7. Поняття, структура, види правовідносин

Правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії субєктивних прав і юридичних обовязків, що забезпечуються державою. Іншими словами, правовідношення – це передбачене гіпотезою норми права суспільне відношення, яке виражається у взаємних юридичних правах і обов’язках суб’єктів права.

Структуру правовідносин становлять такі елементи: субєкти, обєкти, зміст правовідносин.

Субєкти правовідносин – це учасники (сторони) правовідносин, які мають субєктивні права і юридичні обовязки. До їх числа можуть належати: 1) фізичні та юридичні особи; 2) державні та громадські організації; 3) різні спільноти (трудовий колектив, населення регіону, нація, народ).

Фізичні особи як субєкти правовідносин можуть бути громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства.

Юридичними особами визнаються організації, що створені та зареєстровані у встановленому порядку, наділяються цивільною правоздатністю і, відповідно, можуть від свого імені набувати юридичні права, виконувати юридичні обовязки, бути позивачами і відповідачами у суді.

Субєкти правовідносин повинні володіти правосубєктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обовязків. Правосубєктність державних і громадських організацій знаходить свій прояв у компетенції їх органів, тобто у сукупності передбачених юридичними нормами прав і обовязків, які надаються їм для виконання певних функцій.

Правосубєктність фізичних осіб складається з таких елементів:

1. правоздатність – це здатність субєкта бути носієм субєктивних прав і юридичних обовязків (виникає у людини з моменту народження і припиняється зі смертю);

2. дієздатність – це здатність субєкта своїми діями набувати і самостійно здійснювати субєктивні права і виконувати юридичні обовязки (розрізняють повну, неповну, часткову і обмежену дієздатність);

3. деліктоздатність – здатність субєкта самостійно нести юридичну відповідальність за скоєне правопорушення (її нерідко розглядають поряд з угодоздатністю як аспекти дієздатності).

Обєкти правовідносин – це соціальні блага, з приводу яких субєкти вступають у правовідносини. Обєктами правовідносин можуть бути: 1) речі (засоби виробництва, предмети вжитку, гроші та цінні папери); 2) продукти інтелектуальної творчості (твори науки, літератури, мистецтва та ін.); 3) особисті немайнові блага (здоровя, імя, честь, гідність та ін.); 4) дії субєктів правовідносин (офіційне звинувачення у вчиненні злочину); 5) результати діяльності субєктів правовідносин (виконані роботи, надані послуги); 6) стан природних обєктів (екологічна чистота повітря, води тощо).

Юридичний зміст правовідносин – це зафіксовані у нормах права субєктивні права та юридичні обовязки субєктів правовідносин.

Субєктивне юридичне право – це визначена нормою права міра можливої поведінки особи.

Юридичний обовязок – це визначена нормою права міра необхідної поведінки особи.

Правовідносини характеризуються конкретністю. Передумовами виникнення правовідносин є: 1) норма права; 2) правосуб’єктність; 3) юридичний факт.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норми права повязують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Залежно від критеріїв юридичні факти поділяють на такі види:

1) за юридичними наслідками – правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

2) за складом – прості (складаються з однієї обставини, наявності якої достатньо для настання конкретних юридичних наслідків) та складні (складаються з кількох конкретних фактів);

3) за характером дії – одноразової дії (договір дарування) та берперервної дії (перебування у шлюбі);

4) залежно від наявності волі субєктів – події (відбуваються незалежно від волі субєктів) та дії (відбуваються з волі субєктів); дії як юридичні факти бувають – правомірні (відповідають приписам правових норм) та протиправні (суперечать приписам норм права); правомірні дії поділяють на юридичні акти (дії, які спеціально вчиняються з метою досягнення конкретних юридичних наслідків) та юридичні вчинки (дії, що не мали на меті досягнення будь-яких юридичних наслідків, але викликають їх в силу приписів норм права).