Володимир Старосольський (1878-1942)

Громадсько-політичний діяч, правник, соціолог народився в Яросла­ві (Польщі). Замолоду брав участь у студентському житті Львова (член-засновник товариства "Молода Україна")- Після закінчення правничих сту­дій у Відні й поглибленні їх у Берліні працював адвокатом у Львові. В 1919 р. — член міністерства закордонних справ УНР (в уряді І.Мазепи) і водночас професор Українського державного університету в Кам'янці-Подільському.

В 1920—1928 pp. перебував на еміграції у Відні й Празі, працював про­фесором державного права УВУ (Українського вільного університету) і Ук­раїнської господарської академії в Подебрадах (Чехія).

З 1928 р. — знов у Львові, де згодом працював професором Львів­ського університету. Заарештований і засуджений радянською владою на десять років. Помер у тюрмі в Маріїнську (Західний Сибір).

Основні праці: "Теорія нації" (1921), "Методологічна проблема в на­уці про державу" (1925), "До питання про форми держави" (1925) та ін/J

III. Нація як суспільство

[...] Передовсім теж само істнуваннє гурту, суспільства, є вислідом, волі його членів. Воля (в найширшому розумінню) се той чинник, який означену скількість людських одиниць перетворює в гуртову цілість, в суспільство. Ніяка їх якість, ніякі фізичні чи мо­ральні їх прикмети самі собою не можуть сего зробити.

[...] Суб’єктивний чинник бажання, волі, становить суть зв’язку, силою якого якась скількість одиниць стає суспільним гуртом, сус­пільством, з власним понадодиничним буттєм. Таким шляхом ви­никає "громада великий чоловік", як герой суспільних рухів та вла­стивий предмет суспільних наук. Так виникла і нація, і Ренан має рацію, коли бачить її єство в "повсякдневнім плебісциті".

2. Спільнота і спілка

Усі безконечно чисельні форми людських суспільств можна зве­сти до двох протилежних типів, яким Теннес признає основе значіннє. Се є "спільнота" (Gemeinschaft) і "спілка" (Gesellschaft). Ос­новою розріжнювання поміж сими двома типами суспільства є розріжнюваннє між двома типами людської волі, між "стихійною во­лею" (Wesenswille) та "свідомою волею" (Wilkür).

Стихійна воля, се безпосередний, змисловий, непсредуманий відрух, історично первісний тип волі. Вона найтісніше звязана з почуваннєм, має на меті заспокоєннє найблизшого відчутого забажання, а не осяженкє свідомо поставленої ціли. В сьому значінню можна би сказати, що стихійна воля не знає і не має ціли, а має тільки напрям, її істота араціональна, бо жерелом її психічний стан, а нераціональне думаннє. Через те вона "стихійна".

Її протиставленнєм є тип волі, яку за браком иншого терміну називаємо "свідомою". Се воля, яка визволилася з-під психічної сти­хії. Вона вже не безпосередній вислів почувань та настроїв, але на­слідком праці думки, яка "свідомо" означає та вибірає ціли та за­соби для їх здійснення, вона має не тільки напрям, але й означе­ну ціль. Рішаючу ролю в ній має елемент рациональности, правильне думаннє [...].

В дійсности, сі типи виступають рідко в повній чистоті. Кож-дий конкретний прояв волі має в собі, звичайно, елементи обох типів: психольогія та льогіка, почуваннє та холодний розум, араціональне та раціональне перехрещуються в житті одиниць та люд­ських громад на кождому кроці. Між обома істнує внутрішній зв’язок. Воля стихійна з правила викликує прояви свідомої, і змінює свій первісний характер, раціоналізуючися, і навпаки, свідома во­ля провокує созвучні з собою емоціональні прояви, стає в більшій чи меншій мірі стихійною[...].

Анальогічно до обох обговорених тут типів волі, маємо і два протилежні собі типи людських суспільностей.

Стихійна воля, яка звязує людський гурт в одноцільну грома­ду, творить инший тип суспільства, як громада, звязана свідомою волею своїх членів. Стихійною волею зроджене суспільство, се спільнотами характер наскрізь араціональний, стихійний. Силою, яка удержує в ній цілість є виключно тільки психольогія: інстинкт, "почуттє" приналежносте до себе, психічні розположення та на­строї членів гурта. Раціональний момент має для спільноти все тіль­ки посереднє, а іноді дуже підрядне значіннє. Так, наприклад, "тол­па" є ярким прикладом араціональности спільноти; її родить ви­ключно тільки стихійний, психичний гін, а недостача якого-небудь раціоналістичного моменту в її утворенню та життю належить по­трібно до характеристичних рис "толпи". Араціональному харак­терові спільноти не перечить обставина, що її істнуваннє є об’єктивно оправдане, має свою обєктивну "рацію буття". Так усі пер­вісні форми суспільної організації були спільнотами, хоч об’єктивно їх істнуваннє можна раціонально оправдати тодішніми умовинами; бо держалися вони не силою раціоналістичного думання, а пере­важно психольогією своїх учасників. Так родина, рід, племя і пле­мінна держава були побудовані "стихійною волею", психольогією силою якої одиниця була поглочена громадою і держалася з усіма своїми інстинктами та почуваннями. Тому істнуваннє спільноти та належність до неї була простим інеоспорюваним фактом, і питан­ие про ціль та доцільність істнування суспільства не могло взагалі виникати. Його поставлено уперше щойно тоді, коли одиниця усамостійнилася супроти громади, с.т коли "стихійна воля" стала не-вистарчати для беззглядного підпорядкування одиниці суспільству. Тоді зродилися перші міркування про ціль пр. держави, їх поява означає раціоналізацію державного суспільства, перехід його від спільноти до протилежної форми, до "спілки".

Спілка, се суспільство, в основі якого лежить не "стихійна", а "свідома" воля, її жерелом є не внутрішня, психічна склонність учасників, але воля, яка стремить свідомо до означеної ціди. Спілка може бути і накинена, примусова. І тоді воля учасників спілки на­лежати до неї не тратить раціоналістичного характеру: вона моти­вована переконаннєм про конечність коритися перед примусом. Оскільки ж сей, хто покидає примус; зуміє, дякуючи свойому авторітетови, витворити не тільки се переконаннє, але й стихійну волю оставати в спілці, остільки спілка стає спільнотою. Такий процес представляє початкова історія всіх держав, які утворилися шляхом підбою і тільки він довів до того, що успіхи завойовань були тривалі.

Чистим типом спілки є добровільна спілка. В ній виступає яс­но те, чим вона ріжниться від спільноти: її раціоналістичний ха­рактер та все, що з ним в’яжеться.