8. Правопорушення: поняття, склад, ознаки, види

Правопорушення – це протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, яке є суспільно шкідливим або небезпечним для суспільних відносин, що охороняються правом.

Для того, щоб конкретне діяння було визнано правопорушенням, воно повинно мати вказані у законі ознаки, сукупність яких називають складом правопорушення. Склад правопорушення включає в себе такі елементи:

1) обєкт – це суспільні відносини (матеріальні або нематеріальні блага), що охороняються правом і на які посягає дане правопорушення;

2) обєктивна сторона – це протиправне діяння (дія як активна форма, бездіяльність як пасивна форма), його шкідливий або суспільно небезпечний результат, причинний звязок між діянням і результатом, а також місце, час, спосіб, засоби, обставини й обстановка вчинення правопорушення;

3) субєкт – це дієздатна особа, яка скоїла правопорушення (субєктами ряду правопорушень можуть бути не тільки фізичні особи, але і державні та громадські організації й органи);

4) субєктивна сторона має своїми ознаками вину, мотив і мету правопорушення. Вина – це внутрішнє психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Умисел характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний або шкідливий характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні чи шкідливі наслідки і бажає (прямий умисел) або свідомо припускає (непрямий умисел) їх настання.

Необережність має місце тоді, коли особа передбачає настання суспільно небезпечних чи шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення (протиправна самовпевненість) або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити (протиправна недбалість). У теорії права розрізняють і змішану вину, коли особа стосовно суспільно небезпечного діяння має умисел, а стосовно суспільно небезпечних наслідків – необережність.

Мета – це уявлення особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив – це внутрішні психічні процеси, що формують спрямованість волі особи і спонукають її до скоєння правопорушення (наприклад, корисливий мотив).

Правопорушення залежно від ступеня їх суспільної небезпеки поділяються на: проступки, які є суспільно шкідливими (адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові), і злочини (кримінальні правопорушення) – суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом.

9. Юридична відповідальність: поняття, підстави, види

Юридична відповідальність (ретроспективна) – це закріплений у законі і забезпечуваний державою обовязок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних матеріальних чи нематеріальних благ, що йому належали.

Основні ознаки юридичної відповідальності: 1) забезпечується силою державно-правового примусу; 2) є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення; 3) застосовується лише до субєктів, які винні у вчиненні конкретного правопорушення; 4) тягне застосування до порушника певних санкцій.

Юридична відповідальність виконує в суспільстві такі функції: 1) попереджувальна (превентивна); 2) репресивна (каральна); 3) компенсаційна (поновлення у межах можливого порушених прав потерпілих).

Принципи юридичної відповідальності:

1. відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру його вчинити;

2. детальна правова регламентація підстав і процедури притягнення до юридичної відповідальності;

3. законність, невідворотність, доцільність, справедливість і гуманність юридичної відповідальності.

Підставою притягнення субєкта до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.

Розрізняють такі види юридичної відповідальності: 1) кримінально-правова; 2) цивільно-правова; 3) адміністративна; 4) дисциплінарна; 5) матеріальна; 6) конституційна.