Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5. Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

1. Бочковський О. Вступ до націології.– Munich: UTGІ – 1991-1992 / / [E resource] – Mode of access: http://www.ukrstor.com/ukrstor/natiologia.html

2. Липинський В. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму» – К.: Київ-Філадельфія, 1995. – 470 с. / Режим доступу: http://www.ex.ua/11718731; http://ukrbiblioteka.org/ uploads/books/lypynskyj-lysty/#/4/

3. Микита Шаповал. Інтелігенція і пролєтаріят / Режим доступу: http://vpered.wordpress.com/2009/05/07/shapoval-intellectuals-and-proletariat/

4. Старосольський В. Теорія нації. / Передм. І. О. Кресіної. – Нью-Йорк; Київ: Наук. Т-во ім. Т. Шевченка: Вища шк., 1998. – XL, 157 с. / Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/starosol/stan.htm

5. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 368 с.

Додаткова література

1. Згурська В. Л. Концепція федеративної держави В.Старосольського / Валентина Згурська // Держава і прав: збірник наукових праць. –2006. – Вип. 31. – С. 599-610.

2. Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова].– Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. – 336 с.

3. Володимир Панченко. Націологія за Ольгердом Бочковським // День— 2002.— №205 (8 листопада).

Тема 8. Українська радянська соціологія

1. Дослідження та дискусії марксистської соціології 1920-30-х р.

2. Розвиток соціологічних досліджень 1960-80-х рр. в УРСР.

3. Соціологічних досліджень у КГУ ім. Т. Шевченка й Інституті філософії АН України.

Методичні поради

У першому питанні слід звернути увагу на те, що у перші десятиліття XX ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки: створювалися соціологічні навчальні та наукові заклади, здійснювалися теоретичні й прикладні дослідження, видавалися наукові праці. Своєрідним центром цієї роботи у 20-ті роки була кафедра соціології, створена у соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював її у 1918–1920 pp. Б. Кістяківський, пізніше – марксист С. Семківський.

Іншими підрозділами цього відділу, зокрема комісією з вивчення соціального руху, було зібрано значний емпіричний матеріал про вплив різних чинників на заробітну плату. Вивчались інші процеси в господарській, гуманітарній сферах. Серед них виділялися праці академіка О. Гілярова, який досліджував психологію натовпу, співвідношення культури і цивілізації, застосування принципів природознавства щодо соціального життя. У «Записках соціально-економічного відділу» окремих соціологічних питань торкалися у своїх статтях М. Туган-Барановський, С. Дністрянський.

Значних зусиль до розвитку вітчизняної соціології у цей період доклав М. Грушевський, який повернувся у 1924 р. в Україну з наміром створити тут систему соціологічних інституцій. Але його намір не був підтриманий, і М. Грушевський очолив науково-дослідну кафедру з історії України, при якій і було відкрито секцію соціології. М. Грушевський і його соратники видали низку соціологічних праць: «Спроба соціологічного пояснення української казки» (К. Грушевська), «Примітивна культура», «Соціологія в концепції нової французької демократії» (Ф. Савченко) та ін. Біосоціальним процесам були присвячені студії Українського демографічного інституту, очолюваного М. Птухою. Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків), Українським психоневрологічним інститутом, Київським державним психоневрологічним інститутом. Соціологічна проблематика пронизувала наукові пошуки вчених, об´єднаних в Етнографічному, Географічному, Антропологічному товариствах.

З кінця 20-х років на теорію та практику соціологічної (практично «марксистсько-ленінської») науки починають впливати сталінські «теоретичні» положення. Згодом Сталін вольовим рішенням «скасував» соціологію, як і інші неугодні йому науки – генетику, психологію, кібернетику та ін. Теоретичне обґрунтування цього містить розділ «Про діалектичний та історичний матеріалізм» короткого курсу «Історія Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків)» (1938). З того часу соціологію було оголошено псевдонаукою, несумісною з марксизмом, ворожою йому. Фундаментальні та прикладні дослідження в цій галузі були фактично припинені.

