Тема 1. Теорія держави і права

Питання лекційного заняття (4 години):

1. Правознавство як наука і навчальна дисципліна.

2. Основні закономірності виникнення держави і права.

3. Основні положення теорії держави.

4. Поняття права та його ознаки.

5. Система права: норма, інститут, галузь права.

6. Джерела (форми) права.

7. Поняття, структура, види правовідносин.

8. Правопорушення: поняття, склад, ознаки, види.

9. Юридична відповідальність: поняття, підстави, види.

1. Правознавство як наука і навчальна дисципліна

Юриспруденція, юридична наука (лат. juris-prudentia – правознавство, від лат. Jus – право і лат. Prudentia – передбачення, розумність, мудрість) – комплексна суспільна наука, система знань про об'єктивні закономірності (необхідності) і випадковості виникнення, розвитку і функціонування права і держави в їхній структурній єдності.

Юридична наука спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державно-правову дійсність. Її особливістю є спільне дослідження права і держави в їх єдності, взаємозв'язку і взаємовпливі. Виходячи з цього, назва «правознавство» для визначення юридичної науки є і неточною, і однобічною. Нерозривний зв'язок між правом і державою свідчить про те, що юридична наука є водночас і правознавчою, і державознавчою.

Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж інших суспільних наукових дисциплін вирізняє своєрідність її предмета, тобто тих особливих закономірностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються. Таким предметом виступають специфічні закономірності права і держави (державно-правові закономірності). Державно-правова закономірність – це об'єктивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами.

Право – це особлива реальність, окремий вимір життя суспільства, без адекватного сприйняття якого людина не може бути соціально повноцінною.

Право – це логічна система, тобто воно відповідає вимогам формальної логіки і підлягає математичним методам. В цьому розумінні правознавство є «точною» наукою і вимагає до себе відповідного ставлення.

Право називають математикою свободи, оскільки воно визначає міру зовнішньої свободи людини. І.Кант називав право «найсвятішим, що є у Бога на землі».

2. Основні закономірності виникнення держави і права

Головним об’єктом свого вивчення правознавство має державу і право  найважливіші суспільні інститути, що виникли на певному етапі розвитку суспільства, тобто є явищами історичними. Виникненню держави і права передував тривалий період первісного суспільства (родоплемінного ладу), у якому влада мала суспільний, а не політичний характер, про що свідчать такі її риси:

1) влада базувалася на родових відносинах і здійснювалася в межах родової спільності, а не території;

2) влада будувалася на засадах первісного самоврядування, спиралася на авторитет і традиції і не потребувала спеціального апарату примусу;

3) у родовому суспільстві ще не існувало класів і протиріч між ними, а тому влада співпадала із суспільством в цілому.

Регулювання відносин у родовому суспільстві здійснювалося нормами-звичаями, що ґрунтувалися на природній необхідності й складалися історично, в результаті їх багаторазового повторення. Ці норми мали такі риси:

1) створювались у межах певного роду стихійно, в усній формі передавалися від покоління до покоління, входили у повсякденну звичку і починали виконуватись автоматично;

2) мали природну основу і відображали зразки поведінки, що були корисними як для окремої людини, так і для роду в цілому;

3) мали характер мононорм, тобто одна норма регламентувала різноманітні суспільні відносини  трудові, майнові, релігійні, моральні, інші;

4) у звичаях не було чіткого розподілу на права та обов’язки оскільки вони сприймалися як найдоцільніші правила поведінки у певних ситуаціях для всіх членів роду.

Держава і право виникають в результаті розкладу родоплемінного ладу, з переходом від безкласового до соціально неоднорідного суспільства. Цей процес спричинила дія багатьох факторів, серед яких необхідно назвати такі:

1. три великі поділи праці (виділення скотарських племен, відокремлення ремесла від землеробства, виділення торгівлі);

2. поява надлишкового продукту, приватної власності і майнової нерівності;

3. утворення соціальних груп (класів) з різними інтересами і виникнення суспільних суперечностей (міжкласових конфліктів);

4. виділення управлінської праці в спеціальну галузь для підвищення її ефективності внаслідок неспроможності суспільної влади первісного ладу врегулювати соціальні суперечності й конфлікти;

5. завоювання одних народів іншими;

6. демографічні зміни (зростання чисельності й щільності населення; упорядкування шлюбних відносин між родами);

7. психологічно-культурні зміни  розвиток психіки й свідомості людини, усвідомлення необхідності побудови життя суспільства на засадах розумності, справедливості й моральності;

8. особливості географічного середовища й кліматичних умов.

Відповідно до соціальної сутності держави, тобто її спрямованості на задоволення потреб та інтересів певного класу, розрізняють такі її історичні типи: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціально-демократичний. Крім цього існують перехідні періоди в розвитку держави.

Право невід’ємно пов’язано з державою та виникло разом з нею. Держава потребує механізму загальнообов’язкового соціального регулювання в умовах майнової і соціальної диференціації. У процесі утворення держави з усієї маси існуючих тоді звичаїв виокремились ті, що спрямовували суспільні відносини у напрямках, які відповідали потребам панівних класів. З появою писемності для надання вимогам таких звичаїв загальної значущості та для полегшення контролю за їх втіленням в повсякденне життя їх стали фіксувати у письмових джерелах. Поступово мононорми переростають в юридичні норми, тобто юридичне регулювання суспільних відносин відокремлюється від соціального в цілому. Виникає найдавніша форма права  правовий звичай (звичаєве право).

З часом з’являються норми, які формуються в акти (укази, закони), що видаються верхівкою панівного класу або її представниками. Правотворча діяльність державних органів і посадових осіб утворює нову, у майбутньому панівну, форму права, на забезпеченні реалізації приписів якої зосереджуються зусилля держави.

Таким чином, виникнення держави і права є результатом економічного, політичного, соціального, культурного розвитку суспільства, що спричинився до виникнення соціальних груп та суперечностей між ними і зумовив необхідність забезпечення функціонування суспільства як цілісної системи.

Складність процесу виникнення держави і права в «доісторичний» період, віддаленість його у часі та інші причини породили велику кількість різноманітних теорій, які з різних світоглядних позицій пояснюють цей процес. До числа найбільш поширених належать такі теорії:

• соціально-економічна або класова (наголошує на соціально-економічних і частково політичних чинниках);

• договірна (вважає державу результатом укладення угоди між людьми);

• органічна (ґрунтується на аналогії між державою і біологічним організмом);

• психологічна (пояснює виникнення держави особливими властивостями людської психіки);

• насильства (пояснює походження держави як результат завоювання одного народу іншим);

• патріархальна (полягає у твердженні, що державна влада є продовженням батьківської (патріархальної) влади, яка спочатку панувала лише в сім’ї);

• теологічна (пояснює походження держави Божою волею);

• космічна (пояснює виникнення держави впливом інопланетних цивілізацій).

Варто зазначити, що кожна з названих теорій висвітлює лише одну або групу причин виникнення держави. Лише у своїй сукупності ці теорії дозволяють відтворити процес походження держави і права з максимально можливою повнотою.