Музична і театральна культура.Скоморохи

Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика, що супроводжувала людину від народження до смерті. Характерною особливістю давньоруського музичного мистецтва є ідейно-художня цілісність музики і пісні. На Русі поширеними були обрядові танці, пісні, скоморошні ігри, гуслярські билинні розспіви, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Музично-поетичне мистецтво відображало працю, світогляд і громадський побут наших давніх предків.Археологічні знахідки підтверджують наявність у стародавніх слов ´ян у дохристиянський та княжий час струнних, смичкових, щипкових, духових і ударних інструментів. У «Слові о полку Ігоревім» згадується Боян — давньоруський співець, що оспівував подвиги руських воїнів та походи князів.При княжих дворах існував цілий штат музикантів-умільців, як руських, так і іноземних, що застольною музикою під час бенкетів прославляли князя та його могутність. Про це свідчать такі джерела літературного походження, як «Печерський патерик», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про багача та Лазаря».Сюжети з музичного життя Русі відтворені на фресках київського собору Святої Софії, де шість музикантів грають на флейті, два — на духових інструментах і трапецієподібної арфі. Сцени музичного побуту виявлено і на дорогоцінних золотих багато оздоблених речах. Поширеними інструментами в княжу добу були гуслі, лютні, гудок, смик, духові роги, труби, сурни, свірелі, сопелі, флейти та різноманітні дзвіночки і брязкальця. Найпоширенішим ударним інструментом був бубон. У народі скоморохів любили, називали їх "веселі молодці", розповідали про них в казках, складали прислів'я, приказки: "Радий скомрах про свої ДомРа", "Всякий станцює, так не як блазень", "Скоморох попові не товариш".Духовенство, князі та бояри скоморохів не жалували. Скоморохи веселили народ. До того ж у "веселих молодців" не раз знаходилося смішне, гостре слівце про попів, монахів і бояр. Вже в ті часи скоморохів почали переслідувати. Вільне життя було їм тільки в Новгороді Великому і в Новгородській землі. У цьому вільному місті їх любили і поважали.

38

Гуманістичні ідеї відродження

Гуманізм епохи Відродження, Ренесансний гуманізм, також класичний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури. Справжня сутність людини в її духовності, досягти яку можна, з одного боку, ретельним вивченням священних текстів і творів східної патристики, а з другого — в процесі самопізнання, заглибленням суб'єкта пізнання у свою "внутрішню" природу. Саме з поєднанням цих двох процесів наступає містичне осяяння духовного розуму істиною. Проте, на думку І. Вишенського, людина сама обирає свій шлях, свій спосіб життя, і навіть Бог нікого не змушує йти дорогою досягнення вищої духовності та пізнання істини. "Волно ест и самовластие человеку кой хощет спастися или погибнути, умрети или живъ быти, сыном божиим или сыном дияволским быти — сие на произволении человеком лежит". Ідея протиставлення Бога і світу є однією з основних у творчості І. Вишенського. Бога він розуміє як надприродне і нематеріальне начало, єдину, вічну й об'єктивну, існуючу саму в собі, незалежну, непізнанну істину. Бог — це вища воля, творча сила, основа буття, якій підпорядковане все існуюче у світі.

39