Розглядаючи друге питання, треба розуміти, що соціологічна думка в СРСР (у тому числі й в Україні) приглушувалася до початку 60-х років. А праці з історичного матеріалізму аналізували соціальні явища, процеси на загальному, абстрактно-теоретичному рівні. Значний масив соціальної інформації, який становив неабияку наукову цінність і міг бути використаний для вирішення багатьох соціальних проблем, був ігнорованим. Владні структури не брали до уваги тривожних сигналів соціологів щодо погіршення екологічного стану, наростання відчуження влади від народу, негативних тенденцій у міжнаціональних відносинах тощо. Багато наукових понять («екологія», «відчуження», «соціальна статистика», «соціальна динаміка», «соціологія релігії» та ін.) навіть у період «відлиги» було заборонено. У 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоціація. Через два роки в Інституті філософії AH CPCP був створений перший соціологічний підрозділ – сектор дослідження нових форм праці й побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 р. почав працювати Інститут конкретних соціальних досліджень. У 1974 р. побачив світ перший і до середини 80-х років єдиний у СРСР фаховий журнал «Социологические исследования». В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю – відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України – почав функціонувати у 1969 р. У 60-ті роки започатковуються соціологічні дослідження різної тематичної спрямованості. Зокрема на металургійних, текстильних, машинобудівних підприємствах Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси соціологи вивчали умови життя, залежність способу життя від соціально-побутових і соціально-демографічних чинників. Соціологічний підрозділ Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР розробив методики соціального планування на промислових підприємствах республіки. Ці методики і пов´язані з ними концепції, як і розробки Донецького відділення Інституту економіки АН України, помітно збагатили промислову соціологію та соціологію праці в Україні. Широкий спектр соціальних проблем шлюбу і сім´ї був типізований у праці Л. Харчева «Шлюб і сім´я в СРСР» (1965). У 1966 р. випущено двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпіричних досліджень різних сфер суспільства, а також досліджень із загальної соціологічної теорії, різноманітних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо). Водночас у Великобританії були опубліковані два томи вибраних праць радянських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології. Для аспірантів і студентів підготовлені перші навчальні посібники («Робоча книга соціолога», 1976; «Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР», 1979 та ін.).

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки. У червні 1988 р. ЦК КПРС видав постанову «Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у вирішенні вузлових проблем радянського суспільства». Наприкінці 80-х років виникла принципово нова для радянської системи інституція – Всесоюзний центр вивчення громадської думки (директор Т. І. Заславська), що став безперечним лідером у масових опитуваннях. Почали відкриватися нові дослідницькі центри. Восени 1990 р. створено Інститут соціології Академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту дисертацій, виходить журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Тож соціологія стала універсальною академічною дисципліною, основи якої тепер вивчають у всіх вузах. Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах вивчення соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко), впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський), застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко), вивчення історії соціології (А. Ручка, В. Танчер), соціології освіти, проблем вищої школи (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємництва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко) тощо.

У третьому питанні слід звернутися до історії та практики діяльності КГУ ім. Т. Шевченка та Інституті філософії АН України. Факультет соціології, створений 15 квітня 2007 року, продовжує традиції створеного у 1961 р. з ініціативи професора П.В.Копніна першого соціологічного підрозділу – лабораторії конкретних соціологічних досліджень, яку очолив доцент М. П. Гончаренко. Значну роль у подальшому розвитку соціологічної освіти в університеті відіграло створення у 1979 р. на філософському факультеті кафедри соціології. У 1986 р. на філософському факультеті Київського університету було відкрито відділення соціології. У 1991 р. було засновано факультет соціології та психології, першим деканом якого було обрано доктора філософських наук, професора В.І. Воловича. З 2001 р. факультет очолював член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор В.Б.Євтух. У квітні 2007 р. відбулася реструктуризація факультету соціології та психології, внаслідок якої факультет соціології отримав самостійний статус. Деканом факультету було обрано кандидата фізико-математичних наук, доцента А.П.Горбачика, відомого фахівця в галузі методології соціологічних досліджень та методів аналізу соціологічних даних. На факультеті видається журнал, статті з якого Ви можете підібрати для самостійного ознайомлення: Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія.

Іншою установою, в рамках якої розвивалася соціологія, був Інститут філософії АН України. При інституті видаються науково-теоретичні часописи "Філософська думка", "Практична філософія", "Філософські обрії", "Релігійна панорама", щорічник "Релігійна свобода", збірник наукових праць "Мультиверсум. Філософський альманах", щорічники "Philisophia Prima: метафізичні питання", "Філософсько-антропологічні читання" тощо. Зверніться до цих часописів і відкрийте для себе світ наукової проблематики.