—XIX ст. з увагами. Женева, 1883. — Т. 1, 1885. — Т. 2; Нові українські пісні про громадські справи (1754—1880). — Женева 1881). У Женеві та Софії М. Драгоманов опублікував низку досліджень і методичо-теоретичних етнологічних праць, зокрема "Науковий метод в етнографії" (1888), "Для начинаючих фольклористів на Україні" та багато інших. Деякі з них згодом видав М. Павлик у чотиритомнику під назвою "Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність та письменство" (1889—1907).