4. Поняття права та його ознаки

Термін «право» вживається у двох основних значеннях: 1) природне право; 2) юридичне право.

Юридичне право має два аспекти:

а) обєктивне юридичне (позитивне) право (сукупність юридичних норм, виражених у законах та інших джерелах, що визнаються державою);

б) субєктивне юридичне право (забезпечена нормами права міра можливої поведінки конкретної особи).

Першоосновою позитивного права є природне право – вимоги, уявлення, погляди, що безпосередньо породжуються життям (право на життя, свободу, безпеку, власність), стають надбанням людської свідомості і виступають прообразами юридичних та інших соціальних норм. Соціальні норми – загальні правила поведінки людей у суспільстві (звичаєві, моральні, релігійні, правові та інші). Норми права є різновидом соціальних норм, але мають свої специфічні риси.

Природне право як загальносуспільне явище виникає й існує незалежно від держави, але повинно охоронятися нею. «Коренями» природного права є біологічні (природно-космічні) програми, закладені в людині (у т.ч. прагнення бути вільним). Суть природного права – свобода людини, виражена у її невід’ємних (природжених) правах, які захищають особу від свавілля влади. Природне право є головним критерієм для оцінки чинного позитивного права – права, створеного державою.

Тепер докладніше визначимо, які ознаки характеризують позитивне право:

1. нормативність права (право існує як система норм – правил поведінки, які мають загальнообовязковий характер, поширюються на всі подібні випадки і дозволяють встановити в житті людей єдиний порядок);

2. право встановлюється або санкціонується державою (завдяки цьому соціальні норми набувають юридичного характеру);

3. формальна визначеність права (вираження норм права в законах та інших джерелах – судових прецедентах, звичаях та актах недержавних організацій, санкціонованих державою);

4. право охороняється державою (у випадках невиконання приписів юридичних норм держава застосовує засоби для їх примусової реалізації).

Отже, позитивне право – це система загальнообовязкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються, санкціонуються і охороняються державою з метою регулювання суспільних відносин.

Необхідно розрізняти поняття «право» і «закон»: 1) право – це загальна і рівна міра свободи людини, визначена за допомогою правових норм; 2) закон – це зовнішнє вираження права, його офіційна форма.

Сутність права полягає в тому, що воно: є регулятором суспільних відносин і відображає узгоджену волю учасників регульованих відносин; виступає критерієм для визначення правомірності чи протиправності поведінки людини в суспільстві і є вираженням зовнішньої свободи людини.

Функції права – це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Вони поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні.

До спеціально-юридичних функцій права належать:

1. регулятивна (упорядкування суспільних відносин):

• регулятивна статична (закріплення суспільних відносин в тих чи інших інститутах права, забезпечення стабільності соціально-правових цінностей);

• регулятивна динамічна (правове забезпечення різноманітних соціальних процесів, юридичне оформлення динаміки суспільних відносин).