У за суб'єктами - внутріособиотісні, міжособнстіоні, міжгрупові, між малими та великими

соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні; >за наслідками - конструктивні та деструктивні;

>за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, з приводу

розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок > за масштабами - глобальні, соцієтальні. регіональні, локальні;

>за формою — прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт; соціальна революція, війна)

♦Один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство чимало і нових суб'єктів. Наприклад, конфлікт з приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому, і навіть на міждержавному рівні.

13.2. Історія становлення соціології конфлікту. Сучасні соціологічні теорії конфлікту

Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався об'рунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розпитку

Все у світі народжується через ворожнечу. Єдиний закон, якому підкоряється все у Космосі - це війна, яка одних зробила рабами, інших - вільними, одним визначила бути богами, іншим -людьми.

Геракліт

Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільства за умови, що їх санкціонує держава.

Великі гуманісти епохи Відродження Т. Мор, Е. Ротердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність логіки у протіканні конфлікту, звергав увагу на складність примирення конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також способи їх подолання.

У ХУШ-ХІХ ст. різко критикують збройні конфлікти англійські демократи (Д. Прістлі), французькі просвітителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо. Вольтер), німецькі філософи (І. Кант, ". Ге'ель).

Головною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, поділ суспільства на багатих і бідних, тому держава повинна захищати інтереси усіх верств населення і у такий спосіб регулювати конфлікти.

Г.Геелі,

Проблемі боротьби за існування присвячені дослідження англійського біолога Чарльза

Дарвіна. Головна ідея еволюційної теорії полягала у тому, що розвиток живої природи

відбувається за умов постійної боротьби за виживання. Ч. Дарвін об'рунтував механізм

розвитку живої природи у вигляді природного відбору найбільш пристосованих для

продовження життя видів.

Погляди Ч. Дарвіна у подальшому знайшли свій розвиток у різних галузях наукових

досліджень, у тому числі - й у деяких соціологічних та психологічних теоріях конфлікту.

Зокрема юрист Л.Гумплович - один з найвідоміших представників соціального дарвінізму

- наголошував на тому, що:

УкпнсЬлікти є сутністю соиіального прогресу:

Рподіл суспільства на пануючих та підкорених с вічним;

>конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань.

Увага! ^ч^^

^.^^ Внесок Гумпловича та інших представників соціал- ^^ч>"»_^ дарвінізму - Г.Спенсера, Г.Ратценгофера - у розробку теорії конфлікту полягає в об'рунтуванні позитивної ролі соціальних конфліктів у вдосконаленні соціальних систем, накопиченні значної інформаційної^> ^ч бази про різноманітні соціальні конфлікти. ^^"^

Засновником соціології конфлікту вважають німецького соціолога Г.Зіммеля, який увів термін "соціологія конфлікту" у науковий обіг.

Конфлікт - поряд із авторитетом, підкоренням, співробітництвом, угодою - є однією з основних форм соціальної взаємодії, що сприяє соціальній інтеграції, зміцнює принципи та норми соціальної організації. Інтенсивність .конфліктної взаємодії суттєво впливає на зміцнення групи, приналежність до якої захищає особистість. Систематичні, але неглибокі конфлікти призводять до посилення групової єдності, зміцнення норм групової поведінки.

Г. Зіммель

Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить соціологічна теорія К.Маркса. Визнаючи можливість, а за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті, Маркс однак помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства матиме безконфліктний характер.

На початку XX століття соціологічна думка обрушувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її проблемне поле:

► конфлікт є нормальним соціальним явищем, оскільки природі самої людини притаманні біологічні, психологічні, соціальні та інші фактори, які неминуче породжують чисельні її різноманітні конфліктні ситуації;

> конфлікт виконує позитивні функції у процесі суспільного розвитку, сприяє утвердженню у суспільстві загальнозначущих соціальних норм та цінностей; ^протилежність між правлячою меншістю та керованою більшістю, яка є

постійним джерелом конфліктів, є неминучою і вічною;

Иснує залежність між економічними, політичними, соціокультурними змінами піа конфліктними ситуаціями, що виникають внаслідок таких змін.

Своє подальше теоретичне обгрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і рр., коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення, розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л.Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К.Боулдінга.

Розвиваючи ідеї класиків соціології конфлікту, америкаггський соціолог Л.Козер у роботах "Функіиї соціальних конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) об'рунтовує свою теорію позитивно-функціональпого конфлікту, де, на противагу домінуючій у той час концепції структурного функціоналізму, яка рунтувалась на ідеях гармонії, єдності та безконфліктного розвитку суспільства, доводить, що немає соціальних

груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування соціальних систем та їх зміни. Стабільність суспільства, на його думку, залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин та типу зв'язків між ними. Чим більше конфліктів у суспільстві, тим складнішим є його поділ на групи, тим важче розколоти суспільство на два антагоністичних табори, що апріорі загрожує його єдності. Отже, чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим міцнішою є соціальна єдність.

