Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5. Ручка А., Танчер В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995. – 347 с.

6. Соціологічна думка України: Навч. посібник / М. В. Захарченко,

В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Тема 2: протосоціологічні проблеми, ідеї, вчення часів київської русі

1. Передумови формування Київської Русі, її структурні елементи.

2. Соціальна стратифікація києворуського суспільства.

3. Міфологічні уявлення давніх слов’ян: український Олімп та українська демонологія.

4. Прийняття християнства та його роль в культурі Київської Русі.

5. Книжні люди: Феодосій Печерський, Іларіон, Володимир Мономах.

6. Просвітник Київської Русі Климент Смолятич.

7. Діяльність Кирила Туровського та Даниїла Заточника.

Методичні поради

У першому питанні наголос треба зробити на соціологічному плані аналізу появи і розквіту Київської Русі, що становить значний інтерес для дослідників, бо саме тут відбувалися надзвичайно цікаві соціальні процеси культурного, духовного характеру, які істотно вплинули на майбутній розвиток українського народу, його культуру, науку, а також на соціально-політичні, культурні процеси у ряді європейських, азійських і “змішаних” країн.

Інформація щодо соціальних фактів і гуманітарних ідей часів Київської Русі відображена загалом у пам’ятках власне києворуської держави, Галицько-Волинського князівства, Великого князівства Литовського, а також у роботах азійських та західноєвропейських дослідників. Це, насамперед, хроніки, літописи та тогочасні закони, у яких відбивається суспільний устрій, звички та традиції русичів. Разом з цим для якомога повнішого розуміння граней життя києворуського соціуму, сумлінному дослідникові потрібно звернутися до деяких етнографічних, лінгвістичних, а, почасти, і археологічних даних і пам’яток.

Київська держава була однією з найсильніших слов’янських держав і найбільших монархій (князівств) європейського Середньовіччя. Проіснувавши з ІХ до ХІІІ ст., ця первинна вітчизняна державна форма підтримувала сталі, широкі та інтенсивні політичні, економічні і культурні відносини з ближніми і дальніми сусідами.

Доба києворуського соціуму безумовно цікава для дослідників також тим, що в цей час відбувалося закладання основ східно-слов’янського етногенезу. Разом з цим, певна консолідація, безумовно, відбувалася – цьому сприяло існування державного центру – Києва і, відповідно, доцентрових соціальних сил. Отже, первинний родовий склад, в основі якого лежала кровна спорідненість, поступово замінювався іншими відносинами, які базувалися на територіальній спорідненості племен. Іншими словами, на окремих територіях Київської Русі, де між родами відбувалися тісні та інтенсивні контакти, формувалися народності шляхом консолідації племен.

У сучасних теоріях етногенезу українців існує позиція, що саме плем’я полян (яке існувало поряд з іншими слов’янськими племенами: сіверян, древлян, уличів, тиверців, волинян, білих хорватів, в’ятичів та їх нащадків ) з причин значної чисельності і вищого культурного рівня відіграло домінуючу роль у інтеграції східно-слов’янських племен.

Розкриваючи друге питання, слід врахувати, що у Києворуській державі, яка була продуктом тривалого історичного розвитку, існував суспільний поділ праці, була устаткована досить складна соціально-класова структура. Суспільство поділялося на вільних, напіввільних, невільних людей та ізгоїв. Більш детально про соціальну стратифікацію поговоримо на семінарському занятті.

Стосовно релігійних вірувань Київської Русі, то за раннього періоду тут панувало язичництво. На вітчизняних теренах до прийняття християнства домінувала досить гуманна і відносно мирна політеїстична релігія з господарсько-утилітарним підтекстом. Специфіка її полягала загалом у порівняно невеликій (не більше кількох десятків) кількості основних божеств і їх відносно слабкій антропоморфності, що беззаперечно свідчить про якісно глибшу архаїчну древність вітчизняних містичних персонажів у порівнянні, скажімо, з давньогрецькою, де вони були яскраво антропоморфними.

На початкових етапах своєї історії східні слов'яни в діяльності та духовному житті спирались на емпіричний досвід і міфологічну картину світу з її обожнюванням реальних сил природи, поклоніння їм. Таке світорозуміння не втратило свого впливу на духовну культуру Київської Русі і при політичній орієнтації Володимира на прийняття християнства. Навпаки, трансформуючись у християнстві, у міфологічні погляди язичництва наклали свій відбиток і на систему багатьох положень самого християнства, формуючи його специфічні особливості в руських землях. Вам необхідно провести паралелі між язичництвом і християнством на конкретних прикладах.

Водночас, в Київській Русі вже в Х-1Х ст. йде процес розвитку світської культури. Окрасою архітектури і мистецтва стають Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Бересті, Михайлівський собор Видубецького монастиря, Велика Лаврська церква, а особливо Софіївський собор, який не мав собі рівних в історії світового мистецтва Х1 ст. Відкриваються школи, зростає кількість «книжних» людей, створюються центри по перекладу та переписуванню книг, бібліотеки. Письменність на Русі стає об’єктом піклування держави.

У Х-ХШ ст. з’являються перші твори київських книжників – слова, повчання, моління, в яких суспільно-політична думка стверджувала ідеї незалежності Русі, її історичного призначення. Це – «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха, «Моління» Даниїла Заточника, «Слово о полку Ігоревім» та ін. Визначаючись полемічним характером, вказані твори містили ряд глибоких філософських ідей про співвідношення віри і розуму, пізнавальні можливості людини, її місце у світі та призначення.

Готуючись до розкриття наступних питань, особливу увагу слід звернути на вивчення творчої спадщини наших великих попередників і ознайомитися з їх творами (Див. рубрику “першоджерела”).