Тема 7. Українська соціологія на еміграції

1. Діяльність соціологічних інститутів. М. Шаповал.

2. Національно-визвольна тематика у дослідженнях українських вчених: О. Бочковський, В. Старосольський.

3. Політична соціологія В. Липинського: нація та держава, теорія еліт та вчення про ідеологію, проект класократичного устрою.

Методичні поради

У першому питанні слід звернути увагу на те, що, як зазначено у попередніх темах, на початку ХХ сторіччя у країнах західної Європи і США авторитет вітчизняних науковців був досить високим – зокрема завдяки працям М. Грушевського, М. Ковалевського та інших соціологів. Більше того, поза межами України (Російської імперії, СРСР) було створено ряд потужних соціологічних інститутів і наукових об’єднань академічного типу – Український соціологічний інститут (Відень), Українське соціологічне товариство і Український інститут громадознавства (Прага), НТШ (Науко́ве товари́ство імені Шевче́нка, яке глобально об’єднує українських науковців, має численні осередки в Україні і за кордоном), Українська господарська академія (Подєбради) та ін. Стратегічною метою таких установ було служіння українському відродженню, підтримка і розвиток української культури, науки, освіти і просвітницьких традицій. Вітчизняні науковці, які не змогли змиритися з ідеологічними і політичними утисками на батьківщині, вимушені були продовжувати наукову діяльність під патронатом цих організацій у еміграції. На тлі такої великої маси фахових досліджень на особливу увагу заслуговують соціологічні праці В. Старосольського, М. Шаповала, О. Бочковського, а також В. Липинського. Український письменник, соціолог і політичний діяч Микита Юхимович Шаповал головну увагу у соціологічних працях приділяв проблемі суспільства, а також питанням руху української нації. Видатний український соціолог розробляв також положення про національне суспільство, яке є мікрокосмом світового суспільства і у стислій формі виконує його функції у економічній, культурній, політичній сферах. Такі позиції М. Шаповал екстраполював, перш за все, на українську націю, вказуючи, що суспільство в Україні стане зрілим лише тоді, коли на теренах нашої держави ці сфери будуть устаткованими, а громадяни самостійно підтримуватимуть їх на рівні сталого розвитку. Таким чином вчений вважав соціологію “правдивою наукою про суспільство”, інтелектуальним інструментом становлення української державності. Базові праці М. Шаповала: “Українська соціологія” (1927 рік), “Соціологія українського відродження” (1927 рік), “Загальна соціологія” (1929 рік), “Соціологія України” (1933 рік).

У другому питанні необхідно дослідити творчість Володимира Старосольського та Ольгреда Іпполіта Бочковського. В. Старосольський (1878 – 1942 рр.) – український соціолог і правознавець. Подібно до більшості емігрованих науковців, соціологічні інтереси його були зосереджені навколо проблеми нації, держави. Аналізував вчений також соціологічні аспекти права. У своїх працях “Причини до теорії соціології” (1902 рік), “Теорія нації” (1921 рік) вчений визначав націю як суб’єктивну цілісність з її внутрішнім психічним змістом, що перетворює її на суб’єкта (“особовість”) історичного процесу. Вплив провідних світових соціологічних поглядів того часу простежується і у працях іншого відомого українського соціолога, публіциста, політичного діяча О. І. Бочковського (1884 – 1939 рр.). Соціологію він розглядав як науку про суспільство, головним предметом якої (подібно до В. Старосольського) є народ і нація. Професор Бочковський вважав, що соціологія повинна залишити позаду “пережитки” позитивізму і не ототожнювати закони природи і суспільства. Саме О.Бочковський у своїх працях “Народження нації” (1939 р.), “Націологія і націографія як спеціальна соціологічна дисципліна для наукового розгляду нації” (1927 р.) розробив концепцію виокремлення системи нових соціологічних дисциплін, обґрунтувавши їх актуальність. На самостійне опрацювання виносяться праці: Бочковський О. Вступ до націології та Старосольський В. Теорія нації.

Також вельми цікавою для вивчення є персоналія українського історика, соціолога і публіциста В’ячеслава Казимировича Липинського (1882 – 1931 рр.). Зазначимо, що він був також відомим політиком свого часу – засновником партії “Український союз хліборобів-державників”, послом УНР у Відні. На формування його наукового світогляду вплинули теорії еліти, соціального конфлікту, раціоналістичні тенденції науки Західної Європи. Науковий твір: “Листи до братів-хліборобів” (1926 р.) заслуговує на особливу увагу і рекомендується до опрацювання. Головною політичною метою В. Липинського було створення української незалежної держави. Певною мірою, у своїх намаганнях він був більш радикально налаштований – коли велика кількість українських науковців атрибутували націю фольклором, мовою, культурою, звичаями, вчений говорив про нагальність створення державотворчої національної еліти, українського монархізму.