На думку Л.Козер постійним джерелом соціальних конфліктів є соціальна нерівність, що породжує напругу між індивідами і соціальними групами, зняття якої відбувається через різноманітні конфлікти.

Соціальний конфлікт - це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного.

Л. Козер

Це визначення конфлікту є сьогодні найбільш розповсюдженим у західній соціології, а теорія Л.Козера фактично стала науковим обрушуванням моделі побудови суспільства "конфліктного функціоналізму". Вихідним принципом цієї теорії є принцип ненасильницького розв'язання існуючих у суспільстві конфліктів. Проте, на думку Козера, ненасильницькі способи розв'язання конфліктів можуть бути ефективними лише у відкритих, демократичних суспільствах, де конфліктам дається вихід, що пом'якшує соціальну напругу. У тоталітарних, недемократичних суспільствах які Л. Козер називає "закритими" конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, призводити до революцій та інших соціальних потрясінь, отже, мають деструктивний характер.

У середині 60-х рр. XX століття з обрушуванням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву конфліктної моделі суспільства, виступив німецький соціолог Р.Дарендорф. Основні положення своєї теорії виклав у працях "Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1959), "Елементи теорії соціального конфлікту" (1965), "Конфлікт і свобода" (1972) та ін. Будь-яке суспільство постійно соціальнх змін, які породжують соціальні конфлікти. Головну причину конфліктів він, як і Л Козер, також вбачає у нерівності соціальних позицій людей (наприклад, у розподілі власності та влади), що зумовлює відмінність їх інтересів і виникнення соціальних протиріч. Адже нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп та спільнот. Звідси - й протиріччя їх інтересів. Боротьба за володіння та розпорядження дефіцитними ресурсами, за лідерство, владу та престиж і зумовлюють неминучість конфліктів, які виступають як спосіб розв'язання протиріч.

Дарендорф розглядає конфлікти як джерело інновацій та соціальних змін, оскільки вони допомагають уникнути застою, консервації застарілих відносин, створюють у суспільстві постійну напругу, надають динаміки суспільним відносинам. За Дарендорфом, придушення конфлікту призводить до його загострення.

Той, хто вміє долати конфлікти шляхом їх визнання та регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто упускає таку можливість, отримує цей ритм собі у супротивники.

Р.Дарендорф

На відміну від Л. Козера, який вбачав у соціальних конфліктах суспільне благо і головне джерело поступального розвитку, а тому вважав, що слід свідомо стимулювати їх позитивні функції, Дарендорф стверджує, що конфлікти - це не благо, а реальність, неминучий наслідок соціальшгх ітрстиріч. Тому головне завдання полягаєу тому, щоби контролювати конфлікт: він повинен бути ^легалізованим, Шінституційованим, ^розвиватися і Шрозв 'язуватися за існуючими у суспільстві правилами.

Наступний етап дослідження соціальних конфліктів закономірно був пов'язаний з перенесенням акцентів з вивчення причин та ролі соціальних конфліктів у житті суспільства на дослідження їх загальних структурно- динамічних показників і характеристик Така потреба була зумовлена необхідністю пошуку ефективних засобів регулювання соціальних конфліктів, а також відмінностями в емпіричних і теоретичних підходах до вивчення соціальних конфліктів, що склалися у рамках різних соціологічних шкіл. Це завдан-ня блискуче вирішив відомий американський соціолог і економіст К. Боулдінг, який стояв біля витоків формування загальноїтеоріїконфлікту. У праці "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963) він виходить з того, що більшість конфліктів мають спільні елементи і спільні риси у моделях свого розвитку, вивчення яких дає змоіу зрозуміти феномен конфлікту у будь-якому конкретному вияві. Таке розуміння дає можливість суспільству ефективно контролювати і керувати розвитком конфліктів, передбачити їх можливі наслідки.

Ідеї Боулдінга отримали свій подальший розвиток у дослідженнях Л.Крісберга, одного з найавторитетніших дослідників соціальних конфліктів, автора наукової моделі соціального конфлікту як системи структурно-динамічних показників, що є методологічною основою діагностики і регулювання різноманітних соціальних конфліктів.

Суттєві зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90-х роках минулого століття, коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституціалізації - створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальшгх конфліктів, який супроводжувався різким зростанням попиту на послуга різноманітних посередшіцьких та консультативних агенств. Головним завданням соціальних досліджень стає розробка теорії і практичних технологій розв'язання соціальних конфліктів. Усвідомлення такого завдання відбувається не тільки у соціології, айв інших науках - соціальній психології, теорії міжнародних відносин. Ініціатором об'єднання зусиль представників різних наукових дисциплін стає Дж. Бертон - американський політик і дипломат, який очолив Центр аналітичного вивчення та розв'язання конфліктів Національного інституту миру при університеті Дж. Мейсона (Вірд-жинія).