Іконопис

Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 р. християнства від Візантії, звідки їх, на печатках як взірці, привозили до Києва. Згодом навичок малювання ікон набули місцеві малярі, а вже наприкінці XI ст. у Києві працював славетний чернець-маляр Алімпій. У подальші віки паралельно з професійним розвивається і щораз більше поширюється народний іконопис, в якому з другої половини XVI ст. окреслюються самобутні стилістичні особливості та образна система. В іконописі, так само як і в літературних творах чи фольклорі, хоч і опосередковано, порушувалися проблеми суспільного життя. Народний іконопис був виразником національної свідомості народу. Тут у межах канонічної іконографії з'являються паростки сприйняття образу людини з усіма її турботами, сповненої радістю і драматизмом. У таких складних за змістом і багатопланових за сюжетом іконах, як «Страсті Христові», «Страшний суд», «Різдво Христове», «Жертвоприношення Авраама», а також «Архангел Михаїл», «Юрій-Змієборець», «Покрова» та ін., простежуються соціальні та світські мотиви. З-під пензля іконописців виходили твори, співзвучні часові й середовищу, якому вони призначалися.

35

Оздоблення давньоруської книги

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Книгу на Русі завжди любили і шанували. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася та ілюструвалася руськими писцями та художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги. У книги вкладали дуже багато праці і дорогих матеріалів:Книга була витвором мистецтва. Створювалися книги на замовлення князя, багатого купця або церкви. Переважним матеріалом для книг до XV в. служив пергамен - тонко вироблена шкіра молодих тварин. Пергамен привозили з Візантії, але незабаром російські майстри оволоділи технікою його виготовлення. Одна з назв пергамену на Русі «харатья» - хутро, шкіра. Казали: «харатейних лист», тобто на пергамені. У слов'янських рукописах вживався пергамен білого кольору. У західноєвропейських - білий і чорний. У деяких грецьких - блакитний і пурпурний.Чотири великих аркуша складали навпіл, виходило вісім - зошит. Це було успадковано від греків.Зошити нумерувалися літерами. Буква стояла тільки на першій сторінці зошита. Сторінки не позначалися. Текст записувався суцільний рядком, без поділу на слова. Рівний почерк ранніх кириличних рукописів називається «статут».Писар писав по одній лінійці, витримуючи висоту букв. Як знаряддя письма використовували гусяче пір'я, відточені ножиком. Помилки вичищали ножиком, губкою, пемзою. Чорнило робили з суміші чорнильних горішків, залізних тирси і вишневого клею. Варили їх на квасі або меду.

36

Давньоруська література

До визначних оригінальних пам'яток давньоруської літератури належить "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, перша давньоруська енциклопедія "Ізборник" (1073), "Слово про Ігорів похід" та ін. Ці твори були не тільки апробацією різних літературних жанрів, а й поступальними кроками в розвитку політичної культури, суспільної думки, оскільки майже всі вони торкалися важливої проблеми державотворення - відносин світської та церковної влад. Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ» розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській,Ростовській, Тверській та інших землях. Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменомМойсеєм було складено Київський літописний звід. 16. У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: з’являються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.

37